Тест 1 Сутність, принципи і роль страхування

1. Що з наведеного далі охоплюється обсягом поняття «страхо­вий захист»?

1) Здійснення запобіжних заходів, спрямованих на зменшення страхового ризику;

2) фінансування витрат на боротьбу зі страховою подією;

3) відшкодування збитків, завданих стихійним лихом;

4) збільшення запасів товарів з огляду на сезонність їх вироб­ництва.

2. З яких фондів складається сукупний фонд страхового захисту?

1) Резервних фондів підприємств;

2) амортизаційних фондів;

3) кредитів банків;

4) резервних фондів, передбачених бюджетом;

5) іноземних інвестицій;

6) резервів страхових організацій.

3. У яких формах виникли перші страховики?

1) Товариства взаємного страхування;

2) страхового товариства з повною відповідальністю;

3) акціонерного страхового товариства;

4) державної страхової організації.

4. У якій послідовності виникли перелічені далі види страхування?

1) Страхування життя;

2) страхування від вогню;

Розділ І. Сутність, принципи іроль страхування

37

3) страхування морських суден;

4) страхування сільськогосподарських тварин від загибелі;

5) страхування від нещасних випадків на виробництві;

6) страхування вантажів;

7) страхування ритуальних витрат.

5. Які функції виконує страхування ?

1) Фіскальну;

2) заощадження коштів;

3) превентивну;

4) формування і використання резервів;

5) ризикову;

6) стимулюючу.

6. З наведеної далі інформації вибрати npmifunu страхування.

1) Максимальна сумлінність сторін страхового договору;

2) суброгація;

3) форма власності на об'єкт страхування;

4) страховий інтерес;

5) повне відшкодування збитків від діяльності в несприятливих умовах;

6) повна сплата страхових премій;

7) відсутність простроченої заборгованості за кредитами.

7. Які з перелічених далі заходів сприяють підвигценто ролі стра­хування («+»), а які цьому заважають («-»)?

1) Зниження інфляції;

2) поліпшення роботи персоналу страхових компаній;

3) відсутність належного статистичного та іншого інформаційного забезпечення;

4) збільшення обсягів банківського кредитування;

5) низькі розміри державного пенсійного забезпечення;

6) зменшення безплатних соціальних послуг.

РОЗДІЛ 2 КЛАСИФІКАЦІЯ СТРАХУВАННЯ

2.1. Поняття класифікації та її значення

Страхування, як і будь-яка інша сфера діяльності людини, будь-яка інша система знань, потребує внутрішньої структурно-логічної впоря­дкованості. Без такої впорядкованості неможливо організувати склад­ну справу, виробити методологію наукових досліджень, побудувати навчальний процес. Дтя досягнення необхідної впорядкованості вико­ристовується класифікація. Чим складніший об'єкт, що потребує класифікації, тим нагальніше відчувається потреба в ній.

Поняття «класифікація» походить від латинського classis — роз­ряд, клас. Латинський корінь визначає «квінтесенцію» цього поняття, його найістотніше, найсуттєвіше значення: поділ предметів певної су­купності за спільними ознаками з утворенням системи класів цієї су­купності. Отже, під класифікацією розуміють систему підпорядкованих деякій ознаці понять (класів) у певній галузі знань або діяльності лю­дини, використовувану як засіб для встановлення взаємозв'язків між цими поняттями (класами).

Така система підпорядкованих понять будується на основі викори­стання певних спільних ознак, притаманних цим поняттям. Вони нази­ваються ознаками класифікації і відіграють вирішальну роль в отри­манні результату класифікації. Розрізняють натуральну класифікацію, коли за ознаку класифікації беруть істотні ознаки понять, що класифі­куються (скажімо, класифікація за об'єктами страхування), і штучну класифікацію, коли для неї використовуються несуттєві ознаки (наприклад, класифікація в алфавітному порядку).

Залежно від того, з якою метою потрібно виконати натуральну класифікацію, обирають ту чи іншу класифікаційну ознаку.

Страхування як наука, як галузь знань та як сфера бізнесу характе­ризується багатьма специфічними поняттями. Без класифікації цих по­нять не можна виконувати ні теоретичні дослідження, ні практичну ро­боту в цій галузі. Тому класифікації страхування приділяється пильна увага.

