11. Політичні вчення у стародавньому світі.

Стародавні джерела свідчать, що соціально-політичні уявлення в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, Греції, Вавілоні, Персії, Римі та інших країнах мали спільний релігійно-міфологічний характер. Політичні вчення Стародавнього Сходу (Єгипет, Вавилон, Китай, Індія, Асирія, Іран) –політична думка не виділялася в самостійну галузь знання, відображалася в міфологічній формі, панувало розуміння божественного походження влади. У священних книгах стародавніх індусів всі події зображуються як прояв світового порядку, дотримання якого вважалось правильним, свідчило про виконання обов'язків кожною людиною.

Політичні вчення Древньої Греції та Древнього Риму - Поступове звільнення політичних поглядів від міфологічної форми, відокремлення їх як відносно самостійної частини філософії.Аналіз устрою держави, класифікація форм державної влади, визначення ідеальної форми правління.

12. Ідеї Платона про політичне упорядкування держави.

Платон /427-347 гг до н.е./ - один із видатних мислителів не тільки античної, але і всієї історії філософії і політичних вчень. Політичні погляди Платона викладені в діалогах "Держава", "Політика" і "Закони". Платон - учень Сократа, протягом восьми років він ходив за Сократом буквально по п'ятах і записував все, що чув від учителя. Після смерті Сократа Платон 12 років мандрував і повернувшись в Афіни заснував свою школу, що одержала назву Академії і проіснувала майже тисячу років.

Будучи філософом - ідеалістом, Платон розробляє ідеальні варіанти суспільного устрою, зокрема, проект ідеальної держави.

Платон вважав, що ідеальна держава повинна відповідати природі людини /структурі душі/, що містить у собі три складові частини: розумну, люту і ту, що вожделіє. Кожна частина в державі повинна виступати, як чеснота: розумна частина - як мудрість, люта - як мужність, вожделійна- як полізна. В ідеальній державі розумній частині відповідає верства правителів, лютій - верства воїнів, що вожделіє - верства селян і ремісників. Кожна верства зайнята своєю справою: правителі управляють державою, воїни її захищають, селяни і ремісники виробляють матеріальні блага, причому верства правителів складається з філософів, людей науки.

Щоб захистити правителей-философів від усяких низинних пристрастей, пов'язаних із володінням власністю, Платон наполягав на її ліквідації для них ; також він виступав за скасування для них індивідуального шлюбу і моногамної сім’ї. Для воїнів також пропонувалися суворі обмеження - вони не повинні мати власних будинків, землі ; для них не передбачався інститут сім'ї, уводилася спільність дружин, що народжуване потомство переходило на виховання держави.

В ідеальній державі не повинно відбуватися ніяких змін, оскільки і так все улаштоване кращим чином. Інтереси окремої людини, меншості "частини", повинні бути підпорядковані інтересам більшості і "цілого". Людина для держави, а не держава для людини - кредо політичної філософії Платона.

13. Еволюція політичної думки в Стародавньому Китаї.

Найбільший розвиток суспільно-політична думка у Стародавньому Китаї одержала в VI—IIIст. до н. є. Саме тоді в суспільно-політичній думці складалися різні напрямки і школи. Розвиваючись на основі попередньої релігійної міфології, вони часто використовували ті самі уявлення (наприклад, про божественну природу неба, про закон дао), змінюючи їх відповідно до своїх програм.

Найбільш впливовими політичними вченнями Стародавнього Китаю були даосизм, конфуціанство, моїзм і легізм.

Китайський філософ Конфуцій - один з найвідоміших представників політичної думки Стародавнього Сходу. Він відмовився від ідеї божественного походження держави і розвинув концепцію патріархальної аристократичної держави. Згідно з його вченням, держава виникає з об'єднання, сімей і уподібнюється сім'ї, де імператор - батько, що турбується про своїх підданих - дітей. Кінцева мета державної влади - досягнення спільного блага. Хоч Конфуцій негативно ставився до крайнощів майнової диференціації (до поділу суспільства на багатих і бідних), він виправдовував моральну ієрархію: поділ людей на "благородних" і "темних" - простий народ. Перших від других відрізняють такі якості, як знання, справедливість, почуття обов'язку, повага до старших, дотримання моральних норм. Політичний ідеал давньокитайського мислителя - влада, здійснювана аристократами, доброчинність, строге дотримання кожною людиною своїх обов'язків і наслідування ритуалів, що склалися. Конфуція відрізняло недовір'я до законів, він вважав, що суспільний порядок повинен підтримуватися ритуалами і мораллю.

Школа моїстів

Приблизно в 479-400 pp. до н. є. з критикою правління спадкової аристократії виступив Мо-цзи - засновник школи моїстів. Його вчення викладено послідовниками у книзі «Мо-цзи».

На противагу конфуціанському принципові людинолюбства Мо-цзи висунув принцип загальної любові. З цією метою він по-новому трактував традиційне поняття «воля неба» і підкреслював, що небо дотримується загальної любові та приносить усім користь. Всезагальність, властива небу, яка відіграє в моїзмі роль зразка й моделі для людських взаємовідносин, криє в собі визнання рівності всіх людей.

Легізм у Стародавньому Китаї

Видатним представником легізму в Китаї був Шан Ян (близько 390-338 до н. е.). Основні ідеї легізму (законників) викладено в трактаті «Шан цзюнь шу».

Вчення легізму суттєво відрізнялося від попередніх концепцій. Легісти відмовилися від традиційних моральних тлумачень політики і розробляли вчення про техніку здійснення влади. Шан Ян твердив, що одного конфуціанського людинолюбства або справедливості ще недостатньо, щоб домогтися доброго правління Піднебесної. Успіху в політиці досягає лише той, хто знає обстановку в країні та використовує точні розрахунки. Легісти надавали великого значення узагальненню досвіду попередніх правителів, питанням економічного забезпечення політики.