35. Основні компоненти змісту освіти, їх функції.

Зміст освіти змінювався в процесі суспільного розвитку, залежить від суспільних потреб. Зміст освіти – це система ЗУН, оволодіння якими забезпечує розвиток розумових і фізичних здібностей школярів, формування у них основ світогляду і моралі. На визначення змісту освіти впливають об'єктивні (потреби суспільства, рівень розвитку науки, техніки і культури) і суб'єктивні (державна політика в галузі освіти, методологічні позиції вчених). В історії педагогічної думки ХІХ століття існує 2 напрямки у визначенні змісту освіти: теорія формальної та матеріальної освіти: 1)    В основі – раціоналізм (Песталоцці). Джерелом знань є розум. Завдання – розвиток розуму . 2)    Спирається на емпіризм. Джерело знань – досвід. (Герцен, Добролюбов) – природничі дисципліни, прикладні предмети (бухгалтерський облік). Існує загальна, політехнічна, професійна освіта. Загальна (здобувається в школі) – сукупність систематизованих наукових знань про основні закономірності розвитку природи, суспільства й людського мислення. Політехнічна – сукупність знань про технологічні процеси виробництва та технічні пристрої, знаряддя праці. Професійна – ЗУН, необхідні для виконання певної професійної діяльності. Ступені освіти: початкова, базова, середня, вища. Вимоги до змісту освіти:1) спрямованість освіти на реалізацію мети всебічного гармонічного розвитку особистості;2)висока наукова і практична значущість змісту;3) забезпечення гуманізації освіти шляхом звернення до світової культури, історії, мистецтва, традицій;4) відповідність змісту освіти віковим особливостям школярів та реальним їх можливостям;5) врахування єдності змістовної і процесуальної сторін навчання;6)структурна єдність змісту освіти. У державній національній програмі “Освіта” вироблено державні освітні стандарти, відбір і структурування навчального матеріалу на засадах диференціації та інтеграції, оптимальне поєднання гуманітарної та природничо-математичної складових і т.д. Елементи змісту освіти: 1)    знання – цілісна система відомостей, інформації накопиченої людством; 2)    уміння і навички – досвід відомих способів діяльності; 3)    досвід творчої діяльності  - в результаті створюється нове завдяки специфічним процедурам. ─    самостійний перенос раніше засвоєних знань і умінь у нову ситуацію; ─    виділення нової проблеми в знайомій ситуації; ─    виділення альтернативних варіантів вирішення проблеми; ─    комбінування раніше відомих способів у новий; 4)    досвід емоційно-ціннісного ставлення школярів до світу, діяльності, наукових знань, моральних норм, ідеалів.

41.Сімейне виховання — своєрідний і специфічний процес. Його специфіка полягає в наступних основних характеристиках:

1) сприяння здійсненню нерозривного зв'язку поколінь, їхнього минулого, сучасного і майбутнього, морально-духовній єдності членів сім’ї як близьких людей і як представників суспільства;2) здатність сімейного виховання на відміну від суспільного непомітно (мимоволі), але дуже дієво за допомогою унікального механізму функціонування сімейних зв'язків і інстинкту формувати в дітей людські почуття до своїх батьків, дідуся, бабусі, членів сім’ї і через них до всіх інших людей, свого народу, усього людства;3) наявність природної теплоти любові і сердечності в сімейному спілкуванні і відносинах, що служить могутнім фундаментом для морально-емоційного виховання дітей;4) неперевершеність сімейного виховання за своїм емоційним характером;5) безперервність, тривалість і різноманіття виховного впливу на дітей людей різної статі і віку, професійних інтересів, життєвого досвіду і людських цінностей;6) виконання ролі споконвічної (вихідної) ланки в процесі виховання;7) можливість глибокого і систематичного практичного вивчення й врахування індивідуальності дитини;

8) відкритість виховного процесу в сім’ї на відміну від подібного процесу в навчальних закладах;9) неформальність процесу виховання в сім’ї, заснованого на позитивних традиціях родоводу, сімейних традиціях, звичаях, звичках, вдачах, укладі життя;10) можливість сприятливої сім’ї як виховного колективу виконувати роль організуючого "центра", що направляє на дітей усі виховні впливи, засоби і сили;11) наявність визначеної стихійності і суб'єктивності батьків і інших членів сім’ї стосовно дітей;12) можливість зменшення негативного впливу несприятливого середовища для виховання дитини, його повноцінного розвитку і виховання.