Відповіді

1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
а)	б)	в),г)	а)	б), в)	в),г)	б),г)	б)	б),г)	а),г)

Тема 6. Інфляційний механізм

Інфляція — це зростання загального рівня цін у країні, яке показує, на скільки зросли ціни в даному періоді порівняно з по­переднім. Оберненою стороною інфляції є знецінення грошей.

Інструментом вимірювання рівня інфляції є індекси цін. За їх допомогою визначаються темпи зростання і приросту цін. Показ­ником темпу зростання цін є самі індекси цін. Тому індекс цін ще називають індексом інфляції. Показником темпу приросту цін є темп інфляції, який можна обчислювати двома методами.

Перший — на основі індексів цін базового періоду, який бе­реться за 100 %:

,

де — темп інфляції поточного періоду; — індекс цін поточ­ного періоду.

Другий — на основі індексів цін попереднього періоду, який не є базовим.

,

де Р_t-1 — індекс цін попереднього періоду.

Рівень інфляції з періоду в період може зростати або зменшува­тися. Перше явище називається прискоренням інфляції, друге — сповільненням інфляції, або дезінфляцією. В окремих випадках загальний рівень цін у країні може зменшуватися. Цей процес на­зивається дефляцією.

Інфляцію класифікують за різними ознаками: залежно від тем­пів інфляції — помірна, галопуюча, гіперінфляція; залежно від основних причин, які викликають інфляцію — інфляція попиту та інфляція витрат; залежно від рівня її передбачення — очікува­на та неочікувана інфляція.

Інфляційні очікування — важливий елемент сучасної макроекономіки, в якій існує дві альтернативні теорії: теорія адаптив­них очікувань і теорія раціональних очікувань. Згідно з теорією адаптивних очікувань економічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів спираються на поведінку інфляції в найближчому минулому періоді, скориговану на помилковість інфляційного прогнозування. Логіку теорії адаптивних очікувань можна виразити такою формулою:

.

Згідно з наведеною формулою, інфляційні очікування на прогнозний період ( ) дорівнюють інфляційним очікуванням в передпрогнозному періоді ( ), скоригованим на помилко­вість інфляційного прогнозування в передпрогнозному періоді, яка дорівнює ( ). При цьому помилковість урахову­ється за допомогою коефіцієнта корекції (y), рівень якого за­лежить від швидкості перегляду очікувань. Припускається, що інфляційні очікування коригуються швидко. Тому у близький до 1. За цих умов рівняння очікуваної інфляції спрощується до такого вигляду:

.

Таким чином, теорія адаптивних очікувань виходить з того, що очікувана у майбутньому інфляція дорівнює інфляції у най­ближчому минулому періоді.

Згідно з теорією раціональних очікувань економічні суб'єкти при формуванні своїх інфляційних прогнозів використовують усю наявну інформацію про майбутні зміни в економіці та еко­номічній політиці держави. Тому раціональні очікування інколи називають очікуваннями, які спрямовані вперед, а адаптивні -очікування, що повернуті назад.

Щоб управляти інфляцією, потрібно знати причини (чинни­ки) інфляції. Основними теоріями, що пояснюють причини ін­фляції, є кейнсіанська і монетаристська теорії.

Прихильники кейнсіанської теорії розглядають лише інфля­цію попиту, яка, на їх погляд, виникає в умовах повної зайнятос­ті. За цих умов збільшення сукупного попиту означає утворення надмірного попиту, який спричиняє зростання цін. Спираючись на кейнсіанську теорію щодо причин інфляції, загальний рівень цін в економіці можна визначити так:

.

За повної зайнятості Y^AD = Y_P і тому загальний рівень цін не змінюється (Р = 1,0). Якщо ж сукупний попит перевищує потен­ційний ВВП (Y > Yp), то в економіці виникає надмірний сукуп­ний попит. Для його усунення, ціни мають зрости, тобто Р > 1,0. Отже, згідно з кейнсіанською теорією причиною інфляції є над­мірний сукупний попит, який може виникати в умовах повної за­йнятості.

Висновки, що випливають із кейнсіанської теорії щодо при­чин інфляції, істотно звужують коло цих причин. Сучасна прак­тика засвідчує, що інфляція попиту спостерігається не лише в умовах повної зайнятості, а й за неповної зайнятості. Крім того, інфляція не обмежується лише інфляцією попиту. Важливим елементом загальної інфляції є інфляція витрат. Велике значення мають також інфляційні очікування.

Прихильники монетаристської теорії вважають, що причи­ною інфляції є надмірна кількість грошей в обігу порівняно з вар­тістю товарів та послуг. Теоретичною базою монетаристської по­зиції слугує рівняння кількісної теорії грошей, згідно з яким загаль­ний рівень цін в економіці можна виразити такою формулою:

.

Монетаристи виходять із двох передумов: 1) швидкість обігу грошей (V) є стабільною; 2) обсяг виробництва (Y) визначається не монетарними, а реальними чинниками, тобто факторами вироб­ництва. За цих передумов надмірне збільшення грошової маси ( М> Y) викликає зростання сукупного попиту і цін.

Свій висновок щодо ролі грошей в інфляційному процесі мо­нетаристи підтверджують існуванням суттєвої кореляції між фо-шовою масою та інфляцією. Але кореляція і причинність — це не одне й те саме. Кореляція між відповідними явищами свідчить, що одне явище супроводжується іншим явищем, незалежно під того, чим обумовлюється такий зв'язок між ними. На думку кейнсіанців, грошова маса є не причиною інфляції, а засобом реалізації сукупного попиту, надмірне зростання якого спричиняє інфляцію. Тією самою мірою, якою надмірним є сукупний попит, надмірною є і грошова маса. Кореляція також засвідчує цей зв'язок.

Інфляцію не можна пояснити лише надмірним сукупним по­питом в умовах повної зайнятості або надмірною грошовою ма­сою. Вона є наслідком великої кількості різноманітних чинників, які можна поділити на три види.

Чинники інфляції попиту. Така інфляція викликається над­мірним сукупним попитом. Ураховуючи, що сукупний помиї є агрегатною величиною, до чинників інфляції попиту можна від­нести такі, які зумовлюють надмірність трьох його складових: урядовий попит, приватний попит, іноземний попит.

1. Чинники, що викликають надмірний урядовий попит. Такий попит проявляється через бюджетний дефіцит. Але інфляція спричиняється лише в тому разі, коли бюджетний дефіцит фінан­сується за рахунок грошово-кредитної емісії. За цих умов зрос­тання урядового попиту не забезпечується адекватним зростан­ням реального ВВП, тобто сукупної пропозиції. Отже, чинником інфляції є емісійне фінансування бюджетного дефіциту.

2. Чинники, що викликають надмірний приватний попит. До таких чинників можна віднести надмірне інвестування приватної економіки, випереджувальне зростання доходів населення порів­няно зі зростанням ВВП, ажіотажний попит тощо.

3. Чинники, що викликають надмірний іноземний попит на віт­чизняні товари і послуги. Такий попит виникає у зв'язку з випе­реджувальним зростанням експорту (сукупного попиту) порівня­но з імпортом (сукупною пропозицією).

Чинники інфляції витрат. До чинників інфляції цього виду належать такі, що збільшують середні витрати на виробництво товарів і послуг. їх можна поділити на внутрішні і зовнішні. Серед внутрішніх чинників можна виділити: зростання цін на про­дукцію проміжного споживання, зменшення продуктивності ре­сурсів, випереджувальне зростання заробітної плати порівняно з продуктивністю праці, підвищення продуктових податків. До внутрішніх чинників інфляції витрат можна також віднести під­вищення цін підприємствами-монополістами та адміністративне (державне) регулювання цін.

Зовнішні чинники інфляції витрат реалізуються через імпорт. Якщо зростають ціни на імпортні товари, то одночасно з товара­ми країна імпортує інфляцію витрат. Складовими такої інфляції є зростання митної вартості, зниження курсу національної валюти, підвищення імпортного мита тощо.

Інфляційні очікування. Роль інфляційних очікувань полягає в тому, що економічні суб'єкти, фіксуючи загальне зростання цін у минулому періоді або прогнозуючи несприятливу економічну кон'юнктуру у майбутньому періоді, генерують зростання цін: наймані працівники наперед вимагають збільшення заробітної плати, підприємства заздалегідь підвищують ціни, банки упере­джувано піднімають проценти за кредит тощо. Отже, інфляційні очікування є самостійним чинником інфляції.

Інфляція впливає на різні аспекти соціально-економічного життя країни. Негативні соціально-економічні наслідки викли­кає висока інфляція. До цих наслідків можна віднести:

1. Зниження реальних доходів населення. Воно відбувається, якщо темпи зростання номінальних доходів людей нижчі за тем­пи інфляції. Це стосується насамперед осіб, які отримують фіксо­вані доходи (працівники бюджетних установ, пенсіонери та інші особи, котрі живуть за рахунок соціального забезпечення).

2. Знецінення фінансових активів. Під впливом інфляції змен­шується реальна вартість фінансових активів з фіксованою номі­нальною вартістю (ощадні рахунки, облігації тощо). Незважаючи на те, що майже всі фінансові активи приносять дохід у формі процента, їх реальна вартість зменшується, якщо темп інфляції перевищує процентну ставку.

3. Порушення відносин між позикодавцями і позичальниками. Від інфляції виграють позичальники коштів (дебітори), а про­грають позикодавці (кредитори). Це обумовлено тим, що в умо­вах інфляції позичальник отримує гроші за однією купівельною спроможністю, а повертає за нижчою.

4. Зниження мотивації до інвестування. Це відбувається тому, що інвестиційні кошти вкладаються на тривалий період, у межах якого інфляція може суттєво зрости. Якщо через кілька років інфляція зростає порівняно з прогнозованим рівнем, то прибутко­вість вкладених інвестицій реально зменшується.

5. Перерозподіл доходів між приватним сектором і державою. Основний спосіб цього перерозподілу полягає в тому, що інфля­ція зменшує купівельну спроможність грошей. Тому домогосподарства несуть певні втрати, які для держави є інфляційним по­датком.

Одним з головних завдань економічної політики держави є підтримання інфляції на низькому рівні. Але це завдання входить у суперечність з іншим завданням — зниженням безробіття. При вирішення цієї суперечності використовується теоретичний ін­струментарій кривої Філіпса.

Ранній варіант кривої Філіпса відображав обернену залеж­ність між номінальною зарплатою і безробіттям. Але з часом її стали використовувати для визначення співвідношення між ін­фляцією і безробіттям. При цьому окремо були виділені інфляція попиту, яка залежить від циклічного безробіття, інфляція витрат, що спричиняється збуреннями сукупної пропозиції, та інфляційні очікування. Тому сучасний варіант кривої Філіпса відобража­ється таким рівнянням:

,

де — очікуваний темп інфляції; — чутливість інфляції до зміни рівня циклічного безробіття, яке викликається відхилення сукупного попиту від потенційного ВВП; — темп інфляції, який спричиняється збуреннями сукупної пропозиції.

Рівняння кривої Філіпса свідчить про те, що інфляція зале­жить насамперед від очікуваної інфляції, яка згідно з адаптивни­ми очікуваннями є продуктом інфляційної інерції, тобто .

Поряд з інфляцією, яку формують очікування, на її рівень можуть впливати коливання сукупного попиту та збурення сукупної про­позиції. Вплив коливань сукупного попиту на інфляцію попиту проявляється через динаміку циклічного безробіття (и – u_n), яке впливає на її рівень обернено. Інфляція витрат, яку спричиняють збурення сукупної пропозиції, впливає на загальний темп інфля­ції прямо, і тому перед стоїть знак «+». Наприклад, коли зрос­тають світові ціни на нафту, а сукупна пропозиція скорочується, то інфляція витрат прискорює загальний темп інфляції. І навпаки, сприятливі збурення сукупної пропозиції надають від'ємного значення, що уповільнює загальний темп інфляції.

Рис. 7.1. Крива Філіпса у короткостроковому періоді

Згідно з рис. 7.1 розташування кривої Філіпса на графіку за­лежить від суми очікуваної інфляції та інфляції витрат ( ). Якщо = , то це означає, що циклічне безробіття відсутнє, а фактичне безробіття дорівнює природному рівню. Отже, коли = , то , що відображено на рис. 7.1. Інфляція, яка дорівнює сумі очікуваної інфляції та інфляції витрат, є інфляцією повної зайнятості. Якщо інфляція повної зайнятості зростає, то крива Філіпса переміщується вправо; якщо ця інфляція зменшу­ється, то крива Філіпса переміщується вліво.

Зміни в інфляції, що викликаються динамікою циклічного безробіття, відображаються через відповідне переміщення точ­ки інфляції вздовж нерухомої кривої Філіпса. Рис. 7.1 показує, що в разі збільшення безробіття від u_n до u₁ інфляція зменшу­ється до , а в разі зменшення безробіття до u₂ інфляція зрос­тає до . Отже, між інфляцією і безробіттям існує обернена залежність.

Спираючись на криву Філіпса, уряд може у короткостроково­му періоді робити вибір між інфляцією і безробіттям. Цього він може досягти за допомогою заходів, які здатні впливати на цик­лічне безробіття. Наприклад, якщо уряд стимулюватиме сукуп­ний попит, то безробіття зменшується. Проте ціною його змен­шення є прискорення інфляції, оскільки в рівнянні кривої Філіпса зменшується величина . Якщо, уряд стримуватиме сукуп­ний попит, то безробіття зростатиме, що уповільнить інфляцію, оскільки в рівнянні кривої Філіпса збільшується величина . Отже, ціною зменшення інфляції є зростання безробіття.

Проте слід зауважити, що компромісний вибір між інфляцією і безробіттям існує лише у короткостроковому періоді. У довго­строковому періоді можливість такого вибору зникає. Це пояс­нюється тим, що лише у короткостроковому періоді фактичний рівень цін може відхилятися від їх очікуваного рівня під впливом неочікуваних коливань сукупного попиту. У довгостроковому періоді цінові очікування пристосовуються до динаміки фактич­них цін, а рівень номінальної зарплати — до очікуваного рівня цін. Унаслідок цього усувається мотивація до зміни сукупної пропозиції. За таких умов, згідно з теорією довгострокової сукуп­ної пропозиції, її крива набирає вигляду вертикальної лінії, що бере свій початок у точці потенційного ВВП. Такій сукупній пропозиції відповідає природний рівень безробіття. Це означає, що у довгостроковому періоді крива Філіпса є вертикальною лі­нією, яка започатковується в точці природного рівня безробіття.