52. Державний устрій Київської Русі. Десятична та Двірцево-вотчинна система управління.

За формою правління Київську Русь можна вважати ранньофеодальною монархією. Безперечно, Київська Русь не була державою в сучасному розумінні цього слова, а лише періодично набувала ознак клаптикової ранньофеодальної імперії, міжкнязівської федерації або конфедерації під колективним правлінням династії Рюриковичів. Інколи перетворювалася на конгломерат самостійних князівств, зв’язаних відносинами сюзеренітету-васалітету та формальним визнанням єдності Київської Русі й першості Великого князя київського. На думку багатьох сучасних дослідників, Давньоруська держава була нестійким, відносно єдиним державним утворенням.

Центральне управління уособлювали Великий князь, боярська рада, князівські з’їзди (снеми) та віче. Кожна з цих інституцій була виявом відповідно монархічної, аристократичної та демократичної тенденцій у державному устрої Києва.

На чолі держави стояв Великий князь київський. В ІХ-Х ст. його повноваження обмежувалися керівництвом дружиною, організацією воєнних походів, збиранням данини, охороною кордонів, дипломатичною діяльністю, здійсненням судочинства на основі звичаєвого права. Київські князі тоді володіли переважно київською землею. Князівства племен зберігали певну автономію. Вони сплачували Києву данину й залучалися до участі у воєнних і зовнішньополітичних акціях. З кінця Х ст., починаючи з Володимира, Великий князь розглядається як верховний володар і розпорядник усієї землі держави. У зв’язку з ускладненням структури війська (дружина, війська васалів, ополчення) зростає обсяг його воєначальницької діяльності. Обов’язки захищати кордони передбачають організацію сторожової служби, спорудження укріплень, встановлення й підтримання зовнішніх зв’язків. З’являються нові функції: господарсько-розпорядчі (організація будівництва шляхів, укріплень, мостів та ін.), придушення народних повстань, керівництва збором податків, мита за торгівлю, плати за судочинство, штрафів. Великий князь усіляко сприяв поширенню християнства в суспільстві. У ХІ-ХІІ ст. особливо вагомою стає законодавча функція князя.

??????????????????????????????????

53. Соціальна структура населення у Київській Русі. Основні категорії феодально-залежного населення.

Часи від другої половини XI до початку XVI ст. європейські історики визначають як розвинене Середньовіччя, маючи на увазі, що саме тоді феодальне суспільство досягло розквіту, набуло класичних (зразкових) форм. Тодішні історичні процеси на теренах сучасної України відповідають характерним рисам розвиненого середньовічного феодального суспільства, але мають певні відмінності: тривале збереження залишків родоплемінного ладу, складна ієрархічна соціальна структура й система управління, постійна загроза нападів кочових племен на державну територію. Руські землі, й зокрема майбутні українські, прийняли на себе удар монголо-татарських орд, тому не мали можливості одними з перших залучитися до економічних досягнень початку Нового часу. До того ж, землі сучасної України до середини XVI ст. втратили державність і були розділені між сусідніми державами — Московією, Литвою, Польщею, Угорщиною, Молдавією, Османською імперією.

Соціальна структура населення Київської Русі

Князі		Великий князь	Очолював державу, приймав закони, вершив суд, вів міжнародну політику, організовував збір данини, піклувався про оборону держави, вважався власником усієї землі
		Удільний князь	Родичі великого князя; очолювали окремі князівства	Мали право володіти землею, із земельних прибутків були зобов’язані забезпечувати себе воєнними обладунками і разом зi своїми дорослими синами і слугами брати участь у військових походах; із них формувалася державна адміністрація
Бояри			Знатні феодали, нащадки родоплемінної знаті й верхівки князівських дружинників
Духовенство	«Чорне»	Київський митрополит	Очолював церковну організацію Русі
		Єпископи	Управляли церковними округами
		Настоятелі монастирів	Очолювали релігійну й господарську діяльність монастирів
		Ченці	Присвячували себе служінню Богу, відмовившись від свого майна й мирського життя, також займалися господарською діяльністю при монастирях
	«Біле» (мирське духовенство)		Справляли Божу службу в церквах, їхньою професійною діяльністю була релігійна, але на відміну від представників «чорного» духовенства їм дозволялося мати родину
Урядники (найчастіше з числа бояр)	Посадники		Були намісниками князя, відповідали за порядок у підлеглих землях, за збори данини
	Волостелі		Управляли волостю або маєтком князя
	Тіуни (огнищани)		Князівські й боярські слуги; брали участь в управлінні волостю, містом, відповідали за збереження майна свого пана
	Палацові чини		Керували окремими галузями князівського управління (тогочасні чиновники)
Дружинники	Воєводи й тисяцькі		Очолювали давньоруське ополчення (тогочасні воєначальники, як правило, із числа бояр)
	Рядові дружинники		Професійні воїни, складали військо князя, яке він утримував, забезпечував зброєю, кіньми, одягом, міг за вірну службу жалувати грошові нагороди й землі
Купці			Займалися торгівлею, найзаможніші з них володіли просторими садибами із житловими хоромами, господарськими приміщеннями, входили до органів управління містом
Ремісники			Займалися різними ремеслами, заможні жили у посадах, збіднілі, як правило, залежали від багатих покровителів, жили в їхніх садибах
Селяни	Смерди		Вільні селяни, які об’єднувалися в сільські громади (верв, мир, село). Громада охоплювала один або декілька сусідніх населених пунктів, володіла лісами, випасами, водоймами, орні землі знаходилися в індивідуальному володінні членів громади
	Рядовичі		Селяни, змушені працювати у феодала за угодою — «рядом»
	Закупи		Колишні смерди, які потрапили в залежність до феодала, узявши в борг гроші — «купу», могли втратити господарство, якщо не повертали борг
	Холопи		Селяни, повністю залежні від хазяїна, який міг їх убити, продати, покарати
Челядь			Жителі господарського двору: слуги, стайничі, кухарі, пралі та ін.; хазяї могли їх продавати, дарувати, залишати у спадщину
Чернь			Збіднілі люди без майна, які наймалися на «чорну» роботу