25. Грошова пропозиція: грошова база і грошова маса. Коефіцієнт монетизації економіки.

Пропозиція грошей (М^s) — це процес формування грошової маси в країні. Пропозиція грошей є однією з найважливіших функцій держави, яку здійснює цен­тральний банк (в Україні Національний банк України).

У формуванні пропозиції грошей беруть участь три суб'єкти — центральний банк, комерційні банки та небанківський сектор. Вона являє собою суму готівкових та безготівкових коштів M^S =С+Д (готівка + депозити) У цілому на пропозицію грошей (M^s) впливають чинники:

• величина грошової бази (Н);

• норма резервування депозитів у центральному банку (r);

• співвідношення між готівкою та депозитами (d);

Грошова база (Н) є сумою готівки (С), яка знахо­диться поза банківською системою та загальних резервів комерційних банків, які зберігаються в НБУ

Грошова маса – вся сукупність готівкових та безготівкових грошей.

Для вимірювання грошової пропозиції використовують грошові агрегати:

М0 – готівка, що знаходиться поза банківською системою;

М1 – включає М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах;

М2 – включає М1 + строкові депозити і валютні заощадження;

М3 – включає М2 + кошти клієнтів за трастовими операціями банків;

Коефіцієнт монетаризації це відношення між величиною грошового агрегату і грошовою оцінкою ВВП. Індикатор економічної безпеки країни – М3/ВВП більше 50 %.

26. Попит на гроші та фактори, що їх визначають.

Попит на гроші – бажання макроекономічних суб’єктів в кожний момент часу мати певну частину доходу в ліквідній формі. Класична теорія виявляє попит на гроші через рівняння Фішера :МV=PQ. Фактори попиту на гроші: 1.рівень доходу, 2.швидкість обігу грошей. 3.ставка відсотка. Ефект «нейтральності грошей» - зміна кількості грошей в обігу не здійснює впливу на реальні макроекономічні величини, а відображається на коливаннях номінальних змінних. Грошовий попит, який складаєть­ся з двох елементів: попит на гроші для угод (трансакційний попит) — М^d1 і попит на гроші як активи (спекулятивний по­пит) — М^d2. Попит на гроші для угод випливає з їхньої функції платіжного засобу. Тому його величина прямо залежить від реального дохо­ду. Звідси випливає функція попиту на гроші для угод: M^d1=k●Y, де k — коефіцієнт чутливості грошового попиту до зміни до­ходу, який показує, на скільки грошових одиниць змінюється грошовий попит при зміні доходу на одну грошову одиницю. Отже, попит на гроші для угод теж не залежить від відсотко­вої ставки. Попит на гроші як активи випливає з їх функції засобу збері­гання вартості.. Два альтернативні варіанти зберігання вартості: 1) у формі грошей, 2) у формі облігацій, які належать до не грошових активів. Перевагою грошей як засобу зберігання вартості є висока ліквідність, але вони не приносять дохід їх власникам. Переваги облігацій полягають у тому, що вони приносять дохід у формі відсотків, але мають низьку ліквідність. Для вирішення альтернативи, в якій формі зберігати вартість, власники портфеля фінансових активів ураховують відсоткову ставку. Вона визначає, з одного боку, рівень доходу від облігацій, а з іншого — втрати доходу від зберігання вар­тості у формі грошей на відміну від її зберігання у формі облі­гацій. Чим вища відсоткова ставка, тим більші втрати від зберігання вартості у формі грошей, тим менший попит на гроші і більший — на облігації. Це свідчить про те, що попит на гроші як активи перебуває в оберненій залежності від відсоткової ставки.