Тема 8 система виконання покарань у виді позбавлення волі

8.1. Характеристика та виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк

Позбавлення волі на певний строк — один із найсуворіших видів покарань, який призначається за вчинення злочинів, що становлять підвищену суспільну небезпеку, та полягає в примусовій ізоляції засудженого на визначений судом у ви­року строк у спеціальній кримінально-виконавчій установі і поєднаний з обмеженням прав засудженого (свободи пересу­вання, вибору роботи та роду діяльності, спілкування з сім'єю, друзями, розпорядження своїм часом).

Статтею 63 КК позбавлення волі встановлюється на строк від 1 до 15 років. Позбавлення волі є основним покаранням, що призначається лише у випадках, передбачених санкціями статей Особливої частини КК. У тому випадку, коли санкція статті є альтернативною і передбачає поряд із позбавленням волі на певний строк й інші більш м'які покарання, суд при призначенні позбавлення волі зобов'язаний мотивувати своє рішення у вироку. Сутність цього виду покарання полягає в тому, що засуджений повинен перебувати у спеціальній уста­нові в межах строку, встановленого вироком суду.

Позбавлення волі на певний строк засуджений відбуває у кримінально-виконавчих установах закритого типу (колоніях), вид і режим яких (мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання; мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання; середнього рівня безпеки; максимального рівня безпеки) визначається ДДУПВП.

Повнолітні, засуджені до цього виду покарання, відбувають його у виправних, а неповнолітні — у виховних колоніях.

Позбавлення волі на певний строк є строковим видом покарання. Частиною 2 ст. 63 КК встановлено єдині для всіх злочинів межі визначення строку позбавлення волі — від 1 до 15 років. Конкретні ж межі строків позбавлення волі вказано у санкціях статей Особливої частини КК. Якщо нижня межа строку позбавлення волі в деяких статтях Особливої частини КК не вказана, мінімальним строком позбавлення волі треба вважати 1 рік. Суд при призначенні покарання у виді позбав­лення волі на певний строк не може вийти за межі макси­мального його строку — 15 років, крім випадків призначення позбавлення волі за сукупністю вироків (ч. 4 ст. 65, ч. 2 ст. 71

КК) та заміни актом про помилування довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (ч. 2 ст. 87 КК), коли цей строк дорівнює 25 рокам.

Позбавлення волі не може бути призначено на підставі ст. 69 КК в порядку переходу на більш м'який вид покарання з довічного позбавлення волі, оскільки останнє у всіх санкціях статей Особливої частини КК, де воно передбачене, застосо­вується тільки в альтернативі з позбавленням волі на певний строк. Однак на підставі ст. 69 КК можливе призначення по­карання у виді позбавлення волі нижче від найнижчої межі, встановленої для цього покарання в конкретній санкції статті Особливої частини КК.

Засуджений до позбавлення волі на певний строк може бути звільнений від його відбування з випробуванням (стат­ті 75, 79 КК), умовно-достроково (ст. 81 КК), достроково (статті 83—87 КК). Позбавлення волі або невідбута частина строку цього покарання може бути замінена більш м'яким покаранням (статті 82, 86, 87, ч. 4 ст. 83 КК). Кримінальний закон не передбачає заміни інших покарань (штрафу, вип­равних робіт тощо) на позбавлення волі. Однак допускається можливість заміни позбавлення волі строком не більше 2 років на службове обмеження для військовослужбовців (ст. 58 КК) і тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців строкової служби (ст. 62 КК) на той само строк.

Особі, яка на момент вчинення злочину не досягла 18-річ-ного віку, покарання у виді позбавлення волі на певний строк може бути призначене на строк не більше 10 років, а у разі вчи­нення нею особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини, — до 15 років. При цьому слід мати на увазі, що в останньому випадку злочином, поєднаним з умисним позбавленням життя людини, визнається злочин, наслідком якого стало настання смерті людини. До непов­нолітнього, який уперше вчинив злочин невеликої тяжкості, покарання у виді позбавлення волі не застосовується.

Позбавлення волі призначається неповнолітньому: за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше 2 років; за злочин середньої тяжкості — на строк не більше 4 років; за тяжкий злочин — не більше 7 років; за особливо тяжкий злочин — не більше 10 років; за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до 15 років (ст. 102 КК).

При призначенні покарання у виді позбавлення волі на певний строк особі, з огляду на її неповнолітній вік, суду слід виходити із віку, якого досягла ця особа на час вчинення зло­чину, а не на час винесення вироку, і враховувати при цьому ступінь тяжкості вчиненого нею злочину та у разі вчинення особливо тяжкого злочину — його наслідки. .у

Законодавець передбачив спеціальні умови призначення пока­рання у виді позбавлення волі на певний строк особам, зазначе­ним у ст. 43 КК. Цим особам воно не може бути призначено на строк, більший, ніж половина максимального строку позбавлення волі, передбаченого законом за вчинений злочин.

