§ 2. Основні види терористичних актів: історія і сьогодення

Тероризм як антигромадське явище сягає в глибину віків у вигляді наси­льницького способу захоплення та утримання влади. Узагальнення світового досвіду свідчить, що терористична діяльність може приймати срорми внутріш­нього і міжнародного тероризму. Протягом XIX ст. тероризм залишався пере­важно внутрішнім явищем. У XX ст. міжнародний тероризм набув загрозливих масштабів.

Внутрішній і міжнародний тероризм характеризуються: внутрішній тероризм - здійснюється на території однієї держави; терористи і жертви -громадяни цієї держави; міжнародний тероризм - здійснюється терорис­тами проти представників іноземних держав і міжнародних організацій, гро­мадян іноземних держав на території країн, громадянами якого терорис­ти не є.

Безпосередньо тероризм втілюється у вигляді вчинення терористичного акту- здійснення злочину терористичного характеру, що є завершальним етапом терористичної операції. Терористична операція продовжується трива­лий час, включає підготовку і здійснення терористичного акту. У проведенні операції можуть брати участь бойові групи, групи розвідки, матеріального, пропагандистського забезпечення і забезпечення безпеки. Терористична група - підрозділ терористичної організації, в обов'язок якої входить діяль­ність, безпосередньо зв'язана з підготовкою і проведенням терористичного акту. Терористична група характеризується тісною взаємодією між собою членів, об'єднаних конкретними цілями і складається з терористів, що беруть безпосередню участь у терористичній діяльності. Терористична діяльність характеризується численністю рядів, порівняно тривалим часом існування, наявністю керівної ієрархії, поділом функцій керування, проведення теро­ристичних акцій, розвідки, пропаганди і фінансування. Можлива наявність філій у різних регіонах країни і на території декількох держав.

Терористичні акти можуть бути таких видів:

Диверсія (вибухи, розпилення отруйних речовин і т. п.). Провадяться вибу­хи транспортних засобів, будинків з метою завдати шкоди і викликати людські жертви, а також на відкритому просторі для знищення людей. У результаті вибухів страждає велика кількість випадкових людей, тому саме така тактика призводить до найбільш сильного психологічного ефекту. Для нападів, як правило, використовують ручні бомби, влаштовують підкопи, мінують житлові будинки, торгові місця. Основним об'єктом замаху стала людина. Дуже часто диверсійна тактика приймається на озброєння терористами національних ру­хів (ІРА), лівацькими організаціями крайнього сектантського характеру (РАФ), релігійними екстремістами. Як і раніше застосовуються ручні гранати, але меншої потужності, що дозволяє терористу непошкодженим зникнути з місця злочину. Самі страшні терористичні акції виконані за допомогою мінування автомобілів («автомобільних бомб»). Також терористи мінують різні об'єкти:

518

житлові будинки, магазини, банки, готелі, аеропорти, транспортні магістралі, виробничі спорудження. Особливо численні жертви в результаті вибухів лі­таків.

Викрадення. Як правило, викрадають осіб, які здатні привернути увагу громадськості: відомі політики, чиновники, журналісти, дипломати. Більш гу­манний, чим диверсійний спосіб здійснення терористичної діяльності, але більш складний у виконанні, тому що вимагає злагодженої, дисциплінованої роботи злочинців протягом тривалого часу. Статистика свідчить, що на почат­ку 1980-х років були зроблені десятки викрадень цивільних і військових пред­ставників іноземних держав.

Замах / убивство є один з основних методів вчинення тероризму. Здійс­нюється збройними групами. Відрізняється демонстративною адресністю, тому ефективний для цілеспрямованого психологічного впливу на вузьку ауди­торію. При здійсненні замахів використовується холодна і легка стрілецька зброя, ручні гранати, міномети і гранатомети. При проведенні бойової опера­ції цього типу життя терориста піддається небезпеці, тому здійснюється висо-копрофесійними терористами в державах з ослабленою правоохоронною структурою, а також у випадках, коли терористи мають можливість створити чисельну перевагу над поліцейськими підрозділами.