В основу класифікації страхування покладено розбіжності у сфе­рах діяльності страхових компаній, у підходах щодо забезпечення страхового захисту майнових інтересів фізичних і юридичних осіб, у визначенні об'єктів страхування, обсягів страхової відповідальності, у формах проведення страхування тощо. У зв'язку з цим можна вирізни­ти найістотніші класифікаційні ознаки, що мають найбільш важливе значення як у теоретичному, так і у практичному розумінні, а саме:

• історична ознака;

• економічні ознаки (сфера діяльності, або спеціалізація, страхови­ка; об'єкти страхування; рід небезпек; статус страхувальника; статус страховика);

Розділ 2. Класифікація страхування

39

• юридичні ознаки (за вимогами міжнародних угод і внутрішнього законодавства; за формою проведення).

Класифікація за історичною ознакою пов'язана з виокремленням етапів розвитку страхової справи з точки зору часу виникнення тих чи інших видів страхування (докладніше див. підрозділ 1.2). Така класи­фікація має швидше теоретичне, аніж практичне значення. Проте слід зауважити, що теоретичні знання історії страхової справи, її витоків, генезису допомагають практикам орієнтуватися у процесах, що відбу­ваються на страховому ринку, прогнозувати тенденції його розвитку, будувати відносини між собою з урахуванням досвіду, нагромаджено­го за багаторічну історію зарубіжного і вітчизняного страхування.

Класифікація за економічними ознаками передбачає кілька варі­антів. Підхід до вибору варіанта залежить від цілей класифікації.

Найважливішим і загальноприйнятим у світовій практиці є поділ страхування залежно від спеціалізації страховика на дві великі сфери діяльності: страхування життя («Life assurance») і загальні види страхування («Non-life», або «General insurance»). Така класифікація має дуже велике значення з точки зору адекватної організації фінансів страховика, особливо формування і розміщення страхових резервів і оподаткування доходів від страхової діяльності.

В основі віднесення того чи іншого виду страхування до «життя» чи «не-життя» (термін «не-життя» в українській практиці, як правило, не вживається; здебільшого в такому разі говорять про «ризикові види страхування» або «види страхування інші, ніж життя») полягає сукуп­ність двох класифікаційних ознак, а саме:

• наявність нагромаджувального (накопичувального) характеру до­говору страхування (страхові внески за такими договорами є своє­рідними інвестиціями страхувальника, оскільки передбачаються не ли­ше страхові виплати, а й повне повернення внесених коштів з нарахо­ваними відсотками при закінченні строку дії договору страхування);

• строк дії договору страхування.

Договори страхування життя — це довгострокові договори. Вони укладаються на 10, 20, ЗО і більше років. У вітчизняній практиці за ра­дянських часів мінімальний строк договорів страхування життя стано­вив 5 років. Тепер, згідно з чинним законодавством України, до дого­ворів страхування життя (внески за якими не підлягають оподатку­ванню податком на прибуток) належать договори, строк дії яких пере­вищує десять (в окремих випадках — п'ять) років.

Протягом усього часу дії договору страхування страхувальники періодично сплачують страхові премії з тим розрахунком, щоб загаль­на сума цих внесків у результаті дорівнювала страховій сумі за дого­вором. Відбувається начебто «накопичення» страхувальниками кош­тів, які зберігаються (перебувають в управлінні) у страховика на період дії договору страхування. Оскільки за договорами страхування життя відповідальність страховика настає або в разі смерті застрахо­ваної особи, або в разі дожиття нею до заздалегідь обумовленої дого-

40

вором події, то зрозуміло, що за будь-яких обставин внесені кошти по­вернуться застрахованій особі або її правонаступникам, причому часто — з певними відсотками. Тобто внески за договорами страхування життя мають яскраво виражений характер інвестиції.

