2.3. Обов'язкове і добровільне страхування

Найважливіша класифікаційна ознака у страхуванні — форма про­ведення. За цією ознакою страхування поділяється на добровільне й оисз'язкове. Класифікацію страхування за формами проведення уна­очнює рис. 2.2.

Рис. 2.2. Класифікація страхування за формами проведення

55

Здебільшого взаємовідносини між страхувальником і страховикоіу будуються на добровільних засадах і оформлюються договором стра хування. Згідно із Законом України «Про страхування» договори стра­хування укладаються відповідно до правил страхування. Правила страхування при добровільній формі страховик розробляє самостійне для кожного виду страхування, а далі вони затверджуються Комітетом у справах нагляду за страховою діяльністю при видачі ліцензії на пра­во здійснення відповідного виду страхування.

Правила страхування визначають загальні умови і порядок здійснен­ня конкретним страховиком того чи іншого виду добровільного страху­вання. Правила проведення одного й того самого виду страхування різ­ними страховиками можуть бути істотно різними. Тому страхувальник має змогу обрати найбільш прийнятний для себе варіант страхування і, відповідно, — страховика. Страховик, у свою чергу, не залишається па­сивною стороною, він також має право обирати: прийняти ризик даного страхувальника чи відхилити його. Якщо обидві сторони досягнуть по­передньої згоди, вони укладають договір, у якому конкретизуються за­гальні умови страхування, викладені у правилах.

Добровільне страхування передбачає, що всі істотні моменти дого­вору страхування визначаються виключно за згодою сторін.

В обов'язковому страхуванні — інша справа. Тут страхові відноси­ни виникають згідно із законом, а страхування здійснюється на підста­ві відповідних законодавчих актів, якими передбачено перелік об'єктів, що підлягають страхуванню; перелік страхових подій, винят­ки з них; максимальні страхові тарифи і мінімальні страхові суми; рі­вень страхового забезпечення та інші суттєві моменти. Згідно із Зако­ном України «Про страхування» форми типового договору і порядок проведення обов'язкового страхування визначаються Кабінетом мі­ністрів України. Отже, при укладанні договору обов'язкового страху­вання ні у страховика, ні у страхувальника практично не лишається «свободи маневру», адже всі суттєві моменти будь-якого виду обов'яз­кового страхування, навіть сама форма договору, заздалегідь визначені законодавчими актами.

Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхувальни­ка, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбаче­ний законодавством об'єкт, а другий не в праві відмовити йому в цьому.

За часів державної монополії, коли потреби страхувальників задо­вольняв єдиний страховик — Держстрах, проведення обов'язкового стра­хування не супроводжувалося укладанням договорів. Нині оформлен­ня договорів страхування є обов'язковим при страхуванні у будь-якій із форм.

Право на здійснення обов'язкових видів страхування може отрима­ти будь-який страховик, якщо він має відповідну ліцензію. Винятки

56

становлять державні види обов'язкового страхування. Ці види, згідно з чинним законодавством, провадить Національна акціонерна страхова компанія «Оранта», правонаступниця Держстраху. Державне обов'яз­кове страхування проводиться за рахунок коштів бюджету і поширю­ється, здебільшого, на державних службовців, робота яких пов'язана з підвищеною небезпекою для їхнього життя й здоров'я.

У Законі України «Про страхування» наведений перелік 27 видів обов'язкового страхування, які здійснюються (або мають здійснюва­тися) в нашій країні, і встановлено, що нові види обов'язкового стра­хування можуть бути введені лише шляхом внесення змін у цей Закон. До складу обов'язкового страхування українським законодавством віднесено:

1) медичне страхування;

2) державне особисте страхування військовослужбовців і військо­возобов'язаних, призваних на збори;

3) державне особисте страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ;

4) державне обов'язкове особисте страхування медичних і фар­мацевтичних працівників на випадок інфікування вірусом імунодефі­циту людини при виконанні ними службових обов'язків;

5) державне особисте страхування працівників митних органів;

6) державне особисте страхування працівників прокуратури;

7) державне страхування життя і здоров'я народних депутатів;

8) державне особисте страхування службових осіб державної конт­рольно-ревізійної служби України;

9) державне особисте страхування службових осіб державних по­даткових інспекцій;

10) державне обов'язкове страхування службових осіб державних органів у справах захисту прав споживачів;

11) особисте страхування працівників відомчої та сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд);

12) державне страхування посадових осіб інспекцій державного архітектурно-будівельного контролю;

13) державне страхування спортсменів вищих категорій;

14) державне страхування працівників державної лісової охорони;

15) страхування життя і здоров'я спеціалістів ветеринарної медицини;

16) страхування життя і здоров'я суддів;

17) державне страхування донорів крові та (або) її компонентів;

18) особисте страхування від нещасних випадків на транспорті;

19) страхування членів екіпажу та авіаційного персоналу;

20) страхування працівників замовника авіаційних робіт, осіб, пов'я­заних із забезпеченням технологічного процесу при виконанні авіацій­них робіт, та пасажирів, які перевозяться за заявкою замовника без придбання квитків;

57

21) страхування ризикових професій народного господарства від нещасних випадків;

22) страхування відповідальності повітряного перевізника і вико­навця повітряних робіт щодо відшкодування збитків, заподіяних па­сажирам, багажу, пошті, вантажу;

23) страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за збитки, які можуть бути завдані ним при виконанні авіаційних робіт;

24) страхування цивільної відповідальності власників транспорт­них засобів;

25) страхування авіаційних суден;

26) обов'язкове страхування врожаю сільськогосподарських куль­тур і багаторічних насаджень у державних сільськогосподарських під­приємствах;

27) страхування цивільної відповідальності оператора ядерної уста­новки за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок ядерного інциденту.

Усі види страхування, що не ввійшли до цього переліку, прова­дяться в добровільній формі. Більш як половину перелічених видів страхування становлять державні види; по суті своїй вони тяжіють до страхування відповідальності роботодавця, але здійснюються як види особистого страхування.

Міжнародне право і право більшості держав світу тлумачить обов'язкове страхування як необхідність захисту інтересів третіх осіб у разі, коли їм завдано шкоди. Тому, як правило, обов'язкова форма страхування найбільш поширена у страхуванні відповідальності, а конкретніше — у страхуванні відповідальності власників джерел під­вищеної небезпеки. А особисте і майнове страхування провадяться ви­ключно в добровільній формі.

Ефективність державного регулювання у сфері страхування багато в чому залежить від створення оптимальної системи страхового захис­ту на базі раціонального використання можливостей і переваг як обов'язкового, так і добровільного страхування.