Хайджекінг - захоплення транспортного засобу: літака, залізничного по­тяга, автомобіля, корабля. Найчастіші у світі захоплення літаків ще познача­ють як «скайджекінг». Перший випадок авіапіратства відбувся в 1930 р. По 6 нападів зроблено в 1946, 1960, 1961, 1967 рр. У США на початку 60-х років був розповсюджений авіатероризм кубинських емігрантів і лівих екстремістів, що захоплювали літаки з метою пропаганди й одержання викупу. З 1968 р. починається здійснювана палестинцями компанія авіапіратства в Європі і на Близькому Сході. У 1969 р. вчинено 91 захоплення цивільних літаків (при цьому 5 чоловік убиті і 32 поранені), у 1972 р. зроблено 59 спроб викрадення, з яких ЗО - вдалі (141 чоловік убитий, 99 - поранені). Пік авіатероризму при­падає на вересень 1971 р., коли за 11 днів були захоплені 300 пасажирів і знищені 4 літаки різних західних авіакомпаній.

Масштаби авіатероризму змусили уряди й авіакомпанії вжити низку захо­дів по боротьбі з піратами. На початку 70-х років в Україні для боротьби з авіапіратством були створені спецпідрозділи міліції в аеропортах. У 1973 р. американські і європейські авіаслужби приступили до систематичної перевір­ки багажу пасажирів, що трохи знизило терористичну активність, але рівень її залишався як і раніше високим: у 1976 р. вчинено 25 викрадень аеробусів (218 чоловік загинуло і 215 поранено). У1980-1990-х роках акти повітряного піратства продовжуються, але в значно меншій кількості. В останні три деся­тиліття популярність авіатероризму, досягши піка в 1960-х роках, коли 38% усіх терористичних актів приходилрся на напади на авіалінії, скоротилася до кінця століття до 12% нападів. Скайджекінг найбільш ефективний серед інших видів хайджекінга, тому що, по-перше, утримує спецслужби від проведення атак на терористів через високий ризик поразки заручників, по-друге, авіатра­нспорт представляється більш зручним видом транспорту для того, щоб схо-

519

ватися від переслідування. Захоплення кораблів, потягів, автобусів і т. п. менш привабливий для терористів. Так, наприклад, над кораблем злочинцям складніше установити контроль. Проти осіб, що захопили потяг, автобус та інші наземні види транспорту провести антитерористичну операцію набагато простіше, ніж звільнити від терористів літак.

Захоплення будинків активно вчинюються лівими терористами в Європі, а також латиноамериканськими партизанами і палестинськими організаціями, що використовують тактику міжнародного тероризму. Найчастіше нальотам піддаються будинки посольств, урядові заклади, партійні офіси. Чеченські терористи піддали нападу лікарні.

Як правило, захопленням будинку терористична операція не обмежуєть­ся. У випадку вдалого для терористів перебігу подій їм вдається залишити захоплену будівлю під прикриттям заручників.

Найбільше близькою до терористичної діяльності є партизанська вій­на, що локалізується в сільській місцевості. Партизанська війна характерна для країн третього світу з відсталою соціальною структурою. Партизанські загони відрізняються, насамперед, специфічним складом бойовиків (селяни, малоосвічені робітники і ремісники, декласовані елементи), їхня діяльність носить характер масових збройних зіткнень, продовжується десятиліттями, то загасає, то знову активізується. Нерідко партизани використовують терорис­тичні методи боротьби: диверсії на залізницях, трубопроводах та інших кому­нікаціях, замаху на відомих політиків, чиновників, суддів. Для проведення антиурядової диверсійно-терористичної діяльності створюються спеціальні бойові структури. Партизанські формування обмежуються встановленням контролю над місцем постійного проживання бойовиків.