Законодавство багатьох країн навіть передбачає встановлення мі­німальної норми прибутковості, що її має забезпечити страховик у ре­зультаті управління коштами, які надійшли компанії у вигляді премій зі страхування життя. На цю норму прибутковості, передбачену при розрахунках страхового тарифу, зменшується розмір страхової премії, що її сплачує страхувальник. До того ж багатьма страховиками прак­тикується залучення страхувальників до участі у прибутку, який утво­рюється в результаті інвестування й розміщення коштів страхових ре­зервів зі страхування життя. Безперечне і повне повернення стра­хувальникові внесеної суми премій плюс додатковий дохід у вигляді відсотків річних саме й означає той «інвестиційний (накопичувальний) характер», яким вирізняються договори страхування життя і який від­сутній у загальних («ризикових») видах страхування.

Загальне страхування включає всі ті види страхування, які не від­повідають ознакам договорів страхування життя. Страхові премії за договорами загального страхування сплачуються, як правило, однора­зово у певному відсотку від страхової суми. Вони не накопичуються, тобто не розглядаються страхувальниками як інвестовані кошти і не повертаються страхувальникам, якщо страхова подія не сталася. Дого­вори загального страхування, таким чином, забезпечують лише ком­пенсацію збитків. Ці договори укладаються на невеликий строк, як правило, на рік. Але можливо навіть і на кілька днів, наприклад при страхуванні вантажів на період транспортування.

Класифікація з виокремленням двох зазначених сфер страхової ді­яльності, незважаючи на зовнішню простоту, має дуже велике значен­ня і сенс. Із цього погляду всі страхові компанії можна поділити на дві великі групи: ті, що займаються страхуванням життя, і ті, що прово­дять загальне страхування. Законодавством України передбачено, що компанії, які отримали ліцензію на проведення страхування життя, не мають права проводити загальні види страхування, і навпаки. Такий підхід характерний для багатьох Західних країн. У країнах ЄС, наприк­лад, з 1982 року набрав чинності закон, що забороняє створення стра­хових компаній, які б одночасно діяли як на ринку страхування життя, так і на ринку загальних видів страхування. В Україні з прийняттям Закону «Про страхування» новостворені страхові компанії також не можуть претендувати на одночасну діяльність в обох цих сферах. Діючі страховики мають зробити вибір на користь однієї з них.

Річ у тім, що фінансове управління компанією, яка здійснює стра­хування життя, відрізняється від управління компанією, що провадить загальні види страхування. Необхідність збереження довгострокових заощаджень страхувальників за договорами страхування життя вису­ває до страховиків, що здійснюють таке страхування, особливі вимоги.

41

Для них, як правило, передбачається підвищений розмір статутного капіталу. Установлюється особливий порядок формування страхових резервів, які обчислюються окремо за кожним договором страхування з використанням методів актуарної математики. Доходи таких компа­ній у вигляді внесків за договорами страхування життя не підлягають оподаткуванню.

Довгостроковий характер зобов'язань за договорами страхування життя позначається на характері інвестиційної політики страховика. Він може дозволити собі значну частку довгострокових вкладень у загаль­ному обсязі власних інвестицій. Це є можливим завдяки тому, що дого­вори страхування життя укладаються на довгий строк, а обов'язки з ви­плат страхувальникам, як правило, значно віддалені в часі і, крім того, піддаються досить точному прогнозуванню. А компанії, що провадять загальні види страхування (строк дії яких майже завжди не перевищує року), орієнтовані здебільшого на короткострокові високоліквідні інвес­тиції. Особливі інвестиційні можливості компаній зі страхування життя роблять унікальним їх становище на ринку капіталу: вони чи не єдині фінансові установи (за винятком пенсійних фондів), які задовольняють потреби економіки в дефіцитному капіталі для довгострокових інвестицій.

Не менш важливою з економічного погляду є класифікація за об'єктами страхування, тобто об'єктами, на які спрямований страхо­вий захист. Класифікація за об'єктами страхування передбачає виок­ремлення трьох галузей:

• особистого страхування (об'єкти — життя, здоров'я і працездат­ність страхувальників або застрахованих);

• майнового страхування (об'єкти — майно в різних його видах:

рухомі і нерухомі матеріальні цінності, грошові кошти, доходи);

• страхування відповідальності (об'єкт — відповідальність за шко­ду, нанесену страхувальником життю, здоров'ю, майну третьої особи).

Цю класифікацію покладено в основу розробки всіх видів страхо­вих послуг, що їх пропонують вітчизняні страховики. Об'єкт страху­вання є вирішальним фактором, від якого залежить характер договору страхування і його основні умови: страхова сума, перелік страхових випадків (обсяг страхової відповідальності), страхова премія, франши-за, термін дії договору, винятки, обмеження і т. ін. (докладніше див. підрозділ 2.2 та 6.).

Іноді практика страхування потребує комплексного страхового за­хисту майнових інтересів страхувальника. Тоді за одним страховим полісом беруться на страхування кілька різнорідних об'єктів на випа­док одних і тих самих страхових подій. У цьому разі доцільніше доде­ржувати класифікації не за об'єктами страхування, а за родом небезпеки. Під родом небезпеки розуміється набір специфічних страхових подій (страхових ризиків), які супроводжують конкретну діяльність страху­вальника. Із цього погляду в загальному страхуванні виокремлюють, наприклад, автотранспортне страхування, морське та авіаційне страху­вання, страхування ядерних, космічних, кредитних ризиків тощо.

42

Страхувальниками можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (суб'єкти підприємницької діяльності). Зрозуміло, що страхові інтере­си цих двох груп страхувальників істотно різні, так само як і підходи страховиків до проведення страхування. Тому в загальному страху­ванні застосовується ще один варіант класифікації: класифікація за статусом страхувальника. Вона передбачає поділ усього розмаїття страхових послуг на ті, які обслуговують інтереси громадян (у зарубі­жному страхуванні використовують термін «Personal lines»), і ті, які обслуговують інтереси суб'єктів підприємницької діяльності («Commer-cional lines»). Така класифікація охоплює різноманітні об'єкти, але зде­більшого вона стосується майнового страхування і страхування відпо­відальності.

Окрім класифікації за статусом страхувальника, існує потреба та­кож у класифікації за статусом страховика. Така класифікація вико­ристовується здебільшого для забезпечення державного регулювання страхової діяльності (видання ліцензій, ведення державного реєстру страхових компаній тощо), контролю за страховиками, аналізу розвит­ку страхового ринку в інституційному і територіальному розумінні. У цьому плані можна виокремити страхування комерційне (в Україні, згідно з чинним законодавством, його здійснюють страхові компанії, створені у формі акціонерних товариств відкритого і закритого типу, повних, командитних товариств, товариств із додатковою відповідаль­ністю; в інших країнах комерційне страхування здійснюють також приватні страхові компанії), взаємне (його здійснюють товариства вза­ємного страхування), державне (його здійснюють спеціалізовані дер­жавні страхові організації).

Класифікація за юридичними ознаками, як і за економічними, передбачає кілька підходів. Насамперед це виокремлення певних кла­сів страхування згідно з міжнародними нормами. Так, згідно з дирек­тивами ЄС, з 1 січня 1978 року країни-члени цієї організації викорис­товують класифікацію, яка встановлює 7 класів довгострокового стра­хування (життя і пенсій) і 18 класів загального страхування.

Довгострокове страхування (страхування життя і пенсій)

Клас І. Страхування життя і щорічної ренти (ануїтетів). Клас П. Страхування до шлюбу і народження дитини. Клас III. Зв'язане довгострокове страхування життя. Клас IV. Безперервне страхування здоров'я. Клас V. Тонтіни.Клас VI. Страхування виплати капіталу. Клас VII. Страхування пенсій.

Загальні види страхування

Клас 1. Страхування від нещасних випадків.

Клас 2. Страхування на випадок хвороби.

Клас 3. Страхування наземних транспортних засобів.

Розділ 2. Класифікація страхування

43

Клас 4, Страхування залізничного транспорту.

Клас 5. Страхування авіаційної техніки.

Клас 6. Страхування суден.

Клас 7. Страхування вантажів (товарів у дорозі).

Клас 8. Страхування від пожеж і стихійного лиха.

Клас 9. Страхування власності.

Клас 10. Страхування відповідальності власників моторизованих

транспортних засобів.

