72. Поняття про гомеостаз. Принципи підтримання гомеостазу на рівні організму людини.

Гомеостаз – універсальна властивість всіх організмів активно підтримувати і зберігати стабільність функцій різних систем у відповідь на впливи, що порушують цю стабільність

• це узгоджені фізіологічні процеси, що підтримують більшість стійких станів організму, і регуляторні механізми, які забезпечують їх протікання.

У поняття гомеостаз включають такі системи як:

• кров,

• лімфа,

• міжклітинна тканинна рідина,

• спинномозкова рідина,

• суглобна рідина,

• плевральна рідина,

Гомеостаз виражається у відносно постійному:

•  хімічному складі;

•  осмотичному тиску;

•  постійності фізіологічних функцій.

Активну участь у становленні і підтриманні гомеостазу бере нервова система і залози внутрішньої секреції. Регуляція впливу цих систем відбувається за принципом зворотного зв’язку. Він може бути:

 негативним;

 позитивним.

У першому випадку забезпечується відновлення вихідного стану організму, а у другому функція все більше відходить від норми, що може викликати її порушення.

Важливу роль у збереженні гомеостазу відіграють вроджені і набуті форми поведінки. Функціональна система, необхідна для виконання адаптивної поведінки, складається з :

 рецепторного утворення, яке доводить інформацію з оточення до центральної нервової системи;

 робочої периферії, яка забезпечує виконання акту поведінки;

 між цими двома структурами існує синтетичний зв’язок (аферентний синтез).

73. Поняття про нервовий та гуморальний типи регуляції функцій цілісного організму. Участь імунної системи в регуляції функцій організму

Гуморальний механізм регуляції функцій є еволюційно найдавнішим. Він здійснюється за допомогою хімічних речовин, які переносяться кров’ю, лімфою, тканинною рідиною. Хімічними регуляторами можуть бути й речовини, що надходять до організму з продуктами харчування, через дихалні шляхи; неспецифічні продукти (наприклад, СО2, що збуджує дихальний центр); деякі специфічні продукти обміну речовин клітин: медіатори, (адреналін, ацетилхолін тощо), гормони.

Найважливішими спеціалізованими хімічними регуляторами життєдіяльності організму можна назвати гормони завдяки їх впливу на обмін речовин, органогенез, «пусковій» і коригувальній здатності регулювати діяльність багатьох функціональних систем. Гормональній регуляції функцій властива повільніша порівняно з нервовою, але тривала й генералізована дія.

Нервовий механізм регуляції еволюційно молодший. Він відрізняється від гуморального тим, що його сигнали поширюються нервовими волокнами з досить великою швидкістю, а також здатністю до вузького спрямування дії (до однієї тканини, органа чи системи) нервові механізми регуляції так само, як і гуморальні, працюють за принципом саморегуляції, основою якої є негативний зворотній зв'язок.

Рефлекторні реакції, як правило супроводжуються гуморальними зрушеннями, і, навпаки, гуморальні зрушення часто призводять до змін рефлекторної регуляції. Наприклад під впливом зовнішнього подразника серце змінює свою роботу, а ендокринні залози виділяють гормони, які за механізмом зворотного зв’язку виявляють збуджувальний чи гальмівний вплив на скелетні м’язи, серце та інші органи. Отже в організмі існує єдина нервово-гуморальна регуляція, яка сприяє встановленню оптимальнх взаємозв’язків з внутрішнім і зовнішнім середовищем.

Імунітет (від лат. звільнення від чогось) — це фізіоло­гічна функція, що забезпечує стійкість організму щодо дії чужорідних ан­тигенів. Імунітет людини робить її стійкою до багатьох бактерій, вірусів, грибків, гельмінтів, найпростіших, різних отрут тварин, забезпечує захист організму від ракових клітин. Завданням імунної системи є розпізнавати і руйнувати всі чужорідні структури.

Імунна система є регулятором гомеостазу. Ця функція здійснюється за рахунок вироблення аутоантитіл, які, наприклад, можуть зв'язувати надлишок гормонів.

Імунологічна реакція, з одного боку, є невід'ємною частиною гуморальної, тому що більшість фізіологічних і біохімічних процесів здійснюються при особистій участі гуморальних посередників. Однак нерідко імуномогічна реакція має «прицільний» характер і тим самим нагадує нервову регуляцію.

Інтенсивність імунної відповіді у свою чергу регулюється нейрогуморальним способом. Робота імунної системи корегується мозком і через ендокринну систему. Така нервова й гуморальна регуляція здійснюється за допомогою нейромедіаторів та гормонів. Нейромедіатори та нейропептиди досягають органів імунної системи по аксонах нервів, а гормони виділяються ендокринними залозами безпосередньо в кров і в такий спосіб доставляються до органів імунної системи.

ІМУНІТЕТ. ФОРМИ ІМУНІТЕТУ

Імунітет – це захист від усього, що несе у собі ознаки чужорідної генетичної інформації, спосіб збереження генетичної сталості клітин.

Імунна система людини складається з:

- центральної (червоний кістковий мозок та тимус),

- периферійної (лімфатичні вузли, селезінка, мигдалини, апендикс).

Антигени можуть бути:

- видовими – спільними для всіх особин даного виду,

- груповими – спільними лише для частин особин даного виду.

Захист, направлений проти антигенів та ушкоджувальних агентів може бути:

неспецифічним, специфічним