Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
adminka.docx
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.03.2025
Размер:
230 Кб
Скачать
☆

10.Загальні принципи ап Права

Принципи адміністративного права - закріпленні в нормах чинного законодавства або такі, що випливають із його загального змісту основоположних ідей на яких базується правове регулювання діяльності органів публічної влади та їх посадових осіб з розгляду адміністративних справ.

3 категорії принципів:

Загально-правові принципи (законність, демократизм).

Законність проявляється у двох аспектах

Верховенства права (ст.4)

Рівності громадян перед законом (громадяни є рівними сторонами)

Неупередженості, правельності, обгрунтованості та адекватностіреагування держави на той чи інший акт правової поведінки.

Принцип єдності прав та обов'язків, виражається в єдності і взаємообумовленості прав і обов'язків учасників цивільно-процесаульних відносин (29, 49, 140 КУ).

Принцип поєднання переконання та примусу.

Принцип правосуддя - виражає гарнатії захисту суб'єктивних прав у судовому порядку (ст. 55 КУ)

2) Міжгалузеві принципи:

Принцип Гласності виражає відкритість юридичного процесу для його учасників та суспільства.

Принцип Використання національної мови громадян (ст. 268 КпАП) ч.2 ст.15 КАС Визначає що учасники адмін справи які не володіють, або не достатньо володіють державною мовою. Мають право користуватися рідною мовою , або мовою якою вони володіють, а також послугами перекладачем.

Принципи оперативності юридичного процесу. Швидкість розгляду справи забезпечується законодавчим встановленням обов'язкових часових меж, прийняття процесуальних рішень та здійснення процесуальних рішень.

Принцип Забезпечення правової допомоги громадянину.

Принцип Об'єктивної істини. Суб'єкт розгляду юридичної справи зобов'язаний з'ясувати усі фактичні обставини, які можуть мати значення для її безпомилкового та неупередженого вирішення (ст.62 КУ). Обвинуваченн не може грунтуватися на припущенні. (ст.11 КАС).

3) Галузеві принципи (поширюються тільки на адмін процес):

Принцип можливості ведення адміністративного процесу мовою, прийнятною для населення певної території.

Принцип спрямованості на реалізацію неконфліктних матеріальних правовідносин.

Принцип презумпції правоти громадянина у відносинах з органами публічної влади (доводить свою невинуватисть держава).

Принцип презумпції невинності обвинуваченого у вчиненні адміністративного проступку виражається в тому, що жодна особа не може бути притягнути до адмін відповідальності, якщо її вина не була доведена у передбаченому законом порядку. Якщо виникають сумніви щодо достатності зібраних доказів, то обвинувачення визнається недоведеним.

Принцип презумпції справедливості вимог або притензій висунутих громадянином до органів публічної влади. Будь яка скарга, клопотання вважається справедливим, доки цього не було доказано в суді.

Принцип презумпції обгрунтованості правової позиції особи у її стосунках із органами публічної влади.

11.Адміністративно-процесуальні норми. Особливості,види,структура.

Адміністративні процесуальні норми — це встановлені державою та забезпечені її примусом (організаційними заходами) формально-визначені, загальнообов’язкові правила поведінки, які регулюють суспільні відносини щодо визнання, реалізації та захисту прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також інтересів держави в публічній сфері, розгляду і вирішення адміністративних справ.

Ознаки.

По-перше, така норма є передумовою існування адміністративного процесуального права, її слід розглядати, насамперед, як первинний фактор усієї адміністративної процесуальної системи (норми права, органи, що розглядають адміністративні справи, принципи, засоби тощо).

По-друге, норми адміністративного процесуального права, як і норми інших галузей права, виконують функції регулятора відповідних суспільних відносин. Вони або вимагають від учасників процесу визначеної поведінки, або дозволяють їм здійснення дій на власний розсуд.

По-третє, норми адміністративного процесуального права відрізняються від інших галузей права тим, що предметом їх регулювання є суспільні відносини щодо реалізації та захисту

прав і законних інтересів фізичних чи юридичних осіб, а також держави у сфері державного управління (в публічній сфері).

По-четверте, норма адміністративного процесуального права — це правило поведінки, що набуває якостей нормативності і загальнообов’язковості в чітко встановленому порядку. При чому норма такою стає лише тоді, коли вона видається уповноваженим на те органом у межах його компетенції і в рамках визначеної процедури, а також коли її реалізація забезпечується державою шляхом створення реальних умов і засобів, що сприяють безперешкодному здійсненню сформульованих у правовій нормі зразків поведінки та засобами заохочення, переконання, а в необхідних випадках, і примусу.

Особливості.

Крім зазначених вище ознак, адміністративні процесуальні норми характеризуються певними особливостями та специфікою. Як зазначалося раніше, вони взаємодіють із цілою низкою матеріальних галузей. Наприклад, порядок реалізації норм фінансового, господарського, банківського, митного, земельного та інших галузей права значною мірою визначається нормами адміністративного процесуального права. Отже, норми адміністративного процесуального права мають полігалузевий характер регуляторного впливу. До однієї із особливостей процесуальних норм В. К. Колпаков відносить те, що процесуальні норми другорядні щодо матеріальних. Це означає, що вони виникають і існують лише за наявності потреби у реалізації матеріальних норм, за наявності потреби встановити обов’язкові для виконавчо-розпорядчих органів та їх посадових осіб правила розгляду адміністративних справ. Однак це не означає, що адміністративні процесуальні норми породжуються нормами матеріального прав. Адже одну матеріальну норму права можуть «обслуговувати» кілька процесуальних норм, а одна процесуальна норма «обслуговує» кілька матеріальних норм, прийнятих у різних часових рамках та за різними предметами правового регулювання. Реалізація матеріальних та кореспондуючих

адміністративно-процесуальних норм розпочинається одночасно та до певного часу відбувається паралельно. Отже, другорядність адміністративних процесуальних норм щодо матеріальних можна визнати лише умовно.

