72. Суд та процес в Московському царстві XVI-XVII ст.

73. Соціальне та правове становище селянства в Росії XIV-XVII ст.

74.Реформи державного управління Петра і.

У Петра I спочатку була відсутня чітка програма реформ у галузі державного правління. Поява нового державного закладу чи зміна адміністративно-територіального управління країною диктувались веденням війн, що вимагало значних фінансових ресурсів й мобілізації населення. Успадкована Петром I система влади не дозволяла зібрати достатньо коштів на реорганізацію та збільшення армії, побудову флоту, будівництво фортець і Санкт-Петербурга.

З перших років правління Петра прослідковувалась тенденція зниження ролі малоефективної Боярської думи в управлінні державою. У 1699 році при царі було організовано Ближня канцелярія, або Консиліум (Рада) міністрів, що складався з 8 довірених осіб, які управляли окремими наказами. Це був прообраз майбутнього Урядового Сенату, сформованого 22 лютого 1711 року. У Консилії було встановлено певний режим роботи: кожен міністр мав особливі повноваження, з’являються звітність і протоколи засідань. У 1711 році замість Боярської думи і Консилії було започатковано Сенат. Петро так сформулював основну задачу Сенату: «Дивитись у всій державі витрат, й непотрібні, а особливо марні, відставити. Грошей, якомога, збирати, оскільки гроші суть артерією війни.»

Створений Петром для поточного управління державою на час відсутності царя, Сенат, у складі 9 чоловік, поступово перетворився із тимчасового на постійно діючий вищий урядовий заклад, що було закріплено Указом 1722 року. Він контролював правосуддя, контролював торгівлю, збори й видатки держави, стежив за відбуванням дворянами військової повинності, йому були передані функції Розрядного й Посольського приказів.

Одночасно із Сенатом з’явилась посада фіскалів, до обов’язків яких входив негласний нагляд за діяльністю закладів: виявляли випадки порушення указів та зловживань й доносили Сенату та царю.

Сенат як уряд міг приймати рішення, але для їх виконання потрібен був адміністративний апарат.

У 1717—1721 роках була проведена реформа виконавчих органів управління, в результаті якої паралельно до системи приказів [6] з їхніми розпливчатими функціями були створені за шведським зразком 12 колегій — попередники майбутніх міністерств. На відміну від приказів функції і сфери діяльності кожної колегії були суворо розмежовані, а відносини у самій колегії грунтувались на принципі колегіальності рішень. Були введені:

Колегія чужостранних (закордонних) справ.

Військова колегія — комплектування, озброєння, спорядження та навчання сухопутної армії.

Адміралтейств-колегія — військово-морські справи, флот.

Вотчинна колегія — змінила Помісний приказ.

Камер-колегія — збирання прибутків держави.

Штатс-контор-колегія — завідувала видатками держави.

Ревізіон-колегія — контроль збору і витрат казенних коштів.

Комерц-колегія — питання судноплавства, митниці й зовнішньої торгівлі.

Берг-колегія — гірничо-металургійна справа.

Мануфактур-колегія — легка промисловість.

Юстиц-колегія — завідувала питаннями цивільного судочинства.

Духовна колегія — управляла церковними справами (пізніше Святійший Урядовий синод).

Окрім того діяли Преображенський приказ і Таємний приказ (політичний розшук), Соляна контора, Мідний департамент, Межова канцелярія.

Колегії підпорядковувались Сенату, а їм — губернська, провінційна та повітова адміністрації.

Обласна реформа

У 1708—1715 роках була проведена обласна реформа з метою зміцнення вертикалі влади на місцях і кращого забезпечення армії постачанням і рекрутами. У 1708 році країна була розділена на 8 губерній на чолі з губернаторами, наділеними усією повнотою судової та адміністративної влади: Московську, Інгерманландську (у подальшому Санкт-Петербурзьку), Київську, Смоленську, Азовську, Казанську, Архангелогородську й Сибірську.

У 1719—1720 роках була проведена друга обласна реформа, що ліквідувала долі. Губернії стали поділятись на 50 провінцій на чолі з воєводами, а провінції на дистрикти на чолі з земськими комісарами, яких призначала Камер-колегія. У відомстві губернатора залишились тільки військові й судові справи.

Судова реформа

За Петра були остаточно ліквідовані колишні принципи судочинства (XVI століття), що частково збереглись до кінця XVII століття, включаючи недоторканість особи без рішення суду, застосування суду присяжних (цілувальників), які могли забезпечити якусь подобу справедливого чи незалежного суду. [7]. А нове судочинство й закони, введені Петром, тепер вже не «вершили суд», а «учиняли розшук» - тобто вибивали покази під тортурами.

Реформи армії і флоту

Реформа армії, зокрема, введення полків нового строю, реформованих за іноземним зразком, - була розпочата задовго до Петра I. Так, у 1663 році війська нового строю налічували вже 77 тис. чоловік, а у 1681 році – 90 тисяч, тобто, близько 50% чисельності всієї армії, стрільців же до того часу лишалось трохи більше 20 тисяч. У другому Кримському поході 1689 року полки нового строю налічували 78 тисяч чоловік, а полки старого строю – 17 тисяч [9].

Введення рекрутської системи було вкрай складним заходом, пов’язаним із двома істотними моментами. Введення рекрутської системи означало зростання кріпацтва й різних форм примусу [10]. По-друге, перехід від напівпрофесійної армії до професійної рекрутської армії був пов’язаний із величезними фінансовими витратами. Тому для здійснення такого переходу й побудови такої армії потрібно було різке збільшення податкового тягарю, що й стало другим неминучим наслідком військової реформи Петра для Росії.