36. Суттєві ознаки колективу та його функції.

У сучасній літературі поняття "колектив" вживається в двох значеннях: як будь-яка організована група людей (наприклад, колектив підприємства) і як високоорганізована група. У педагогіці колективом називають об'єднання вихованців, якому властивий цілий ряд важливих ознак. Розглянемо їх.

1, Загальна соціально значима мета. Ціль колективу обов'язково повинна збігатися з суспільними цілями, не суперечити пануючій ідеології, конституції і законам держави.

2. Спільна суспільно корисна діяльність, яка складає основний зміст його життя. Основним видом діяльності школярів є учіння, пов'язане з працею, іншими видами суспільно корисної діяльності.

3. Організована структура. Єдиний шкільний колектив складається з колективу педагогів і загального колективу учнів. Загальний учнівський колектив поділяється на первинні колективи - класи. Організація, спілкування і відносини в колективі забезпечують формування особистості, розвиток її здібностей, талантів, гуманістичну спрямованість.

4. Учнівський колектив має органи самоуправління: загальні збори, учнівський комітет і рада колективу, комісії, штаби; у первинних колективах також працюють загальні збори та інші органи самоуправління, обираються уповноважені особи та ін. Самоуправління покликане задовольнити інтереси всіх і кожного.

5. Наявність у відносинах між членами колективу певної морально-психологічної єдності, яка терпима до плюралізму думок, але не суперечить домінантній системі ідей, ідеології колективу, яка виховує у своїх членів відданість обраним ідеалам.

6. Динамізм. Виховний колектив не стоїть на місці, і його життя перебуває в процесі постійного розвитку. Весь час збагачується і ускладнюється життя колективу, удосконалюється його структура і система органів самоуправління, підвищується рівень суспільної активності його членів, відбувається накопичення корисних традицій, розвиваються і зміцнюються зв'язки учнів з іншими колективами, з соціальним середовищем.

Як загальношкільний, так і класні учнівські колективи виконують низку функцій:

- організації навчально-виховної, дозвільної діяльності учнів із метою розвитку їхніх нахилів та здібностей, підготовки до майбутнього повноцінного акме-періоду життя;

- формування досвіду спілкування, реалізації існуючих суспільних відносин, ділових стосунків, які передбачають вимогливість, відповідальність, контроль, взаємозалежність, взаємоповагу тощо;

- реалізації у процесі виховання моральної сутності особистості;

- виховання колективістських стосунків на основі взаємоприйняття членами учнівського колективу один одного, формування завдяки цьому гуманістичних якостей особистості;

- виконання ролі первинної референтної групи в умовах первинних ситуацій успіху членів колективу;

- коригування та регулювання поведінки та діяльності їх на основі загальноприйнятих у колективі норм.

38.Принцип зв'язку навчання з життям. Полягає у використанні на уроках життєвого досвіду учнів, розкритті практичної значимості знань, застосуванні їх у практичній діяльності; в участі школярів у громадському житті. Відповідно до нього, наукові положення в навчально-виховному процесі повинні підтверджуватися конкретною педагогічною практикою.

Принцип зв'язку теорії з практикою передбачає:

- показувати зв'язок розвитку науки і практичних потреб особистості;

- використовувати оточуючу дійсність як джерело знань і як сферу застосування теорії;

- використовувати зв'язок школи і виробництва;

- доцільно використовувати проблемно-пошукові і дослідницькі завдання;

- поєднувати розумову діяльність з практичною;

- розвивати та переносити успіхи учнів з одного виду діяльності на інші;

- використовувати зв'язок навчання з життям як стимул для самоосвіти.

37.Педагогічна діяльність - це особливий вид соціальної діяльності, що передбачає передавання від старших поколінь до молодших накопичених людством культури і досвіду, створення умов для їх особистісного розвитку і підготовки до виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

Педагогічну діяльність здійснюють не лише педагоги, а й батьки, громадські організації, керівники підприємств і установ, різні групи, а також значною мірою засоби масової інформації. Ця діяльність є загальнопедагогічною, тобто такою, яку здійснює кожна людина стосовно самої себе, своїх дітей, товаришів, колег тощо. Педагогічна діяльність як професійна здійснюється в спеціально організованих суспільством освітніх установах: дошкільних закладах, школах, професійно-технічних училищах, Середніх спеціальних і вищих навчальних закладах, закладах додаткової освіти, підвищення кваліфікації і перепідготовки.

Основними видами педагогічної діяльності, яка здійснюється у цілісному педагогічному процесі, є викладання і виховна робота.

З моменту виникнення педагогічної професії за вчителем закріпилась передусім виховна функція. Учитель - це вихователь, наставник. У цьому його громадянське, людське призначення. Тому виховна робота є педагогічною діяльністю, спрямованою на розв'язання завдань усебічного гармонійного розвитку особистості шляхом організації виховного середовища і управління різноманітними видами діяльності вихованців.

Специфіка педагогічної діяльності виявляється насамперед у тому, що за своєю природою вона має гуманістичний характер. У цілісному педагогічному процесі учитель вирішує два завдання - адаптації і гуманізації. Адаптивна функція пов'язана з підготовкою учня, вихованця до певної соціальної ситуації, до конкретних запитів суспільства, а гуманістична - з розвитком його особистості і творчої індивідуальності.

Суб'єктом педагогічної діяльності є учитель, вихователь, інструментом впливу якого є його особистість, знання, уміння, почуття, воля. Специфічним є і об'єкт (предмет) педагогічної праці. У педагогічній діяльності учень виступає не тільки її об'єктом, а й суб'єктом, оскільки педагогічний процес вважається продуктивним лише за умови поєднання елементів самовиховання і самонавчання учня. Більше того, педагогічний процес змінює не лише учня, а й педагога, розвиваючи в ньому одні якості особистості і викорінюючи інші.

Суттєвою особливістю педагогічної праці є і те, що вона з початку і до кінця є процесом взаємодії людей. Це посилює роль особистісних взаємин у педагогічній праці і підкреслює важливість моральних аспектів.

Специфічним є і результат педагогічної діяльності - людина, що оволоділа певною частиною суспільної культури, здатна до подальшого саморозвитку і виконання певних соціальних ролей у суспільстві.

42. Забезпечення принципу гуманізації виховання — означає сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання Його права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності, створення умов для формування кращих якостей та здібностей дитини, джерел її життєвих сил.Принцип гуманізації виховання - основоположна закономірність формування особистості як вищої соціальної цінності. Гуманізація виховання реалізується шляхом наповнення гуманістичним сенсом всіх форм свідомості та спілкування між людьми. Важливе місце у цьому процесі посідає гуманне відношення вихователя до вихованців, гуманістична орієнтація Їх поведінки, формування у них гуманних якостей. Сучасні діти та юнацтво мають велику потребу в доброті, любові, повазі. турботі, але соціальне оточення протидіє цьому: дитина кожного дня відчуває зло й агресивність, заздрість і ненависть. Наперекір цьому вихователь повинен створювати сприятливі умови дія гуманістичного розвитку вихованця, щиро бажати позбавити його від егоїзму і несправедливості, неосвіченості і вад характеру.Гуманне ставлення до вихованця породжує в нього бажання бути хорошим, добрим, чуйним, а потім це бажання перетворюється у стійке моральне переконання та інші гуманістичні якості. А.С. Макаренко писав, завданням вихователя є відновлення нормального відношення між особистістю і суспільством, створення нової системи гуманістичної мотивації. Спеціальні умови повинні сприяти вирішенню завдань не правового,а етичного виховання [37,с.65]. Отже, гуманістичне ставлення є фундаментальним каменем виховання, без якого ніякий будинок не можна побудувати. Для вихователя гуманізм не повинен витискувати його інші якості, наприклад, вимогливість або переконання. Не можна створювати атмосферу симпатії і любові для тих, хто постійно порушує дисципліну і порядок. Але створивши колектив з гуманістичними традиціями, педагог тим самим розв’язує багато проблем виховання.

43.Принцип єдності і узгодженості виховних впливів передбачає єдність вимог до вихованців і єдність педагогічних впливів на них. К.Д.Ушинський відмічав, що різноманітні впливи на дітей, які не мають спільної ідеї і не пов'язані спільними виховуючими напрямами, не досягають своєї мети. Це ствердження цілком справедливе. Якщо один вихователь, намагаючись бути „добрим” до вихованців, дарує їм всі їх провини, а другий виявляє до них підвищену вимогливість, то вихованці це відразу відчувають і роблять відповідні висновки, але не на користь об'єктивної вимогливості. Ще гірше, коли виховні впливи батьків і вчителів суперечливі. Батьки звинувачують вчителів, а вчителі кажуть, що діти не мали ніякого сімейного виховання. Подібні порушення єдиної лінії педагогічного впливу підривають як авторитет вчителів, так і авторитет батьків, призводять до роздвоєння особистості вихованців, створюють умови дня розвитку в них негативних рис характеру. Єдність вимог і дій на вихованців - правило для колективу вчителів і батьків. Вчитель переконує батьків у доцільності виховувати дитину в єдиному напрямі, не звинувачуючи, а, навпаки, підтримуючи один одного в цій нелегкій справі. Тоді дитина буде правильно відноситися до себе і не стане ніколи докоряти, що її характер не склався внаслідок або м'якого сімейного виховання, або жорсткого шкільного впливу. Досвідчені вчителі - класні керівники як тільки приймають новий клас, відразу ж намагаються дізнатися, що являють собою учні, які у них батьки, як відбувалося і йде зараз сімейне виховання. Якщо батьки правильно виховували своїх дітей, то вчителі іноді запозичують їхні методи, вносять відповідні корективи в методику шкільного виховання. Але, на жаль, більшість сучасних батьків не дуже інтересується, як виховують дітей в школі. Для них більш важливим є те, щоб дитина не приносила поганих оцінок, а погану поведінку вона згодом виправить. Така позиція часто призводить до того, що дитина стає некерованою не тільки з боку батьків, але й класного керівника. Ось і виходить, що вдома діти їдять та сплять, в школі якось вчаться, а виховує їх вулиця. А.С.Макаренко вбачав успіх виховної роботи в єдності і цілеспрямованості діяльності всіх організацій і осіб, зайнятих вихованням. Відсутність такої єдності порушує ритм виховної роботи, привчає вихованців розглядати правила поведінки як щось необов'язкове, залежне від особистих примх вихователя. Ефективність виховної роботи в колективі можлива лише за умов правильного застосування принципів і методів виховання, наявності єдиної об'єктивної оцінки стану справ, знання завдань, що стоять перед колективом, і загального підходу до оцінки вчинків учнів з боку всіх вчителів і батьків, а також колективної думки. Отже, доки не буде єдності і узгодженості виховних впливів на дітей, школярів і студентів з боку сім'ї, школи і вузу, до того часу "важкі" діти будуть являти собою загрозу суспільству.

54. мету і зміст громадянського виховання школярів: патріотичне виховання і формування культури міжнаціонального спілкування; правова культура школяра. Патріотизм (від. patriot - співвітчизник) - той, хто любить свою батьківщину, відданий своєму народові, готовий заради них на жертви й подвиги.

Із змістової точки зору патріотичне виховання школярів в сучасних умовах - це, насамперед, становлення національної свідомості, почуття належності до рідної землі, народу. Цей процес мас два етапи, що відповідно характеризуються різними рівнями засвоєння національних цінностей. На першому етапі здійснюється етнічне самоусвідомлення на основі засвоєння рідної мови, родинних звичаїв, традицій, національної міфології, фольклору, мистецтва; народних поглядів, переконань, ідеалів, загальноприйнятих норм поведінки тощо. На другому етапі - громадянсько-патріотичне самоусвідомлення - в процесі залучення учнів до продуктивної діяльності, спрямованої на розбудову власної держави, її впорядкування і зміцнення; вивчення історії Вітчизни, героїки минулих епох, трудових подвигів, подвижництва в ім'я вільного життя. Правосвідомість - це сукупність правових поглядів людей, що відбивають їхню оцінку чинного права, існуючого суспільного і державного ладу, а також відповідність дій, учинків окремих громадян нормам права. Виховання правосвідомості учнів передбачає засвоєння системи знань з питань держави й права; виховання поваги до законів своєї держави, глибокої переконаності в необхідності дотримання чинного законодавства; уміння визначати форми й способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватися з демократичними інститутами, органами влади; захищати та підтримувати закони та права людини.Головний зміст правової культури - усвідомлення взаємозв'язку між ідеями індивідуальної свободи, правами людини та її громадянською відповідальністю; визнання та забезпечення прав людини як єдиної норми для всіх людей.

45.Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейно­го виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання.

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна тру­дова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така спів­праця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визна­чення для кожного робочого місця, зокрема для навчаль­них занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Сім'я функціонує на основі спільного побуту, еконо­мічного, морально-психологічного укладу, виховання дітей, взаємної відповідальності. Вона забезпечує соці­алізацію людини, самореалізацію особистості, захист від проблем, сприяє формуванню особистості з усталеною по­ведінкою.

46.Якщо порахувати, скільки принципів запропонували, обґрунтували, відкрили вчені і педагоги-практики за всю історію педагогіки, то їх буде більше 300, певний час їх ділили на принципи навчання і принципи виховання. Учителеві, готуючись до уроку, потрібно орієнтуватися на класичні дидактичні принципи, тобто на ті, що визнаються всіма дослідниками й обґрунтовані у всіх теоретичних системах. До них, зокрема, належать: свідомість, наочність, систематичність, міцність, доступність, науковість навчання, а також зв'язок теорії з практикою.

1. Принцип свідомості. Він вимагає, щоб учні отримували не лише міцні знання, а й переконання, навички навчальної діяльності.

2. Принцип наочності. Це найбільш відомий і зрозумілий принцип навчання, який використовується з найдавніших часів. В основі цього принципу лежить наукова закономірність про те, що ефективність засвоєння знань залежить від залучення до процесу пізнання різних органів чуття.

3. Принцип послідовності і систематичності. Цей принцип спирається на закономірності психологічної науки про те, що під час дотримання логічних зв'язків навчальний матеріал запам'ятовується в більшому обсязі і більш міцно.

4. Принцип міцності. Міцність знань, умінь, навичок виявляється насамперед у довготривалій пам'яті учнів, вона залежить: від змісту і структури навчального матеріалу, від ставлення самих учнів до навчального матеріалу, навчання вчителя; від організації навчально-виховного процесу, застосування різних форм і методів; від частоти застосування знань; від емоційного впливу на учнів під час пояснення.

5. Принцип доступності викладання. Цей принцип є наріжним каменем учительської діяльності, він заснований на дидактиці Я. А. Коменського, який вимагав, щоб педагог застосовував точну мову, рухи, жести, викликав зачарування в дітей, викладав яскраво, емоційно, щоб учні розуміли вчителя.

6. Принцип науковості дуже важливий, він вимагає зв'язку між наукою і навчальним предметом, щоб учні засвоювали лише глибоко обґрунтовані наукою знання, щоб науковими методами формувалися глибокі ідейні переконання, забезпечувалася єдність діяльності і свідомості.

7. Принцип зв'язку навчання з життям спирається на гносеологічні, соціологічні, загально-педагогічні і психологічні закономірності, а саме: практика — критерій істини, джерело пізнавальної діяльності; навчальна і трудова діяльність дітей — універсальний і ефективний засіб формування особистості.

48.Повний аналіз уроку поєднує в собі такі елементи:

загальну характеристику мети уроку;

визначення типу та структури уроків, їх характеристику;

аналіз змісту уроку;

аналіз методів і прийомів навчання на уроці;

аналіз діяльності вчителя й учнів на уроці;

загальні висновки про ефективність уроку.

педагогічний аналіз уроку сприяє поліпшенню як усього навчального процесу, так і окремих його ланок. Об'єктивний аналіз підвищує рівень навчання (викладання), спонукає до самоконтролю, здійснює контроль, допомагає втіленню рекомендацій науки в практику.

47.Функції сім ї:

1. репродуктивна – основна функція, що полягає в народженні дітей і продовженні

людства;

2. виховна, що передбачає здійснення процесу соціалізації молодого покоління;

3. господарсько-побутова, що передбачає підтримання фізичного стану сім’ї, догляд за

дітьми і престарілими;

4. економічна, що забезпечує отримання матеріальних засобів одних членів сім’ї для

інших, матеріальну підтримку неповнолітніх та престарілих;

5. соціального контролю, що передбачає відповідальність членів сім’ї за поведінку її

членів у суспільстві, в різних сферах діяльності, виконання обов’язку між подружжям, батьками

і дітьми, старшого покоління перед молодшим;

6. духовного спілкування, що зумовлює духовне збагачення кожного члена сім’ї;

7. соціально-статусна, що передбачає забезпечення членам сім’ї соціального статусу в

суспільстві;

8. дозвіллєва, що передбачає організацію раціонального дозвілля і спрямована на

розвиток взаємного збагачення інтересів кожного члена сім’ї;

9. емоційна, що забезпечує здійснення психологічного захисту кожного члена сім’ї,

організацію емоційної стабільності особистості; психологічної терапії

10. соціокультурна,що забезпечує передачу певного досвіду, знань, духовних цінностей,

принципів і способів поведінки від старших молодшим, формування інтересів, уподобань,

прагнень, які мають глибоке пізнавальне наповнення, покликані розвивати позитивно забарвлені

емоції, почуття, сприяти реалізації сутнісних сил дитини, її особистісних позицій і орієнтацій

У сучасному суспільстві простежується криза сім'ї, яка виявляється не лише у соціально-економічній площині. Актуальними проблемами є відсутність єдиної стратегії, послідовності виховання дітей у сім'ї, нерозуміння самоцінності й унікальності кожної дитини, нездатність батьків прогнозувати наслідки виховання, скорочення вільного часу різко зменшило час сімейного спілкування як у подружжя, так і у батьків з дітьми.

Небажання і невміння аналізувати свої вчинки і життя загалом, відповідати за них – ця тенденція руйнівна не тільки для дорослих. Батьки, які не замислюються над метою, концепцією, стратегією і тактикою виховання своїх дітей, завдають їм непоправної шкоди. Тому нині постають питання про необхідність формування у молоді навичок усвідомленого батьківства та підготовку її до виконання складних рольових функцій чоловіка і жінки, батька і матері.

Проблеми сімейного виховання та усвідомленого батьківства вдало розв'язував А.Макаренко. Він першим в Україні не тільки увів термін «педагогічна технологія», а й увів поняття технології організації виховного процесу. Він наголошував на важливості для свідомого та відповідального виховання таких процесів, як прогнозування, моделювання, планування, проектування, організація взаємин. Фундаментом його системи виховання була народна основа, рід. А сім'я, зокрема багатодітна, стала основою організаційної технології виховної діяльності колективу. А.Макаренко вважав, що “виховання дітей – найголовніша сфера нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни й громадяни світу. Наші діти – це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти – наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, наші сльози, наша провина перед людьми, перед усією країною”

Вирішальним фактором у вихованні дітей є поведінка батьків. «Батьківська вимогливість до себе, повага до своєї сім'ї, контроль над кожним своїм кроком - це перший і найголовніший метод виховання». Справжнє виховання потребує не часу як такого, а якісного його використання, почуття відповідальності. І чим дитина старша, тим менше вона потребує часу і тим більше – відповідальності.

Справжня сутність виховання – не в розмовах з дитиною, не в прямій, а в опосередкованій дії на дитину – в організації сім'ї, життя дитини. Виховна робота – це насамперед робота організатора. У цій справі немає дрібниць.

А. Макаренко вважав, що керувати дитиною, спрямовувати її, а не оберігати від життя, – це найвідповідальніше завдання батьків. Він був переконаний, що підхід до вихованця має бути з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком .

До нашого часу актуальними є ідеї про побудову системи перспективних ліній розвитку особистості й сім'ї загалом, про оптимістичну перспективу («завтрашню радість») як справжній стимул людського життя.

49.Окремим є питання про класифікацію методів навчання. До­тепер воно залишається дискусійним і багатоаспектним. Навко­ло ідеї класифікації методів навчання сформувалися відповідні педагогічні школи. Зокрема академік Ю.К. Бабанський і його однодумці схильні виділяти три групи методів навчання на базі виокремлення у їх структурі трьох взаємопов´язаних компо­нентів — мотиваційного, організаційно-ділового і контрольно-оцінного. У першому випадку виокремлюють групу методів, спря­мованих на формування у студентів (учнів) інтересу до пізнаваль­ної діяльності й відповідальності за навчальну працю. У групі організаційно-ділового компонента виділяють методи організації і забезпечення мисленнєвої діяльності (індуктивного, дедуктив­ного, репродуктивного й пошукового характеру). Такі методи називають словесними (вербальними), наочними і практичними. У групі контрольно-оцінного компонента визначають методи, пов´язані з контролем за навчальною діяльністю учнів (сту­дентів). Структура методів навчання, запропонованих Ю.К. Бабанським, дещо складна, хоча й охоплює велику кількість спо­собів навчальної діяльності.

Значна кількість вчених-педагогів (A.M. Алексюк, Н.М. Верзилін, Н.М. Мочалова, А.Г. Пінкевич, Б.Є. Райков та ін.) дотриму­ються ідеї бінарної системи методів навчання. Академік М.І. Махмутов обстоює ідею номенклатури бінарних методів навчання, згідно з якою розрізняють такі методи викладання: інформаційно-повідомлювальний, пояснювальний, інструктивно-практич­ний, пояснювально-спонукальний. Також виокремлені виконав­ський, репродуктивний, продуктивно-практичний, частково-по­шуковий, пошуковий методи навчання.

У зв´язку з підвищенням інтересу до проблемного навчання розглядається ідея класифікації методів навчання на засадах проблемності (М.М. Скаткін, І.Я. Лернер та ін.). До загальнодидактичних методів автори відносять інформаційно-перцептивний, репродуктивний, метод проблемного викладу, евристичний і дослідний.

Різноманітність підходів до класифікації методів навчання, залежність їх від різних чинників пізнавальної діяльності ви­кликають труднощі в розумінні конгломерату дефініцій, сутності й місця того чи того методу в навчальному процесі. Пересічному педагогу загальноосвітньої та професійної школи часто складно розібратися в різнопланових міркуваннях учених. Якось ака­демік Д. Лихачов зауважив: "Якщо вчений створює сотні нових термінів — він руйнує науку, десятки — підтримує її, два-три — рухає науку вперед".

Найбільш прийнятною і зрозумілою, як вважається, є тради­ційна класифікація методів навчання, яка, з одного боку, базуєть­ся на зовнішніх і внутрішніх чинниках процесу пізнання об´єк­тивної реальності, а з іншого — має у своїй основі логічно вмоти­вовані підходи: за джерелами отримання знань, особливостями логіко-мисленнєвої діяльності, рівнем розумової активності.

53.Необхідність у філософсько-світоглядній підготовці школяра. Одним із провідних завдань виховання базової культури особистості є формування світогляду школярів. Світогляд - це система поглядів людини (філософських, соціально-політичних, правових, моральних, естетичних) на навколишній світ (явища природи, суспільні процеси, свідомість людей), своє місце в ньому. Осмислюючи свою суб'єктивність і навколишній світ, людина завдяки світогляду починає усвідомлювати себе здатною до його інтелектуального і практичного засвоєння, формуватися як людська індивідуальність. Водночас світогляд є фактором самосвідомості епохи, складовою культури і тому - необхідним фундаментом освіти. Забезпечуючи осмислення екзистенціальних питань людського буття, культурно-світоглядний контекст освіти орієнтує школу не тільки на оволодіння учнями сучасними знаннями, а й на формування у них необхідних громадянських позицій, ціннісних орієнтацій, готовності і здатності жити повноцінним особистим і соціальним життям. У цьому розумінні формування світогляду - одна з найвищих цілей освіти. Сучасна українська школа зорієнтована на формування в учнів науково-матеріалістичних поглядів і переконань. Формуванню в учнів наукового світогляду сприяє наступність у навчанні та здійснення міжпредметних зв 'язків. Ці педагогічні умови дозволяють побачити одне й те ж явище з різних точок зору, одержати про нього цілісне уявлення. Особливо великого значення у світоглядному плані мають такі міжпред-метні взаємодії, які дозволяють учням всебічно охопити всі властивості і зв'язки об'єктів, які вивчаються. Наприклад, на основі міжпредметних зв'язків у школярів формуються такі методологічні ідеї, як єдність живої і неживої природи, спільність приро-дничонаукових і суспільно-історичних основ взаємодії людини, суспільства і природи, єдність антропогенезу і соціогенезу та інші.

У виробленні учнями поглядів і переконань важливу роль відіграє позиція педагога. Він сам повинен мати переконання, жити у відповідності з ними, вміти не нав'язувати їх і одночасно не відмовлятись від них через кон'юктурні міркування. Духовним наставником сучасної молоді може бути лише учитель, який сприйняв передові ідеї нового тисячоліття, смисл науки, учитель, який сформований як творча особистість.

55.Наочні методи навчання Серед наочних найчастіше застосовується метод показу. Показ – це навчальний метод, що являє собою сукупність прийомів, дій і засобів, за допомогою яких в учнів створюється наочний образ предмета, котрий вивчається, формується конкретне уявлення про нього. Цей метод використовується під час проведення майже усіх видів занять, незалежно від їх змісту й методики. За його допомогою реалізується принцип наочності навчання учнів. Розрізняють два види показу: ілюстрування і демонстрування. Перший характеризується як допоміжний при словесному методі, його значення полягає в тому, щоб яскравіше увиразнити думку педагога. Засоби ілюстрування – це різноманітні картини, плакати, схеми, таблиці, умовні моделі, муляжі, карти, малюнки на дошці. Основна їхня властивість – нерухливість. Вони мають «оживати» в розповіді педагога. Демонстрування характеризується рухливістю засобу показу. Це можуть бути: діюча модель техніки; навчальний кінофільм чи його фрагменти; навчальна телепередача; технічний пристрій; комп'ютерний показ тощо.

56.Зміст моральної культури Мораль як форма суспільної свідомості є зводом правил, норм, вимог, які регулюють відношення і взаємодію людей, їх поведінку. Моральна культура особистості - це засвоєння особистістю моральних норм, принципів, категорій, ідеалів суспільства на рівні власних переконань, дотримання їх як звичних форм особистої поведінки. Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.

Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі - правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті. Зміст морального виховання учнів передбачає утвердження принципів загальнолюдської моралі – правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності та інших доброчинностей на національному ґрунті. Моральне виховання - виховна діяльність школи, сім'ї, громадськості, що мас на меті зміцнення та розвиток тієї внутрішньої першооснови, яка обмежена почуттями сумління та совісті, й розвиток якої зумовлюється формуванням нових потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння відповідних ідеалів та принципів. Воно конкретизується у таких поняттях: етика, мораль, моральні норми, моральні переживання, моральні почуття, моральний кодекс, моральний ідеал, моральна спрямованість, моральна культура особистості. Структуру моральної культури особистості складають знання, почуття, відношення, поведінка. Тому змістом виховної роботи вчителя, класного керівника по становленню моральної культури учнів є формування у них системи моральних знань, почуттів, ставлень, поведінки.

Моральний розвиток особистості проходить три стадії (Л.Кольберг). На доморальному рівні дитина виконує вимоги, боячись покарання. На конвенційному рівні дотримання моралі визначається намаганням належати групі, суспільству, відповідати їх вимогам з метою самозбереження. Третій рівень морального розвитку автономний: людина добровільно обирає моральну поведінку, бо переконана, що жити їй потрібно згідно норм, прийнятих нею добровільно.

58. Практичні методи навчання. Ці методи передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні. До них належать вправи, а також лабораторні, практичні, графічні, дослідні роботи. Мета вправ – засвоєння. Лабораторні роботи сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню, вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Дослідні роботи - розширення обсягу знань учнів.

60. Наочні методи навчання До наочних методів навчання належать: ілюстрування, демонстрування, самостійне спостереження. Метод ілюстрування — оснащення ілюстраціями статичної (нерухомої) наочності, плакатів, малюнків, картин, карт, схем та ін. Метод демонстрування — показ рухомих засобів наочності, приладів, дослідів, технічних установок тощо. За критерієм відображення засобами наочності дійсності їх поділяють на такі види: 1. Натуральні об'єкти — рослини, тварини, знаряддя і т.п. 2. Зображальні засоби — навчальні картини, репродукції художніх картин, макети, муляжі та ін. Цінність їх у тому, що вони в яскравій образній формі відображають складні предмети і явища. При їх використанні необхідно звертати увагу на внутрішню суть зображень, маючи на меті навчити учнів читати картину, бачити головне в ній. 3. Схематичні засоби — географічні, топографічні, історичні карти, схеми, малюнки, діаграми, графіки тощо. Вони відображають дійсність в умовних, символічних і графічних формах, схематично, але чітко показують кількість та просторові відношення між окремими елементами відображуваних явищ, зв'язки й залежності між різними сторонами об'єкта.

57. Система освіти — це сукупність навчальних і навчально-виховних закладів, які відповідно до законів забезпечують загальну середню і вищу освіти, здобуття спеціальності або кваліфікації, підготовку або перепідготовку кадрів для економіки й культури. Система освіти в Україні поєднує: дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вишу освіту, післядипломну підготовку, аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку, позашкільне навчання і виховання, самоосвіту. Загальноосвітня школа — базова ланка в системі неперервної освіти громадян України. Вона повинна дати якісну середню освіту і можливість свідомо вибрати вищий навчальний заклад, технікум чи ПТУ або здобути професію на виробництві.

Базова середня освіта — це суспільно необхідний рівень знань, трудових умінь, культурного розвитку, самостійного мислення, уміння постійно збагачувати знання, здатність адаптуватися до підвищення кваліфікації, змін у праці у зв'язку з НТП, активно брати участь у суспільному житті.

Триступинева школа: I ступінь — початкова школа (3 роки);

II ступінь — основна школа (5 років);

III ступінь — середня загальноосвітня школа (2—3 роки).

Загальноосвітні школи можуть функціонувати як ліцеї або гімназії згідно з положеннями про них. Гімназії значно розширюють гуманітарну і загальнокультурну підготовку, поглиблюють вивчення іноземних мов. Ліцеї надають розширену математичну, природничо-наукову та технічну підготовку. Ліцеї та гімназії працюють за індивідуальними навчальними планами і програмами. Колегіуми — заклади філологічно-філософського та культурно-естетичного профілів.

59. Шкільна дисципліна — дотримання учнями правил поведінки в школі та за її межами, чітке й організоване виконання ними своїх обов'язків, підкорення громадському обов'язку. Показниками високого рівня дисципліни є розуміння учнями необхідності дотримання її в школі, громадських місцях, в особистій поведінці; готовність і потреба у виконанні загальноприйнятих норм і правил дисципліни праці, навчання, вільного часу; самоконтроль у поведінці; боротьба з порушниками дисципліни в школі та за її межами. Свідома дисципліна виявляється в усвідомленому суворому, неухильному виконанні суспільних принципів і норм поведінки й ґрунтується на сформованості в учнів такої риси, як дисциплінованість і почуття обов'язку та відповідальності. В основі дисциплінованості — прагнення й уміння особистості керувати своєю поведінкою відповідно до суспільних норм і вимог правил поведінки.

Шкільна дисципліна є умовою нормальної навчально-виховної діяльності школи. Цілком очевидно, що за відсутності дисципліни не можна провести на належному рівні ні уроку, ні виховного заходу, ні будь-якої іншої справи. Вона є водночас і засобом виховання школярів. Дисципліна сприяє підвищенню виховної ефективності діяльності учнів, дає змогу обмежувати, гальмувати нерозважливі дії та вчинки окремих школярів.

61. Знаючи арсенал методів навчання, учитель, природно, переживає труднощі у виборі методів. Труднощі стоять як перед вивченням усього курсу в цілому, так і перед кожним конкретним уроком. У психолого-педагогічній літературі виділено чимало причин, які впливають на вибір методів навчання. На основі їх узагальнення виділяється шість загальних умов , які визначають вибір методу навчання: 1. Закономірності та принципи навчання, які витікають з них. 2. Зміст і методи певної науки взагалі та предмета теми зокрема. 3. Цілі і завдання навчання. 4. Навчальні можливості учнів(вікові, рівень підготовки, особливості класного колективу). 5. Зовнішні умови (географічні, виробниче оточення). 6. Можливості вчителів (досвід, рівень підготовки, знання типових ситуацій процесу навчання).1 Обираючи той чи інший метод навчання, учителю необхідно одночасно враховувати багато залежностей: методи, загальні умови, випадкові (невідомі) причини, величину і спрямованість впливу яких не можна передбачити завчасно. При першому наближенні до проблеми вибору методів останніми доводиться зневажати, проте слід пам'ятати, що саме наявністю непередбачених причин зумовлюється надійність прогностичних висновків. Завдання оптимізації методів формулюється однозначно: у конкретних умовах з багатьох методів слід виділити ті, які забезпечують найвищу ефективність навчання за прийнятими критеріями.

62. Успішний виховний процес є наслідком реалізації таких його закономірностей:

- Органічний зв'язок виховання із суспільними потребами й умовами виховання. Значні зміни в житті народу спричинюють і зміни в його виховній системі. Розбудова незалежної держави в Україні передбачає формування в підростаючого покоління національної свідомості, виховання любові до Батьківщини, української мови, історії, культури свого народу.

- Людина виховується під впливом сукупності факторів. Недарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Найважливішим є виховний вплив людини, передусім батьків і педагогів. Це покладає на них особливу відповідальність.

- Залежність результатів виховання від глибини і повноти врахування національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна природа, вона постійно повинна чути рідну мову і дотримуватися національних звичаїв, традицій тощо.

- Результати виховання залежать від виховного впливу на внутрішній світ вихованця. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її думки, погляди, переконання, ціннісні орієнтири, емоції, мотиви, установки, ставлення).

- Визначальну роль у вихованні відіграє діяльність. Різноманітна діяльність є головним фактором єдності свідомості й поведінки. Лише за таких умов можливий всі бічний розвиток особистості. Ефективне виховання

1. не карати. Покарання викликає у дитини страх. Від страху дитина може перестати погано поводитися. Але це лише поверхневий ефект. Якщо уважно поспостерігати  за поведінкою дитини, стає зрозуміло, що вона шукає способів, як відплатити кривдникам. Вона може вередувати, псувати речі, робити щось на зло, намагатися відігратися на братах або сестрах. Крім того, застосування покарання викликає в дитині лють, образу, бажання помститися. Іншими побічними ефектами покарання можуть бути нерішучість, невпевненість у собі. Психосоматичні захворювання (зниження імунітету, порушення травлення, роботи серця) теж  часто є наслідком стресу, викликаного покаранням. Покарання й погрози вчать дитину не попадатися, роблять її потайною.

2. будувати свої стосунки з дітьми з різними мотивами поведінки необхідно по-різному. На навмисну поведінку дитини, яка хоче привернути увагу, інколи корисно взагалі не зважати, щоб не закріплювати її. Що ж до поведінки владолюбця, найкраще, що може зробити дорослий – демонструвати свою твердість, позбавлену агресії. При цьому необхідно подумати, як дитині проявити себе позитивно: дати її право вибору, допомогти відчути себе у чомусь компетентною. Важко правильно відреагувати у випадку, якщо мотив поведінки – помста. Адже в цій ситуації зазвичай й помилки, й образа взаємні. Звинувачення у відповідь тільки посилюють проблему, а покарання є для дитини виправданням нової агресивності. Треба знайти в собі сили й мудрість зробити перший крок на примирення. А от тій дитині, яка уникає невдачі, потрібна підтримка. Не робіть усе замість неї, а хваліть за незначний прогрес у вміннях, навичках, досягнення.

63. Важливим моментом у процесі навчання є індивідуальний підхід до учнів. Існують такі способи індивідуалізації навчання: під час пояснення нового матеріалу вчитель зважає на учнів, для яких він може бути незрозумілим; під час самостійної роботи частіше підходить до відстаючих учнів, допомагає і підбадьорює їх; індивідуалізує домашнє завдання; частіше здійснює вибіркову перевірку зошитів учнів, яким важче дається навчання.Ця форма роботи на уроці дає змогу враховувати темпи роботи кожного учня, його підготовленість, створює можливості для диференціації завдань, контролю й оцінювання результатів, забезпечуючи відносну самостійність. Але потребує значних затрат часу і зусиль учителя.

64. порівняльна хар. репродуктивних і проблемно-пошукових методів навч.

Репродуктивні і проблемно-пошукові методи навч. виділяються на основі оцінки ступеня творчої активності школярів в пізнанні нових понять, явищ і законів.

Наочність при репродуктивному методі навчання також застосовується з метою кращого і більш активного засвоєння і запам’ятовування інформації (прикл. Опорні конспекти).

Практичні роботи репродуктивного характеру відрізняються тим, що їх застосовують за зразком раніше або щойно придбання знань. В ході практичної роботи не здійснюють самостійного прирощування знань. Репродуктивні вправи особливо ефективно сприяють відпрацьовуванню практичних вмінь і навиків. На основі репродуктивних методів найчастіше здійснюється програмоване навчання. В цілому ж репродуктивні методи навчання не дозволяють в належній мірі розвивати мислення і особливо самостійність, гнучкість мислення, формувати у тих, що навчаються, навики пошукової діяльності.

Проблемно-пошукові методи застосовуються в ході проблемного навчання. Під проблемною ситуацією треба вважати невідповідність між тим, що вивчається і вже вивченим. При використанні проблемно-пошукових методів викладач використовує такі прийоми: створює проблемну ситуацію (ставить питання, пропонує задачу, експериментальне завдання), організує колективне обговорення можливих підходів до рішення проблемної ситуації, стимулює висування гіпотез, тощо. Студенти роблять припущення про шляхи вирішення пробл.ситуації, узагальнюють раніше набуті знання, виявляють причини явищ, пояснюють їхнє походження, вибирають найбільш раціональний варіант вирішення пробл.ситуації. Викладач обов'язково керує цим процесом на всіх етапах. Проблемно-пошукові методи навчання дуже ефективні для дистанційного навчання . Вони застосовуються здебільшого з метою розвитку навиків творчої навчально-пізнавальної діяльності, вони сприяють більш осмисленому і самостійному оволодінню знаннями. Особливо ефективно застосовуються ці методи в тих випадках, коли у студентів сформована культура пізнавальної діяльності, інтересів і здібностей, а також глибокі і міцні знання.

65. В основі сучасної ідеології виховання лежать ідеї:

1. Реалізм цілей виховання. Реальна мета сьогодні - різнобічно розвиток людини, що спирається на його здібності й дарування.

Засіб досягнення цієї мети - освоєння людиною базових основ культури. Це культура життєвого самовизначення: економічна культура і культура праці, політична, демократична і правова; моральна та екологічна; художня і фізична, культура сімейних відносин.

2. Спільна діяльність дітей і дорослих. Пошук спільно з дітьми моральних зразків, кращих зразків духовної культури, діяльності, вироблення на цій основі власних цінностей, норм і законів життя складають зміст роботи вихователя, забезпечуючи активну особисту позицію школяра у виховному процесі.

3. Самовизначення. Розвивальне виховання передбачає формування цілісної особистості - людини з твердими переконаннями, демократичними поглядами і життєвою позицією.

4. Особистісна спрямованість виховання. У центрі всієї виховної роботи школи має стояти не програма, не захід, не форми і методи, а сама дитина, підліток, юнак - вища мета, сенс нашої педагогічної турботи. Рух від найближчих інтересів вихованців до розвитку високих духовних потреб має стати правилом вихователя.

5. Добровільність. Виховний процес, якщо організовано як примусовий, веде до деградації моральності. Дітей не можна зобов'язати "виховуватися". Вільна воля вихованця проявляється, якщо вихователі спираються на інтерес, прагнення до самостійності, відчуття товариського і громадянського обов'язку.6. Колективна спрямованість. У змісті виховної роботи належить подолати ставлення до колективу, як до суто дисциплінарному засобу, здатного придушувати особистість, а не підвищувати її духовні, моральні сили.

66. метою виховання є становлення громадянина України, патріота своєї країни, готового самовіддано розбудовувати її як суверенну, незалежну, демократичну, правову і соціальну державу, здатного виявляти національну гідність, орієнтуватися у своїх обов’язках і правах, цивілізовано відстоювати їх, сприяти громадському миру і злагоді в суспільстві, поводитися компетентно, бути конкурентоспроможним, успішно самореалізовуватися в соціумі як громадянин, сім’янин, професіонал, носій культури.

До громадянських якостей належать: почуття любові до Батьківщини, почуття обов'язку захищати її, почуття поваги до символів держави, його культури, мови, історії, громадянська гідність. 

Одією з основних засад виховання Громадянина представляється виховання людини-трудівника. До якостей працівника належать: працьовитість, усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливе ставлення до результатів праці, самовідповідальність, відповідальність, підприємливість, ініціативність, творчий підхід до справи.

Моральне виховання (виховання сім’янина) передбачає:

- формування основ загальнолюдської і народної моралі: совісності, порядності, тактовності, співчуття, милосердя, доброти, чесності, гуманності, толерантності та інших доброчинностей; — виховання поваги до батьків, духовної єдності поколінь; — виховання почуття власної гідності: честі, свободи, рівності, працелюбності, самодисципліни; — готовність будувати своє життя за принципами гуманізму; — виховання культури поведінки.

67. Дидактичні засоби-це, у вузькому смислі, власне засоби - інструменти, що використовуються учителем і учнями для досягнення цілей навчання. В широкому смислі поняття засобів навчання охоплює додаткові категорії об'єктів: нормативні матеріали, що використовуються при проектуванні навчального процесу, середовище навчання та. інше. В науці немає загальноприйнятої класифікації дидактичних засобів. Класифікація польського дидакта В.Оконя, в якій засоби навчання розташовані відповідно до наростання можливості замінювати дії учителя й автоматизувати дії учня:

Прості засоби.

1. Словесні: підручники, навчальні посібники і под.

2. Прості візуальні засоби: реальні предмети, моделі, картини і под.

Складні засоби.

1. Механічні візуальні пристрої: діаскоп, мікроскоп, кодоскоп та інші.

2. Аудіальні засоби: програвач, магнітофон, радіо.

3. Аудіовізуальні: звуковий фільм, телебачення, відео.

4. Засоби, які автоматизують процес навчання: лінгвістичні кабінети, комп'ютери, інформаційні системи, телекомунікаційні мережі.

69. Загальна середня освіта є цілеспрямованим процесом оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності. Результатом цієї ланки освіти є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Загальна середня освіта — обов'язкова складова безперервної освіти.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про загальну середню освіту» загальну освіту здобувають у таких навчальних закладах:

— середня загальноосвітня школа — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів (І ступінь — початкова школа, II ступінь — основна школа, III ступінь — стариша школа з профільним спрямуванням навчання);

— спеціалізована школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів та курсів;

— гімназія — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю;

— ліцей — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою;

— колегіум — загальноосвітній навчальний заклад III ступеня філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю;

— загальноосвітня школа — інтернат (школа — інтернат) — загальноосвітній заклад із частковим або повним утриманням за рахунок держави дітей, які потребують соціальної допомоги;

— спеціальна загальноосвітня школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку;

— загальноосвітня санаторна школа (школа — інтернат) — загальноосвітній навчальний заклад І—III ступенів із відповідним профілем для дітей, які потребують тривалого лікування; — школа соціальної реабілітації — загальноосвітній навчальний заклад для дітей, які потребують особливих умов виховання (створюються окремо для хлопців і дівчат);— вечірня (змінна) школа — загальноосвітній навчальний заклад II—III ступенів для тих, хто не має змоги відвідувати школу з денною формою навчання.

68. Трудове виховання — процес залучення молоді до різноманітних педагогічно організованих видів суспільно корисної праці з метою передання їй виробничого досвіду, розвитку в неї творчого практичного мислення, працьовитості й свідомості людини праці.

Завдання труд.вихов.: психологічна підготовка особистості до праці (усвідомлення соціальної значущості праці, формування прагнення сумлінно і відповідально працювати, дбайливо ста витися до результатів праці тощо);

— практична підготовка до праці (озброєння вихованців необхідними знаннями, вироблення у них умінь і навичок трудової діяльності, виховання основ трудової культури);

— підготовка до свідомого вибору професії.

Головна складова системи трудового виховання — трудове навчання, що триває від першого класу до закінчення школи. У молодших класах учні набувають елементарних навичок роботи з папером, картоном, пластиліном, природними матеріалами. Вони беруть участь у вирощуванні сільськогосподарських рослин на пришкільній ділянці, доглядають домашніх тварин, квіти і т. д. У середніх класах діти здобувають знання, опановують уміння і навички з оброблення металу, дерева, основ електротехніки, металознавства, графічної грамоти. У міських школах вивчають технічну і обслуговуючу працю, а в сільських — сільськогосподарську, обслуговуючу і технічну. У старших класах трудове навчання має професійно орієнтований характер. Профілі трудової підготовки визначають на місці з урахуванням потреб народного господарства і наявної навчально-технічної виробничої бази.

Складовою системи трудового навчання школярів є також організація їх суспільно корисної праці. За суспільною значущістю її поділяють на продуктивну, суспільно корисну і побутове обслуговування.

Умови ефективності трудового виховання.

Для того щоб праця стала ефективним засобом трудового виховання, вона повинна бути педагогічно доцільно організованою.

— цілеспрямованість: вихованці мають розуміти мету роботи, що їм належить виконати, знати, якими будуть її результати;

— зв'язок із навчальною діяльністю;

— усвідомлення того, що виховна ефективність праці зростає за умови, коли вихованці є її організаторами, а не лише виконавцями;

— доступність конкретних заходів. Ускладнюватися за методами виконання і збільшуватися за обсягом вони можуть з набуттям школярами трудового досвіду, адже непосильна праця породжує невпевненість у власних силах, небажання виконувати її;

— ґрунтування на наукових засадах (порядок на робочому місці, ефективне використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економне витрачання матеріалів, електроенергії, естетичний вигляд виробу, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо);

— колективний характер. За такої умови формуються товариські взаємини, дух співробітництва, взаємодопомоги, здатність до спільних трудових зусиль;

— орієнтація на формування в молоді любові до праці, стимулювання відчуття радості від неї.

Про ефективність трудового виховання свідчать сформованість у молодої людини потреби у праці, відчуття нею радості від праці, усвідомлення її доцільності як найважливішого засобу реалізації своїх знань, умінь, людської сутності.

86. Практикуми передбачають залучення учнів до системи самостійного виконання практичних завдань на основі оволодіння теоретичними знаннями і з метою формування необхідних умінь та навичок. Така форма навчальної роботи якнайкраще сприяє реалізації вимог принципу поєднання навчання з практикою, оволодіння учнями політехнічними знаннями, підготовки їх до свідомого вибору професії. Як приклад можна назвати такі практикуми: з електротехніки, на пришкільних земельних ділянках, з комп'ютерної техніки та кулінарної справи.

Результатом участі у практикумах можуть бути виставка учнівських робіт, творчі звіти тощо.

Семінари — це специфічна форма організації самостійної пізнавальної діяльності учнів з метою поглибленого вивчення окремих тем чи проблем. Семінари проводять у старших класах у повному складі класного колективу. Учитель завчасно визначає тему, мету, план, рекомендує необхідну літературу, індивідуальні завдання для учнів. Результати такої попередньої самостійної роботи учні оформляють у вигляді рефератів, тез виступів, конспектів наукової літератури, добору рисунків, таблиць, статистичних матеріалів.

Оскільки семінар з погляду етимології цього слова означає форму поширення знань, то в процесі підготовки і безпосереднього проведення семінарських занять уся діяльність педагога й учнів має бути спрямована на розширення теоретичних знань вихованців з окремих проблем. Важливо забезпечити самостійність учнів щодо висловлювання власних суджень з тих чи тих питань, створення умов для дискусій, суперечок, формування у вихованців толерантності.

70. Засоби навчання - це різноманітні матеріали і знаряддя навчального процесу, завдяки яким більш успішно і за коротший час досягається визначена ціль навчання. Підручник - це навчальна книга, яка детально відображає зміст освіти, навчальну інформацію, що підлягає засвоєнню. Цю інформацію він передає не тільки у вигляді тексту, а й у фотографіях, малюнках, схемах.

Другою функцією підручника є функція управління пізнавальною діяльністю учнів. Апарат організації засвоєння навчального матеріалу складається з двох частин: допоміжних знань, які включені до основного навчального матеріалу, і завдань, вправ, питань та іншого, що повинно забезпечити процес засвоєння знань. Прості візуальні засоби (наочні засоби) допомагають повноцінному розкриттю і засвоєнню змісту навчального матеріалу. Інколи вони слугують самостійним джерелом інформації.

Основною функцією засобів наочності є ілюстрація, допомога у найбільш повному, глибокому розумінні і сприйнятті того чи іншого предмета або явища.

Наочні засоби, що використовуються у процесі навчання, поділяються на два види: 1) зображення предметів і явищ, 2) самі предмети, макети, моделі, що діють. До першого виду відносять схеми, діаграми, малюнки, картини, репродукції, креслення, фотографії, карти, глобуси, ноти. Ці засоби використовуються тоді, коли предмети, явища, процеси, що вивчаються на уроках, не можна продемонструвати безпосередньо.  У таких випадках учнів знайомлять з предметами, явищами, процесами не прямо, а за допомогою зображень. До другого виду належать реальні предмети: живі або засушені рослини, живі або законсервовані тварини, гербарії, колекції, прилади, інструменти, апарати, вироби, будь-яке виробництво, моделі (наприклад, мотор, парова машина), макети, до діють. Об'єктивна необхідність використання наочних посібників у процесі навчання обумовлена їх великим впливом на процес розуміння і запам'ятовування: при дослідній перевірці ефективності запам'ятовування темпу встановлено, що при слуховому сприйманні засвоюється - 15% інформації, при зоровому - 25%, а в комплексі, тобто при зоровому і слуховому одночасно, -65%.Візуальні ТЗН - це засоби, в яких носіями інформації є діафільми, діапозитиви, епіпосібники і транспаранти, що подаються учням за допомогою діапроекторів, епіпроекторів і графопроекторів (кодоскопів) у вигляді нерухомих зображень предметів. За допомогою візуальних ТЗН демонструються складні схеми, пристрої, різні зображення. Діафільми складаються із чорно-білих або кольорових позитивних фотографічних зображень, розміщених у логічній послідовності на плівці. Діапозитиви - це фотографічні чорно-білі або кольорові зображення на плівці або склі. Транспаранти - екранні засоби навчання, які являють собою комплект (серію) крупноформатних діапозитивів, на яких зображено відповідну частину повного зображення об'єкта, процесу, приладу. Аудіальні (звукові) ТЗН - це засоби, які передають інформацію, розраховану на сприймання органами слуху. Носіями звукової інформації є грамплатівка, магнітна стрічка. Апаратурою, за допомогою якої сьогодні записується і відтворюється звукова інформація, є: програвачі, електрофони, магнітофони, радіоприймачі.

Звукові технічні засоби навчання бувають різних видів і є досить поширеними, зокрема: комплекти грамплатівок, об'єднані в фонохрестоматію з різних навчальних дисциплін; записи програмних художніх творів; записи музичних творів; документальні звукозаписи; звукозаписи для організації самостійної роботи на уроці; програми для лінгафонних пристроїв з іноземних мов; записи з радіо спеціальних навчальних і виховних передач для учнів; документальні, драматичні. Звукові ТЗН підсилюють емоційність сприймання навчального матеріалу, збагачують, поглиблюють знання, вміння і навички учнів, сприяють вихованню в них інтересу до предмета, здатності мислити словесно-художніми образами, забезпечують естетичний розвиток школярів.

Аудіовізуальні ТЗН: навчальне кіно, телебачення, відеозаписи. Навчальне кіно значно розширює можливості навчального процесу. За допомогою навчальних кінофільмів учні мають можливість спостерігати внутрішні процеси і явища, які без кінофільму побачити неможливо.  Телепередачі складають відповідно до програм шкільних навчальних дисциплін і показують водночас із вивченням даної теми уроку.

71. Екологія-наука, що вивчає закономірності існування, формування і функціонування біологічних систем всіх рівнів. У сучасній науці поняття "екологія" характеризується єдністю біологічного, соціального, економічного, технічного, гігієнічного факторів життя людей. Тому екологічна культура учня - це сформована система наукових знань про процеси і результати взаємодії людини, суспільства і природи; відповідальність за природу як національну і загальнолюдську цінність, основу життя; готовність до природоохоронної діяльності. Виховання екологічної культури, гармонійних відносин людини й природи посідає в Україні особливе місце. Розвиток екологічної культури школярів здійснюється як у навчальному процесі, так і у позакласній діяльності. Педагогічною наукою визначені основні принципи екологічного виховання учнів і становлення їх екологічної культури. До них належать принцип міждисциплінарного підходу, що вимагає точного визначення місця і ролі кожного предмета в загальній системі екологічної освіти; взаємне погодження змісту, форм і методів роботи; логіку розвитку провідних ідей і понять, їх постійне вивчення і поглиблення;

принцип систематичності і безперервності вивчення екологічного матеріалу, що реалізується за умови урахування рівнів освіти (початкової, базової, повної загальної середньої освіти), вікових та індивідуальних особливостей учнів;

принцип єдності інтелектуального і емоційно-вольового компонентів у вивченні і поліпшенні учнями навколишнього середовища;

принцип взаємозв'язку глобального, національного і регіонального розкриття екологічних проблем у навчальному процесі.

У позакласній роботі екологічне виховання здійснюється за напрямами:

озеленення населених пунктів і внутрішнє озеленення школи;

лісорозведення і охорона лісів; боротьба з ерозією грунтів; охорона водоймищ і рибних запасів; охорона і приваблювання птахів; відновлення ареалів лікарських рослин; турбота про збереження великих та малих річок, очищення джерел. Екологічна компетентність школярів розвивається у процесі їх роботи у шкільних лісництвах садівництвах, мисливських господарствах, зелених і голубих патрулях, санітарних загонах захисту довкілля, в групах "швидкої допомоги" звірам і птахам, в натуралістичних гуртках, клубах, наукових товариствах, екологічних експедиціях; у процесі виконання проектів "Екологічна варта", "ЕКО", "Гармонія".Підвищенню ефективності екологічного виховання сприяє його тісний зв'язок з традиційним народним вихованням любові до природи. Дітей змалку привчали висаджувати і дбайливо доглядати городні та зернові культури, кущі, дерева, бережливо ставитись до птахів, диких звірів, комах та плазунів, розуміти природу як живий всеохоплюючий організм, що живе за власними законами, яких ніколи не можна порушувати.

77. Естетична культура - це здатність особистості до повноцінного сприймання, правильного розуміння прекрасного у мистецтві і дійсності, прагнення й уміння будувати своє життя за законами краси. Естетична культура містить у собі такі компоненти: естетичні сприймання, естетичні почуття, естетичні потреби, естетичні смаки, художні уміння, здібності.

Необхідність формування в учнів естетичної культури зумовлюється тим, що поняття естетична культура включає розвиток естетичного сприймання, смаків, почуттів, потреб, знань, ідеалів, вироблення художньо-естетичних умінь, творчих здібностей. Естетичне виховання особистості є одним із чинників її всебічного гармонійного розвитку. Сформовані естетичні смаки, естетичний ідеал, розвинена здатність оцінювати прекрасне дають людині змогу зрозуміти суть прекрасного. Сприймаючи прекрасне, аналізуючи його, порівнюючи з відомим і баченим раніше, вона відповідно оцінює його.

Естетичне виховання здійснюється комплексом засобів. Велике значення має матеріальна база школи, декоративне оформлення приміщень, благоустрій пришкільної садиби, оформлення кабінетів і лабораторій, коридорів, інших приміщень.

У навчальному процесі естетичному вихованню сприяє викладання всіх навчальних предметів. Будь-який урок, семінар, лекція має естетичний потенціал. Цьому слугує і творчий підхід до вирішення пізнавальної задачі, і виразність слова учителя та учнів, і відбір та оформлення наочного і роздаткового матеріалу, і акуратність записів і креслень на дошці і в зошитах і под. Предмети естетичного циклу - література, музичне мистецтво, образотворче мистецтво, художня культура забезпечують учням знання і навички практичної творчості, естетичної поведінки. У позакласній роботі естетичне виховання проводиться в різних творчих об'єднаннях учнів, творчих об'єднаннях школярів, які пов'язані з відродженням народних ремесел і декоративно-прикладної творчості, у художніх гуртках, студіях, клубах, театрах тощо. Сприяють естетичному вихованню учнів екскурсії до природи, вечори і ранки, конференції з образотворчого мистецтва, експедиції (фольклорні, етнографічні), проведення традиційних обрядових свят.

72. З метою поліпшення фахової підготовки педагогічних кадрів у школах проводять спеціальну методичну роботу, яка спонукає кожного вчителя до підвищення свого фахового рівня; сприяє взаємному збагаченню членів

педагогічного колективу педагогічними знахідками, дає змогу молодим учителям вчитися педагогічної майстерності у старших і досвідченіших колег, забезпечує підтримання в педагогічному колективі духу творчості, прагнення до пошуку.У процесі методичної роботи здійснюються підвищення наукового рівня вчителя, його підготовка до засвоєння змісту нових програм і технологій

їх реалізації, постійне ознайомлення з досягненнями психолого-педагогічних дисциплін і методик викладання, вивчення і впровадження у шкільну практику передового педагогічного досвіду, творче виконання перевірених рекомендацій, збагачення новими, прогресивними й

досконалими методами і засобами навчання, вдосконалення навичок самоосвітньої роботи вчителя, надання йому кваліфікованої допомоги з теорії та практичної діяльності.

Форми:

Індивідуальна форма

Ця форма методичної роботи вчителів є складовою їх самоосвіти. Зміст індивідуальної самоосвіти педагога охоплює систематичне вивчення політичної, психолого-педагогічної, наукової літератури, безпосередню участь у роботі шкільних. Організація самоосвіти передбачає зв'язок самоосвіти з практичною діяльністю педагога; систематичність і послідовність самоосвіти, постійне ускладнення її змісту і форм; багатоплановий (комплексний) підхід до організації вивчення обраної теми з самоосвіти; індивідуальний характер самоосвіти як найбільш гнучкої форми набуття педагогом знань; гласність і наочність результатів самоосвіти в педагогічному колективі; створення в школі умов для звернення педагогів до нових досягнень науки і передового педагогічного досвіду;

Колективні форми

Відкриті уроки — одна з колективних форм методичної роботи, їх мета — підвищення майстерності всіх учителів. Основні завдання відкритих уроків: упровадження в практику вчителів передового педагогічного досвіду і результатів досліджень педагогічної науки, спрямованих на

розв'язання завдань, що стоять перед національною школою. Під час аналізу й обговорення відкритих уроків необхідно забезпечити цілеспрямованість обговорення, науковість аналізу. Семінар-практикум — продуктивна форма методичної роботи. Цінність його в тому, що вчителі самостійно опрацьовують педагогічну літературу з

обговорюваної проблеми, аналізують власний досвід. Опрацьовані матеріали учасники семінару-практикуму оформляють у вигляді рефератів або доповідей.

Науково-практична конференція (районна, обласна чи республіканська) — ефективна форма методичної роботи. З темою конференції педагогічну громадськість ознайомлюють заздалегідь. На пленарному засіданні

розглядають основні питання проблеми, яка виноситься на обговорення, а під час роботи секцій обговорюють конкретніші питання навчально-виховної роботи, відвідують і обговорюють уроки та виховні заходи у кращих

школах.

До форм теоретичних занять у школі передового досвіду відносять спільне вивчення програм, підручників, методичних посібників, психолого-педагогічних вимог до уроків, дидактичних принципів і шляхів їх реалізації; систематичне інформування слухачів школи про новини науково-методичної і психолого-педагогічної літератури; вивчення актуальних питань педагогіки і методики навчання та ін.

73. процес виховання - динамічна взаємодія (співробітництво, партнерство) вихователя та вихованців, спрямована на засвоєння вихованцем у різних видах діяльності цінностей культури, здійснення його самореалізації, самоствердження, особистісний розвиток. Основою процесу виховання є діяльність учня як суб'єкта у різних видах та формах.

Процес виховання — динамічний, неперервний, безупинний. Його рушійними силами є сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню до нових цілей. Розрізняють внутрішні й зовнішні суперечності.

Внутрішні суперечності:

а) суперечність між зростаючими соціальне значущими завданнями, які потрібно розв'язати вихованцю, і можливостями, що обмежують його вчинки та дії, спрямовані на їх розв'язання. Ця суперечність супроводжує виховання особистості, тому її розвиток може призупинитися, якщо не ставити перед нею нових ускладнених завдань;

б) суперечність між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями вихованця. Виховний процес повинен будуватися таким чином, щоб його зміст або форми реалізації цього змісту не викликали спротиву вихованця.

Зовнішні суперечності:

а) невідповідність між виховними впливами школи і сім'ї. Нерідко батьки не дотримуються вимог, які висуває до їх дітей школа, внаслідок чого порушується єдність вимог, що негативно позначається на вихованні школярів;

б) зіткнення організованого виховного впливу школи зі стихійним впливом на школярів навколишнього світу. Серед таких негативних чинників, — вуличні підліткові групи, зарубіжні телефільми-бойовики та ін. Вирішення цієї суперечності можливе лише за умови формування у школярів внутрішньої стійкості й уміння протистояти негативним явищам;

в) неоднакове ставлення до учнів учителів, які не завжди дотримуються принципу єдності вимог, внаслідок чого в учнів формується ситуативна поведінка, пристосовництво, безпринципність, що негативно позначаються на виховному процесі взагалі;

г) суперечність, породжена тим, що окремі учні, які мають досвід негативної поведінки, постійно конфліктують з педагогами, однокласниками, батьками. Йдеться про сформований динамічний стереотип, який характеризується наявністю постійних, стабільних, стійких негативних нервових зв'язків, що створює особливі труднощі у перевихованні. Ця категорія школярів потребує спеціальної виховної роботи.

Хоча зовнішні суперечності є тимчасовими, вони можуть знижувати ефективність виховного процесу. Тому виявлення їх і усунення повинні перебувати завжди в центрі уваги педагогів. Але найважливіший чинник — профілактична робота щодо запобігання таким суперечностям.

24. Метод виховання— шлях досягнення поставленої мети виховання, спосіб практичної діяльності педагога, який використовується для вироблення у школярів якостей, завданих метою виховання. Метод виховання складається з прийомів. Прийом — це частина, деталь методу, необхідна для більшої ефективності виховання.

У педагогічній науці існує кілька класифікацій виховних методів: Г.Щукіної, В.Сластьоніна, В.Ярмаченка, Н.Волкової та ін.

1. Н. І. Болдирев, Н. К. Гончаров, Ф. Ф. Корольов — переконання, вправляння, заохочення і покарання.

2. Т. А Ільїна, І. Т. Огородников — переконання, організація діяльності учнів, стимулювання поведінки.

3. І. С. Мар'єнко, М. Д. Ярмаченко — пояснювально-репродуктивний метод, проблемно-ситуаційні методи, привчання і вправляння, стимулювання, гальмування, керівництво самовихованням учнів.

4. Г. І. Щукіна —: методи формування суспільної свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання, методи самовиховання.

Найбільш поширеним групуванням методів виховання за їх ознаками є класифікація Ю.К.Бабанського: Методи формування свідомості учнів — словесні: розповідь, пояснення, бесіда, лекція, диспут; метод прикладу.

Оптимальний вибір методу характеризується такими умовами: а) має органічно пов’язуватись з метою, яка стоїть перед школою; б) не універсалізувати якийсь із них, має бути система методів; в) вибір методу диктується конкретними завданнями і змістом виховного заходу; г) залежить від конкретних умов, в яких здійснюється виховний вплив; д) враховуються індивідуальні і вікові особливості учнів; е) динаміка, зрілість, організованість колективу; є) метод виховання і особистість вихователя.

74. Виявити здібності, нахили учнів, підготувати школярів до  самостійного життя, спрямувати дітей на певні професії, враховуючи їхні особисті інтереси  та психофізичні  можливості – у цьому сутність професійної орієнтації .    Важливо пам’ятати, що основними завданнями профорієнтаційної роботи є підготовка молоді до трудової діяльності,забезпечення можливості вільного вибору професії. Економічне виховання — організована педагогічна діяльність, спрямована на формування економічної культури учнів.

Важливим компонентом економічної культури є економічна свідомість — знання основних законів розвитку ринкової економіки, підвищення ефективності виробництва, перебудови його структури, вдосконалення виробничих відносин, системи управління та методів господарювання.

Економічна свідомість забезпечує розуміння економічного життя суспільства, перетворення кожного працівника на активного, творчого учасника виробничого процесу. В умовах економічних реформ формування економічної

свідомості підростаючого покоління стає загальним і обов'язковим.

Складником економічної свідомості є економічне мислення — здатність до осмислення явищ економічного життя з урахуванням досягнень науки і техніки. Воно сприяє творчому розв'язанню особистістю економічних проблем, конкретних трудових завдань. Особлива актуальність економічного виховання визначається тим, що кожна людина стикається з проблемами економіки і в своїй професійній діяльності, і в особистому житті. Школяр як майбутній працівник має оволодіти такими економічними навичками: планування і організації своєї праці; виконання професійних обов'язків, трудових завдань згідно зі встановленими економічними та іншими нормативами; оцінки результатів своєї праці за відповідними критеріями; пошуку шляхів підвищення ефективності своєї праці; вдосконалення виробництва в галузі своєї професійної діяльності. Зміст економічної освіти та виховання учнів загальноосвітньої школи визначений навчальним предметом «Основи економічних знань», що вивчається в 11-му класі. Економічне виховання здійснюється передусім у процесі вивчення основ наук, зокрема основ економічних знань, економічної географії, трудового навчання. На уроках математики учні розв'язують задачі економічного змісту. Уроки фізики, біології, хімії демонструють використання у виробництві досягнень науки і техніки.

Класний керівник здійснює економічне виховання у такий спосіб: залучення дітей до праці із самообслуговування, ремонту обладнання і приміщень, розподілу шкільного бюджету; обговорення газетних та журнальних статей на економічні теми; виробничі екскурсії, зустрічі з працівниками підприємств; залучення учнів до економічних відносин у школі та вдома.

79. Класно-урочна система навчання — це така організація навчального процесу, при якій учні групуються по класах і основною формою навчання є урок. Зміст навчання в кожному класі визначається навчальними планами і програмами. Уроки проводяться за розкладом, складеним на основі навчального плану. Навчальні приміщення в школі називаються класними кімнатами, навчальними кабінетами, лабораторіями, майстернями, агроділянками.

Особливостями класно-урочної форми є: постійний склад учнів приблизно одного віку і рівня підготовки (клас), які формуються на початку року і функціюють весь період шкільного навчання; кожний клас працює відповідно до свого річного плану (планування навчання); навчальний процес здійснюється у вигляді окремих взаємопов'язаних елементів (уроків); кожний урок присвячується лише одному предмету (монізм); уроки постійно чергуються (розклад); керівна роль належить учителю (педагогічне управління); застосовуються різні види і форми пізнавальної діяльності учнів (варіативність діяльності).

Класно-урочна форма організації навчання має істотні переваги над іншими формами: більш чітка організаційна структура; економність, оскільки учитель працює одночасно з великою групою учнів; сприятливі умови для взаємного навчання, колективної діяльності, виховання і розвитку учнів, формування їх мотивації. Проте, є і недоліки: орієнтація на "середнього" учня, відсутність умов для проведення індивідуальної навчально-виховної роботи з учнями та інші. Кабінетна система навчання— організація навчальних занять у загальноосвітній школі, за якою уроки з усіх предметів проводяться у навчальних кабінетах. Відповідно до діючих положень кабінети обладнано й устатковано навч.-наочними посібниками, л-рою, дидактичним матеріалом, тех. засобами, меблями та пристосуваннями. Кількість кабінетів з кожного предмета створюється залежно від числа визначених навч. планом учбових годин і кількості паралельних класів у школі. В кабінетах проводяться також позакласні і факультативні заняття, виховна робота з учнями. К. с. н. допомагає використанню тех. засобів навчання і створює можливості для комплексного застосування їх, підвищує ефективність навч.-виховного процесу, праці вчителя.

75. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Головна ознака міцності — свідоме й ґрунтовне засвоєння найістотніших фактів, понять, ідей, законів, правил, гли­боке розуміння істотних ознак і сторін предметів та явищ, зв'язків і відношень між ними і всередині них. Реалізація цього принципу передбачає: повторення навчального ма­теріалу за розділами і структурними смисловими частина­ми; запам'ятовування нового навчального матеріалу в по­єднанні з пройденим; активізацію учнів під час повторення (запитання, порівняння, аналіз, синтез, класифікація, узагальнення); нове групування матеріалу з метою його систематизації; виділення при повторенні головних ідей; використання в процесі повторення різноманітних мето­дик, форм і підходів, вправ; самостійну роботу щодо твор­чого застосування знань; постійне звернення до раніше за­своєних знань для їх трактування з нової точки зору.

Психологічна основа міцності — пам'ять (збереження в мозку того, що відбувалося в минулому досвіді). Пам'ять дає змогу повторювати, закріплювати засвоєне, щоб не за­бути його або відновити забуте. Цей принцип спирається також на мислительні, емоційні, вольові процеси пізнавальної діяльності учнів.

Принцип індивідуального підходу до учнів. Дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом. Реалізуючи цей принцип, ураховують рівень розумового розвитку дітей, їх знань і вмінь, пізнавальної та прак­тичної самостійності, інтересів, вольового розвитку, пра­цездатності. Щоб враховувати індивідуальні особливості учнів, учитель повинен уважно вивчати кожного з них, знати їх індивідуальні інтереси та схильності, розвиток і домашні умови та ін. Значної уваги потребує виявлення причин відхилень у навчально-пізнавальній діяльності й поведінці окремих школярів та їх усунення. Обов'язок учителя — організувати індивідуальну допомогу відстаю­чим у навчанні.

Принцип емоційності навчання. Виходить з того, що у процесі пізнавальної діяльності в учнів виникають пев­ний емоційний стан, почуття, які можуть стимулювати ус­пішне засвоєння знань або заважати йому. Процесові пізнавальної діяльності сприяє логічний, жвавий, образ­ний виклад матеріалу, наведення цікавих прикладів, ви­користання наочності й ТЗН, зовнішній вигляд учителя, його ставлення до учнів та ін. Головне завдання педагога в реалізації цього принципу — керувати формуванням емоцій, що активізують навчально-пізнавальну діяльність, і запобігати появі тих, які негативно позначаються на ній. Учитель повинен виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями. Принципи навчання тісно взаємопов'язані, зумовлю­ють один одного, жоден з них не може бути використаний без урахування інших. Зокрема, правильно поєднати тео­рію з практикою можна лише за умови, що навчання є водночас доступне, наукове й систематичне, що вчитель спонукає учнів до творчої діяльності та ін. Отже, у процесі навчання вчитель повинен керуватися всіма принципами. У цьому йому допоможуть правила навчання.

81. Навчально-виховний колектив — педагогічно організована система відносин. Він має органи самоврядування й координації, що уповноважені представляти інтереси дітей і суспільства, традиції, громадську думку, об'єднує учнів спільною метою та організацією праці. Характерними ознаками колективу є суспільно значуща мета, щоденна спільна діяльність, спрямована на її досягнення, наявність органів самоврядування, встановлення певних психологічних стосунків між його членами. У школі діють такі типи колективів: а) навчальні - класний (первинний або контактний), загальношкільний, предметних гуртків; б) самодіяльні організації - колективи художньої самодіяльності (хор, ансамблі, гуртки); в) товариства - спортивне, книголюбів та ін.; г) об'єднання за інтересами; ґ) тимчасові об'єднання для виконання певних видів роботи. Усі вони пов'язані між собою загальною метою навчально-виховної діяльності школи, забезпечують залучення учнів до різноманітної діяльності. Найважливішим за своєю діяльністю є колектив класу. Структура. Учнівський колектив має певну структуру. Всі учні школи складають – загально шкільний колектив, вчителі – педагогічний. Говорячи про виховний мають на увазі первинний колектив – клас. (Гуртки, спортивні команди – тимчасові колективи). У класах формуються найбільш тривалі та стійкі стосунки між учнями, між учнями і вчителями, відносини з ін. класами. Класи мають свої органи самоврядування. у класі складаються мікро групи з 3-7 чол., об'єднані спільними симпатіями, інтересами. Завдання вихователя – уміло спрямовувати вузько групові інтереси на загальну користь. Це  сприятиме формуванню цілісного первинного колективу. В структурі виховного колективу велику роль відіграють органи учнівського самоврядування: учнівський комітет (рада), старости в класах, а також в гуртках художньої самодіяльності. Ці органи і "лідери" вважаються формальними в учнівських колективах. Крім цих "формальних" структур, в колективах керують і "неформальні" структури, які офіційно не обираються і не призначаються, але реально впливають на колективну діяльність і громадську думку. їх називають "малими групами" і "неформальними лідерами".

76. Форма організації навчання—зовнішнє вираження узгодженої діяльності вчителя та учня, що здійснюється у встановленому порядку і в певному режимі. Ф. н. Поділяють за такими ознаками 1)кількість учнів (індивідуальні, групові, міжгрупові, колективні, масові), 2) за місцем навчання (шкільні і позашкільні), 3)за часом навч. (урочні, позаурочні), 4)за тривалістю (класний урок, спарені заняття, спарені скорочені заняття).

У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання. Найстаршою формою є індивідуальна форма навчання. Суть її полягає в тому, що учитель спілкується з учнем "сам на сам" у будинку вчителя або учня, учень виконує завдання індивідуально. Прикладом безпосередніх та індивідуальних контактів учителя з учнем у сучасних умовах є репетиторство.

Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується і поступається індивідуально-груповій формі організації навчального процесу, за якої вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновікових дітей, неоднакових за рівнем підготовки. Тому вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо.

Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання—вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Контури групового навчання окреслив німецький педагог И.Штурм. Теоретично обґрунтував і широко популяризував його Я.А.Коменський (1632). Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.

Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Вони проводилися у двох напрямах: пошуку нових систем навчання і шляхів удосконалення, модифікації і модернізації класно-урочної системи згідно з новими вимогами суспільства.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик А. Белл і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель. Так виникла белл-ланкастерська система взаємного навчання. Ця система не набула широкого поширення.

У кінці XIX - на початку XX століття особливої актуальності набуває питання індивідуалізації навчання учнів з різним рівнем розумового розвитку. Так, у США була заснована батавська система, яка пропонувала розподіляти всі заняття на дві частини (1-проведення звичайних уроків, 2- індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають, або з тими, хто бажає поглибити свої знання).

Мангеймська система була створена одночасно з батавською, але в Європі. Названа так за назвою міста Мангейм, де вона вперше була застосована. Засновником цієї системи був німецький педагог Йозеф Зіккенгер. Він запропонував створити чотири класи не за віковою ознакою, а на основі здібностей учнів.

Найбільш радикальною була форма навчання, що отримала назву "Дальтон-тан". Уперше вона була застосована у 1905 році учителькою О. Парк-херт в американському місті Дальтон. В історію педагогіки ця система також ввійшла під назвою "лабораторна", або "системою майстерень", оскільки замість класів у школі створювалися лабораторії і предметні майстерні.

У 50-х роках XX століття у СІНА з'явилася нова система навчання у вигляді плану Трампа, розробленого професором педагогіки Ллой-дом Трампом. Суть плану Трампа як системи полягає в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою гнучкості форм його організації.

78. Кожен вид праці покликаний сприяти фізичному, розумовому і моральному вихованню школярів. Однак для того, щоб праця виховувала, вона має бути належно організована.

1.Праця має бути цілеспрямованою, тобто учні повинні розуміти мету пропонованої роботи, знати, для чого вони її виконують, якими будуть її результати. Неусвідомлена праця не сприяє формуванню потреби в ній, любові до неї.

2. Підбираючи об'єкти праці для учнів, слід поєднувати їх з навчальною роботою. Важливо домагатися, щоб трудова діяльність школярів сприяла практичному застосуванню і поглибленню знань, підготовці до продуктивної праці в різних галузях виробництва, допомагала формуванню в них високих моральних якостей, підвищувала суспільну активність.

3. Виховна ефективність праці зростає за умови, що учні є її організаторами, а не лише виконавцями. Тому педагоги повинні залучати школярів до пошуків об'єктів праці, її планування та організації колективу на її виконання.

4. Праця має бути доступною. Непосильна праця породжує невпевненість учня у власних силах, небажання виконувати її. Якщо робота надто легка, не потребує зусиль, вона викликає зневажливе ставлення.

5. Виховання любові до праці передбачає добір цікавих за змістом і методикою організації видів праці. Недоцільно пропонувати учням одноманітну, нетворчу працю. Водночас їх слід психологічно готувати до того, що в житті нерідко доводиться виконувати й нецікаву роботу.

6. Організація праці учнів повинна ґрунтуватися на наукових засадах. Це сприятиме формуванню у них культури праці - продуманого порядку на робочому місці, ефективного використання робочого часу, раціональних прийомів праці, економного витрачання матеріалів, електроенергії, дотримання особистої гігієни й техніки безпеки тощо.

7. Учні мають навчитися працювати в колективі. Колективна праця сприяє формуванню гармонійних взаємин між учнями, духу співробітництва, взаємодопомоги, товариськості, виробляє здатність до спільного трудового зусилля.

8. Трудове виховання має спрямовуватися на формування творчого ставлення учнів до праці. Для цього людина має любити працю, відчувати радість від неї, розуміти її корисність і необхідність, що праця стає для неї основною формою вияву таланту.

9. На ефективність трудового виховання впливає й оцінка результатів праці школярів. Педагог повинен не тільки порівнювати й оцінювати результати трудової діяльності окремих учнів, а й вказувати на індивідуальні якості особистості, що сприяли їх досягненню.

10. Критерієм трудової вихованості школярів є висока особиста зацікавленість і продуктивність праці, відмінна якість продукції, трудова активність і творче, раціоналізаторське ставлення до процесу праці, трудова, виробнича, планова, технологічна дисципліна, працелюбність.

89Інтеріоризація — процес перетворення зовнішніх, реальних дій з предметами на внутрішні, ідеальні.

Завдяки інтеріоризації зовнішні факти людської поведінки переходять в усталені внутрішні якості особистості. Результати виховного процесу значною мірою залежать від індивідуальних особливостей вихованців, їх ставлення до навколишньої дійсності, насамперед до спрямованих на них виховних впливів, їх взаємин з однолітками, дорослими, ставлення до педагогів і батьків. Оскільки школярі різняться індивідуальними особливостями, то й результати їх виховання різні. Інтеріоризація особистістю загальнолюдських цінностей у процесі здійснення учнівської оцінночної діяльності допомагає їй спроектувати нову діяльність відповідно до суспільних еталонів і тих задач, що виникають перед нею у процесі самоосвіти і самовиховання, і реалізувати її на

практиці. Нові об'єкти діяльності стають новою потребою - відбувається екстеріоризація. Характерною рисою цього процесу є те, що тут виявляється у своєрідній формі чинність закону заперечення заперечення: одна потреба

заперечить іншу, хоча і включає її в себе на більш високому рівні. Сприйняття і інтеріоризація особистістю, перехід у "внутрішній план" загальнолюдських цінностей і виробітка власних ціннісних орієнтацій неможливі тільки на рівні усвідомлення. У цьому процесі активну роль відіграють емоції. Емоційна природа процесу інтеріоризації підтверджується численнимидослідженнями. У них показано, що соціальні цінності сприймаються не тільки свідомістю, раціональним мисленням, але насамперед почуттями. Навіть розуміння суспільного значення не просто "супроводжується", а "офарблюється" почуттями. Участь почуттів визначає реальність прийняття цього значення особистістю, а не просто його розуміння. Таким чином, інтеріоризації загальнолюдських цінностей потребує врахування діалектичної єдності когнітивного і почуттєвого, раціонального і практичного (готовність до діяльності), соціального й індивідуального в особистості.

80. Фізична культура - це сформований спосіб життя людини, що спрямований на зміцнення здоров'я, загартування організму, гармонійний розвиток форм, функцій і фізичних можливостей людини, формування життєво важливих рухових навичок та вмінь. Зміст роботи по вихованню фізичної культури школярів включає: 1. Морфологічне і функціональне удосконалення організму, закріплення його стійкості перед несприятливими умовами зовнішнього середовища, попередження захворювань і охорону здоров'я.2. Формування та вдосконалення основних рухових якостей. Здатність людини до виконання багатьох дій забезпечується високим і гармонійним розвитком всіх фізичних якостей: сили, витривалості, спритності, швидкості.3. Формування життєво важливих рухових умінь та навичок: бігу, стрибків, плавання, ходіння на лижах тощо.4. Виховання стійкого інтересу і потреби у систематичних заняттях фізичною культурою. 5. Набуття необхідного мінімуму знань в галузі гігієни і медицини, фізичної культури і спорту. Основними засобами виховання фізичної культури учнів є 1)фізичні вправи, 2)природні та 3)гігієнічні чинники. 1)Під фізичними вправами розуміють рухові дії, спеціально організовані й свідомо виконувані відповідно до змісту фізичної культури. До фізичних вправ належить гімнастика, ігри, туризм, спорт. Гімнастика буває основною, гігієнічною, спортивною, художньою, виробничою, лікувальною. Згідно з навчальною програмою з фізичної культури учні займаються переважно основною гімнастикою. Туризм - це прогулянки, екскурсії, походи і мандрівки, які організовують для ознайомлення учнів з рідним краєм, природними, історичними та культурними пам'ятниками нашої країни. Спорт. На відміну від фізичної культури, спорт завжди пов'язаний із досягненням максимальних результатів в окремих видах фізичних вправ.2)Природні чинники - сонячне проміння, повітря, вода виступають невід'ємним компонентом всіх видів рухової діяльності учнів, підсилюючи оздоровчий вплив на них. Крім того, вони є джерелом спеціально організованих процедур: сонячних і повітряних ванн, обтирань, обливань.

3)Гігієнічні чинники вимагають суворого дотримання санітарно-гігієнічних вимог при проведенні фізкультурних занять, у навчальній праці, відпочинку, харчуванні та ін.

82. Неможливо чітко організувати навч.процес, не визначивши тип уроків. У педагогіці існують різні підходи до визначення типів уроків. Іванов: вступні, первинного ознайомлення, утворення понять, встановлення законів і правил, застосування отриманих знань на практиці, формування навичок, повторення і узагальнення, контрольні, змішані, комбіновані уроки. Казанцев: урок-лекція, бесіда, диспут, екскурсія, кіно-урок, самостійна робота, лабораторна робота. В Україні прийнята типологія Онищука – за основною дидактичною метою: - урок засвоєння нових знань; - формування навичок і умінь; - застосування ЗУН; - узагальнення і систематизація знань; -перевірки і корекції ЗУН; -урок контролю та корекції зну

31.комбінований; Структура – це сукупність, послідовність та зв’язок елементів (етапів), з яких складається урок. Кожен тип уроку має свою орієнтовану структуру. Онищук розрізняє макростурктуру (етапи уроку) і мікроструктуру (методи, прийоми, засоби навчання). Сухомлинський вважав, що існує попередній і безпосередній етапи підготовки вчителя до уроку. Попередній: загальне ознайомлення з навчальною програмою, підручниками, посібниками, методичною літературою, вивчення ППД, аналіз власного досвіду. Складання календарного і тематичного планів. Безпосередній: конкретизація мети і завдань уроку, визначення обсягу і змісту навчального матеріалу, вибір форми, методів, прийомів навчання, наочності, обсягу і змісту д/з, складання поурочного плану. Зразрк. Урок засвоєння нових знань. 1)    Перевірка д/з, відтворення і корекція опорних знань (7-8 хв.) (постановка запитань, фронтальне опитування, короткочасна письмова перевірка, тести). 2)    Повідомлення теми, мети, завдань уроку, мотивація навчальної діяльності (2-3 хв) (Постановка проблемної задачі, показ практичного значення матеріалу). 3)    Сприймання і первинне розуміння нового матеріалу, осмислення зв’язків і відношень об’єктів вивчення (усний виклад і з застосуванням наочностей евристичного питання). 4)    Запам’ятовування навчального матеріалу (усне відтворення знань). 5)    Узагальнення і систематизація. 6)    Підсумок, д/з.

Зразок. Урок формування навичок і умінь: 1.    Перевірка д/з, актуалізація опорних знань, підготовчі завдання. 2.    Повідомлення теми, мети, задач уроку. 3.    Вивчення нового матеріалу (ввідні вправи). 4.    Початок застосування отриманих знань (пробні вправи). 5.    Застосування учнями ЗіУ в стандартних умовах з метою формування навичок (типові вправи). 6.    Творчий перехід знань і навичок в нові обстановці з метою формування умінь (творчі вправи). 7.    Висновки, д/з.

83. Підручник - книга, що містить основи наукових знань з певної навчальної дисципліни

відповідно до цілей навчання, встановлених програмою і вимогами дидактики.

Сучасний підручник виконує такі основні функції:

1. Освітню – функція підручника, що полягає в забезпечені процесу засвоєння учнями певного обсягу систематизованих знань стосовно до сучасного рівня розвитку конкретної науки, формуванні в учнів

пізнавальних умінь та навичок.

2. Розвивальну – функція підручника, яка сприяє розвитку учня, формує його перцептивні, мнемонічні, розумові, мовні та інші здібності.

3. Виховну – функція підручника, яка полягає в його здатності впливати на світогляд учня, його моральні, естетичні почуття, ставлення до праці, навчання, формувати й удосконалювати певні риси особистості школяра.

4. Управлінську – функція підручника, яка полягає в програмуванні певного типу навчання, його методів, форм і засобів, способів застосування знань у різних ситуаціях.

5. Дослідницьку – функція підручника, яка полягає в спонуканні учня до самостійного розв’язування проблеми.

Вимоги до структури підручника

-Підручник повинен мати таблицю змісту з нумерацією сторінок, у якій чітко відображається рівномірний розподіл матеріалу, простежується

наочно-логічний його розвиток. У змісті підручника доцільно виділити такі структурні елементи, як от: вступ, висновки, узагальнювальні тексти, наочні схеми, таблиці, завдання на систематизацію та самооцінювання навчальних досягнень учнів.

-Він повинен мати додатки: словник, тлумачний словник технічних термінів, довідкові таблиці даних, список сучасної додаткової літератури, алфавітний покажчик.

-Доцільно, щоб кожен розділ підручника відповідав одній навчальній темі. Якщо розділ містить кілька навчальних тем, то це має бути відображено в його назві. Крім того, у підручнику мають бути

попередні структурні складники та завершальні структурні складники

Вимоги до навчально-методичного апарату підручника

-Підручник повинен виконувати функції управління пізнавальною діяльністю школярів, містити рекомендації до способу вивчення

пропонованого матеріалу, сприяти розвитку

творчої активності школярів та формуванню в них умінь самостійно застосовувати набуті знання на практиці. На це мають бути спрямовані спеціальні завдання для самостійної роботи над текстом та ілюстраціями підручника.

-Для розвитку пізнавальних і творчих здібностей учнів у підручник слід включати завдання і вправи, що формують загальні теоретичні та практичні навики розумової й фізичної праці.

- Диференційовані письмові вправи подаються з поступовим ускладненням та із зазначенням рівня їх складності.

-При створенні підручників бажано передбачити застосування інформаційно-комунікаційних засобів у навчальному процесі, вивчення окремих розділів або в цілому предметів у школі із застосуванням комп'ютерної техніки.

- Зміст підручника має бути ілюстрований методично доцільними схемами, кресленнями та іншим графічним матеріалом, спрямованим на розкриття змісту основного матеріалу, доповнення і конкретизацію його.

Ілюстративний матеріал може мати самостійне інформативне навантаження, посилювати емоційний вплив підручника і таким чином сприяти підвищенню ефективності сприймання і засвоєння навчального

матеріалу.

- Художнє і технічне оформлення підручника повинно відповідати санітарно-гігієнічним вимогам до навчальних книг для загальноосвітніх навчальних закладів.

84. Метою гуманістичного виховання є формування гуманістичного світогляду на основі розвитку етичної культури школярів. Це відповідає базовому розумінню культури особистості як гармонії культури знань, умінь і ставлень. Знання й уміння опосередковують ставлення. Ставлення – це реальний дійсний зв’язок, який встановлює людина з об’єктами оточуючої дійсності в своїй свідомості. Це зв’язок особистісного “Я – Я”, “Я – Ти”, “Я – природа”, “Я – суспільство”. Показниками ставлення особистості є її якості. Якості несуть в собі в прихованому стані значиме для людей – цінність.

Вивчення ними досвіду павлиського педагога показало, що однією з головних умов гуманного управління школою за його системою було наукове дослідження особистості дитини: „Щоб бути гуманним,– потрібно знати душу дитини”. Виходячи із можливості зазначеного, В.О.Сухомлинський та педколектив його школи глибоко вивчали, досліджували природний анатомо-фізіологічний бік психічних явищ, духовний світ дитини, залежність процесів, що в ній відбуваються, від найрізноманітніших факторів навколишнього середовища.

Сутність основних положень цієї системи полягає у наступному:

У центрі навчально-виховного процесу - дитина, яка є не тільки об'єктом, але й суб'єктом виховання. Життєвий досвід дитини - вирішальний фактор формування особистості; дитина сама створює свою особистість, а вся система навчання і виховання повинна допомогти їй виявити у собі і розвинути те, що їй органічно притаманне.

У вихованні:

- орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл.

Звідси основне завдання педагога - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним;

- виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу;

- основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини.

Завдання сучасної школи у гуманістичному вихованні:

- так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності;

- забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.

