13. Сутність регіону. Спеціалізація і комплексний розвиток регіонів.

Соціально-економічна сутність поняття «регіон має певні риси: по перше - це територія, а по друге – економічна система в межах даної території, або регіон - це самостійна територіальна система, з притаманними тільки їй виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ та послуг.

У цьому випадку регіон одночасно є складовою частиною країни з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, але являє собою систему з внутрішнім механізмом відтворення, яка має крім системних властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв'язок з державним комплексом.

Спеціалізація регіону залежить від сукупності сприятливих соціально-економічних, природних, історичних та інших умов і факторів розвитку. Вона може бути вузькою (представленою малою кількістю галузей) і широкою (представленою значним різноманіттям виробництв і послуг), що зумовлене як специфікою факторів розвитку, так й ступенем відкритості економіки (інтегрованістю регіону в національну і світову економіку). Спеціалізація регіону відображає його народногосподарські функції. Комплексний розвиток регіонів – це такий стан, при якому протиріччя, що існують і виникають у взаємозв’язках між галузями виробництва (особливо між галузями спеціалізації та галузями допоміжними і обслуговуючими), а також між виробництвом з одного боку, і трудовими ресурсами, невиробничою сферою, природними ресурсами з іншого, планомірно і повністю вирішуються з метою підвищення ефективності суспільної праці. Можна зазначити, що метою комплексного розвитку регіонів є досягнення оптимальної структури господарства відповідно до наявних в регіоні природних і економічних умов, у створенні економічно ефективного та оптимального виробництва, що сприяє в цілому підвищенню добробуту населення. При цьому формування господарського комплексу регіону має базуватися на його раціональній спеціалізації в загальнодержавному поділі праці. Важливою особливістю комплексного розвитку є визнання факторів, що впливають на характер розвитку регіонів. Виділяють такі основні групи факторів комплексного розвитку: природні ресурси, розміщення населення та наявність трудових ресурсів, територіальна організація, наявна інфраструктура (виробнича, соціальна та ринкова)

14.Соціально-економічний потенціал регіону.

Соціально-економічний потенціал, як показник економічної потужності регіону відграє величезне значення в розвитку економіки - особливо в даний період його розвитку існує необхідність в створенні економічних, господарських, виробничих, соціальних і ін. умов і можливостей для більш прогресивного розвитку економіки за рахунок якісних чинників зростання.

Потенціал походить від латинського слова potentia, що означає силу, потужність, мається на увазі сукупність наявних засобів, можливостей в якій-небудь сфері. Таким чином, потенціал не те, що виявлене, а те, що є в прихованому вигляді і може бути проявлене за певних умов.

Деякі фінансисти визначають економічний потенціал як здатність соціально-економічної системи регіону за рахунок використання власних регіональних ресурсів забезпечити досягнення у межах відособленої підсистеми держави і національної економіки (регіону), довгострокового, стійкого економічного зростання, що дозволяє гарантувати населенню регіону рівень життя, відповідний стандартам розвинених країн світу.

Для оцінки об'ємів економічного потенціалу доцільно виділяти такі поняття, як використаний і невикористаний економічний потенціал. Перший можна ототожнювати з економічними ресурсами регіону і оцінювати через його об'єм, відбиваний у фінансовому балансі регіону. Невикористана частина економічного потенціалу пов'язана з оцінкою тієї частини ресурсів регіону, яка тільки може бути залучена в оборот протягом певного періоду часу, тобто це не нереалізована частина економічного потенціалу. І тут проблема полягає в тому, коли і які ресурси регіону можна і потрібно використовувати.

В цілому коло визначень економічного потенціалу надзвичайно широке – від досить вузького його розуміння, як річного обсягу виробництва продукції до таких узагальнюючих категорій, як соціально-економічна система.

Для визначення рівня розвитку в світовій економіці використовується показник виробництва ВВП на душу населення, виходячи з того, що рівень розвитку – це категорія довготривала стратегічна і багатоаспектна і її слід визначати перш за все на основі даних про об'єм і структуру накопиченого економічного потенціалу, включаючи основні фонди, інфраструктурні системи, кадровий потенціал, науково-технічний потенціал. При поступальному розвитку економіки, цей потенціал реалізується у ВВП. При цьому, чим вище потенціал, тим, як правило, більше продукту проводиться на душу населення.

Сутність соціально-економічного потенціалу на регіональному рівні випливає з єдності економічної та соціальної політики. Серед вихідних компонентів особливо вирізняються природа, людина та виробництво. А рівень, структура, динаміка матеріального виробництва визначають соціально-економічні можливості.

Тому, підводячи підсумок, вважаємо, що соціально-економічний потенціал регіону можна розглядати як можливість системи ресурсів (природно-ресурсний, демографічний, науково-технічний, виробничий, науковий, рекреаційний, інформаційний, соціально-культурний потенціал) регіону забезпечувати суспільство необхідними продуктами за для задоволення його потреб при ефективному використанні наявних ресурсів.

15. Державна політика регіонального розвитку грунтується на таких принципах:

- децентралізація, послідовне передавання прав і обов'язків у сфері регулювання регіонального розвитку місцевим органам управління та самоврядування;

- концентрація зусиль центральних органів на вирішенні завдань національного масштабу, а також гострих проблем, як правило, у великих регіонах;

- диференційований державний вплив на розвиток окремих регіонів країни у вирішенні економічних, соціальних, екологічних, науково-технічних та інших проблем регіонів;

Методи і принципи управління мають використовуватись у державній політиці регіонального розвитку комплексно. З розвитком ринкових відносин, децентралізації управління переважного значення набувають економічні та соціально-психологічні методи.

Основною формою реалізації державної політики регіонального розвитку стають національні програми вирішення комплексних проблем великих територій. Розробка та реалізація їх фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а також з інших джерел. Регіонально орієнтовані державні програми мають узгоджуватися за термінами, заходами та ресурсами з програмами зайнятості, науково-технічними, екологічними та іншими державними і місцевими програмами.

16. Міжрегіональне економічне співробітництво Міжнародне міжрегіональне співробітництво області спрямоване на встановлення і поглиблення соціальних, науково-технічних, екологічних, культурних та інших відносин між обласною державною адміністрацією та відповідними органами влади регіонів-партнерів інших держав у межах компетенції, визначеної національними законодавствами.

Окрім того, міжрегіональне співробітництво України з країнами Європейського Союзу є одним з пріоритетних напрямів європейської інтеграції України. Європейська політика децентралізації владних повноважень у державі зі збереженням унітарного державного устрою та поряд з посиленням економічної конкурентоспроможності регіонів є надзвичайно цікавою для України Міжрайонні економічні зв'язки , обмін продукцією і послугами між районами країни на основі суспільного територіального розподілу праці. Взаємний обмін виробничою діяльністю виступає як об'єктивно необхідна фаза суспільного відтворення, що зв'язує виробництво і розподіл, з одного боку, і вжиток — з іншою.

В основі М. е. с. лежить територіальний розподіл праці «...закрепляющее певні галузі виробництва за певними районами...» (Маркс До. і Енгельс Ф., Вигадування, 2 видавництва, т. 23, с. 366). Розвиваючи це положення, В. І. Ленін писав: «У безпосередньому зв'язку з розподілом праці взагалі стоїть... територіальний розподіл праці, спеціалізація окремих районів на виробництві одного продукту, інколи одного сорту продукту і навіть відомої частини продукту» (Повне зібрання творів, 5 видавництво, т. 3, с. 431).

На рівень розвитку М. е. с. роблять вплив природні, історичні, соціально-економічні і політичні чинники, роль яких в кожному районі виявляється різно. У масштабі народного господарства кожен район виступає в системі територіального розподілу праці і як постачальник, і як споживач певних продуктів. На основі використання сприятливих природних і економічних умов доцільно в оптимальних межах спеціалізувати кожен район на виробництві певних продуктів. Роль і міра участі окремих районів вимірюється долею продукції, яку вони виробляють для інших районів (див. також статтю Економічне районування ).

Виробництво продукції, на якій спеціалізується той або інший район, як правило, вимагає менших народно-господарських витрат чим виробництво однойменної продукції в неспеціалізованому районі. Це один з головних мотивів, спонукаючих до розвитку і поглиблення М. е. с. Раціональна спеціалізація районів на виробництві певних видів продукції сприяє зниженню суспільних витрат виробництва.

Необхідними умовами зростання М. е. с. є транспорт і зв'язок, без яких неможливі обмін продукцією і оперативне керівництво цим процесом.

В основі планерування обсягів спеціалізованого виробництва по районах лежать балансові методи. По матеріальних балансах виробництва і вжитку різних видів продукції встановлюється суспільна потреба, виявляються надлишки продукції в одних районах і недолік в інших. Такий спосіб обліку суспільних потреб дозволяє вибирати найбільш ефективні способи виробництва і формувати раціональні зони збуту.

В соціалістичному товаристві М. е. с. носять планомірний характер, що дозволяє свідомо використовувати переваги територіального розподілу праці, створити передумови для комплексного розвитку району, оптимального поєднання М. е. с. з внутрірайонними потоками продукції, для вирівнювання рівнів економічного розвитку районів. Розвиток і поглиблення М. е. с. зрештою створює об'єктивні передумови для зростання суспільної продуктивності праці і підвищення ефективності виробництва. В капіталістичних країнах формування М. е. с. диктується стихійними потребами ринку, конкурентною боротьбою монополій за нові ринки збуту в цілях здобуття максимального прибутку.