Специфічне обмеження певних прав особи або заборони як елементи кари відрізняють це покарання від інших, не пов'язаних з позбавленням волі. До таких правообмежень або заборон насамперед належить позбавлення засудженої особи права вільного пересування, вибору місця проживан­ня, суворе дотримання вимог режиму відбування покарання, неможливість вільного вибору виду праці тощо.

Позбавлення волі найсильніше впливає на засудженого. Воно виражає докір держави за вчинене діяння, сприяє віднов­ленню соціальної справедливості, а також створює в результаті ізоляції засудженого і дотримання пов'язаного з цим режиму умови для виправлення засудженого і запобігання вчиненню нових злочинів. Позбавлення волі розриває колишні соціальні зв'язки засудженого, позбавляє його можливості вести звичний спосіб життя і змушує перетерпіти додаткові фізичні і психічні страждання.

Ізоляція засудженого здійснюється шляхом його направлен­ня у відповідну кримінально-виконавчу установу, яка забез­печує режим, тобто врегульований кримінально-виконавчим законодавством порядок виконання цього виду покарання.

Види установ, де утримуються особи, які відбувають пока­рання у виді позбавлення волі, передбачені у статтях 11, 18, 19 КВК.

Виправні колонії розподіляються таким чином:

• мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами три­мання — засуджені вперше до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, злочини невеликої та середньої тяж­кості, а також особи, переведені з колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК;

• мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання — вперше засуджені до позбавлення волі за злочини невеликої та середньої тяжкості; жінки, засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини. У виправній колонії цього виду можуть відбувати покарання також засуджені, переведені з виховних колоній у порядку, встановленому ст. 147 КВК;

• середнього рівня безпеки — жінки, засуджені до покарання у виді де вічного позбавлення волі; жінки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбав­ленням волі на певний строк в порядку помилування або ам­ністії; чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за тяжкі та особливо тяжкі злочини; чоловіки, які раніше відбували пока­рання у виді позбавлення волі; чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості в період відбування пока­рання у виді позбавлення волі; засуджені, переведені з колоні) максимального рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК,

• максимального рівня безпеки — чоловіки, засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбав­ленням волі; чоловіки, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії; чолові­ки, засуджені за умисні особливо тяжкі злочини; чоловіки, засуджені за вчинення умисного тяжкого, особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі; чоловіки, переведені з колоній середнього рівня безпеки в порядку, передбаченому КВК.

Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк стосовно неповнолітніх засуджених, здійснюється у ви­ховних колоніях.

Засуджені до позбавлення волі на певний строк повинні відбувати весь термін покарання, як правило, в одній установі виконання покарань.

Порядок та умови відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк передбачені статтями 86—149 КВК.

8.2. Класифікація засуджених

Політика держави у сфері виконання/відбування кримі­нальних покарань передбачає переорієнтацію діяльності кримінально-виконавчої системи. Виконання покарання у виді позбавлення волі на певний строк вимагає не тільки ефективного загального виправного впливу на засудженого, а й детальної розробки заходів диференційованого та індивіду­ального впливу, що є основою виконання покарання. Саме на таких принципах має грунтуватися робота із засудженими. Це означає, що до кожної категорії засуджених з урахуванням індивідуальних особливостей їх особистості повинні застосо­вуватись науково обгрунтовані, закріплені в законі засоби та методи виправного впливу.

Мінімальними стандартними правилами поводження із в'язнями (п. 1 ст. 63) передбачена необхідність наявності гнучкої системи класифікації засуджених за групами.

Під класифікацією в загальному плані розуміється розподіл явиш, об'єктів, предметів, понять на частини: класи, види, групи та підгрупи за певними ознаками. Мета класифікації може бути різною — від зручного розташування матеріалу до вивчення об'єкта, розробки заходів вивчення певних особ­ливостей тощо. Розрізняють класифікацію штучну, тобто створену для зручності проведення систематизації об'єктів, та наукову, що будується на певних ознаках, що відтворюють сутність класу (на цій основі побудована і класифікація за­суджених). Слід зазначити, що віднесення засуджених до тієї чи іншої класифікаційної групи завжди пов'язане з певними правовими наслідками: рівень безпеки установи, в якій вико­нується покарання, режим відбування покарання, можливості умовно-дострокового звільнення тощо.

Отже, класифікація засуджених — це система груп засуд­жених, яка має на меті створення оптимальних умов для досягнення цілей покарання і будується шляхом їх розподілу за окремими відмінними ознаками, де кожна група має щодо іншої своє, чітко зафіксоване місце, що визначає правове становище при відбуванні покарання.

Класифікація засуджених можлива за різними ознаками: статі, віку, характеру вчиненого злочину, строку призначе­ного покарання, а також за іншими ознаками, які відіграють важливу роль, особливо при призначенні покарання. На етапі виконання покарання вони мають особливе значення, оскільки диференціація та індивідуалізація умов відбування покарання, в першу чергу, буде пов'язана з особистістю та поведінкою засудженого, його ставленням до праці, навчання, призначе­ного покарання, ступеня виправлення тощо.

Використовуючи прийоми класифікації, виділяють найбільш характерні риси різних груп засуджених, а також визначають та прогнозують їх можливу поведінку в період відбування по­карання і заходи карально-виховного впливу на засудженого. Слід зазначити, що розподіл засуджених на однорідні групи дає змогу визначити необхідний обсяг каратьно-виховного впливу, умови відбування покарання, заміну покарання чи звільнення від нього.

Як правило, виділяють 2 етапи класифікації засуджених.

Перший етап — родова класифікація, проводиться судом з урахуванням характеру та тяжкості вчиненого злочину, по­зитивних та негативних рис особистості. На основі родової класифікації надалі встановлюється обсяг карального впливу на засудженого та ступінь ізоляції від суспільства.

Другий етап — групова класифікація, яка здійснюється адміністрацією системи виконання покарань. На цьому етапі вирішального значення набувають соціальні та психолого-педагогічні якості особи.

Класифікація засуджених ґрунтується на класифікації зло­чинів і злочинців та є її продовженням, оскільки при призна­ченні покарання суд поділяє засуджених на певні категорії за ознаками характеру і тяжкості вчиненого злочину, статі, віку, наявності попередньої судимості, а також за іншими ознаками. Виходячи з цього визначається обсяг правообмежень і умови відбування покарання.

Групова класифікація, яка здійснюється адміністрацією кримінально-виконавчих установ та інших органів виконан­ня покарань, випливає з судової класифікації та доповнює і розвиває її, використовуючи додаткові підстави.

Класифікації засуджених до позбавлення волі поділяються на види залежно від завдань. Такий підхід зумовлений метою, змістом та функціями покарання, відповідно до яких існує три класифікації засуджених. Завданнями цих класифікацій є:

213. забезпечення призначення диференційованого покарання залежно від кваліфікаційних ознак злочину, обставин його вчинення та особи злочинця. Основою такої класифікації є правові ознаки, встановлені кримінальним законом;

214. забезпечення виконання призначеного покарання та встановлення обсягу карального впливу на засудженого;

215. забезпечення виправлення засудженого шляхом здій­снення на нього виховного впливу.

Характерно, що на стадії виконання покарання засуджені поділяються на різні категорії з урахуванням не тільки кримі­нально-правових, а й кримінально-виконавчих ознак (видова класифікація), які дають змогу виділити з груп засуджених, класифікованих за кримінально-правовими ознаками, ще менші групи з метою створення для них специфічних умов виконання покарання. Відповідно до цього ефективність вип­равного впливу буде залежати здебільшого від наявності дифе­ренційованого підходу до різних груп засуджених, класифіко­ваних за психолого-педагогічними та іншими підставами.

Отже, вихідні принципи класифікації засуджених містяться в кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві. Так, кримінальне законодавство дає змогу виділити окремі категорії злочинців залежно від характеру та ступеня суспільної небезпеки, форми вини тощо.

До основних критеріїв класифікації засуджених до поз­бавлення волі належать такі: стать, вік, форма вини, строк призначеного покарання, повторна судимість та ін. Напри­клад, роздільне утримання осіб чоловічої та жіночої статі дає можливість забезпечити особисту безпеку жінок, дотриму­ватись специфічних умов гігієни тощо; роздільне тримання неповнолітніх та дорослих засуджених зумовлене необхідністю запобігання негативному впливу з боку повнолітніх осіб, пси­хологічними, психічними та фізіологічними особливостями підлітків. Особлива увага приділяється категоріям вперше та неодноразово засудженим, що відбували попереднє покарання у місцях позбавлення волі.

Кожна з вказаних категорій засуджених до позбавлення волі передбачає подальші підкатегорії розподілу засуджених за різними ознаками: на основі психофізіологічних особли­востей (психічні захворювання, наявність інвалідності, ступінь розумового розвитку тощо), особливостей психолого-педа-гогічного порядку (тип характеру особи, поведінка в період відбування покарання тощо), за кримінологічними ознаками (ступінь соціальної занедбаності засудженого, наявність ан-тисуспільних установок, направленість поведінки тощо). Ці критерії розподілу однорідних груп засуджених реалізуються в установі виконання покарань, і саме такий підхід слугує завданням реалізації принципу індивідуалізації виконання покарання, раціонального використання заходів примусу, засобів виправлення засуджених і стимулювання їх право-слухняної поведінки.

Особливістю класифікації засуджених є те, що вона значно більше враховує характерні особливості особистості і більшою мірою акцентує увагу на ступені суспільної небезпечності особи, що необхідно для диференціації та індивідуалізації карально-виховного впливу на засуджених.