Відповіді

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

г)

б), в)

б)

в)

г)

в)

а), в)

б)

а), г)

а)

Тема 8. Приватні інвестиції

Центральне місце серед інвестицій займають інвестиції в ос­новний капітал. Тому об'єктом теорії приватних інвестицій є переважно основний капітал.

В основі теорії приватних інвестицій лежить проблема визна­чення чинників, що впливають на обсяг інвестицій. Засобом ви­рішення цієї проблеми є інвестиційна функція. Економісти об­ґрунтовують різні інвестиційні функції, серед яких найбільшої уваги заслуговують кейнсіанська та неокласична.

Кейнсіанська функція інвестицій спирається на три перед­умови. Перша — мотиваційним чинником попиту на інвестиції є чистий прибуток. При цьому під чистим прибутком Кейнс розу­мів чисту виручку, яка залишається після відшкодування поточ­них витрат та амортизаційних відрахувань. Друга — оскільки ін­вестиції приносять результати не тоді, коли вони здійснюються, а в майбутньому періоді, то Кейнс виходив із необхідності врахо­вувати прибуток, який очікується отримати протягом усього строку служби основного капіталу. Це обумовлює необхідність дисконтування майбутніх прибутків. Третя — очікуваний прибу­ток від інвестування зіставляється з відновного вартістю капіталь­ного майна, яка визначається витратами, пов'язаними з його за­міщенням.

Для зіставлення очікуваних прибутків з вартістю капітального майна Кейнс використовує граничну ефективність капіталу. Під граничною ефективністю капіталу він розумів таку ставку про­цента, яка урівноважує дисконтовану вартість очікуваних прибут­ків з вартістю капітального майна. Зазначену роль граничної ефе­ктивності капіталу можна продемонструвати такою формулою:

,

де К — вартість капітального майна (інвестиційного проекту);

PR — очікуваний прибуток (чистий); R* — гранична ефектив­ність капіталу; t — роки, протягом яких має використовуватися капітальне майно.

Гранична ефективність індивідуального капіталу залежить від норми прибутковості капітального майна, тобто від співвідношення . Чим вища норма прибутковості капітального майна, К тим вищою є та ставка процента, яка здатна урівноважувати вар­тість капітального майна з дисконтованою вартістю очікуваних прибутків. Кожний вид капітального майна має неоднакову норму прибутковості і тому неоднакову граничну ефективність капі­талу. Кейнс розрізняв граничну ефективність індивідуального капіталу і граничну ефективність сукупного капіталу. При цьому роль граничної ефективності сукупного капіталу відіграє най­вища гранична ефективність індивідуальних капіталів. У широкому контексті роль граничної ефективності сукупного капіталу віді­грає такий рівень доходу, який є максимальним серед усіх мож­ливих варіантів вкладання інвестицій (реальних та фінансових).

Щоб вкладення коштів у інвестиційний проект було економіч­но доцільним, процентна ставка, за якою купуються інвестиційні кошти, має бути нижчою за ставку процента, що відіграє роль граничної ефективності капіталу, тобто і <R* . Лише за цієї умови дійсна дисконтована вартість очікуваних прибутків перевищить вартість капітального майна, внаслідок чого інвестор, крім окуп­ності своїх коштів, отримає додатковий прибуток. Це означає, що гранична ефективність капіталу слугує верхнею межею для про­центної ставки, яка є ціною інвестицій.

Рис. 8.1. Графік інвестиційного попиту

Графічна ілюстрація залежності інвестицій від ставки процен­та і граничної ефективності капіталу дана на рис. 8.1. На цьому рисунку на горизонтальній осі графіка розміщено чотири інвес­тиційні проекти , гранична ефективність капіталу яких становить відповідно 20%, 18%, 12%, 8%. Нa вертикальній осі графіка розміщена процентна ставка в інтервалі від 0% до 20%. Гранична ефективність сукупного капіталу становить 20%, що відповідає граничній ефективності капіталу першого інвестицій­ного проекту, яка є найвищою серед всіх варіантів вкладання ін­вестицій.

Якщо процента ставка становить 20%, то інвестиційний по­пит дорівнює нулю, оскільки не існує інвестиційних проектів, гранична ефективність капіталу яких перевищує 20%. При зни­женні процентної ставки до 15% економічно доцільними будуть інвестиції в перший та другий проекти, гранична ефективність капіталу яких (20%, 18%) перевищує 15%. Це означає, що інве­стиційний попит дорівнює . Зниження процентної ставки до 10% збільшує інвестиційний попит до величини , a зниження процентної ставки до 5% збільшує інвестиційний по­пит до величини .

Отже, коли процентна ставка знижується, інвестиційний попит зростає. Це свідчить про те, що інвестиції перебувають в оберненій залежності від процентної ставки, рівень якої не може перевищува­ти граничної ефективності капіталу. Виходячи з цього кейнсіанську функцію інвестицій можна виразити таким рівнянням:

.

Неокласична функція інвестицій спирається на дві перед­умови. Перша — попит на інвестиції залежить від розриву між бажаним і наявним обсягами основного капіталу. Друга — роз­рив між наявним і бажаним обсягами основного капіталу не може усуватися відразу, тобто в межах поточного періоду. Тому попит на інвестиції в кожному поточному періоді залежить від швидко­сті усунення зазначеного розриву.

Згідно з неокласичним підходом бажаний обсяг основного капіталу залежить від граничних витрат на капітал і обсягів ви­робництва, очікуваних у майбутньому періоді. Граничні витра­ти на капітал (МСК) відображають витрати підприємств, пов'язаних з використанням у виробництві продукції додаткової одиниці основного капіталу. їх можна визначити за формулою:

,

де r – реальна процентна ставка; d — норма амортизаційних відрахувань; nt — чиста гранична податкова ставка на прибуток, яка визначається як різниця між ставкою податку на прибуток і ставкою податкового кредиту.

Очікуваний обсяг виробництва (Y*) — це середньорічний об­сяг виробництва, який відповідає уявленням підприємців про майбутній попит на їхню продукцію.

Залежність бажаного обсягу основного капіталу від граничних витрат на капітал та очікуваних обсягів виробництва можна вира­зити такою формулою:

де — бажаний обсяг основного капіталу, який підприємці хо­тіли б мати у майбутньому періоді.

Попит на інвестиції в поточному періоді залежить від розриву між наявним і бажаним обсягом основного капіталу та швидкості усунення цього розриву. Урахування цієї швидкості реалізується через модель гнучкого акселератора, згідно з якою в кожному поточному періоді підприємства зменшують капітальний розрив на певну частку. Виходячи з цього неокласичну функцію інвес­тицій можна виразити таким рівнянням:

,

де — попит на інвестиції в поточному періоді; d — норма амор­тизації; — основний капітал на початок відповідно поточ­ного і попереднього періодів; k — частка, на яку усувається роз­рив між наявним і бажаним обсягом капіталу в поточному періоді.

Рівняння неокласичної функції інвестицій складається з двох компонентів: — відновлювальні інвестиції; — чисті інвестиції, які визначають приріст основного капіталу.

Серед чинників, від яких залежить інвестиційний попит, особ­ливе місце посідає процентна ставка. Вона, з одного боку є про­дуктом ринку, з іншого — об'єктом економічної політики. Тому в макроекономічному моделюванні використовується проста ін­вестиційна функція, в якій базовою екзогенною змінною є лише процентна ставка. Вплив інших чинників на інвестиційний попит ураховується в автономній складовій інвестиційної функції. Ви­ходячи з цього проста інвестиційна функція записується так:

,

де І – попит на інвестиції; - автономні інвестиції, до яких відносять інвестиції, що залежать не від процентної ставки, а від інших чинників; b — чутливість інвестицій до зміни рівня процент­ної ставки, яка показує, на скільки одиниць обернено змінюються інвестиції при зміні процентної ставки на один пункт.

Від рівня процентної ставки залежить прибутковість інвести­ційних проектів і попит на інвестиції. Чим вища процентна став­ка, тим менша прибутковість інвестиційних проектів і нижчий по­пит на інвестиції. І навпаки. При визначенні прибутковості інвес­тиційних проектів застосовують різні методи: традиційний (бух­галтерський) або методи, пов'язані з дисконтуванням грошових потоків.

Традиційний метод полягає у визначенні норми прибутку як відношення середньорічного чистого прибутку до середньорічної величини інвестованого капіталу:

= .

Порівнюючи норму прибутку з процентною ставкою, підпри­ємці приймають рішення щодо доцільності інвестування. Попит на інвестиції виникає лише за умови, якщо норма прибутку пере­вищує процентну ставку. Чим нижча процентна ставка, тим біль­ша кількість інвестованих проектів стає об'єктом попиту.

Серед методів дисконтування потоків прибутку, який очіку­ється отримати від реалізації інвестиційного проекту, найкращим вважається метод чистої дисконтованої вартості.

Згідно з цим методом прибутковість інвестиційного проекту визначається як різниця між дисконтованими доходами і дискон­тованими витратами:

,

де NPV— чиста дисконтова вартість; О_t , C_t — відповідно доходи і витрати в періоді t.

Якщо чиста дисконтована вартість додатна (NPV > 0), то інвес­тиційний проект є прибутковим; якщо вона від'ємна (NPV < 0), то він є збитковим і від нього слід відмовитися. Чим нижча ставка процента, за допомогою якої дисконтуються грошові потоки, тим більша дисконтована вартість інвестиційних проектів і тим біль­шим є попит на інвестиції.

Незалежно від того, яким методом визначається прибутковість інвестиційних проектів, спільним є те, що між процентною став­кою і попитом на інвестиції існує обернена залежність. На рис. 8.2 наведено графік простої інвестиційної функції. Він показує, що при зниженні процентної ставки від r до інвестиції збільшу­ються від до .Отже, інвестиції є спадною функцією від процентної ставки. Тому крива інвестиційного попиту має від'ємний нахил, який залежить від величини b у рівнянні інвестиційної функції. Якщо інвестиції високочутливі до зміни рівня процент­ної ставки (b велике), то її незначне зниження спричинятиме ве­лике збільшення інвестицій, а крива інвестиційного попиту буде похилою, тобто тяжітиме до горизонтальної лінії. Якщо ж інвес­тиції малочутливі до зміни рівня процентної ставки (b мале), ця крива буде крутою, тобто тяжітиме до вертикальної лінії.

Крім процентної ставки, на положення кривої інвестиційного попиту на графіку впливають чинники, від яких залежить вели­чина автономних інвестицій. Зміна величини автономних інвес­тицій зміщує криву інвестиційного попиту у відповідний бік [див. 18, с. 200]. Серед чинників автономних інвестицій можна виділити такі: технічний прогрес, рівень забезпеченості основним капіталом, податки на підприємців, ділові очікування.

Рис. 8.2. Графік простої інвестиційної функції

Окремо слід виділити залежність попиту на інвестиції від рів­ня забезпеченості основним капіталом. В основі цієї залежності лежить намагання підприємств зберігати певне співвідношення між обсягом виробництва (ВВП) і основним капіталом. Інвести­ційний попит, який спирається на це співвідношення, визначаєть­ся за допомогою моделі простого акселератора:

,

де — попит на інвестиції в періоді t; а — коефіцієнт акселера­ції, який показує, на скільки одиниць змінюються інвестиції у разі зміни ВВП на одиницю; — приріст ВВП за період t; а ( ) — чисті інвестиції; — відновлювальні інвестиції.

Джерелом і фінансовим обмеженням інвестицій є заоща­дження. Тому між заощадженнями та інвестиціями спостеріга­ється щільний зв'язок. У короткостроковому періоді інвестиції можуть не дорівнювати заощадженням. Але в довгостроковому періоді динаміка інвестицій об'єктивно підпорядковується своє­му джерелу, тобто динаміці заощаджень. Тому у довгостроково­му періоді інвестиції урівноважуються з заощадженнями.

У макроекономічній науці не існує єдиної думки щодо механі­зму, який урівноважує інвестиції і заощадження. Головними кон­курентами щодо цього питання є прихильники класичної та кейнсіанської теорій.

Згідно з класичною теорією рівновага між заощадженнями та інвестиціями досягається на фінансовому ринку завдяки коли­ванню процентної ставки. При цьому заощадження перебувають у прямій залежності від процентної ставки, а інвестиції— в обер­неній залежності від неї. Тому на графіку фінансового ринку крива заощаджень має додатний нахил, а крива інвестицій — від'ємний нахил.

Якщо в умовах повної зайнятості рівновага на фінансовому ринку порушується внаслідок скорочення інвестицій, тобто по­питу на фінансові ресурси, то процентна ставка зменшується. Це викликає скорочення заощаджень, які у класиків є високочутли­вими до процентної ставки. Оскільки С = Y – S, то скорочення заощаджень супроводжується адекватним збільшенням спожи­вання. У підсумку зменшення інвестицій і заощаджень компенсу­ється збільшенням споживання. Тому за класичної теорії обсяг виробництва не зменшується, а повна зайнятість відновлюється за нижчими параметрами рівноваги між заощадженнями та інвес­тиціями. Графічна інтерпретація класичного механізму урівно­важення заощаджень з інвестиціями подана в [18, с. 204].

Головною відмінністю кейнсіанської теорії щодо механізму урівноваження інвестицій із заощадженнями є нечутливість за­ощаджень до процентної ставки. У зв'язку з цим на графіку фі­нансового ринку крива заощаджень набуває вигляду вертикаль­ної лінії.

Якщо в умовах повної зайнятості порушення рівноваги на фі­нансовому ринку викликається скороченням інвестицій, то у кейнсіанців, як і у класиків, процентна ставка зменшується. Але у кейнсіанців заощадження нечутливі до процентної ставки. Тому її зменшення не впливає на величину заощаджень. Згідно з кейнсіанською теорією зміна заощаджень до врівноваження з інвес­тиціями спирається на інший механізм, в основі якого лежить за­лежність заощаджень від доходу.

Алгоритм кейнсіанського механізму урівноваження інвестицій з заощадженнями такий: скорочення інвестицій зменшує дохід, а зменшення доходу спричиняє адекватне скорочення заощаджень, які є функцією від доходу: .

Отже, рівновага між заощадженнями та інвестиціями досяга­ється не завдяки зниженню процентної ставки, а внаслідок змен­шення доходу порівняно з потенційним ВВП. Це означає, що за кейнсіанською теорією рівновага на фінансовому ринку може за­безпечуватися і в умовах неповної зайнятості. Графічна інтерпре­тація кейнсіанського механізму урівноваження заощаджень з ін­вестиціями наведена в [18, с. 205].

Заощадження приватної економіки — це структуризована сис­тема, яка складається з двох сегментів: заощадження домашніх господарств і заощадження підприємств. Заощадження домаш­ніх господарств визначається так:

=

Заощадження підприємств поділяються на чисті й валові. Для розуміння відмінності між ними слід розрізняти прибуток, чистий прибуток і валовий прибуток підприємств. Прибуток відображає перевищення виручки підприємств над їх поточни­ми витратами. Прибуток за вирахуванням податків на прибу­ток — це чистий прибуток. Певна його частина у формі диві­дендів спрямовується на споживання решта — на заощаджен­ня, які є чистими заощадженнями. Їх величину можна визначи­ти так:

= -

Валовий прибуток — це прибуток плюс амортизація. Звідси випливають дві формули валових заощаджень підприємств:

= .

= .

Майже всі інвестиції здійснюють підприємства. Але їхні по­треби в інвестиційних коштах зазвичай перевищують їхні заоща­дження. У зв'язку з цим заощадження домогосподарств перемі­щуються у тимчасове розпорядження підприємств. Таке пере­міщення здійснюється через фінансову систему, яка складається з двох інструментів: фінансові ринки і фінансові посередники. Через фінансові ринки відбувається пряме фінансування інвести­цій. Головними інструментами прямого фінансування інвестицій є облігації та звичайні акції. Мобілізація підприємствами інвести­ційних коштів через фінансових посередників — це непряме фі­нансування інвестицій. До фінансових посередників належать бан­ки, страхові компанії, пенсійні та інвестиційні фонди.