Клас 11. Страхування відповідальності власників авіаційної техніки. Клас 12. Страхування відповідальності власників суден. Клас 13. Страхування загальної відповідальності. Клас 14. Страхування кредитів. Клас 15. Страхування поручительств (застави). Клас 16. Страхування фінансових втрат. Клас 17. Страхування судових витрат. Клас 18. Страхування фінансової допомоги.

Згідно з цією класифікацією в багатьох країнах ліцензується стра­хова діяльність. Починаючи з 1996 року приблизно такий самий підхід до виокремлення класів (вони названі «видами») страхування при ви­дачі страховикам ліцензій практикує Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю України. Хоча слід зазначити, що окремої кла­сифікації з поділом страхування на «життя» і «не-життя» у нас немає. Перелік видів страхування, на які видаються ліцензії, визначено в інс­трукції «Про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності лі­цензій на здійснення страхової діяльності на території України. Умови і правила її здійснення та контроль за їх дотриманням». Ця Інструкція затверджена наказом від 15 липня 1996 p. за №ЛП -18/78 Ліцензійної палати при Міністерстві економіки України та Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю і зареєстрована в Міністерстві юсти­ції. Тобто йдеться про класифікацію страхування з офіційного погля­ду, згідно з вимогами внутрішнього законодавства України. Ця кла-си4)ікація передбачає такі види страхування:

1. Страхування життя.

2. Страхування від нещасних випадків.

3. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я).

4. Страхування здоров'я на випадок хвороби.

5. Страхування залізничного транспорту.

6. Страхування наземного транспорту (крім залізничного).

7. Страхування повітряного транспорту.

8. Страхування водного транспорту (морського, внутрішнього во­дного транспорту та інших видів водного транспорту).

9. Страхування вантажів та багажу.

10. Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ.

44

Частина І. Страхування і його місце в управлінні ризиками

11. Страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

12. Страхування відповідальності власників повітряного транспор­ту (включаючи відповідальність перевізника).

13. Страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника).

14. Страхування відповідальності перед третіми особами (іншої, ніж передбачена видами 11, 12, 13).

15. Страхування кредитів.

16. Страхування інвестицій.

17. Страхування фінансових ризиків.

18. Страхування судових витрат.

19. Страхування виданих гарантій (поручительств) та прийнятих гарантій.

20. Страхування майна (відмінного від того, що передбачене видами 5—10).

Саме цю класифікацію Укрстрахнагляд використовує для цілей лі­цензування. Порівняно з класифікацією, прийнятою в ЄС, вона здаєть­ся дещо спрощеною і недостатньо послідовною. Проте безперечна її перевага полягає в тому, що вона значною мірою наближена до за­гальноєвропейських стандартів. Це сприяє взаєморозумінню між віт­чизняними та іноземними страховими компаніями, що з огляду на ін­тернаціональний характер страхового бізнесу є дуже позитивним.

Класифікація за юридичними ознаками передбачає можливість за­стосування такої класифікаційної ознаки, як форма проведення стра­хування. За цією ознакою страхування поділяють на обов'язкове і доб­ровільне. Більшість договорів страхування укладається на добровіль­ній основі. Страхувальник має право, але не зобов'язаний укладати до­говір страхування. Водночас і страховик має повне право відмовитися від прийняття на себе тих ризиків, які він вважає небажаними. Проте в деяких випадках, коли йдеться про потреби суспільства в цілому, сту­пінь свободи страхувальника і страховика суттєво обмежується. При цьому замість права укласти страховий договір у страхувальника з'являється обов'язок це зробити, а страховик втрачає право відмови­ти страхувальникові і набуває обов'язку взяти ризик на страхування. Ідеться про обов'язкове страхування, яке встановлюється відповідни­ми законодавчими актами. В Україні існують 27 видів обов'язкового страхування. Їх перелік визначений Законом України «Про страхування».

Отже, розглянувши ймовірні підходи до класифікації страхування на основі найважливіших класифікаційних ознак, доходимо висновку:

класифікацію страхування можна визначити як систему поділу страхування за історичними, економічними або юридичними оз­наками на сфери діяльності, галузі, підгалузі, класи і види залеж­но від цілей використання результатів класифікації.

45