89.Мембранні ліпіди: фосфо- гліколіпіди похідні гліцерилу?

Фосфоліпіди — похідні гліцеролу чи сфінгозину та жирних кислот Окрім цих сполук до складу фосфоліпідів входить фосфат (залишок фосфорної кислоти) і додаткові гідрофільні радикали, що формують полярну голівку молекули (аміноспирти — холін, етаноламін; амінокислоти — серин та інші). Фосфоліпіди чи гліцерофосфати — похідні гліцеролу (гліцерину) складаються з гліцерину, у якого перша і друга гідроксильні групи заміщені жирними кислотами, а третя — заміщена фосфатною групою, до якої приєднаний гідрофільний радикал. В результаті утворюється амфіфільна молекула (від грецького — та, що любить двох) — гідрофобні подвійні хвости, утворені вуглеводневими кінцями жирних кислот і гідрофільна компактна голівка, до складу якої входить фосфат і певний гідрофільний радикал. Голівка несе електричні заряди (+N; -0; 0; -СОО), але в більшості випадків нейтральні. Лише невелика кількість заряджені. Наприклад фосфатид серину має негативний заряд.

В склад гліцерофосфату входять насичені (стеаринова, пальмітинова та ін.) і не насичені (олеїнова, лінолева) висококарбонові жирні кислоти, число атомів вуглецю в яких варіює від 14 до 24. Насичені жирні кислоти розміщуються паралельно, не насичені — під кутом до осі молекули. Часто в складі гліцерофосфатів одна молекула жирної кислоти насичена, а інша не насичена. Остання також робить вигин в ділянці подвійного зв'язку, що забезпечує рухомість ліпідного шару.

Фосфоліпіди — похідні сфінгозину (фосфосфінголіпіди) складаються із сфінгозину — довгого аміноспирту СН₃-(СН2)і2-СН=СН-СНОН-СНМН2-СН₂ОН, у якого водень аміногрупи заміщений ліпідами або висококарбоновою жирною кислотою (церамід), а гідроксил — фосфатною групою, до якої приєднаний як і у гліцерофосфатидів, певний гідрофільний радикал (холін, серин, етаноламін і т. п.). Вуглеводневий радикал сфінгозину і жирної кислоти утворює 2 гідрофобних хвоста, тому фосфосфінголіпід також амфіфільний.

Гліколіпіди також можуть бути похідними гліцеролу (у прокаріот і рослин) чи сфінгозину (у тварин). Вони також мають гідрофобні вуглеводневі ланцюги (за рахунок двох жирних кислот глікогліцероліпідів чи один з ланцюгів від сфінгозинів, інший від жирної кислоти у глікосфінголіпідів) і полярну гідрофільну голівку. Остання утворена різноманітними вуглеводами приєднаними до останнього гідроксилу гліцерину чи сфінгозину.

90.Мейоз визначення. Типи зіготний , гаметний мейоз їхне значення в життєвому циклі організму?

МЕЙОЗ

(от греч. meiosis — уменьшение), деления созревания, особый способ деления клеток, в результате к-рого происходит редукция (уменьшение) числа хромосом и переход клеток из диплоидного состояния в гаплоидное; осн. звено гаметогенеза. М- открыт В. Флеммингом (1882) у животных. Э. Страсбургер установил (1888) явление редукции числа хромосом у растений. М. происходит после репликации ДНК (в премейотич. интерфазе). Он обеспечивает случайную, независимую рекомбинацию генов (см. МЕНДЕЛЯ ЗАКОНЫ). В зависимости от места в жизненном цикле организма различают три осн. типа М.: зиготный, или начальный (у мн. грибов и водорослей), происходит в зиготе сразу после оплодотворения и приводит к образованию гаплоидного мицелия или таллома, а затем спор и гамет; гаметный, или конечный (у всех многоклеточных животных и ряда низших растений), происходит в половых органах и приводит к образованию гамет; споровый, или промежуточный (у высших растений), происходит перед цветением и приводит к образованию гаплоидного гаметофита, в к-ром позднее образуются гаметы. У простейших встречаются все три типа. М. состоит из двух последоват. делений ядра, в процессе к-рых удвоение кол-ва ДНК происходит один раз. Два деления М., между к-рыми обычно бывает стадия интеркинеза, сопровождаются редукцией числа хромосом. При этом в одних бивалентах при первом делении расходятся гомологичные хромосомы, а в других — хроматиды; при втором делении, наоборот, в первых бивалентах расходятся хроматиды, а во вторых — гомологичные хромосомы (т. о., неверно называть одно деление редукционным, а другое эквационным, как это делалось ранее). Отличит, особенностью первого деления М. является сложная и сильно растянутая во времени профаза (обычно профаза I), в к-рой выделяют 5 стадий. Лептотена (стадия тонких нитей) — начало конденсации хромосом, в целом напоминает раннюю профазу митоза, отличаясь более тонкими хромосомами и крупными ядрами. Зиготена (стадия сливающихся нитей) — сближение и начало конъюгации гомологичных хромосом; к концу её все гомологи объединяются в биваленты. В пахитене (стадия толстых нитей) происходит кроссинговер. Диплотена (стадия двойных нитей) начинается взаимным отталкиванием гомологов и появлением хиазм; у подавляющего большинства организмов в диплотене происходит дальнейшая спирализация хромосом и редукция числа ядрышек; лишь в ооцитах животных, накапливающих много желтка (нек-рые рыбы, земноводные, птицы, млекопитающие), а также в сперматоцитах нек-рых насекомых хромосомы, наоборот, деконденсируются и приобретают вид «ламповых щёток »; разрыхление хромосом сопровождается активацией процессов синтеза РНК и белка. Это наиболее длит, период профазы I. У насекомых хромосомы типа «ламповых щёток» могут существовать год и более, у человека — 12—50 лет. Для диакинеза (стадия обособления двойных нитей) характерны уменьшение числа хиазм и значит, компактность бивалентов. В прометафазе I фрагментируется ядерная оболочка и формируется веретено деления. На стадии метафазы I биваленты выстраиваются по экватору веретена, образуя экваториальную пластинку. В анафазе I начинается движение гомологичных хромосом и хроматид к противоположным полюсам клетки. Телофаза I и интеркинез у большинства клеток имеются, но не всегда обязательны. Второе деление М. условно делят на стадии: профаза II, прометафаза II, метафаза II, анафаза II и телофаза II; иногда две первые стадии выпадают. В результате двух последоват. делений М. из одной исходной диплоидной клетки образуются 4 гаплоидные генетически разнородные клетки. Принципиальная основа М. сохраняется при всех его вариациях у разных групп организмов.