13. Скіфо-перська війна за даними Геродота.

З метою поширити свій вплив на весь культурний світ, Дарій І, використавши як привід до початку війни зі скіфами їхні набіги столітньої давнини на Мідію, вирішує підкорити Скіфію. Приблизно у 514 р. до н.е. його армія на чолі з самим царем, що за значно завищеними даними Геродота налічувала неймовірну на той час кількість – 700 тис. чол., пройшовши всю Малу Азію, переправилась через Фракійський Боспор.  Разом з іонійськими греками, які виступили як нейтральна сторона, перси побудували міст з кораблів біля гирла Істру (Дунаю) і вдерлися у Скіфію. Бажаючи зустрітися з основними силами скіфів і розбити їх у бою, Дарій вів свою армію вглиб країни. Скіфи виставили проти персів три військові загони. Перший загін царя Скопасіса, що очевидно складався лише з кінноти, відступаючи, мав вести персів до річки Танаїса (Дона) уздовж узбережжя Меотіди (Азовського моря), де до нього мали приєднатися савромати, і в разі відступу персів мав їх атакувати. Найбільший загін царя Іданфірса разом з третій загоном, царя Таксакіса, та союзними гелонами і будинами повинен був вести персів до земель північних сусідів скіфів, очевидно тих, що відмовилися брати участь у війні (агафірси, меланхлени, неври, андрофаги) і не вступати у бій. Протягом близько 30 днів перси просувалися на схід, не будучи в змозі нав’язати бій більш мобільному війську скіфів. За свідченням Геродота, перси пройшли за скіфами до земель савроматів на сході та будинів і гелонів на півночі. Врешті Дарій зупинив наступ і заснував оборонний табір на березі річки Оар.

Оскільки греки пообіцяли тримати міст через Дунай лише протягом 60 днів, Дарій вирішив повертатися. Перський цар звернувся до Іданфірса з пропозицією прийняти бій, однак той відмовився. У цей час загін царя Скопасіса підійшов до моста, який охороняли греки, і дістав у них слово, що міст буде розведено у зазначений строк, після чого приєднався до основних сил скіфів. У випадку зруйнування мосту через Дунай перси були б позбавлені можливості відступу і були б приречені на загибель у Скіфії, тому скіфи намагалися всіляко перешкодити відступу персів, вступаючи у локальні сутички та виснажуючи супротивника. Дарій залишив обоз і вирушив до Дунаю з найкращими силами. Хоча 60 днів вже пройшло, греки не поспішали розводити міст, зруйнувавши лише його частину зі скіфського боку, так що коли військо Дарія прийшло до берегів Дунаю, міст було швидко поновлено. Армія Дарія І успішно переправилася на правий берег річки та повернулася додому ні з чим. Похід Дарія у Північне Причорномор’я консолідував населення Скіфії у боротьбі проти зовнішнього ворога, а скіфи внаслідок його здобули собі славу непереможних воїнів.

14. Етногенез слов’ян. Східнослов’янські племена в vі–іх ст.

• В історичні науці найбільш дискусійною проблемою є етногенез (походження) слов’ян. Першим звернувся до цієї проблеми Нестор у “Повісті временних літ” (ХІ ст.). Він сформулював дунайську теорію походження слов’ян. Прихильниками цієї теорії стали С. Соловйов, М. Погодін , В. Ключевський.

• У добу середньовіччя з’явилася так звана азіатська або скіфо-сарматська теорія. Вона була викладена у “Баварській хроніці” (ХІІІ ст.). Ця теорія визнає предками слов’ян скіфів і сарматів, які залишивши Передню Азію, пройшли узбережжям Чорного моря і осіли на півдні Східної Європи.

• На початку ХІХ ст. оформлюється вісло-дніпровська теорія (Л. Нідерле). Згідно з нею, прабатьківщиною слов’ян був широкий ареал між Віслою і Дніпром, а центром одвічних земель – Волинь. Прихильниками цієї теорії Були Н. Шахматов, В. Петров.

• У 30-40-х рр. вже ХХ ст. була розроблена вісло-одерська теорія (Я. Чекановський), згідно з якою слов’янська прабатьківщина локалізувалася природними кордонами – річками Віслою та Одером.

• У 50-60-х рр. ХХ ст. виникає дніпро-одерська теорія (П. Третяков, Б. Рибаков). Вона органічно поєднала попередні, зокрема вісло-одерську і визнала прабатьківщиною слов’ян територію між Дніпром та Одером. 

• Територія розселення східних слов’ян описується “Повісті временних літ” Згідно з літописом, у середній течії Дніпра мешкали поляни, на захід і північний захід від них лежали землі древлян, у басейні Західного Бугу – дулібів, бужан і волинян. У передгір’ях Карпат жили білі хорвати, у басейні Південного Бугу і Дністра – уличі і тиверці. На дніпровському Лівобережжі по річках Десна, Сейм, Сула і Ворскла розмістилися сіверяни.

• Система господарювання східних слов´ян ґрунтувалася на землеробстві. У VІ—VII ст. у східнослов´янських племен значного поширення набувають ремесла — залізообробне, ювелірне, косторізне, гончарне та ін Відокремлення ремесла від сільського господарства, зародження товарного виробництва в VIII—X ст. сприяли активізації не тільки внутрішнього обміну, а й розширенню зовнішньої торгівлі. 

• У VIII—IX ст. набирає силу процес об´єднання окремих племен та їх союзів. Саме на цьому ґрунті і виникають державні утворення — племінні князівства та їх федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII—IX ст. існувало три осередки східнослов´янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська).