54. Види і жанри наукових текстів.

Виділяють три різновиди (під стилі) наукового стилю:

власне-науковий;

науково-навчальний;

науково-популярний.

У межах власне-наукового підстилю виділяються такі жанри, як монографія, дисертація, доповідь та інше. Підстиль відрізняється в цілому суворою, академічної манерою викладу. Він об'єднує наукову літературу, написану фахівцями і призначену для фахівців. Цьому підстилю протиставлено науково-популярний підстиль. Його функція полягає у популяризації наукових відомостей. Тут автор-фахівець звертається до читача, не знайомого в достатній мірі з даною наукою, тому інформація подається в доступній, і нерідко - у цікавій формі.

Особливістю науково-популярного підстилю є поєднання в ньому полярних стильових рис: логічності та емоційності, об'єктивності та суб'єктивності, абстрактності й конкретності. На відміну від наукової прози в науково-популярній літературі значно менше спеціальних термінів і інших власне наукових засобів.

Науково-навчальний підстиль поєднує в собі риси власне-наукового підстилю та науково-популярного викладу. З власне-науковим підстилем його ріднить термінологічність, системність в описі наукових відомостей, логічність, доказовість; з науково-популярним - доступність, насиченість ілюстративним матеріалом. До жанрів науково-навчального підстилю відносяться: навчальний посібник, лекція, семінарський доповідь, відповідь на іспиті та інше.

Можна виділити наступні жанри наукової прози:

монографія;

журнальна стаття;

рецензія;

підручник (навчальний посібник);

лекція;

доповідь;

інформаційне повідомлення (про що відбулася конференції, симпозіумі, конгресі);

усний виступ (на конференції, симпозіумі і т.д.);

дисертація;

науковий звіт.

Ці жанри відносяться до первинних, тобто створеним автором вперше.

До вторинних текстів, тобто текстів, які складені на основі вже наявних, відносяться:

реферат;

автореферат;

конспект;

тези;

анотація.

При підготовці вторинних текстів відбувається згортання інформації з метою скорочення обсягу тексту.

До жанрів навчально-наукового підстилю відносяться лекція, семінарська доповідь, реферат, реферативне повідомлення.

55.Правила оформлення наукової роботи: структура, нумерація, ілюстративний матеріал, загальні правила, цитування й покликання на використані джерела, оформлення бібліографічного опису.

Виразність і мова тексту. Назви і заголовки окремих частин наукової праці повинні бути короткими і відображати головну сутність викладеного у них змісту.

Братися за написання тексту слід тільки після того, як попередньо складено план його побудови. План можна складати за принципом від загальних положень до часткових і навпаки. Головне, щоб він враховував специфіку дослідження, був чітким і логічним.

Кожна наукова праця (особливо, коли вона призначена для публікації) повинна мати реферат і висновки. Вони, як правило, пишуться після завершення усієї праці. Реферат виконує функції розширеного заголовку праці, коротко розкриваючи її зміст. Висновки – це концентрація самого головного, нового, що одержано на основі проведеного дослідження.

Письмове оформлення наукової праці вимагає точності і виразності викладу матеріалу. Особливо важливо при цьому застосовувати правильну термінологію.

Обов’язковий елемент наукової праці – звертання до цитат. Звертатись до них доцільно тільки у тих випадках, коли цитата дійсно містить потрібну аргументацію. Слід пам’ятати, що цитування – це не засіб для захисту авторитетною думкою власного тексту або аргументованого переконання опонентів

Найчастіше застосовують два види посилань на літературні джерела:

- зроблені усередині тексту (безпосередньо у рядку після тексту, до якого має відношення посилання);

- підрядкові, розташовані унизу сторінки під рядками основного тексту.

Посилання, зроблені усередині тексту, беруть у дужки. Підрядкові посилання пов’язують з місцем тексту, до якого вони мають відношення, арабськими цифрами. Місце позначення, яке пояснює зв’язок тексту з посиланням може бути різним:

- після цитати, якщо пояснюючий текст знаходиться перед нею або вміщений у її середину

- після пояснюючого тексту, якщо його розміщено після цитати

- після слів, до яких відноситься бібліографічне посилання (якщо це не цитата) або в кінці речення, якщо посилання важко віднести до конкретних слів.

У бібліографічному посиланні на книги можна не вказувати її обсяг (кількість сторінок).

У бібліографічному посиланні на статтю із журналу дозволяється:

- не вказувати основну назву статті, але при цьому обов’язково потрібно навести сторінки, на яких її вміщено у журналі:

Коли виконують кілька бібліографічних посилань на одне літературне джерело, то в наступних після першого посилання наводять слова «Там само» і вказують тільки відповідні сторінки. У посиланнях на багатотомні і серіальні виданні крім сторінок вказують номер тому, випуску (частини) або рік видання: