- •1. Найдавніші поселення людей на території України періоду кам'яного віку.
- •2. Трипільська культура.
- •3. Кочові і землеробські племена України в ранньому залізному віці. Перші держави.
- •4. Античні міста-держави Північного Причорномор'я.
- •5. Ранні слов'яни та їх сусіди.
- •Тема 2. Київська Русь, її суспільно-політичний розвиток.
- •Питання для самостійного опрацювання:
- •1.Виникнення київського князівства та його розвиток за Києвичів. Походження назв "Русь" та "Україна".
- •2. Перші князі Київської Русі.
- •3. Володимир Великий. Хрещення Русі та його історичне значення.
- •Київська держава за правління Ярослава Мудрого.
- •5. Політичний, соціальний устрій та господарське життя Київської держави.
- •6. Політична роздробленість Київської Русі.
- •7. Боротьба України-Русі проти монголо-татарських завойовників
- •8. Галицько-Волинська держава.
- •V етап (1323р.-1340р.) – поступовий занепад.
- •9. Культура України княжої доби та Галицько-Волинської держави.
- •Тема 3. Українські землі у складі Литви та Польщі. Виникнення українського козацтва (кін. XIV – сер.XVII ст.)
- •1. Українські землі у складі Великого князівства Литовського. (сер. Хіv - і569 р).
- •2. Українські землі під владою Речі Посполитої.
- •3. Українські землі в складі Угорщини, Османської імперії, Московської держави. Виникнення Кримського ханства.
- •4. Соціально-економічні процеси в XIV—XVI ст.
- •5. Виникнення Українського козацтва і Запорізької Січі. Дмитро Вишневецький.
- •6. Козацько-селянські повстання кінця XVI - початку XVII століття. П. Сагайдачний.
- •Культура України в 14 - першій половини 16 ст. Братські школи. Петро Могила. Створення Києво-Могилянської колегії.
- •Тема 4. Визвольна війна українського народу середини хvіі ст. Формування української держави
- •Питання для самостійного опрацювання:
- •1. Причини та передумови Визвольної війни
- •Назви та періодизація Визвольної війни.
- •3. Початок та розгортання національно-визвольної війни (лютий 1648 - березень 1654р.)
- •4. Українсько-московський договір 1654 р. Воєнні дії 1654-1657 рр.
- •5. Адміністративно-політичний устрій Української козацької держави середини XVII ст. Зміни в соціально-економічних відносинах.
- •Тема 5. Велика Руїна. Гетьманщина. Ліквідація української автономної державності.
- •1. Громадянська війна та поділ козацької України на два гетьманства (вересень 1657 - червень 1663 р.)
- •2. Боротьба за об'єднання Української держави (червень 1663 - вересень 1676 р.)
- •3. Українські землі наприкінці хvіі – на початку хvііі ст.
- •Гетьман п. Орлик та його Конституція України.
- •5. Колоніальна політика Російської імперії щодо України у XVIII ст.
- •6. Правобережна Україна наприкінці XVII -у XVIII ст.
- •Запорозька Січ у другій половині хvіі ст.
- •Загарбання Росією та Австрією Причорномор’я, Приазов’я, Правобережжя та Західної України.
- •9. Культура України наприкінці XVII - у XVIII ст.
- •Тема 6. Українські землі у складі Російської та Австро-Угорської імперій у хіх – на початку хх ст.
- •1. Українські землі у складі Російської імперії наприкінці хvііі – у першій половині хіх ст.
- •2. Суспільно політичні рухи, національне відродження у першій половині 19ст. Кирило-Мефодіївське братство.
- •3. Західноукраїнські землі наприкінці хvііі – у першій половині хіх ст.
- •Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр.
- •5. Соціально-економічне та суспільно-політичне життя в Україні в другій половині хіх ст.
- •6. Розвиток українського національного та революційного руху (початок хх ст.).
- •Україна на початку XX століття (1900-1914)
- •Розвиток культури українського народу у хіх – поч. Хх ст.
- •Тема 7. Українська національна демократична революція 1917-1921 рр.
- •1. Українська революція. Українська Центральна Рада. М. Грушевський..
- •2. Внутрішня і зовнішня політика Української Держави. Гетьман п.Скоропадський.
- •3. Директорія унр. С. Петлюра.
- •4. 3Унр, її внутрішня і зовнішня політика.
- •5. Політичний курс більшовиків в Україні у 1919 році.
- •6. Україна в період неПу.
- •7. Політика індустріалізації та її наслідки для України.
- •8. Впровадження антинародного колгоспного ладу в Україні. Голодомор 1932-1933 рр., та його трагічні наслідки.
- •9. Суспільно-політичне та культурне життя 20-30-ті рр Сталінські репресії 30-х рр. На Україні.