Структура.

Класична модель правової норми базується на ідеї — триелементній побудові правової норми, відповідно до якого вона складається з гіпотези, диспозиції та санкції. Така структура найбільш повно відповідає і нормі адміністративного процесуального права з

точки зору логічності її побудови.

Однак С. С. Алексєєв відокремлює логічну структуру норми від структури норми припису, остання з яких складається з двох елементів — гіпотези і диспозиції або диспозиції і санкції.

На існування двочленної структури правових норм права звертає увагу і А. М. Колодій.

Гіпотеза — це частина правової норми, в якій міститься вказівка на ті умови, за яких настає чинність правил, що встановлені в диспозиції.

Диспозиція — це частина правової норми, в якій у вигляді владного примусу визначається те, як повинні (чи можуть) вести себе суб’єкти—учасники суспільних процесуальних відносин.

Санкція — це частина правової норми, яка містить вказівку на ті правові наслідки, що настають через порушення правила, зафіксованого у диспозиції, чи умови, зазначені в гіпотезі.

Більшість адміністративних процесуальних норм містить права й обов’язки учасників процесу, форми та методи діяльності осіб, уповноважених розглядати та вирішувати індивідуальну адміністративну справу. Специфіка таких норм полягає в тому, що вони у більшості випадків містять лише правила поведінки — диспозицію, характерною ознакою якої є імперативність. У них, як правило, відсутня така частина норми, як санкція, наявність якої перетворює процесуальну норму на матеріальну.

Види.

Норми адміністративного процесуального права можна класифікувати за наступними критеріями:

за змістом норми поділяються на регулятивні і дефінітивні. Регулятивні встановлюють правила поведінки учасників адміністративно-процесуальних відносин, у тому числі і органів, уповноважених розглядати адміністративні справи. Дефінітивні норми визначають завдання проваджень, встановлюють принципи процесу, формулюють визначення понять правоздатності та дієздатності, процесуальних строків, доказів,

судових витрат тощо;

за сферою застосування норми адміністративного процесуального права поділяються на загальні, спеціальні, виняткові.

Загальні норми мають значення для всіх видів провадження, всіх стадій процесу і містяться в загальних розділах адміністративно-процесуальних актів. Спеціальні норми регулюють права, обов’язки, умови і порядок процесуальних дій суб’єктів правовідносин щодо окремих видів проваджень, здійснення певних процедур. Виняткові норми в адміністративному процесуальному праві спрямовані на врегулювання особливих видів

проваджень, умови виняткової підсудності та ін. Наприклад, провадження в окремих категоріях справ, провадження за винятковими обставинами, провадження за нововиявленими обставинами та ін.;

за методом впливу на відносини адміністративні процесуальні норми поділяються на імперативні і диспозитивні. Iмперативні встановлюють зобов’язання, заборону, примушування вчинення тих чи інших дій учасниками адміністративного процесу. Диспозитивні встановлюють права учасників адміністративного процесу на вчинення дій на власний розсуд, однак спрямованих на повне, об’єктивне, справедливе вирішення адміністративних справ.

**** Можна зазначити й інші підходи до класифікації норм адміністративного процесуального права. Норми адміністративного процесуального права можуть класифікуватися за їх дією у часі та просторі, за сферою публічних відносин, за змістом

повноважень тощо. Наприклад, за змістом повноважень адміністративні процесуальні норми поділяються на:

норми, що зобов’язують, установлюють (диктують) суб’єктам певну поведінку (обов’язок щодо прийняття адміністративного позову чи скарги);

норми, що уповноважують, наділяють суб’єкта процесуальними правами (право на складання протоколу про адміністративне правопорушення);

норми, що зобов’язують утриматися від вчинення певних дій під страхом застосування примусу (неявка без поважних причин в суд).

Залежно від того, як у статті викладено елементи норм (всі або їх частина), можна визначити способи викладання норми у статті адміністративно-процесуального акта. Традиційно правова наука визначає такі способи викладання норми у статті: прямий, відсильний, бланкетний, які мають місце і в адміністративному процесуальному праві. Так, за прямими способом усі елементи норми містяться у статті нормативно-процесуального акта; за відсильним — одні елементи правової норми викладені в одній статті, а решта — в інших статтях цього ж нормативного акта; за бланкетним — одні елементи правової норми викладені у статті одного, а інші — у статтях іншого нормативного акта.

Наявність усіх способів викладання норм адміністративного процесуального права пояснюється тим, що воно є частиною всієї правової системи України та системи права України.

12. Адміністративно-процесуальні відносини. Склад,види,структура,особливості.

Правові відносини — це частина суспільних відносин, урегульованих нормами права, суб’єкти яких є носіями прав і юридичних обов’язків. У юридичній літературі під правовідносинами розуміють урегульовані нормами права суспільні відносини, в

яких сторони виступають як носії взаємних прав і обов’язків, установлених і гарантованих державою. Отже, адміністративні процесуальні відносини є різновидом правових відносин, а тому їм притаманні усі загальні ознаки правовідносин. Вони завжди являють собою відомий суспільний зв’язок між особами — громадянами, організаціями, державними і судовими органами, який визначає забезпечену законом міру можливої та

необхідної поведінки.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]