1. Здійснив теоретичне обґрунтування педагогіки як науки:

• подолав обмеженість тогочасної педагогіки і обґрунтував її як науку, яка, перш за все, вивчає закони і закономірності педагогічних явищ, а вже на їх основі виводить педагогічні правила

• означив джерела педагогіки: джерелами теорії педагогіки називав весь комплекс "антропологічних наук", куди відносив анатомію, фізіологію і патологію людини, психологію, логіку, філософію, географію, політекономію, історію. Із зазначеного кола наук головне значення надавав психології.

• обґрунтував питання про взаємовідношення педагогічної теорії і практики.

2. Обгрунтував вперше на науковій основі принцип народності виховання

Термін "народність" Ушинський пояснює як своєрідність кожного народу, яка зумовлена його історичним розвитком, географічними, економічними, політичними та іншими умовами його життя. Народність – це національна самобутність народу і коріниться вона, на думку видатного педагога, перш за все, у характері народу. Найважливішою ознакою і найкращим виразником народності Ушинсь­кий називає рідну мову. У статті "Рідне слово" розкрив роль мови у житті народу. У ній сконцентровано весь історичний досвід народу, його куль­тура: "Поки жива мова народна в устах народу, до того часу живий і народ".

3. Обгрунтував низку новаторських ідей щодо навчання й освіти

1. По-новому підійшов до визначення сутності і шляхів реалізації окремих дидактичних принципів навчання, зокрема

• наочності: Ушинський першим науково обґрунтував принцип наочності навчання.

• свідомості й активності

• послідовності й систематичності

• міцності знань: цей принцип, як вважав Ушинський,  реалізується, передусім, через повторення і вправи. Учитель, який не буде дотримуватись цього правила нагадуватиме візника, який мчить від станції до станції і не оглядаючись розгублює все, що везе.

• поєднання інтересу й відповідальності у навчанні: Вимагає, щоб навчання мало серйозний характер: "Навчати граючись можна тільки дітей до семирічного віку." З перших днів треба виховувати у дітей ставлення до навчання як до серйозної праці. А серйозна праця, як вказує великий педагог, завжди важка.

2. Вдосконалив вчення про класно-урочнусистему навчання , зокрема про структуру та типи уроків. З урахуванням дидактичної мети він виділив такі типи уроків:

–  змішаний урок (містить повторення пройденого і пояснення нового);

–  урок усних і практичних вправ (повторення і закріплення матеріалу);

–  урок письмових вправ (розвиток навичок писемної мови);

–  урок оцінки знань;

–  урок повідомлення нових знань.

Структуру уроку виводив із загальних ступенів навчання і пізнання. Таких ступенів Ушинський встановив три: чуттєве сприймання; мислительна переробка; закріплення у пам’яті і звичках. На основі цього виділив три послідовно пов’язані між собою структурні частини уроку:

1. Здійснення свідомого переходу від пройденого до нового і створення в учнів цілеспрямованості на інтенсивне сприймання матеріалу;

2. Розв’язання основного завдання уроку;

3. Підведення підсумків та закріплення набутих знань і умінь.

3.3 Актуалізував проблему шкільного підручника.

Хороший підручник називав фундаментом хорошого навчання. Підручники повинні відповідати виховним, освітнім і розвиваючим цілям навчання, основним дидактичним принципам і правилам. Цим вимогам повністю відповідають написані Ушинським підручники "Дитячий світ" і "Рідне слово".

4.   Актуалізував проблема гармонійного розвитку і виховання особистості.

Гармонійно розвинутою вважав людину, у якої поєднані розумова зрілість, моральна досконалість, фізична і естетична розвиненість. Усі сторони виховання розглядав як єдиний процес, де вони, як і в дійсності, переплітаються між собою і обумовлюють одна одну.