У змісті, формах та методах навчання:

- збільшення у навчальних планах питомої ваги предметів гуманітарного циклу;

- гуманістична спрямованість змісту навчальних дисциплін;

- образне, художнє викладення матеріалу;

- врахування вікових життєвих ритмів дітей, сензитивних періодів у навчанні;

- диференційований підхід, робота в індивідуальному режимі учнів;

- гуманізація форм контролю знань, оцінювання не тільки результату, але й затрачених зусиль;

- забезпечення почуття успіху у навчанні;

- уникнення транслювання знань у готовому вигляді.

В управлінні школою:

- колегіальність прийняття рішень, систематична робота учительських колегій;

- учнівське самоврядування;

- постійна турбота про здоров'я дітей;

- створення цілісної системи вивчення учнів, проведення тематичних психологічних семінарів та науково-педагогічних рад і консиліумів;

- організація навчання вчителів, підвищення їхньої кваліфікації, ознайомлення з передовим педагогічним досвідом, світовими альтернативними педагогічними системами;

- організація спільної діяльності школи та сім'ї, робота батьківських університетів, теоретичних семінарів;

- організація "життєвого простору" дітей, продумане оточення, яке якомога більше наближається до умов сім’ї.

У характері взаємовідносин всіх учасників педагогічного процесу:

- створення особливої атмосфери взаємодовіри та взаємоповаги;

- використання стилів педагогічного спілкування на основі дружньої прихильності та захоплення спільною творчою діяльністю;

- висока ступінь інтеграції школи та сім'ї;

- формування учнівських класів за моделлю сім'ї - різновікові групи у молодшій школі;

- дотримання і вдосконалення спільно вироблених шкільних традицій, свят, усього, з чого формується "обличчя" школи та її індивідуальність.

85. Одним з найголовніших документів, що регламентують діяльність вчителя протягом навчального року, є тематичне планування. Тематичний план складається кожним учителем по своєму предмету для кожного класу. У даному документі показується, що планується вчителем пройти протягом року відповідно до програми. Як правило, тематичний план складається у вигляді таблиці, в якій є декілька обов'язкових для всіх предметів пунктів. Це номер уроку, тема уроку, мети уроку, завдання, обладнання, домашнє завдання. У залежності від специфіки предмета в тематичний план можуть бути додані ще пункти, наприклад, карти до уроку, матеріали, використовувані комп'ютерні програми і т.д. Зазвичай тематичне планування складається у період літніх канікул на майбутній навчальний рік. Термін складання може бути обраний будь-який - на рік, на чверть, на місяць, на тему. Після складання будь-тематичний план повинен бути затверджений завучем чи директором школи. Після цього вчитель може користуватися ним у процесі навчання. Якщо раптом трапляються непередбачені пропуски уроків, то в тематичний план вносяться за можливості відповідні зміни. Поурочне планування- це безпосередня підготовка вчителя до уроку, конкретизація тематичного планування, стосовно кожного окремо взятого уроку, осмислення та складання плану і конспекту уроку після того як визначено основний зміст і спрямованість уроку. Складається він на основі тематичного плану, змісту програми, знання вчителем учнів, а також рівня їх підготовки. В плані уроку відображається тема уроку, клас, в якому він проводиться, мета уроку з конкретизацією його дидактичних завдань, короткий зміст матеріалу, який вивчається на уроці, визначаються форми організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, методи, засоби навчання, система завдань, в процесі виконання яких здійснюватиметься актуалізація раніше засвоєних знань і способів діяльності, формування нових наукових понять і способів діяльності та їх використання в різних ситуаціях навчання, контроль і корекція навчальної діяльності учнів в їх поступальному русі від незнання до знання, від невміння до вміння здійснювати необхідні практичні пізнавальні дії в процесі реалізації завдань уроку. В плані уроку уточнюється його структура, визначається орієнтовна міра часу на різні види роботи, передбачаються заходи перевірки успішності навчання школярів, конкретизуються їх прізвища, кого планується опитати, перевірити тощо.

Схема плану-конспекту уроку

1. Тема програми. 2. Тема уроку. 3. Мета уроку:

4. Завдання: а) освітні; б) виховні; в) розвиваючі. 5. Тип уроку. 6. Вид уроку. 7. Методи: а) навчання; б) викладання. 8. Матеріально-технічне і дидактичне оснащення уроку 9. Між-предметні зв'язки.

10. Передові методи праці. 11. Література.

Вимоги до сучасного уроку:

Виховні вимоги. Виховувати моральні якості, формувати естетичні смаки, забезпечувати тісний зв'язок навчання з життям, її запитами і вимогами, формувати активне відношення до нього. Дидактичні вимоги. Забезпечувати пізнавальну активність на уроці, раціонально сполучати словесні, наочні і практичні методи з проблемами, роботу з підручником, рішення пізнавальних задач. Реалізовувати вимоги єдності навчання, виховання і розвитку шляхом тісного зв'язку теорії з практикою, навчання з життям, із застосуванням знань у різних життєвих ситуаціях. Психологічні вимоги. Учитель контролює точність, старанність і своєчасність виконання учнями кожної вимоги. Воля і характер учителя виявляються на уроці у всій його діяльності. Особливо цінується учнями вимогливість педагога в сполученні зі справедливістю і доброзичливістю, повагою і педагогічним тактом. Учитель повинний відрізнятися самоволодінням і самоконтролем, щоб перебо-рювати негативний психічний стан на уроці - непевність, скутість чи навпаки, зайву самовпевненість, грайливість, підвищену збудливість. Гігієнічні вимоги. Дотримання температурного режиму в класі, належних норм освітленості. Варто уникати одноманітності в роботі, монотонності викладу, чергувати слухання навчальної інфор-мації з виконанням практичних робіт. Зміна видів роботи приносить відпочинок, дозволяє включати в пізнавальну діяльність різні органи почуттів. Організаційні вимоги: Чіткість використання часу, дисципліна. Планування уроку (поурочне, тематичне).

Необхідно здійснювати систематичний контроль за якістю засвоєння знань, навичок і умінь і корекцію їхніх навчальних зусиль. Постійне одержання зворотного зв'язку дозволяє впливати на хід навчального процесу, коригувати його. При виявленні пробілів у знаннях потрібно аналізувати їхньої причини і знаходити шляхи їхнього усунення. Привчати учнів до самостійності і самоконтролю в процесі самостійної пізнавальної діяльності. Постійне залучення учнів до активної пізнавальної діяльності і виконання практичних завдань на уроці сприяє закріпленню знань, навичок і умінь.

Майстерність учителя на уроці полягає головним чином у вмілому володінні методикою навчання і виховання, творчому застосуванні новітніх досягнень педагогіки і передового пе-дагогічного досвіду, раціональному керівництві пізнавальною і практичною діяльністю учнів, їхнім інтелектуальним розвитком.

87. Домашня робота - самостійне виконання учнями навчальних завдань після уроків. Їх виконують не тільки вдома, а й у школі, зокрема, в групах подовженого дня. Тому її ще називають самопідготовкою. Необхідність домашніх завдань зумовлена тим, що знання, навички й уміння засвоюються не відразу, а через періодичне повторення. Крім того, лише в домашній роботі учень може якнайкраще виявити, випробувати свої можливості, набути уміння самостійно вчитися, переборювати труднощі.

Мета - розширення знань учнів, привчання їх до регулярної самостійної навчальної роботи, формування вмінь самоконтролю, виховання самостійності, активності, почуття обов'язку та відповідальності.

Які види домашньої навчальної роботи використовують у шкільній практиці?

• Індивідуальний (найчастіше, окремим учням класу). Роботу може бути виконано на картках або з використанням зошитів на друкованій основі.

• Груповий. Група учнів виконує якесь завдання, що є частиною загальною класного завдання (такі завдання доцільніше задати заздалегідь).

• Творчий. Написання переказів, творів, виконання малюнків, виготовлення виробів, наочних посібників (варто задавати не на наступний урок, а на кілька уроків наперед).

• Диференційований. Завдання може бути розраховано як на «сильного», так і на «слабкого» учня.

• Одне на весь клас. Постійне застосування таких завдань не сприяє розвитку творчих здібностей учнів, однак виключати його не слід, тому що під час виконання учні відпрацьовують певні навички й формують уміння).

• Складання домашньої роботи для сусіда по парті. Новаторський вид домашньої роботи («склади сусідові по парті два завдання аналогічно до тих, що розглядалися на уроці»).

Необхідно докласти зусиль для того, щоб учень не боявся покарання й поганої оцінки за домашню роботу. Якщо виконав домашню роботу — молодець! Виконав правильно — отримай додаткові бали! Виконав неправильно — виконаємо разом! Головне, щоб дитина мала бажання працювати. Але одного морального стимулювання замало.

Вимоги до організації домашніх завдань:

-розуміння учнями поставлених перед ними навчальних завдань;

-врахування вікових та індивідуальних особливостей школярів, їх пізнавальних можливостей, специфіки кожного навчального предмета, складності матеріалу, характеру завдань та ін.;

-формування загальнонавчальних умінь і навичок (уміння правильно розподіляти час, встановлювати послідовність виконання завдань, виділяти головне, використовувати попередньо вивчений матеріал, застосовувати наявні знання тощо).

Раціональна організація виконання домашніх завдань сприятиме збереженню здоров'я учнів, високого рівня функціонального стану їх організму протягом дня.

Організовуючи навчальну роботу учнів безпосередньо в школі й дома, треба виходити з анатомо-фізіологічних і психічних можливостей школярів певних вікових груп.

88. Залежно від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань, специфіки побудови змісту навчального матеріалу, домінантних методів і засобів навчання розрізняють пояснювально-ілюстративне, проблемне, програмоване, комп'ютерне навчання.

Пояснювально-ілюстративне навчання

Цей вид називають традиційним. Основними його методами є розповідь, пояснення в поєднанні з демонструванням наочності. Діяльність учнів зводиться до сприймання, запам'ятовування і відтворення навчальної інформації, яке є основним критерієм ефективності. Пояснювально-ілюстративне навчання економить час, зберігає сили вчителів та учнів, полегшує дітям розуміння складної навчальної інформації, забезпечує ефективне управління пізнавальною діяльністю школярів. Водночас воно має істотні недоліки: знання пропонують у готовому вигляді; учні "звільняються" від необхідності самостійно і продуктивно мислити; недостатні можливості індивідуалізації і диференціації навчального процесу та ін.

Проблемне навчання

Воно передбачає самостійне оволодіння знаннями у процесі вирішення пізнавальних проблем, розвиток самостійного мислення і пізнавальної активності учнів. Технологія проблемного навчання ґрунтується на чітких алгоритмах, що містять послідовність взаємопов'язаних етапів: створення проблемної ситуації, яка спричинює відчуття розумового Утруднення; аналіз проблемної ситуації, пошук нових елементів знань різними способами (висунення гіпотез); розв'язування проблеми і перевірка одержаних результатів, зіставлення їх з робочою гіпотезою; систематизація та узагальнення здобутих знань і вмінь. Проблемний вид навчання забезпечує самостійне здобуття знань, формування інтересу до пізнавальної діяльності, розвиток продуктивного мислення. Серед його недоліків - значні затрати часу, недостатня ефективність для формування практичних умінь і навичок, слабка ефективність при засвоєнні нового матеріалу, коли самостійний пошук недоступний для учнів.

Програмоване навчання

Основним його принципом е передавання змісту навчального матеріалу невеликими логічно завершеними частинами. Часто навчальну інформацію учні отримують не від вчителя, а з програмованого посібника або дисплея комп'ютера. Основна мета програмованого навчання - удосконалити управління навчальним процесом.

Застосування цього виду забезпечує контроль за кожним кроком учня на шляху пізнання, що уможливлює своєчасне надання допомоги, підтримання інтересу.

Програмоване навчання має такі особливості:

- навчальний матеріал поділено на окремі частини (дози);

- процес навчання передбачає послідовні кроки, які містять формування знання і мисленнєві дії для їх засвоєння;

- кожен крок завершується контролем (запитання, завдання та ін.);

- за умови правильного виконання контрольних завдань учень одержує нову дозу матеріалу і виконує наступний крок навчання;

- у разі неправильної відповіді учень одержує допомогу і додаткові пояснення;

- кожен учень працює самостійно і оволодіває навчальним матеріалом в індивідуальному темпі;

- результати виконання контрольних завдань фіксуються, вони стають відомими для учнів і педагогів;

- педагог є організатором і помічником, консультантом;

- широко застосовуються специфічні засоби навчання (програмовані посібники, тренажери, контролювальні та навчальні машини).

Позитивним у програмованому навчанні є виокремлення основного, істотного в навчальному матеріалі; забезпечення оперативного контролю за процесом засвоєння знань; логічна послідовність у засвоєнні знань; можливість працювати в оптимальному темпі і здійснювати самоконтроль; змога індивідуалізувати навчання. До вад програмованого навчання належать такі: алгоритмізація навчальної діяльності, що обмежує комунікацію між її учасниками; дроблення змісту навчального матеріалу, яке утруднює сприйняття і засвоєння його цілісності, зниження розвивального і виховного потенціалу навчання, що гальмує розвиток творчої активності учнів.