3. Вплив самоосвіти на процес саморозвитку особистості вчителя

Педагогічний потенціал – це база педагогічних знань,умінь у поєднанні з розвинутою здатністю педагога активно мислити,творити,діяти,утілюючи свої наміри в життя, і досягати спланованих результатів.

Професійна діяльність учителя наповнюється дедалі глибшим творчим змістом: йому надана можливість вносити зміни не тільки до окремого уроку,а й навчальної програми загалом; використовувати як традиційні, так і нові форми роботи, розробляти й упроваджувати власні підходи до навчання й виховання учнів. Таким чином у вчителя з'являється реальна можливість виявити себе справжнім творцем навчального процесу, реалізувати свій духовний потенціал.

Нові завдання, поставлені перед сучасним навчальним закладом, вимагають перегляду змісту педагогічної освіти, який є ядром професійної компетентності вчителя.

Тому у нових умовах потрібен, передусім, інтелігентний учитель, що володіє необхідним фаховим знанням і вмінням, принципами й методами пізнання теорії й практики своєї педагогічної діяльності,усвідомлює шлях до їх набуття. Тільки за таких умов учитель буде здатний творчо мислити, самостійно орієнтуватися в найрізноманітніших проблемних ситуаціях педагогічної дійсності, критично їх оцінювати й оперативно знаходити шляхи подолання суперечностей, що виникають. Тобто сенсом і метою освіти є постійний розвиток людини та її становлення.

Особистісний саморозвиток і професійне самовиховання нерозривно пов'язані між собою. Обидва процеси складні за своєю структурою і здійсненням, проте оволодіння технологією професійного самовиховання й саморозвитку допоможе педагогу продуктивно організувати самостійну підготовку до професійної діяльності й скоротить шлях до майстерності.

Основним змістом самоосвіти є оновлення й удосконалення знань, що є в спеціаліста, його умінь і навиків із метою досягнення бажаного рівня професійної компетентності. У сучасному суспільстві постійна самоосвіта все більше стає умовою успіху в професійній діяльності, а також – і це особливо – вона захищає від інтелектуального зубожіння особистості. Тому самоосвіту вчителя слід розуміти, з одного боку, як постійне поповнення професійної та загальнокультурної інформації, з іншого – як постійне оновлення індивідуального соціального досвіду в найширшому плані.

Програма самоосвіти включає вдосконалення суспільно-політичних знань, ознайомлення з найбільш визначними досягненнями різних наук, збагачення літературних і естетичних уявлень, ознайомлення з новими тенденціями та явищами культурного життя. Особливо важливе місце займає поповнення знань із української мови та літератури, ознайомлення з новітніми даними, розвиток педагогічних, психологічних і методичних знань і вмінь, що можливо лише завдяки читанню відповідної сучасної літератури й педагогічних видань.

У контексті проблеми, що розглядається, важливим є й питання мотивації інтересів, потреб, активності педагога щодо оволодіння науковими знаннями й уміннями; цілеспрямованості, свідомої й наполегливої праці над розвитком у собі тих рис, які утворюють особистість сучасного спеціаліста. Відтак самоосвіта вчителя – це самостійно надбані знання з урахуванням особистих інтересів і об'єктивних потреб освіти – додатково до тих, що здобуті в базових навчальних закладах. ЇЇ результати суттєво відображаються на розвитку учня, а не тільки на самовдосконаленні в особистому та професійному плані.

Найбільшу увагу в процесі самоосвітньої роботи з підвищення фахової майстерності вчителів бажано приділяти формуванню вміння аналізувати власну діяльність, стан навчально-виховного процесу та діяльність колег; концентрувати свої зусилля для досягнення поставленої мети, конкретних цілей, завдань; оптимально відбирати зміст, необхідні форми й методи діяльності; бачити, розуміти й усвідомлювати проблеми, визначати загальні цілі, уміння виокремлювати пріоритети, вибудовувати завдання і знаходити адекватні їм ресурси; прогнозувати, проектувати і планувати свою роботу; володіти методами самоконтролю й самооцінки педагогічного діагностування; співпрацювати й спілкуватися з оточенням у мажорній тональності.

Умови для саморозвитку та самореалізації мають створюватися на діагностичній основі, за результатами моніторингу педагогічної, методичної, психологічної підготовки вчителя. Так, наприклад, на початку кожного навчального року вчитель заповнює діагностичну картку, де визначає рівень ускладнень, які в нього виникають. Протягом певного періоду вчитель заповнює експертну картку діяльності педагога, у якій відтворює свою наукову, методичну, педагогічну діяльність.

Чільне місце у підвищенні фахового рівня, майстерності вчителя займає робота над індивідуальною методичною, педагогічною, психологічною темою (проблемою), яка спонукає вчителя до пошуку, досліджень, експериментів, глибокого вивчення й апробації.

Глобальною метою самоосвітньої діяльності вчителів є створення власної професійної «Я – концепції», яка відображає педагогічне кредо вчителя. Самоосвітня діяльність включає науково-дослідницьку експериментальну роботу з певної проблеми; вивчення наукової, педагогічної, психологічної та методичної літератури; участь у колективних та групових формах методичної роботи навчального закладу та районного методичного кабінету; вивчення педагогічного досвіду (безпосередньо – колег у навчальному закладі, опосередковано – через літературу); практичну апробацію власних матеріалів.

Як бачимо, самоосвіта - процес пізнання - передбачає не просте закріплення професійних знань або засвоєння вже відомої наукової інформації, а має за мету придбання нових наукових і методичних знань, оволодіння педагогом засобами застосування їх у практичній діяльності.

Важливою ознакою самоосвіти вчителя є те, що результатом його роботи виступає не лише власне самовдосконалення в особистісному й професійному плані, а й розвиток учнів.