Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

а),г)

б)

в)

в),г)

г)

г)

б), в)

б)

в)

в)

Тема 5. Грошовий ринок

Базовою категорією грошового ринку є пропозиція грошей, яка являє собою сукупність грошових активів, що використову­ються в національній економіці в даний період. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи групуються зростаючим підсум­ком в окремі грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками);

М1 = М0 + кошти на поточних рахунках у національній валюті;

М2 = М1 + строкові кошти в національній валюті та валютні кошти;

МЗ = М2 + кошти клієнтів у довірчому управлінні та цінні па­пери власного боргу банків.

Пропозиція грошей передусім залежить від центрального бан­ку, який володіє монопольним правом на первинну емісію гро­шей. Результатом цієї грошової емісії є приріст грошової бази, яка визначається за формулою:

H=CU+BR,

де Н— грошова база; СU— готівка; ВR — банківські резерви.

У свою чергу, банківські резерви складаються з двох компо­нентів: обов'язкові резерви (LR) та надлишкові резерви (ЕR):

BR = LR + ЕR.

Обов'язкові резерви — це мінімальна сума резервів, яку зо­бов'язаний тримати кожний банк. Величина цих резервів визна­чається центральним банком за допомогою нормативів відносно депозитів:

,

де lr — норматив обов'язкового резервування; D — депозити.

Надлишкові резерви банки можуть тримати з метою підви­щення рівня своєї ліквідності. їх величину вони визначають са­мостійно на основі зіставлення втрат і вигід.

Пропозиція грошей суттєво відрізняється від грошової бази. По-перше, пропозиція грошей (М^S) має інший склад, вона є су­мою готівки і депозитів:

М^S=CU + D.

По-друге, пропозиція грошей перевищує грошову базу. Це по­яснюється тим, що банківська система здійснює вторинну емісію грошей на основі мультиплікації (примноження) грошової бази:

де т_т — грошовий мультиплікатор.

Грошовий мультиплікатор показує, на скільки одиниць змі­нюється пропозиція грошей при зміни грошової бази на одини­цю. Величина грошового мультиплікатора визначається за такою формулою:

,

де cr — коефіцієнт готівки, який відображає відношення готівки до депозитів (сr = СU/D); rr — резервна норма, яка відображає відношення банківських резервів до депозитів (rr = ВR/D).

Щоб показати, як банківська система здійснює мультипліка­цію грошової бази, звернемося до табл. 5.1. У таблиці використо­вується припущення, що центральний банк скупив у домогосподарств державні облігації на суму 104 тис. грн. Це і є первинна емісія грошей або приріст грошової бази.

Таблиця 5.1

Мультиплікація грошової бази

Банки
Банк 1	24	80	16	64	104
Банк 2	14,8	49,2	9,8	39,4	64
Банк 3	9,1	30,3	6,1	24,2	39,4
…
…
…
Усього	62,4	208,0	41,6	166,4	270,4

Припустимо, що сr = 0,3, а rr = 0,2. Виходячи з цих умов пер­винна емісія грошей буде розподілятися у такий спосіб. Спочатку домогосподарства частину своїх коштів перетворять у готівку згідно з коефіцієнтом готівки (сr ). Решту грошей вони по­кладуть на депозит банку 1. Отже, первинний розподіл приросту грошової бази матиме такий вигляд: . Звідси приріст депозитів на першому етапі мультиплікацій­ного процесу можна визначити так:

.

Згідно з даними табл. 5.1 приріст депозитів у банку 1 дорів­нює 80 тис. грн (104/1,3). Тому = 24 тис. грн (80 • 0,3). Отже, банк 1 розпоряджається депозитами на суму 80 тис. грн. З цієї суми він здійснює відрахування у резерви за формулою: BR = D , що становить 16 тис. грн (80 • 0,2). Решта депозит­них коштів використовується для надання позик, тобто L = ( D - BR). Отже, банк 1 отримує можливість надати пози­ку на суму 64 тис. грн (80 - 16).