- •Тема 8. Україна в роки Другої світової війни. Суспільно-політичний, соціально-економічний розвиток України від другої половини 40-х до початку 80-х рр. Хх ст.
- •Радянсько-німецький пакт про ненапад 23 серпня 1939 року та об′єднання українських земель.
- •Україна в планах гітлерівців. Оборонні бої на Україні.
- •Окупаційний фашистський режим в Україні. Рух опору в Україні.
- •Визволення України від німецько-фашистських загарбників. Втрати України, у війні.
- •28 Жовтня 1944 р. Вся етнічна українська територія була звільнена.
- •Післявоєнна відбудова і розвиток України в 1945 – середині 50-х рр.
- •3. Радянізація західних областей України у 40-50-х роках. Репресивні акції радянської влади в регіоні.
- •Україна в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.).
- •6. Опозиційний рух в Україні в другій половині 60-х - першій половині 80-х років, його представники.
- •Тема 9. Національно-державне відродження українського народу.
- •1. Перебудова в срср та її наслідки для України.
- •V (лютий-грудень 1990) – поступове зміщення вправо акцентів політики керівництва срср і радикалізація народних мас.
- •Vі (грудень 1990- серпень 1991) – кінець перебудови.
- •3. Розгортання державотворчих процесів. Становлення владних структур, прийняття Конституції України
- •4. Політичне життя в Україні. Вибори до Верховної Ради України в 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр. Вибори Президента України 1999, 2004, 2010 рр.
- •5. Економічний розвиток незалежної України. Становище в соціальній сфері.
- •6. Зовнішня політика незалежності України.
6. Правобережна Україна наприкінці XVII -у XVIII ст.
Після поразки Української революції подальшу долю українських земель визначали сусідні держави - Польща, Росія та Туреччина. Згідно з умовами Бахчисарайського договору (1681) територія між Дністром і Бугом 20 років мусила залишатися нейтральною і незаселеною. Це означало перетворення на пустелю тих земель, які були своєрідною базою національно-визвольного руху за часів Хмельниччини. «Від Корсуня і Білої Церкви, потім на Волинь і в князівство Руське, до Львова, Замостя, Бродів і далі подорожуючи, - писав козацький літописець Самійло Величко, - бачив я багато городів і замків безлюдних, і пусті вали..., що стали пристанищем і житлом тільки для диких звірів... Бачив я там... багато кісток людських, сухих і нагих, що тільки небо за покрівлю собі мали».
Проте, зважаючи на родючість ґрунтів, сприятливі кліматичні умови, спочатку Туреччина, а згодом Польща порушують Бахчисарайську угоду і розпочинають процес активного заселення пустуючих земель Правобережжя. Польща ухвалила про поновлення на території колишніх українських полків козацьких прав та вольностей, внаслідок якої відродилися Богуславський, Брацлавський, Корсунський та Білоцерківський полки.
Після завершення війни між Польщею та Туреччиною (1699) потреба у козацькому війську відпала, і тому польський сейм прийняв рішення про ліквідацію правобережного козацтва. Спроба силою реалізувати цей план призвела спочатку до поразки польських військ під Фастовом 1700 р., а потім і до вибуху повстання під проводом С. Палія (1702-1704).
Палій (справжнє прізвище Гурко) Семен Пилипович (?-1710) - козацький полководець, фастівський і білоцерківський полковник (1684-1704, 1709-1710). Народився в містечку Борзна (Чернігівщина). Навчався в Київській колегії У 1684 р. отримав «приповідний лист» - (дозвіл) польського короля на формування козацького полку у Фастові й заселення вільних земель на Київщині. На полковій території встановилося козацьке самоврядування. Спроби польських військ привести козаків до покори (1691, 1693, 1700) зазнали відсічі. Протягом 1688-1704 рр. Палій вів переговори з гетьманом І. Мазепою про возз'єднання Правобережної України з Лівобережною, але уряд Московщини, пов'язаний з Річчю Посполитою «Вічним миром» (1686), не давав згоди на цю акцію. У 1702-1704 рр. Палій очолював козацькі повстання на Київщині, Брацлавщині, Поділлі та Волині. В 1704 р. на Правобережжя вступили лівобережні козацькі полки під проводом Мазепи. За його наказом Палія було заарештовано, а повстання придушено. Царський уряд відправив Палія у заслання до Тобольська (1705-1708), а в 1709 р. у зв'язку з війною зі шведами повернув в Україну. В 1709 р. Палій очолює Білоцерківський полк і залишається його полковником до смерті.
Ситуацією скористався І. Мазепа, який, приєднавши до Гетьманщини правобережні полки, незабаром усунув С. Палія від влади. Після падіння І. Мазепи та поразки П. Орлика система міжнародних договорів 1711-1714 рр. остаточно визнала права Польщі на володіння Правобережжям.