Політичні убивства, у здійсненні яких як замовник, так і убивця заціка­влені корисливо. Такі злочини не обумовлені соціальною боротьбою. Часто у відношенні конкретних вчинених злочинів неможливо однозначно стверджу­вати, що перед нами - терористичний акт чи це просто політичне убивство. В деяких випадках політичне убивство і терористичний акт можуть бути як одне ціле (убивство А. Лінкольна).¹

Збройний напад без смертельного результату і заподіяння незначного збитку майну, здійснюється терористичними організаціями на стадії станов­лення, коли ще не накопичений досвід проведення великомасштабних опера­цій, а також активно діючими організаціями, яким необхідно тільки продемон­струвати здатність до проведення збройних операцій.

Кібертероризм (кібервійна) - напади на комп'ютерні мережі і банки даних. Перші приклади «комп'ютерного тероризму» з'явилися наприкінці 1990-х років, що зв'язано як з розвитком світових мереж, телекомунікацій так і з роллю комп'ютерів, що збільшилася, у всіх сферах життя. Зворотний бік сторона цього явища - залежність нормальної життєдіяльності суспільства від

¹ Див.:ЖариновК. В. Терроризмйтеррористьі:историческийсправочникУПодобщейред. А. Е. Тараса- Минск- Харвест, 1999 г. (ст. 5-38); Див.: Кондратьєв Я. Ю. Глушков В. О. Бо­ротьба з тероризмом на сучасному етапі / Науковий Вісник НАВСУ, 1996 р.- № 1 (ст. 217-218).

520

надійності комп'ютерів, і як наслідок - увага, що збільшилася до них різних «суперхакерів» і «кіберхуліганів». Напади на комп'ютери за допомогою несан­кціонованого доступу провадяться з метою саботувати роботу відповідних установ. Так, Відділ захисту Пентагона свідчить, що щотижня інформаційні вузли міністерства піддаються більш ніж 60 нападам. Більшість з них вчиня­ють хакери, що займаються хуліганством, але під час бомбардувань Югосла­вії в 1999 р. групи хакерів у Росії, Серби Й інших країнах цілеспрямовано ата­кували приналежні американським державним структурам сервери. У 1997 р. зафіксований випадок нападу тамільської кібергрупи «Чорні тигри Інтернет» на електронну пошту уряду Шрі-Ланки. У травні-червні 1998 р. протестуючі проти індійських ядерних випробувань, хакери знищили «домашню сторінку» й електронну пошту Індійського атомного дослідницького центру в Бадхе. У вересні 1998 р. у Швеції однієї з лівих угруповань був знищений сервер шведських правих радикалів. До сьогоднішнього дня кібертероризм не наніс якого-небудь істотного збитку урядовим чи комерційним мережам, але є три­вожним чинником. Разом з тим багато фахівців відзначають недостатній рі­вень захисту життєво важливих інформаційних вузлів і мереж.

Карні злочини, які епізодично або випадково використовують терористичні методи: захоплення заручників при погрозі арешту і т. п. Така злочинність як правило не може бути кваліфікована як терористичний акт.

Після розпаду Радянського Союзу на його теренах склався цілий ком­плекс передумов напруженості соціального, національного, ідеологічного, психологічного, міжконфесійного характеру. Перш за все, фах тоталітарної системи, параліч влади і затяжна економічна криза, різке падіння життєвого рівня переважної більшості народу і подальше його зубожіння, а також загос­трення суспільних протиріч, зміна світогляду, падіння моральності, торжество цинізму, вибух злочинності - обумовили посилення тероризму.

Своєрідним полігоном для підготовки членів терористичних організацій убивць на замовлення стала й довготривала війна в Асрганістані. Своєю жорс­токістю та усвідомленням неможливості переможного її завершення, іншими негативними чинниками вона надломила психіку тисяч наших співвітчизників, розлютила і виробила звичку в конфліктних ситуаціях вдаватися до брутальної сили з застосуванням зброї.

Слово «терор» від латинського слова (Іеггог), яке означає страх, жах. Аналогічне значення мають англійське слово Іеггог та французьке Іеггеиг. Те­роризм (франц. іеггогізте) визначається як здійснення терору, діяльність і тактика терористів.

