113.Необхідність та значення інтеграції України в сг та мев. Проблеми економічної безпеки.

Особливості інтеграційної політики України

Об'єктивна необхідність інтеграції України у світове господарство і розвитку її міжнародних економічних відносин безпосередньо випливає, насамперед, з потреб використання в національній системі відтворення міжнародного поділу праці для прискорення переходу до ринкової економіки з метою розвитку країни і зростання багатства суспільства. Така необхідність спрямована на формування ефективної структури економіки країни. Зовнішньоекономічні зв'язки у процесі інтеграції України у світове господарство охоплюють також комплекс розв'язуваних спільними зусиллями екологічних проблем. Нарешті, розвиток зовнішньоекономічних відносин відкриває додаткові можливості для створення належних умов щодо задоволення життєвих потреб народу України.

Поряд з об'єктивною необхідністю інтеграції України у світове господарство і розвитку її зовнішньоекономічних відносин існують і об'єктивні можливості для таких процесів. До них, насамперед, належить економічний потенціал нашої країни, що дає підставу для участі в міжнародному поділі праці.

Об'єктивною можливістю для інтеграції у світове господарство є вироблення механізму зовнішньоекономічних зв'язків, по-перше — на макрорівні (загальнодержавному); по-друге — на мікрорівні підприємств; по-третє — на глобальному і регіональному рівнях шляхом участі у спеціалізованих і багатоцільових економічних міжнародних організаціях ООН і регіональних економічних об'єднаннях типу ЄС, певних структурах СНД, зони вільної торгівлі між Грузією, Україною, Узбекистаном, Азербайджаном і Молдовою (ГУУАМ), Чорноморської зони співробітництва тощо. Поєднання об'єктивної необхідності й об'єктивних можливостей входження України у світове господарство робить цей процес закономірним.

Вектори інтеграційних процесів України різноманітні. Її геополітичний стан, рівень розвитку економіки і статус позаблокової держави відбивається на інтеграційних процесах.

Перший вектор — співдружність Незалежних Держав (СНД) — організація, до заснування якої в 1991 р. причетна Україна. Договір про заснування СНД передбачав співробітництво в таких сферах, як зовнішня політика, економічна й фінансова політика, політика в галузі безпеки і оборони. Проте інтеграційні процеси в СНД йдуть важко й суперечливо через неоднакове осмислення цілей організації різними країнами-членами. Так, Україна не бере участі в оборонних структурах СНД, оскільки це суперечило б її статусу. Економічна інтеграція також гальмується взаємним непорозумінням.

Другий вектор інтеграції — організація чорноморського економічного співробітництва — була також заснована за безпосередньої участі України 25 червня 1992 р. у Стамбулі. Вона складається з 11 держав: Азербайджану, Албанії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Молдови, Росії, Румунії, Туреччини та України. Як спостерігачі в роботі ОЧЕС беруть участь такі країни: Австрія, Єгипет, Ізраїль, Італія, Польша, Словаччина і Туніс. Статус спостерігача надається державам на дворічний строк, який може бути поновлено, а міжнародним організаціям — на необмежений час.

Загальною метою створення ОЧЕС було об'єднання країн для створення спільного ринку, здійснення спільних капіталовкладень, розвитку спільних транспортних та комунікаційних систем і т. ін. Виходячи з цієї загальної мети, можна виділити такі основні цілі створення ОЧЕС, що були зафіксовані у Декларації про ОЧЕС:

• перетворення Чорного моря в територію миру, стабільності й процвітання завдяки розвитку дружніх і добросусідських відносин;

• розвиток економічного співробітництва між країнами-членами на основі принципів Гельсінського заключного акта та рішень, що містяться в документах ОБСЄ;

• поліпшення умов для підприємницької діяльності й стимулювання індивідуальних та колективних ініціатив підприємств та фірм;

• сприяння економічному співробітництву з урахуванням специфічних умов, інтересів та проблем країн-учасниць;

• розвиток всеохоплюючого багатостороннього та двостороннього чорноморського економічного співробітництва;

• оптимальне використання всіх можливостей для розширення та диверсифікації співпраці.

Ще один вектор — це створення ГУУАМ.

В 2001 році юридично оформлено статус ГУУАМ як міжнародної організації. Ця абревіатура походить від початкових літер назв держав, що складають ГУУАМ: Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова. Україна в цій організації є державою з найбільшим економічним потенціалом. Однією з цілей ГУУАМ є сприяння транспортування газу з Центральної Азії й азербайджанської нафти на Захід, відродження «Великого шовкового шляху». Деякі спостерігачі вбачають у створенні ГУУАМ спробу знайти альтернативу СНД, в якій керуюча роль належить Росії. Проте, як президенти країн-членів ГУУАМ, так і президент Росії визначають, що членство в ГУУАМ не стає в протиріччя з обов'язками цих країн щодо СНД.

Стратегічною метою України є вступ до Європейського Союзу. Залучення до європейської спільноти відкрило б для України великі можливості щодо прискорення економічного розвитку і підвищення добробуту нашої країни. Наше бажання стати членом ЄС досі не реалізувалося через невідповідність економічного механізму України нормам і вимогам Європейського Союзу. Проте, Україна крок за кроком просувається до Західної Європи, шукаючи можливості узгодження спільних інтересів. Відносини з ЄС грунтуються на конкретних угодах та програмах партнерів.

Одним з найефективніших напрямків співробітництва України з ЄС програма TACIS — Технічна допомога країнам СНД. Це — дуже розгалужена програма підтримки реформ в країнах СНД, в тому числі й в Україні. На економічні реформи в Україні виділено витрати для 32 проектів; серед них — проекти з реструктуризації сільського господарства, сприяння розвитку фінансових ринків в Україні та інші. TACIS передає ноу-хау, яким володіють державні й приватні організації, що дозволяє поєднувати досвід з професійними знаннями й навичками на місцях. Ноу-хау надається у формі консультативного сприяння з питань управління, спрямування груп експертів.

Україна бере участь в чотирьох єврорегіонах: «Буг»(Волинська область і прикордонні регіони Польщі); «Карпати» (Львівська, Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька області та суміжні території Польщі, Словаччини, Угорщини та Румунії); «Верхній Прут» (Чернівецька область та суміжні території Молдови та Румунії).Таким чином, Україна активно шукає свій особистий шлях в світових інтеграційних процесах.

Проблеми економічної безпеки.

Головним національним інтересом є сталий розвиток економіки та добробут громадян України. Забезпечення національних інтересів та економічної безпеки - найважливіші функції держави, реалізація яких покликана посилювати позиції в міжнародному співтоваристві. Національна безпека України як стан захищеності життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави від внутрішніх і зовнішніх загроз - необхідна умова збереження та примноження духовних і матеріальних цінностей.

Найгостріші проблеми сьогодення у сфері забезпечення національної безпеки взагалі і економічної зокрема були визначені у минулорічному Посланні Президента України до Верховної Ради України. Серед них: суттєве посилення фінансової безпеки і максимальне поліпшення інвестиційного клімату; досягнення реального економічного зростання та утворення ефективної системи соціального захисту населення; посилення трудоресурсної безпеки; підвищення рівня продовольчої безпеки держави; створення надійних гарантій техногенної, екологічної та технологічної безпеки, розвитку науково-технічного потенціалу; посилення енергетичної безпеки; забезпечення інформаційної безпеки держави; поглиблення інтеграційних взаємовідносин; підвищення рівня конкурентоспроможності держави з урахуванням національних інтересів за всіма складовими зовнішньоекономічної політики. Визначальним у проведенні економічних реформ повинно стати поєднання прагматичної політики захисту національних інтересів з конструктивним курсом на зростання добробуту широких верств населення країни. Матеріальною основою цього процесу має бути відродження та прискорений розвиток перспективних секторів національної економіки за наявності конструктивних програм реструктуризації господарського комплексу країни.

У стратегічному плані економічну безпеку гарантує лише конкурентоспроможна економіка. Натомість нині спостерігається тенденція реалізувати лише тактичні заходи щодо соціально-економічного розвитку економіки. Основне завдання держави в контексті забезпечення економічної безпеки - створення такого економічного, політичного та правового середовища й інституційної інфраструктури, які б стимулювали найбільш життєздатні підприємства, інвестиційні процеси, виробництво перспективних конкурентоспроможних товарів. Цей процес має супроводжуватися реалізацією низки заходів, серед яких найактуальнішими є:

- діагностика галузевої конкурентоспроможності, створення умов для входження до світової господарської системи;

- вибір пріоритетних сфер, галузей, комплексів, які в змозі забезпечити вихід на світові ринки;

- розробка програм та механізмів їх реалізації відповідно до обраних пріоритетів;

- забезпечення активної участі в реалізації програм держави та інших суб'єктів господарської діяльності.

Сьогодні потрібно враховувати, що місце країни в сучасному світі визначається якістю людського капіталу, станом освіти і ступенем використання науки і техніки у виробництві. Достатня кількість робочої сили і сировинних матеріалів усе менше розцінюється як конкурентна перевага.

З огляду на вищезазначене, розглянемо проблеми конкурентоспроможності України у світовому господарстві та шляхи досягнення економічної безпеки.