Доходи домогосподарств і їх розподіл

За ресурси, які домашні господарства постачають на ринок ресурсів, вони отримують певне відшкодування. Перш за все, це виручка за реалізований товар (робочу силу). Вона виступає у формі заробітної плати, рівень якої визначається дією закону вартості і тими загальними умовами, за яких здійснюється відчуження цього товару (кон'юнктура на ринку праці, ступінь організованості продавців робочої сили і роботодавців, ступінь і форми втручання держави в процеси функціонування ринку праці тощо).

Заробітна плата є основним джерелом доходу для переважної частини населення, бо в розвинутих країнах частка найманих працівників становить 85-90 %. У загальній сукупності доходів домашнього господарства заробітна плата коливається в межах від 2/3 до 3/4 доходу.

В Україні доходи домашніх господарств за рахунок такого джерела як заробітна плата, ще є дуже недостатніми для забезпечення необхідного рівня відтворення робочої сили. Так, в кінці 2009 р. середня заробітна плата найманого робітника в нашій державі склала 1950грн., що складає приблизно 246дол. на місяць. По цьому показнику ми займаємо одне з останніх місць в Європі і відстаємо від інших країн дуже суттєво. В кінці вже названого року середня місячна заробітна плата, наприклад, в Латвії склала 575дол., в Польщі - 1,2тис. дол., а в Франції - 35,5тис. дол. Це особливо показово на тлі того, що ціни на послуги і товари в Україні майже наблизились до європейських, а вартість житла в містах стала навіть вищою за середню європейські показники.

Окрім доходу, який являє собою гроші або продукти, тобто має натуральну форму, сімейне господарство володіє і певним майном. Майно - це уречевлена вартість у вигляді матеріальних об'єктів, як то власний будинок, автомобіль, меблі і т.ін., а також у вигляді фінансових активів, що мають форму готівки, рахунків в ощадних установах, акцій тощо. Наявність майна і його розміри відіграють важливу роль, принаймні з двох позицій.

По-перше, його розміри і структура суттєво впливають на витрати домашнього господарства (для його утримання) і на доходи в тій частині, в якій вони можуть бути джерелом певних доходів.

По-друге, розміри нагромадженого майна можуть стати основою для трансформації домашнього господарства як структури, яка функціонує для задоволення потреб його членів у підприємницьку структуру. Це надзвичайно важливо враховувати в тому плані, що підприємництво повинно постійно поповнюватись. Особливо актуальною стає дана проблема для України, де підсобне господарство має достатньо повні умови для того, щоб трансформуватись у товарне виробництво.

У структурі доходів домашнього господарства, особливо в країнах, які раніше входили до складу Радянського Союзу, вагомою складовою виступають доходи від особистого підсобного господарства. Особливе значення цей дохід має в господарствах, що функціонують у сільській місцевості. У незалежній Україні в умовах економічної деградації більшості сіл воно й сьогодні виступає важливим джерелом виживання сільського населення.

Достатньо сказати, що в 2009 р. в господарствах населення вирощено 97 % загального врожаю картоплі, 87 % овочів, плодів і ягід, 22 % - зерна, 19 % - соняшнику. Не менше значення має підсобне господарство і в тваринницькій галузі. Так, в минулому (2009 р.) в господарствах населення вироблено м'яса - 49 %, молока - 81 % і яєць - 42 % від загального виробництва цих видів продукції.

До сукупного доходу домашнього господарства належать також трансферти. Це виплати, які здійснює держава або підприємець і за які платник не отримує товари чи послуги. До трансфертів відносять допомогу у зв'язку з безробіттям, пенсії, виплати у зв'язку з непрацездатністю, субсидії на освіту тощо. З розвитком суспільства трансфертні платежі стають все вагомішою частиною доходу домашніх господарств.