Починається активне відновлення польсько-шляхетських порядків на Правобережжі. Однак, вимоги землевласників виконання селянами панщини та натуральних повинностей, які супроводжувалися посиленням наступу уніатства на права православних, викликали значне соціальне напруження на Правобережжі, безпосереднім наслідком якої стала гайдамаччина. Гайдамацький рух виник у першій половині XVIII ст. (перша згадка про гайдамаків датується 1714 р.) на Волині та Західному Поділлі, але незабаром охопив Київщину та Брацлавщину. Це була яскрава форма національно-визвольної боротьби українського народу проти польського гніту на землях Правобережної України. Гайдамаччина у своєму розвитку пройшла три хвилі піднесення: 1734-1738 рр., 1750 р., 1768 р. (Коліївщина). Польські шляхтичі зневажливо поставилися до виникнення повстанського руху, називали його учасників «гайдамаками» (від турецького «гайда» - гнати, переслідувати, турбувати), а невдовзі цей термін і став самоназвою народних месників.
Перше велике гайдамацьке повстання розпочалося 1734 р. Його каталізатором став вступ на територію Правобережжя російських військ разом з гетьманськими полками, які мали на меті допомогти синові короля Августа II вступити на польський престол. Серед місцевого населення поширилися чутки, що війська прийшли на допомогу українським селянам, а російська цариця Анна Іоанівна видала грамоту, в якій закликала до боротьби проти польської шляхти. Стихійний народний виступ швидко охопив Київщину, Поділля та Волинь. На чолі повстання став сотник надвірних козаків князів Любомирських - Верлан, проголошений гайдамаками полковником. У ході боротьби активно йшов процес «покозачення», коли селяни масово записувалися в козаки та заводили козацький устрій.
Повстанцям вдалося захопити Жванець, Броди, Збараж, дійти з боями аж до околиць Кам'янця-Подільського та Львова. Між тим внутрішня ситуація у Польщі змінилася - під тиском Росії С. Лещинський втік, і престол отримав Агуст III. Виконавши свою основну місію, царські війська були кинуті на придушення гайдамацького руху. Наприкінці 1738 р. російські та польські збройні формування за допомогою зрадника С. Чалого отримали перемогу над основними повстанськими силами, що примусило частину гайдамацьких загонів відійти в Молдавію, а решті тимчасово припинити збройний опір. Новий спалах активності гайдамацького руху припадає на 1750 р. Повстанці, очолювані О. Письменним, М. Сухим, П. Тараном, протягом року контролювали землі Брацлавщини, Київщини, Східного Поділля. Їм вдалося навіть захопити такі потужні фортеці, як Вінниця, Умань, Летичів, Фастів. Проте до зими 1750 р. цей виступ спільними зусиллями польських та російських військ було придушено.
Своєрідним піком гайдамацького руху стало селянсько-козацьке повстання 1768 р., що отримало назву «Коліївщина» (від слів «кіл», «колоти», «колій»). Цей народний виступ був зумовлений взаємодією низки причин.
Саме того часу панське господарство занепало внаслідок зміни торговельної кон'юнктури: перенесення основного ринку зерна з берегів Балтійського моря на узбережжя Чорного. Нечіткість перспектив розвитку, що запанувала у господарстві Польщі, безумовно, позначилася на взаєминах українських селян і польських панів, посиливши соціальне напруження.
Загострилася й релігійна ситуація. Одним з натхненників боротьби за православ'я, енергійним та здібним організатором мас став ігумен Мелхиседек Значко-Яворський. Саме він зумів добитися аудієнції в Катерини II, під час якої вона пообіцяла православним Польщі підтримку та заступництво. Діючи через дипломатичні канали, російська цариця здійснила свою обіцянку. У 1768 р. польський король С. Понятовський під тиском Росії підписав трактат про формальне зрівняння в правах з католиками віруючих православної та протестантської церков.
Як і слід було очікувати, значна частина польської шляхти негативно поставилася до зрівняння в правах католиків та православних і перейшла до активних дій. Створивши збройні союзи - конфедерації, вона оголосила «хрестовий похід» проти православних під гаслом захисту католицизму, шляхетських прав і звільнення Польщі з-під російського впливу. Організуючим центром цього руху стала Барська конфедерація (м. Бар на Поділлі).
Не маючи змоги самотужки вгамувати непокірних магнатів, польський уряд звернувся по допомогу до Росії. На Правобережжя для боротьби з конфедератами вступає російське військо на чолі з генералом М. Кречетниковим. Місцеве українське населення сприйняло появу російських збройних формувань як допомогу в боротьбі проти офіційної польської влади. Блискавично набула поширення чутка про те, що нібито Катерина II видала «Золоту грамоту», в якій закликала селян до боротьби з польською шляхтою. Всі ці обставини сприяли розгортанню та поглибленню селянсько-козацького виступу на Правобережжі.