У сучасній літературі існує понад сто визначень поняття «тероризм». Але всі дослідники одностайні в думці, що тероризм становить собою специфічну форму насильства, яке спрямоване проти невинних людей.

Відомий дослідник тероризму Б. Дженкінс (США) вважає, що «погроза за­стосування насильства, індивідуальні акти насильства чи компанія насильст­ва, які породжують відчуття страху, можуть бути визначені як тероризм». На­сильство із застосуванням зброї, не обмежене географічними рамками і ні­якими нормами, без чіткої лінії фронту, скритність у підготовці операцій, їх

521

несистематичний характер - все це дало підставу Б. Дженкінсу висунути тезу, за якою «тероризм - це новий вид війни». Зрозуміло, що ототожнювати війну і тероризм неможливо, але вони тісно пов'язані та інколи переходять одне в друге, свідченням чого є, наприклад, події у Чечні.

Англійський дослідник П. Уілкінс, пише, що «терор кардинально відрізня­ється від інших видів насильства не просто жорстокістю, а й вищим ступенем аморальності, нерозбірливості в засобах і некерованістю».

За своїми основними характеристиками тероризм у країнах, які утво­рилися на території колишнього Радянського Союзу, подібний до загально­відомого тероризму в усіх його проявах. Про це свідчить нещодавній вибух на центральному ринку Владикавказа. Вибуховий „пристрій терористи розміс­тили в овочевих рядах, де завжди багатолюдне. Його потужність, за оцінкою спеціалістів, була еквівалентна 7 кг тротилу. Постраждало понад 200 чоловік, 62 з них загинуло. У нашому суспільстві відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють реальну загрозу вибуху тероризму в нашій державі: глибока соціально-економічна криза, протистояння політичних сил, наростан­ня проявів сепаратизму, зубожіння та люмпенізація значної частини населен­ня при дуже невеликому прошарку «середнього класу», зрощення криміналь­них, бізнесових і державних структур, корумпованість державного апарату, організована злочинність, великомасштабний незаконний обіг зброї, деваль­вація моральних та духовних цінностей.¹

Лише у 1995 р. на території України зареєстровано майже 240 кримінальних проявів терористичного спрямування, 164 з яких вчинено шляхом вибуху, 55 -обстрілами з гранатометів, автоматів та іншої зброї, захоплено 11 заручників, вчинено посягання на 14 депутатів усіх рівнів та 8 працівників правоохоронних органів. Внаслідок цих акцій загинуло понад 70 осіб, зруйновано або пошкоджено близько 170 різних будівель і 70 автомобілів. У злочинців вилучено десятки оди­ниць вогнепальної зброї та набоїв до неї, вибухових пристроїв тощо.

Статистичні дані свідчать, що в Україні все більш загрозливого характеру набуває тенденція вчинення злочинів терористичної спрямованості з викорис­танням саморобних вибухових пристроїв. За останні два роки в Україні вчине­но понад 560 таких злочинів, внаслідок чого 90 осіб загинуло (з них 15 пред­ставників владних структур), 218 дістали поранення. Проведений аналіз за­свідчує, що ці прояви, як правило, здійснюються кримінальними елементами під час боротьби за розподіл впливу у незаконній підприємницькій діяльності з метою усунення конкурентів, а також вбивства або залякування представників органів державної влади та управління.

Істотну і реальну загрозу міжнародній стабільності та безпеці становить сьогодні проблема незаконної торгівлі усіма видами озброєнь та військової техніки, боєприпасами, вибуховими речовинами, технологіями оборонного та подвійного застосування, окремими видами сировини, матеріалами, що вико­ристовуються при розробці або виробництві озброєння, військової та спеці-

¹ Див.: Піпкан В. А. Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про від­повідальність за тероризм / Право України, 2000 р.- № 3 (ст. 77-80).

522

альної техніки, експорт та імпорт яких підлягає контролю згідно з міжнарод­ними угодами.

Міжнародний досвід свідчить, що зниження активності терористичної дія­льності можливе лише за умови протидії з боку держави скоординованими зусиллями спеціально сформованих сил.

Боротьба з проявами тероризму в нашій державі виступає одним із най­більш пріоритетних завдань, вирішення яких неможливе без терміново­го створення державно-правової системи запобігання та боротьби з теро­ризмом.

З цією метою, з урахуванням досвіду боротьби з тероризмом в інших країнах, слід продовжувати роботу, спрямовану на удосконалення чинно­го законодавства, передбачити посилення відповідальності за найбільш небезпечні злочини, вчиненні з метою тиску на державні органи та гро­мадськість.

Проведення внутрішніх заходів необхідно поєднувати з багатостороннім міжнародним співробітництвом, всіляко сприяти розвитку взаємодії правоохо­ронних та інших державних органів України з відповідними організаціями та правоохоронним органами зарубіжних країн у боротьбі з організованою зло­чинністю, тероризмом та незаконним наркообігом тощо.

За наявності понад десяти міжнародних конвенцій з проблем боротьби з тероризмом, зокрема Європейської конвенції по боротьбі з тероризмом (1977 р.), Римської конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямова­ними проти безпеки морського судноплавства (1988 р.), Міжнародної конвен­ції про боротьбу з захопленням заручників (1979 р.) та інших, які приймалися у різні часи та з різними, подекуди із протилежними, підходами й оцінками щодо одних і тих же подій, ускладнюється порядок їх застосування, унемож­ливлюється забезпечення відповідної організації взаємодії між державами-учасницями ліквідації терористичних конфліктів.

Українські вчені, які досліджують дану проблему (Ємельянов В., Глушков В., Кондратьев Я., Ліпкан В. та інші) зазначають, що сьогодні є нагальна по­треба створення і прийняття міжнародним співтовариством Єдиної конвенції з питань боротьби з тероризмом, в якій, з урахуванням міжнародного досвіду захисту прав людини, було б визначено поняття тероризму та терористичного акту, передбачено чіткий порядок взаємодії держав та умови обов'язкової видачі терористів зацікавленій країні, правовий статус держав, які здійснюють терористичну політику.¹

¹ Ємельянов В. Об'єкт тероризму: його ознаки / Право України, 1999 р., № 11; Ємельянов В. Уточнити деякі склади злочинів терористичної спрямованості / Право України, 2000 р., № 5; Ємель­янов В, Щодо кримінальнс-правового визначення тероризму / Право України, 1999 р., №8; Кондратьєв Я. Ю., Глушков В. О. Боротьба з тероризмом на сучасному етапі / Науковий Вісник НАВСУ, 1996 р., № 1; Ліпкан В. А Актуальні проблеми розроблення кримінально-правової норми про відповідальність за тероризм / Право України, 2000 р., № 3; Ліпкан В. А. Правові та організа­ційні аспекти боротьби з тероризмом в Україні / Науковий Вісник НАВСУ, 1998 р., № 3; Ліпкан В. А. Тероризм як фактор загрози національній безпеці України / Науковий Вісник НАВСУ, 1999 р., № 3; Ліпкан В. А. Щодо поняття тероризму / Право України, 2000 р., № 7; Жаринов К. В., Тарас А. Е. Терроризм й террористьі: исторический справочник/ Минск-Харвест, 1999.

523

Міжнародний досвід боротьби з тероризмом свідчить про надзвичайну ва­жливість створення механізму реалізації положень конвенції з боку органів, які виконують поліцейські функції:

1) Визначення їх прав і обов'язків;

2) Налагодження взаємодії органів, які виконують поліцейські функції у бо­ротьбі з тероризмом по лінії Інтерполу та Європолу;

3) Координація дій між державами, особливо між правоохоронними струк­турами, які здійснюють боротьбу з тероризмом;

4) Врегулювання правової сторони взаємодії, наприклад, шляхом підписан­ня Міжнародної конвенції з широкого кола питань, зокрема щодо обміну інфор­мацією, спільних практичних дій на кордонах, відстеження місць знаходження та пересування осіб, схильних до вчинення терористичних актів, контролю за обігом зброї, вибухових речовин тощо.