14. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль в комунікації

Неверба́льне спілкува́ння — вид спілкування, для якого характерне використання невербальної поведінки і невербальних комунікацій як головного засобу передавання інформації, організації взаємодії, формування образу, думки про партнера, здійснення впливу на іншу людину.

До таких засобів належить система знаків, які відрізняються від мовних способами та формою їх виявлення. У процесі взаємодії вербальні й невербальні засоби можуть підсилювати або послаблювати дію один на одного. Мова невербального спілкування є мовою не лише жестів, а й почуттів. Люди використовують для комунікативного зв'язку цілу низку невербальних засобів: погляди, міміку, пози, жести тощо.

Спілкуючись, люди неоднаково реагують на невербальні сигнали: одні чутливі до них, інші — або не обізнані з цією сферою комунікації, або не мають досвіду фіксації та розшифрування знаків невербальної комунікації. Невербальне, як і мовне передбачає зворотній зв'язок. Позитивний невербальний зворотний зв'язок сприятливо впливає на взаємини між співрозмовниками, а негативний супроводжує або породжує деструктивні взаємини. Партнер, який роздратовано відповідає на запитання співрозмовника, подає негативні сигнали.

При безпосередньому спілкуванні важливим засобом є також мова міміки та жестів, яка не тільки доповнює та збагачує, індивідуалізує звичайну мову, але інколи, наприклад, при спілкуванні глухонімих людей, й замінює її. Відомо, що одне й те саме слово, наприклад привітання, може бути вимовлене з безліччю найрізноманітніших відтінків, які передаються з допомогою міміки, жестів, інтонацій і відображають найтонші переливи людських настроїв і почуттів.

Слухання є однією з основних ланок процесу спілкування. Від його ефективності залежить ефективність спілкування. Воно ефективне тоді, коли йде безперервне оцінювання сказаного співрозмовником і вами. Необхідно вміти також "слухати" самого себе.

Будь-яка ділова розмова повинна викликати в учасників зацікавлення. Інтерес — це емоційний прояв пізнавальних потреб особистості. Він викликає увагу, активне мислення. Якщо вам вдається втримати інтерес співбесідника до розмови, до даної теми, то його мимовільна увага поступово перейде в післядовільну.

При цьому необхідно пам'ятати, що в діалозі, при безпосередньому слуховому сприйнятті співрозмовника, зменшується значення слів, збільшується роль ситуації, міміки, тестів, інтонації, саме тому мова, що звучить, є простішою, доступнішою.

Але існують норми зовнішнього прояву почуттів у діловому спілкуванні. Стриманість в інтонаціях, силі голосу, у міміці та жестах впливає на співрозмовника сильніше, ніж нестримані оклики, гучний голос, надмірна жестикуляція.

15. Гендерні аспекти спілкування. Стратегії мовленнєвого спілкування

Однією з найважливіших проблем сучасної лінгвістики є дослідження комунікативної взаємодії індивідів (чоловік-жінка ) у співвідношенні з параметрами мови. Гендерні пошуки у лінгвістиці зводяться до таких підходів:

- маніфестація гендеру в стилі спілкування;

- виявлення особливостей мовлення чоловіків та жінок – мовні гендерні стереотипи:

- вираження гендеру на різних мовних стадіях: морфологічному, лексичному та текстуальному;

- гендер і традиції мовленнєвого етикету.

Гендерні особливості спілкування виразно виявляються в етикетному спілкуванні. Під час розмови жінки зазвичай відверто дивляться у вічі співрозмовника, чоловіки ж частіше уникають прямого погляду. Жінки здебільшого починають розмову, а чоловіки її контролюють. Жінки частіше просять вибачення, ніж чоловіки.

«Стратегії спілкування»:

Інтенція комунікативна – комунікативний намір адресанта (осмислений чи інтуїтивний), який визначає внутрішню програму мовлення і спосіб її втілення.

Стратегія комунікативна – правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант для досягнення певної комунікативної мети.

Комунікативна мета – стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт.

Компетенція комунікативна – сукупність знань і вмінь учасників інтеракції спілкування у різноманітних умовах (ситуаціях) з різними комуні- кантами; набір комунікативних стратегій разом із володінням комунікативними правилами, постулатами і конвенціями спілкування.

Стратегія мовленнєвого спілкування – оптимальна реалізація інтенцій мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування і гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.

Людське спілкування, як вважають дослідники, ґрунтується на взаємній необхідності – необхідності отримати інформацію, якою володіє інший, необхідність особистості доповнити себе тим, що має інша особистість. Це, будучи джерелом комунікативних потреб, свідомо чи несвідомо втілюється в комунікативні інтенції ( тобто намір).

Інтенція, обумовлюючись такими чинниками, як мотивація, обставини, умови спілкування, імовірнісний досвід, завдання спілкування, реалізується за певних умов:

-рівень володіння мовою;

- добір типів мовлення, форм мовлення, стилістичних засобів мовлення;

- урахування соціальних «ролей» мовних засобів( наприклад, звертання до президента, служителів церкви тощо);

- наявність мовленнєвого досвіду;

- наявність певної мовленнєвої ситуації (сприятливої чи несприятливої для виявлення комунікативних умінь (потенціалу) мовця.

Загальна інтенція мовця обумовлює стратегію мовленнєвого спілкування, або комунікативну стратегію.

Єдиної типології комунікативних стратегій у сучасній науці не створено.

Так, дослідники розрізнюють два типи стратегій спілкування : власне комунікативну і змістову.

Власне комунікативна стратегія – правила і послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант.

Змістова стратегія – покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного «мовного матеріалу» в межах кожного ходу (кроку) в комунікації.

Обидва типи стратегій визначають, як і якими засобами може бути досягнута мета комунікації.

У сучасній лінгвістичній літературі виокремлюють також кооперативні( неконфліктні) та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування. Кооперативні втілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) – поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо.

Некооперативні знаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях тощо.

Стратегію спілкування формують комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція:

Комунікативна компетенція

↓

Комунікативна мета

↓

Комунікативна інтенція

↓

Комунікативна стратегія

Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від таких чинників, як вік комуні кантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності тощо.

Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування.