14. Джерела доказів (ст. 95-102).

Кримінально-процесуальне законодавство передбачає вичерпний перелік джерел доказів. Фактичні дані встановлюються показаннями свідків, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, висновком експерта, речовими доказами,  протоколами слідчих і судових дій та іншими  документами передбаченими КПК.

Тільки ті фактичні дані які отримані з належного джерела передбачені КПК можуть бути доказами в кримінальному судочинстві.

Викладене  свідчить про те, що доказ по кримінальній справі  виступає в єдності свого змісту і процесуальної форми (передбачене законом) джерело, відомості про факти.

Кожен доказ в кримінальному процесі повинен володіти відповідністю і допустимістю.

Відповідність доказу – це його спосіб встановлювати наявність або відсутність обставин, що входять в предмет доказування і мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідність доказу виражає зв’язок його змісту з обставинами які підлягають доказуванню по справі.

Допустимість доказу означає законність джерела, способу і процесуального порядку його отримання.

Закон встановлює наступні умови визнання цього доказу допустимим:

1. Доказ повинен бути отриманий належним суб’єктом який має право проводити процесуальні дії які направлені на збирання цих доказів.

2. Доказ повинен бути отриманий з належного процесуального джерела.

3. Доказ повинен бути отриманий належним процесуальним способом.

4. При  збиранні доказів має бути дотриманий встановлений законом порядок процесуальної дії яка використовується як засіб його отримання.

15. Показання як джерело доказів. Показання з чужих слів (ст.95-97).

16. Документи як джерело доказів (ст. 99).

Документ – будь-який об'єкт матеріального світу, на якому знаками (буквами, цифрами тощо) зафіксовано обставини, що мають значення для справи.

Особливості документів як джерел доказів:

• основна відмінність інших документів від протоколів полягає в тому, що вони можуть бути складені поза межами кримінального процесу та не особами, які здійснюють кримінальне судочинство;

• для віднесення предмета до документа не має значення матеріал, з якого він виготовлений, спосіб його створення й те, яким умовним кодом передано його зміст;

• закон не встановлює будь-якої форми викладення відомостей у документах. Якщо вони мають офіційний характер, то повинні містити всі необхідні реквізити (дату, підпис, печатку, штамп та ін.). Якщо йдеться про неофіційні документи (скажімо, приватні листи), то форма викладу відомостей про факти в них є довільною;

• доказове значення має зміст, а не форма документів. Якщо ж документи важливі для справи іншими своїми ознаками: зовнішнім виглядом, місцем і часом їх виявлення, матеріалом, на якому виготовлені, тощо, то вони мають ознаки речового доказу та повинні бути залучені до справи за відповідними правилами;

• документи залучаються до матеріалів справи без винесення будь-якої постанови особою, що веде процес.

Джерелом доказів у кримінальній справі є лише той документ, який відповідає вимогам допустимості, що забезпечується такими умовами:

– наявністю відомостей про фактичні обставини, які мають значення для справи;

– наявністю даних про те, яким чином документ потрапив до матеріалів справи;

– дотриманням вимог щодо реквізитів службових документів;

– наявністю посилань на джерело повідомлення, на назву нормативного акта, номер і дату архівного документа та на осіб, від яких отримано дані.

За характером виникнення документи поділяють на дві групи:

– офіційні (що надходять від підприємств, організацій і установ);

– особисті (що надходять від приватних осіб).

Офіційні документи повинні мати встановлені для них реквізити (штамп, печатку, підписи). Якщо відомості про фактичні дані викладають громадяни, то до форми документа може бути висунуто вимоги лише в особливих випадках (наприклад, доручення, розписка тощо). Необхідно мати на увазі, що такі документи можна використовувати, в процесі доказування, якщо достовірно встановлено їхніх власника та джерело походження.

За способом фіксації відомостей документи можуть бути:

– письмові – на папері (довідки, характеристики, листи);

– електронні – інформацію в яких зафіксовано в електронних даних з обов’язковими реквізитами документа (ч. 1 ст. 5 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг”). Якщо автор створює ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ і документ на папері, кожен з них є оригіналом та має однакову юридичну силу. Допустимість електронного документа як доказу не можна заперечувати винятково на підставі того, що він має електронну форму (ч. 2 ст. 8 Закону України „Про електронні документи та електронний документообіг”);

– графічні (схеми, графіки, креслення);

– знакові (табуляграми);

– фото- та кінематографічні (фотокартки, слайди, кіноплівки);

– відеозапис (відеотеки);

– звукозапис (фонограми).

Протоколи слідчих і судових дій – це письмові акти, в яких особа, що провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд фіксують порядок, хід та результати проведених ними слідчих дій. Д

о таких дій, згідно з КПК України, належать: огляд, освідування, виїмка, обшук, пред’явлення для впізнання, відтворення обстановки й обставин подій та ін.

Самостійним джерелом доказів є протоколи всіх слідчих дій, окрім допитів свідків, потерпілих, підозрюваних і обвинувачених, очних ставок, оскільки при цих слідчих діях особа, що провадить дізнання, слідчий, суддя безпосередньо сприймають тільки відомості про факти й обставини, які спостерігалися іншими особами. Тож протоколи допитів і очних ставок є лише засобом фіксації показань цих осіб, а джерелом доказів є показання.

Не є джерелом доказів і протокол допиту експерта, бо зафіксовані в ньому показання є згідно із законом, лише роз’ясненням або доповненням його висновку.

Особливе місце серед протоколів посідає протокол судового засідання, в якому фіксуються всі дії, що провадяться в суді (крім провадження експертизи), та всі рішення, окрім підсумкового по справі.

Особливості протоколів слідчих і судових дій як джерел доказів:

- як носій інформації у справі постає процесуальний документ (протокол), складений у встановленому законом порядку органом розслідування чи судом;

– ця інформація складається з конкретних відомостей, зафіксованих і засвідчених з дотриманням необхідних процесуальних гарантій;

– за своїм змістом це відомості про реальні факти й обставини, що були безпосередньо сприйняті особою, яка провадить дізнання, слідчим, суддею (судом), понятими й іншими учасниками конкретної слідчої (судової) дії при її провадженні. Протоколи слідчих дій не можуть бути речовими доказами в справі. Значення таких їм може бути надано лише в іншій справі, якщо ці протоколи були підроблені чи якимось іншим способом набули ознак речових доказів.

Згідно з КПК України, до протоколу можуть бути додані матеріали, що пояснюють його зміст (фотознімки, матеріали звукозапису, відеозапису, плани, схеми та ін.). Такі матеріали є невід’ємною частиною протоколу та мають доказове значення лише в поєднанні з протоколом.