1.2.3. Будова ока і зір

Сприйняття людиною об’єктів зовнішнього світу через уловлювання відбитих або ж випромінюваних об’єктами променів світла зветься зором. У людини і вищих тварин світлові коливання сприймаються світло відчутними клітинами ока. Нервове збудження через зоровий нерв та провідні шляхи центральної нервової системи передається до зорових центрів головного мозку, де виникає зорове відчуття.

Око – орган зору людини та багатьох тварин. У людини – це парний орган, що складається з власно очного яблука та додаткових структур, які забезпечують його рухомість, зволоження та захист. Очне яблуко (рис. 1.3.) має три оболонки. У зовнішній, волокнистій оболонці виділяють дві частини: прозору опуклу рогівку і білу непрозору склеру, що підтримує форму очного яблука. Середня судинна оболонка складається з райдужки, війкового тіла і власне судинної оболонки, судини якої постачають кров у всі три оболонки ока. У задній частині сітківки, що є третьою, внутрішньою оболонкою ока, сходяться світлові промені та формується зображення.

Світло, що потрапляє в око, проходить через рогівку і кришталик, фокусується на сітківці та формує перевернуте зображення. Внутрішня (медіальна) та зовнішня (латеральна) частини сітківки передають імпульси

Рис. 1.3. Будова ока

через зоровий нерв. Імпульси з медіальної частини сітківки перехрещуються в зоровому перехресті, біля основи мозку і надходять до протилежної півкулі. У зоровій зоні кори зображення трансформується з оберненого на пряме і формується зорове відчуття. Зображення, що сприймаються кожним очним яблуком, дещо різняться між собою, поле зору одного ока перекриває поле зору іншого. Бінокулярний зір дає змогу оцінити глибину зображення, тобто визначити відстань до об’єкта.

Війкові м’язи очного яблука автоматично реагують на відстань до об’єкта, змінюючи опуклість кришталика;цим змінюється кут проходження променів світла і забезпечується фокусування зображення на сітківці. З віком еластичність кришталика зменшується, тому зменшується швидкість і ступінь акомодації, у людини з’являється вікова короткозорість.

Передня і задня камери ока заповнені водянистою вологою, що забезпечує тканини ока киснем, глюкозою і білками. За кришталиком і війковим тілом є велика порожнина, заповнена драглистою прозорою речовиною – так званим склистим тілом. Продуковані війковим тілом обидві субстанції – водяниста і склиста – забезпечують постійний внутріошньоочний тиск, потрібний для підтримання форми очного яблука.

У сітківці є два типи нейронів – палички та колбочки. Майже сто мільйонів паличок становлять периферію сітківки. Палички дають змогу відрізняти світло від темряви, визначати форму та переміщення об’єкта; вони містять лише один світлочутливий елемент. Крім паличок, переважно в ділянці жовтої плями сітківки, міститься майже три мільйони колбочок. Колбочки бувають трьох різновидів; кожний з яких містить пігмент, що відповідає за певну довжину хвилі (зеленого, червоного та синього кольорів). Різна комбінація цих кольорів дає усе розмаїття кольорових зображень.

Додаткові структури ока – це орбітальні кістки очних ямок, м’язи очних яблук, брови, повіки і вії, сльозові залози і протоки. Якщо будь-яка з цих структур подразнена, інфікована або втратила форму чи функцію, порушується зір.

Аномаліями зору є короткозорість, далекозорість, катаракти, глаукоми та сліпота. Нормальне функціонування органу зору зумовлено багатьма чинниками. Зміна розмірів очного яблука – видовження чи вкорочення – погіршує фокусування під час сприймання зорових образів зблизька і вдалечінь. Порушення кривизни рогівки спричиняє астигматизм, коли деякі частини поля зору стають нечіткими. З віком внаслідок фізіологічних змін часто утруднюється бачення зблизька, через втрату кришталиком еластичності.

Катаракту виявляють переважно у літніх людей під час медичних оглядів. Багато з них не підозрюють у себе катаракту, оскільки не мають проблем із зором та не відчувають болю, та помутніння кришталика необоротний процес. Унаслідок змін у протеїнових волокнах кришталик мутніє. Імплантація штучного кришталика відновлює зір.

Глаукома може спричиняти сліпоту через стискання кровоносних судин очного нерва внаслідок підвищеного внутрішньоочного тиску. Це призводить до дегенерації нервових волокон. Тиск створюється нагромадженням водянистої вологи, яка в нормі витікає відразу після її секреції. Нагромадження рідини зумовлене недостатністю дренажного каналу між рогівкою та райдужкою. Лікування сприяє зниженню тиску, для цього хірургічно відкривають заблоковані канали або створюють штучний канал.