71. Історія Полтавщини.

Полтавщина – ІГК, що територіально збігається із сучасною Полтавською обл.; охоплює пд частину Придніпровської низовини і Лівобережного Лісустепу; південна частина Козацько-Гетьманської держави (до 1770-х рр.); у 19 – першій чверті 20 ст. П. приблизно співпадала із територією Полтавської губернії. Полтавської губернії.

У ранній історії П. разом з Чернігівщиною творила територію сіверян. Після Ярослава Мудрого землі пізнішої П. становили частину Переяславського князівства,, з 1240 р. вони опинилися під пануванням Золотої Орди, з 1360 - Литви, після Люблінської унії — Польщі (у складі Київ, воєводства).

За Коз.-Гетьманської держави на території П. були полки: Полтавський, Переяславський, Миргородський, Лубенський, Прилуцький і (частково) Київський. Після ліквідації полкового устрою частини П. увійшли до намісництв: Київ., Чернігівського, Катеринославського та Новоросійської губ., з 1796 р. до Малорос. губернії; 1802 р. утворено Полтавську губ., яка існувала до 1925 р. Вона ділилася на 15 повітів.

90% населення П. (1897) жило по селах, тільки 9,7% по містах; найбільші пром.-торг. м. Кременчук, губ. м. Полтава, Ромен, Прилука та ін. пов. м. (Лубні, Миргород, Гадяче, Пирятин й ін,). Значно була розвинена різноманітна кустарна промисловість. Гол. галузі: ганчарство (гол. осередок — Опішяя), килимарство, вишивкарство тощо.

П. відіграла велику роль в історії українства 19 і поч. 20 ст. Якщо у другій пол. 18 і на поч. 19 в. провідну роль у процесі укр. нац. відродження вела Чернігівщина (півн. частина кол. Гетьманщини), то починаючи від першої чверті 19 ст., ця роль переходить до П. (кол. півд. Гетьманщини), яка зберігає її аж до 20 в.

П. (і зокрема Полтава) протягом 1800—30-их рр. була осередком (і осідком) вищої рос. адміністрації Лівобережної України («Малорос.» ген.-губеїрнаторство), а особисті риси й симпатії деяких її керівників сприяли укр. дворянству, його службовій кар'єрі і його соц. ролі й впливу у місц. суспільстві. Найвидатніші представники укр. аристократії 19 в. були пов'язані маєтково і службово з П.

Поряд з губ. центром — Полтавою, такі повітові. м., як Миргород, Прилука, Лубни, Гадяч і такі маєтки великого пантства як як Кибинці (Д. Трощинського), Обухівка (В. Капніста та його нащадків), Хомутець (Муравйових-Апостолів), Яготин (кн. Рєпніних, кол. Розумовських), Тростянець (Скоропадських), Сокиринці (Ґалаґанів), Качанівка (Тарновських) та ін. були чималими осередками укр. культури й почасти укр. політики. Саме на цьому терені і в цьому соц. колі знайшли собі сприятливий ґрунт нац.-визвольні ідеї Т. Шевченка й Кирило-Мефодіївсько-го Братства.

Після вибуху революції 1917 р. П. відограла визначну роль у будівництві укр. державности, а чимало діячів з П: (Петлюра, Мартос, Лівицький, Порш) займали високі посади в уряді УНР. 1917 р. на П. постала Укр. Дем.-Хліборобська Партія; на П. діяли серед ін.: брати Шемети, Міхновський, Липинський та ін.

З переходом П. під радянську владу, вона не виявляла у політ.-гром. й культ. житті будь-яких особливостей.

1925 р., після скасування поділу на губернії П. поділено на 5 округ, з 1932 р. вона входила до складу Київ, і Харківської обл., 1937 р. створено Полтавську обл. і поділено на 25 районів.