В Україні трансферні платежі ще не відіграють великої ролі в формуванні доходів домашніх господарств. Хоча в цьому відношенні влада все таки вживає певні заходи принаймні стосовно найбільш вразливих верств населення. Так, наприклад, з першого січня 2010 р. багатодітним сім'ям встановлені таки пільги: 50 % знижка по оплаті комунальних послуг, 50 % по квартплаті, вартість палива, яке ці сім'ї використовують теж зменшена на половину, введено порядок позачергового встановлення квартирних телефонів. Ці пільги хоча і не збільшують грошові доходи домогосподарств, але є суттєвим моментом в безгрошовому зростанні їх доходів. Хоча треба сказати, що такі пільги стосуються далеко не усіх верств населення, яке по своїм доходам часто живе за межою бідності.

Сукупний дохід домашнього господарства завжди має певну нижню межу. Вона визначається рівнем прожиткового мінімуму, який є надзвичайно важливим макроекономічним орієнтиром, на основі якого або у зв'язку з яким формуються такі показники, як мінімальна заробітна плата, пенсії, стипендії й інші соціальні виплати.

Дохід домашнього господарства спочатку формується як первинний і виступає у вигляді заробітної плати, ренти й відсотка. На базі цього первинного розподілу здійснюється перерозподіл, а вже на його основі відбувається формування особистих доходів членів домашнього господарства. Ці особисті доходи характеризуються певною диференціацією, і коли вона набуває суттєвих значень - це може призвести до протистояння в суспільстві. Особисті доходи залежать від великої кількості чинників, таких як наявність і розміри майна, землі, засобів виробництва, освіти й інших факторів. У цьому аспекті держава повинна докладати максимум зусиль для забезпечення перш за все рівних можливостей для всіх членів суспільства у формуванні особистих доходів відповідно до зусиль і талантів індивіда.

Витрати та заощадження домашніх господарств

Пропонуючи ресурси, домашні господарства тим самим створюють базові умови для організації функціонування суспільного виробництва. Але це тільки одна сторона їх економічної ролі. З іншого боку, домашні господарства виступають тим суб'єктом ринкової економіки, який формує кінцевий попит на вироблені в суспільстві товари та надані послуги. Саме вони, урешті-решт, визначають, що виробляти, в якій кількості і з якими якостями. Це здійснюється через витрати, які роблять ці господарства.

Витрати домашніх господарств визначаються метою їх функціонування, яка зводиться до задоволення різноманітних потреб. Це витрати на предмети довгострокового користування, меблі, автомашини, складні побутові прилади і на предмети поточного споживання, як то харчі, одяг, взуття тощо.

Важливою складовою витрат домашніх господарств виступають витрати на послуги. Задоволення потреб в послугах відіграє помітну роль перш за усе в процесі відтворення робочої сили. В умовах ринку переважна частина послуг є платною і тому можливість доступу до більшості послуг прямо впливає на якість відтворення робочої сили.

Витрати виступають другою стороною доходу, бо вони визначаються тим доходом, який залишається в домогосподарстві після сплати податків державі, серед яких найважливіший - це податок на особистий дохід.

У нашій державі під час розрахунку споживчого кошика витрати домогосподарств класифікують так :

o на харчування;

o промислові товари (одяг, взуття тощо);

o предмети спільного користування (посуд, холодильник, пральна машина тощо);

o транспорт;

o послуги (освіта, культура і т.ін.).

Витрати домогосподарств відіграють надзвичайно важливу роль в економічному житті суспільства, бо це кінцеве споживання.

Серед факторів, які найбільше впливають на витрати домашнього господарства, провідне місце займає дохід. Якщо дохід зростає, то в разі незмінних цін зростають і витрати. Але це має місце стосовно так званих вищих благ. До них належать, наприклад, блага, які задовольняють духовні потреби. Що ж стосується нижчих благ, а це блага, які задовольняють фізичні потреби, наприклад, потреби в харчуванні, то тут зростання доходу може й зменшувати витрати на їх споживання.

Крім доходу, на витрати домашнього господарства дуже впливають ціни. Якщо дохід домашнього господарства залишається незмінним, а ціни зростають, то витрати домогосподарства будуть зростати, а його реальний дохід зменшуватися.

