Тема11. Розподіл національного доходу. Споживання,заощадження і добробут людини.

1. Рівень життя населення та його показники.

2. Економічна нерівність і соціальна політика захисту населення.

Література

Панчишин Степан Макроекономіка:Навч. Посібник. Вид. 3-тє, стереотипне.- К.: Либідь, 2005.-616 с.(90-95)

К.Т. Кривенко « Політична економія»: навч. Посібник –К.: КНЕУ,2006. – 508 с.

( с. 315-336 )

Запитання і завдання для самопідготовки:

1. Охарактеризуйте економічні фактори, що визначають форми розподілу НД?

2. Які чинники впливають на величину доходів населення?

3. Визначте межу бідності. Який рівень бідності в Україні?

4. З’ясуйте яким чином податки впливають та перерозподіл доходів.

5. Розкажіть у чому проявляється соціальна політика держави.

6. У чому полягають причини бідності населення?

7. Яким чином нерівність у доходах населення впливає на економічний розвиток країни?

Термінологічний словник

Бюджетна система – сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії.

Державне регулювання економіки – комплекс форм і засобів централізованого впливу на розвиток економічних об‘єктів, процесів для стабілізації економічної системи та її пристосування до умов, що змінюються , передусім до потреб та інтересів розвитку головної продуктивної сили - людини.

Державний бюджет - відносини власності між державою, з одного боку, фізичними та юридичними особами - з іншого, з приводу вилучення (привласнення0 в останніх частини необхідного та додаткового доходу й розподілу його відповідно до функцій держави

Державні витрати – відносини власності (привласнення) між державою та юридичними та фізичними особами в процесі розподілу і споживання частини національного доходу.

Державні доходи – виражені у грошовій формі відносини власності (привласнення) між державою та юридичними і фізички особами в процесі вилучення державою частини необхідного та додаткового продукту.

Дефіціт бюджету – перевищення витрат державного бюджету над його доходами.

Відповідь на питання:

1. Рівень життя населення та його показники.

Рівень життя — це фактичний рівень забезпеченості людей матеріальними і духовними благами певної країни в конкретно-історичний період.

Він визначається рівнем фактичного споживання матеріальних і духовних благ та послуг на душу населення, на одну сім’ю, а також його відповідністю національному соціальному стандарту — прожитковому мінімуму.

Прожитковий мінімум — це вартісна величина набору продуктів харчування достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження її здоров’я, а також мінімального набору непродовольчих товарів та послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Це соціальний орієнтир для формування величини мінімальної заробітної плати, мінімальної пенсії та інших соціальних виплат.

Прожитковий мінімум відображає так звану межу бідності населення, за якою настає деградація особистості.

У розвинутих країнах існує і такий показник, як якість життя населення, сформований на основі так званих індексів розвитку людини (ІРЛ), який характеризують:

— обсяг реального ВВП на душу населення;

— середню тривалість життя;

— рівень грамотності населення;

— середню тривалість навчання в країні.

Ці чотири стандарти (ІРЛ) використовуються у світовій практиці експертами ООН для встановлення відповідності рівня життя, освіченості і довголіття країни міжнародним стандартам.

Крім того, для аналізу стану її прогнозування соціально-економічної ситуації в країні розраховують й інші показники:

— рівень мінімальної погодинної заробітної плати;

— рівень безробіття;

— межу бідності;

— коефіцієнт народжуваності;

— рівень охорони здоров’я;

— рівень фізичного розвитку людини;

— якість і комфортність житла;

— тривалість робочого тижня;

— кількість вільного часу та наявність можливостей його раціонального використання;

— умови праці та її безпеки;

— ступінь розповсюдження засобів зв’язку та комунікацій;

— стан і екологічна місткість навколишнього середовища тощо.

Між економічною та соціальною ефективністю виробництва існує тісний взаємозв’язок. Економічна ефективність є матеріальною основою вирішення соціальних проблем. У свою чергу, соціальний розвиток суспільства (зростання добробуту народу, його освітнього й культурного рівня, свідомого ставлення робітників до праці та ін.) суттєво впливає на підвищення ефективності суспільного виробництва.