107. Правові наслідки недійсності правочину.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Наслідком визнання правочину недійсним покладення на сторін обов'язку повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину (двостороння реституція), а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Інколи законом можуть бути встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів, наприклад, при умовному правочині наслідком його недійсності буде застосування до регулювання відносин між сторонами правил щодо правочину, який сторони насправді вчинили. Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

108. Тлумачення правочину.

За загальним правилом, зміст правочину може бути витлумачений самими сторонами. Проте, на вимогу однієї або обох сторін суд може винести рішення про тлумачення змісту правочину. Найчастіше це буває у випадку не чіткої фіксації умов правочину чи можливості їх двоякого тлумачення. При тлумаченні змісту правочину береться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і виразів, загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати змісту окремих частин правочину, цей зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину з змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. У випадку, коли і це не дасть можливості встановити справжню волю особи, що вчинила правочин, до уваги береться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін та інші обставини, що мають істотне значення.

109. Поняття цивільно-правової відповідальності

Цивільна-правова відповідальність є одним із видів юридичної відповідальності.

цивільно-правова відповідальність — це санкція (реалізація санкції) за порушення цивільного законодавства (О. Йоффе).

цивільно-правова відповідальність - це санкції, що за­стосовуються до правопорушника у вигляді покладання на нього додаткових цивільно-правових обов´язків або позбавлення на­лежного йому цивільного права.

Особливостями цивільно-правової відповідальності є: 1) державний примус, який відрізняє юридичну відповідальність від інших видів соціальної відповідальності (наприклад, моральної); 2) крім державного примусу, який характеризує право загалом, і типовими для відповідальності є несприятливі наслідки, що настають для її суб'єкта (в цивільному праві це, як правило, наслідки майнового характеру, майнові втрати, наприклад, відшкодування збитків, стягнення неустойки тощо); 3) державний і суспільний осуд порушника за порушення норм, встановлених державою, який дозволяє відмежувати відповідальність від інших випадків настання несприятливих наслідків.

4) вона завжди пов’язана з додатковими обтяженнями для особи, яка вчинила правопорушення

5) основною функцією відповідальності у цивільному праві є компенсаційна

6)за своїм характером є заходом державного примусу.

110-111. Умови/Підстави цивільно-правової відповідальності:

Цивільно-правова відповідальність може мати місце за наяв­ності складу правопорушення. Окремі частини цивільно-правового порушення називають умовами цивільно-правової відповідальності.

До та­ких умов належать:

а) наявність шкоди;

б) протиправність по­ведінки боржника;

в) причинний зв’язок між протиправною по­ведінкою і шкодою;

г) вина боржника.

Шкода є зменшення або знищення будь-якого особистого чи майнового блага. В цивільному праві виділяють два види шкоди: майнову і моральну. Майнова шкода це шкода, яка може бути виражена у грошах: витрати, зроблені кредитором, втрата або пошкодження майна. Грошовий вираз майнової шкоди це збитки.

Протиправною поведінкою боржника визнається така по­ведінка, яка порушує норму права, незалежно від того, знав чи не знав правопорушник про протиправність своєї поведінки.

Причинний зв’язок між протиправною поведінкою і шкодою. Причинний зв´язок у цивільно-правовій відповідальності можна визначити як об´єктивно існуючий зв´язок між ви­никненням обов´язку боржника щодо сплати боргу чи притяг­ненням його до іншої форми цивільно-правової відповідальності з наявністю конкретно встановлених підстав такого притягнення.

Вина це психічне ставлення особи у формі умислу або необережності до своєї протиправної дії (або бездіяльності) та її результату.

Вина як умова відповідальності прямо згадується у ЦК, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом. Відсутність вини доводиться особою, що порушила зобов'язання, тобто в цивільному праві діє презумпція вини.

Підстави виникнення цивільної відповідальності - сукупність обставин, наявність яких робить цивільну відповідальність можливою:

1) наявність складу правопорушення (фактична підстава);

2) наявність норми права, що прямо передбачає склад правопорушення (нормативна підстава).