4. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Реформи адміністративно-політичного управління 60-70-х рр.

У сер. 19 ст. в Росії глибока криза, пов'язана з невідповідністю існуючих феодальних структур та відносин світовим тенденціям розвитку, що утверджували нове буржуазне суспільство.

Нові капіталістичні відносини, що зародилися в кінці XVIII - першій половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного права, яке стало гальмом подальшого економічного розвитку.

Ще більше поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856 рр.), яку Росія програла. „Згори блиск – знизу гниль”.

19 лютого 1861 р. цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та "Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності". За цими документами:

- селяни ставали особисто вільними, отримали економічні права (купувати нерухомість, займатись торгівлею і промислами, заводити фабрики).

- за поміщиками залишалося право власності на землю.

- селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.

Наслідки реформи:

1) відбулися корінні зміни у розподілі земельної власності;

2) товарно-грошові відносини ставали домінуючими у господарствах поміщиків та заможних селян;

3) чіткішою стає спеціалізація окремих районів України;

4) застосовують різні методи використання землі (оренду; ведення власного господарства);

5) підвищилась урожайність с/г культур внаслідок використання машин, вільнонайманої праці, поліпшення структури посівів.

Крім селянської реформи в 60-70-ті роки було проведено цілу низку реформ адміністративно-політичного управління.

У 1864 р - земська реформа.(Створювалась система місцевого самоврядування).

Земства займатися організацією медичної допомоги, розвитком освіти, пошти, збирали статистичні дані, упорядковували дороги.

У 1864 р. - судова реформа. На відміну від станового і закритого суду ввели позастановий, відкритий, незалежний суд. Вводились присяжні судді. Суд відбувався за участю двох сторін: захисту та обвинувачення.

У 1864. р почали реформу освіти: запровадили єдину систему початкової освіти, створювали класичні чоловічі та жіночі гімназії; право вступати до університету мали випускники лише класичних гімназій. Випускники жіночої гімназії прав на вступ не мали.

У 1865 р. - реформа цензури. Були створені спеціальні органи цензури

У 1870 р - міська реформа. В усіх містах України створювали міські думи. Вибори проводили на основі майнового цензу. Виконавчий орган думи - міська управа, на чолі якої стояв голова. Міські управи відали господарством міста.

Відбулася і військова реформа (1864-1883 рр.). В Україні утворено три військові округи: Київський, Одеський, Харківський. Реформа значно зміцнила армію. Замість ненависної рекрутчини вводилась загальна військова повинність (строк служби 6 років, на флоті -7), заборонено тілесні покарання.

Фінансова реформа (1860-1864 рр. ) Створено державний банк, введено єдиний державний ревізійний центр, акцизне обкладання спиртних напоїв, збільшено податки на товари масового споживання, створено єдині державні каси, що зосереджували в своїх руках усі прибутки і витрати держави.

Реформи 60-70-х років закладали основи громадянського суспільства, але царизм не зробив наступного кроку – не проголосив конституції і не скликав парламент. Тому ці реформи не мали системного характеру, що суттєво ускладнювало перехід суспільства до більш прогресивного порівняно з феодалізмом, капіталістичного способу виробництва.

Названі реформи були обмеженими, непослідовними і половинчастими, але вони створили умови для економічного та політичного розвитку країни в нових умовах. Розвивалась промисловість, торгівля, зростали міста і міське населення, сільське населення залучалося у промисловість. Був відкритий шлях до становлення індустріального суспільства.

Незважаючи на прогресивний характер значної частини реформ, вони не змінили політичною становища України, вона продовжувала залишались колонією Росії. Процес утвердження капіталістичних відносин в Україні супроводжувався малоземеллям та повним обезземеленням селянства. Селяни, втративши основне джерело існування, прагнуть повернення до традиційного способу життя. Отже, найпершою і головною метою українських селян стають пошуки вільних земель.

Переселенський рух українців:

• у Поволжя і на Північний Кавказ (у другій по­ловині XIX ст. кількість українського населення досягла майже 400 тис. осіб у Нижньому Поволжі та 1,3 млн. на Кавказі)

• понад 100 тис. українців опинилися у Казахстані та Середній Азії.

- емігрували українці і у малозаселені у той час регіони Сибіру. Наприкінці XIX ст. українців тут налічувалося близько 225 тис. осіб.

Українські селяни приносили свій господарський досвід на місця нових поселень, запроваджували у хліборобську практику досі не знані тут посіви гречки, кукурудзи, цукрового буряку, помідорів, полуниці тощо.

З Галичини та Закарпаття українці в основному емігрували до США, Канади, Бразилії. Зацікавлені у притоці дешевої робочої сили для розвитку як сільського господарства, так і промисловості, уряди цих країн у 70-90-х роках XIX ст. заохочували масове переселення із-за кордону. Основна маса емігрантів з України направлялась туди на заробітки. Незважаючи на матеріальні нестатки, українська імміграція США, яка наприкінці XIX ст. налічувала більш як 200 тис. осіб, зберігала українські національні звичаї і традиції, усвідомлюючи себе єдиною національною спільнотою. Як і українці-першопоселенці у США, їхні земляки в Канаді одне з перших своїх селищ також назвали Україною.

У новозбудованих селищах українські іммігранти зберігали національні традиції - і в особливостях будівництва житла, і в декоративно-ужитковому мистецтві (меблі, посуд, одяг). Так само справляли весілля, хрестини, похорони, відзначали народні та релігійні свята, не забували народних пісень, привезених з батьківщини, створювали й нові.