Навесні 1768 р. запорожець М. Залізняк сформував під Чигирином повстанський загін, його ядром були запорожці, навколо яких об'єдналися тисячі селян. На бік повсталих перейшов уманський сотник І. Гонта зі своїми козаками. Повстанці взяли Умань - міцну фортецю, одну з опорних точок польської шляхти в цьому регіоні, що стало переломним моментом у розгортанні Коліївщини. Ця перемога робила досить реальною перспективу розростання гайдамацького руху як у західному, так і в східному напрямках, що означало його поширення не тільки на власне польські землі, а також і на Лівобережжя.
Катерина II чудово розуміла, що в основі Коліївщини лежать не лише національно-визвольні змагання та релігійне протистояння. Важливою складовою цього руху була антифеодальна боротьба, і тому попадання на російський ґрунт навіть іскри гайдамацького руху спричинили б серйозні соціальні наслідки: російські селяни також могли піднятися проти феодалів. Непокоїла російський уряд й участь у гайдамацькому русі російських селян, міщан і навіть солдатів, які після повернення на батьківщину могли стати носіями небезпечних для правлячих кіл ідей, організаторами антиурядових акцій. До того ж тактика доброзичливого ставлення до гайдамаків ускладнила російсько-турецькі відносини, оскільки повстанці, переслідуючи шляхту і євреїв, перейшли кордон і спалили турецьке місто Балту. Цей інцидент викликав бурхливий протест турецького султана, кримського хана та молдавського господаря. Причому Туреччина загрожувала навіть війною, до якої Росія у той час не була готова. Усі ці фактори зумовили зміну тактики російського уряду стосовно гайдамацького руху - після зближення з Польщею Росія розпочинає в другій половині червня 1768 р. каральні акції проти повстанців. Підступно були схоплені М. Залізняк та І. Гонта. Протягом липня-серпня було розгромлено більшість гайдамацьких загонів, але остаточно Коліївщина була придушена лише навесні 1769 р.
Жорстоко і люто розправилася з повстанцями Польща. Лише в містечку Кодні (поблизу Житомира) поляки знищили 3 тис. осіб. І. Ґонту після жахливих тортур (здерто смуги шкіри) було порубано на частини, а його голову прибито до воріт Могилева. Що стосується гайдамаків - підданих Росії, то їхнє покарання мало характер демонстрації. Росія мусила переконати турків і поляків у своїй непричетності до виникнення Коліївщини. Саме тому частина вироків гайдамакам була здійснена або ж на польській території, або на турецькому кордоні. Водночас, чудово розуміючи, що жорстокі репресії проти повстанців зашкодять іміджу Росії в очах українців Правобережжя, російський уряд в останній момент замінює М. Залізняку та 250 гайдамакам смертний вирок довічним засланням до Сибіру.
Росія постійно проводила двозначну політику щодо соціальних рухів на Правобережжі. Це пояснюється тим, що, з одного боку, вона бачила в гайдамаччині засіб дестабілізації та ослаблення Польщі, з іншого - не хотіла, щоб цей антифеодальний рух поширився на російську територію. Стратегічною метою імперської політики Росії було встановлення цілковитого контролю над правобережними землями, але здійснити ці плани їй вдалося лише наприкінці XVIII ст. Внаслідок другого поділу Польщі (1793) до Росії відійшли Київщина, Східна Волинь, Поділля, Брацлавщина, а після третього поділу (1795) під владу російського царя відійшла і Західна Волинь. Незабаром на інкорпорованих землях було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії.
Безумовно, об'єднання в межах однієї держави більшості українських земель (майже 80%) етнічне возз'єднання лівобережних та правобережних українців, поновлення позицій у суспільстві православної церкви сприяли консолідації української нації. Однак, наприкінці XVIII ст. автономії Лівобережжя не існувало, і тому Правобережжя з-під влади одного іноземного уряду потрапило під владу іншого, що не могло забезпечити повноцінний, динамічний розвиток краю.
Отже, після поразки Української революції Правобережжя надовго стало об'єктом територіальної експансії сусідніх держав - Польщі, Росії та Туреччини. Встановлення на початку XVIII ст. контролю Польщі за цим краєм відновило польсько-шляхетські порядки, посилило релігійний гніт, спричинило нову колонізацію правобережних земель, зростання соціального напруження та виникнення гайдамацького руху. Перехід наприкінці XVIII ст. Правобережжя під владу Росії не зняв проблеми іноземного панування для цього краю, він тільки змінив форми та методи експлуатації місцевого населення.