На ринку завжди існує значна кількість товарів, які можуть за своєю споживчою вартістю заміняти інші товари. Наприклад, потребу в м'ясі людина може задовольнити і свининою, і яловичиною, і курятиною. Це дає можливість споживачеві шукати той товар-замінник, який є найдешевшим. Особливо це має місце у випадку зростання цін. Якщо, наприклад, ціна на яловичину зросла, то споживач намагається замінити цей товар іншим, наприклад, курятиною з метою задовольнити власну потребу, витративши на це найменшу кількість грошей.

Витрачаючи дохід, споживач завжди прагне до досягнення оптимального співвідношення між ціною і корисністю блага, яке він купує. Це правило в економічній літературі відоме як правило максимізації корисності.

Але в реальній ринковій ситуації навіть при наявності інформації і компетентності в конкретних споживчих вартостях можливості індивіда стосовно зменшення негативного впливу цін дуже обмежені. Особливо це характерно для нашої держави де державне регулювання цін є дуже недосконалим. Так, відповідно до Закону України "Про ціни та ціноутворення" державне регулювання поширюється тільки на обмежений асортимент товарів народного споживання як то борошно, свинина, яловичина, питне молоко, сири з жирністю до 9 %, сметана, цукор тощо. Проте в умовах високого рівня монополізації ринку збуту і відносно невеликої кількості контролерів Держінспекція (усього 700 чол.) проконтролювати ціни по цим товарам та по медпрепаратам і по житлово-комунальним послугам практично неможливо. Тим більше, що контролери по закону можуть робити перевірки один раз на рік і то попередньо треба власника попередити про перевірку.

Ще складніші проблеми з оптимізацією членами домашніх господарств своїх витрат на послуги. Ціни тут мало контрольовані і ростуть, як правило, значно швидше ніж ціни на товари. Це змушує населення шукати найдешевші варіанти отримання послуг, а це часто веде до отримання послуг дуже низької якості. Скажімо в Україні на 2010 р. існувало 904 вищих навчальних заклади різних форм власності. Це для країни з населенням в 46млн. чол. занадто багато. В країнах Європи приблизно таких по кількості населення як Україна таких закладів не більше 100 на країну. Така кількість вищих навчальних закладів робить контроль за наданням освітянських послуг дуже проблематичним. До того ж ці ВУЗи мають 1005 своїх структурних підрозділів по всій державі і якість послуг, які вони надають, дуже часто є просто неприйнятною.

Ще одна гостра для України проблема пов'язана з послугами полягає в величезних масштабах корупції. Це часто приводить до того, що формально безкоштовні послуги медицини чи освіти на практиці перетворюються в платні. Так, проголошене Конституцією України право на безоплатне медичне обслуговування, освіту із-за величезного хабарництва перетворюється в систему платних послуг і тим самим суттєво трансформує витрати домашніх господарств.

Певна частина витрат домогосподарств пов'язана з тим процесом виробництва, який здійснюється в межах сім'ї з метою покращення умов проживання, поліпшення якості споживання і т.ін. Це витрати на приготування їжі, ремонт одежі, побутових приладів тощо. В українській сім'ї це внутрішнє виробництво домогосподарства займає значне місце і часто виступає не тільки засобом забезпечення більш повного чи найбільш раціонального задоволення потреб індивіда, а і певним способом самореалізації творчих здібностей людини.

В Україні домашнє господарство, як об'єкт дослідження економічної науки, ще мало вивчений. Бракує не тільки певного досвіду організації відповідних статистичних досліджень, які в колишньому Радянському Союзі велись в дуже обмеженому обсязі, а й нових підходів до вивчення місця та ролі домашнього господарства в суспільному виробництві.

Суттєвою причиною недосконалості теоретичних розробок і моделей практичного визначення поведінки домашнього господарства є й те, що в нашій державі ще не завершено процес формування цих господарств як власників таких ресурсів, як земля і капітал. Значною мірою не сформувалась ще й ринкова структура попиту з боку домашнього господарства. Вона поки що тяжіє до задоволення потреб шляхом організації натурального виробництва в межах домашнього господарства.