Наведений розподіл приросту грошової бази відображає лише перший етап мультиплікаційного процесу. Надалі позичальники банку 1 перекажуть свої кошти за вирахуванням готівки на депо­зит банку 2, який розподілить їх між резервами та позиками. По­тім позичальники банку 2 перекажуть свої кошти за вирахуван­ням готівки на депозит банку 3, який розпорядиться ними за загальним правилом. Оскільки у кожного наступного банку при­ріст позик зменшується порівняно з попереднім банком, то про­цес примноження грошової бази має певну межу, яка обчислю­ється за методом нескінченої спадної геометричної прогресії.

Згідно з табл. 5.1 загальний приріст готівки і депозитів, який утворюється внаслідок мультиплікативного процесу, є таким: го­тівка збільшилася на 62,4 тис. грн, а депозити на 208,0 тис. грн. Тому М ^S = 270,4 тис. грн (62,4 + 208,0).

Приріст пропозиції грошей за формами грошових активів (го­тівка, депозити) можна визначити і в інший спосіб. Для обчис­лення загального приросту депозитів потрібно приріст депозитів на першому етапі мультиплікаційного процесу помножити на грошовий мультиплікатор:

.

Звідси випливає формула, за якою можна обчислити загаль­ний приріст готівки:

.

За джерелами формування приріст пропозиції грошей склада­ється із двох частин: приріст грошової бази (первинна емісія) і приріст позик (вторинна емісія). Приріст грошової бази визнача­ється екзогенно. Приріст позик дорівнює різниці між приростом депозитів і приростом банківських резервів, тобто . Замість BR підставимо D . Тоді загальний приріст позик можна обчислити за формулою:

.

У графічних моделях пропозиція грошей розглядається як функ­ція від процентної ставки. Вплив процентної ставки на пропози­цію грошей здійснюється через сr і rr, від яких залежить грошо­вий мультиплікатор. Чим вища процентна ставка за депозитами, тим меншим є бажання зберігати готівку і тим нижчий коефіцієнт готівки, більші грошовий мультиплікатор і пропозиція грошей. При зростанні процентної ставки за кредитами банки зацікавлені зменшувати свої резерви, тобто резервну норму, що збільшує грошовий мультиплікатор і пропозицію грошей. Отже, пропози­ція грошей перебуває в прямій залежності від процентної ставки. Тому її крива має додатний нахил [18, с. 116].

Іншою категорією грошового ринку є попит на гроші. Він являє собою сукупність грошових активів, якими бажають воло­діти економічні суб'єкти в даний період. У своєму розвитку тео­рія попиту на гроші пройшла ряд етапів.

Згідно з кількісною теорією грошей Фішера гроші потрібні людям лише для здійснення купівельних операцій. Тому попит на гроші є виключно функцією доходу:

,

де М^D — попит на гроші; - коефіцієнт, що показує на скільки одиниць збільшується попит на гроші у разі збільшення номіналь­ного доходу на одиницю; V— швидкість обігу грошей, яка вважається постійною величиною. Тому теж не змінюється.

Кембриджські економісти розширили уявлення про мотиви попиту на гроші. Їх функція попиту на гроші описується таким рівнянням:

М^D = .

У цьому рівнянні k= . Але за зовнішньою схожістю кемб­риджського рівняння і рівняння кількісної теорії грошей криється суттєва відмінність між ними. Вона полягає в тому, що у кемб­риджських економістів k є не постійною, а змінною величиною. На їхню думку, k може коливатися під впливом доходу від фінан­сових активів (наприклад облігацій, акцій), який залежить від процентної ставки. Якщо процентна ставка зростає, то попит на гроші падає, і тому k зменшується. І навпаки.

У кейнсіанській теорії попиту на гроші (яка ще називається те­орією переваги ліквідності) виділяються три мотиви, що виклика­ють у людей бажання тримати гроші: трансакційний, застережний, спекулятивний. Трансакційний і застережний мотиви Кейнс пов'я­зував з потребою людей у грошах для фінансування купівельних операцій. При цьому перший з них стосується запланованих витрат, інший — непередбачуваних витрат. Спекулятивний мотив пов'язу­ється з використанням грошей для здійснення заощаджень. Виходя­чи з цього Кейнс дійшов висновку, що попит на гроші залежить як від доходу, так і від процентної ставки. Крім цього, у Кейнса попит на гроші — це попит на реальні грошові запаси (залишки). Тому в нього ціни не є чинником попиту на гроші. Звідси випливає рівнян­ня, що описує кейнсіанську функцію попиту на гроші:

,

де k — чутливість попиту на гроші до зміни рівня доходу, що по­казує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни доходу на одиницю; h — чутливість попиту на гроші до зміни рів­ня процентної ставки, що показує, на скільки одиниць змінюється попит на гроші в разі зміни процентної ставки на один пункт.

Певний внесок у розвиток теорії попиту на гроші вніс М. Фрідмен. Згідно з фрідменівською теорією попит на гроші є функцією постійного доходу (середнього доходу, який очікується отримати у довгостроковому періоді) і очікуваних доходів на ак­тиви, які є альтернативними відносно грошей формами нагрома­дження багатства (облігації, акції, товари). Але, на відміну від Кейнса, Фрідмен вважав, що попит на гроші є нечутливим до зміни рівня процентної ставки, яка визначає дохідність альтерна­тивних активів. У зв'язку з цим фрідменівську функцію попиту на гроші можна спростити до такого рівняння:

де — постійний (перманентний) дохід.

Емпіричні дослідження показують, що попит на гроші реагує на зміни рівня процентних ставок, але з меншою еластичністю, ніж на зміни рівня доходу. Тому найбільшого визнання в макроекономічному аналізі отримала кейнсіанська функція попиту на гроші. Виходячи з цього надалі ми будемо спиратися на кейнсіанську функцію попиту на гроші: .

Ринок грошей — це механізм, за допомогою якого попит на гроші узгоджується з їх пропозицією за допомогою процентної ставки. Модель рівноважного грошового ринку наведена на рис. 5.1.

Рис. 5.1. Рівновага на ринку грошей

На рис. 5.1 крива пропозиції грошей є зростаючою функцією від процентної ставки і тому має додатний нахил. Крива попиту на гроші є спадною функцією від процентної ставки, що обумовлює її від'ємний нахил. Рівновага на грошовому ринку досягається в точці Т₀. Цій точці відповідає рівноважна процент­на ставка і₀.

Рівновага на грошовому ринку постійно порушується. Але во­на постійно відновлюється за допомогою процентної ставки. Щоб показати роль процентної ставки в урівноваженні грошового ринку розглянемо кілька варіантів порушення рівноваги на грошовому ринку.

Перший варіант передбачає збільшення доходу ( ) за умо­ви, що центральний банк не змінює грошової бази. Згідно з кейнсіанською функцією попиту на гроші збільшення доходу викли­кає зростання попиту на гроші , що за даної пропозиції грошей викликає нестачу грошей (М^S < М^D). Щоб усунути не­стачу грошей, економічні суб'єкти намагатимуться конвертувати в гроші негрошові активи, наприклад облігації. Це збільшить пропозицію облігацій на ринку фінансових активів, що викличе зниження цін на облігації і зростання процентної ставки за такою формулою:

Процентний дохід, який нараховується за облігаціями, є фік­сованою величиною. Тому в разі зниження ціни облігації процент­на ставка зростає. І навпаки. Уданому варіанті зростання процент­ної ставки спричиняє два наслідки: 1) зменшення попиту на гроші ; 2) підвищення грошового мультиплікатора, що збільшить пропозицію грошей . Процентна ставка зростатиме доти, доки грошовий ринок знову врівноважиться: .

Другий варіант передбачає, що центральний банк збільшує грошову базу ( ) при незмінності доходу. Згідно з функцією пропозиції грошей емісія грошової бази мультиплікативно збільшує пропозицію грошей . За даної процентної ставки це викликає надлишок грошей (М^S > М^D ). Щоб позбутися цього надлишку, економічні суб'єкти намагатимуться купувати облігації. Це збільшує попит на облігації, викликає зростання їх ціни і, як наслідок, зменшення процентної ставки.

Одночасно зі зменшенням процентної ставки на грошовому ринку відбуваються такі зміни: 1) зростає попит на гроші ;