2. За способом віддзеркалювання руху розрізняють:

Іменні акції та на пред’явника. Громадяни (як фізичні особи) мають право бути, як правило, власниками іменних акцій. Обіг цінних паперів фіксується в книзі реєстрації, до якої вносяться відомості про придбання акцій, їх кількість на руках кожного акціонера. Акції на пред’явника реєструються лише за загальною кількістю.

Засновники акціонерного товариства частину акцій залишають у себе (згідно з Законом України не менше 25%), а решту реалізують за відкритою підпискою всім бажаючим (мова йде про відкрите акціонерне товариство) на так званому первинному ринку цінних паперів. На цьому етапі вони продаються за номінальною вартістю. Потім вже купівля-продаж акцій здійснюється на фондовій біржі, яка виступає в якості вторинного ринку цінних паперів. Тут реалізація акцій здійснюється за ринковими цінами, їх ще називають курсом акцій.

Доход на акцію, як вже зазначалося, називається дивідендом. Останній сигналізує про здібності підприємства отримувати доход, служить основою визначення курсової (або ринкової) ціни акцій і є найважливішим компонентом визначення ефективності вкладень в акції.

До основних форм виплати дивідендів відносять: 1) грошову; 2) не грошову (акціями самого акціонерного товариства – у відповідності до номіналу, по курсу, акціями, що були випущені раніше, нового випуску) та інші грошові виплати; 3) змішану (базується на поєднанні попередніх форм).

Доходність акції визначається двома факторами: 1) розмірами дивіденду та 2) можливістю продати акцію на фондовій біржі по ціні, яка більше ціни придбання. Відповідно до цих чинників можна розрахувати спочатку доход, а потім і кінцеву (сукупну) доходність акції.

Сукупний кінцевий доход = Дивіденд + додатковий доход,

де додатковий доход являє собою різницю між курсом акції і ціною придбання.

Виникає питання, а від чого залежить курс акцій? На кожний даний момент курсова ціна прямо пропорційна дивіденду і зворотно пропорційна позичковому проценту. На курс акцій впливають і інші фактори – економічна ситуація в країні, політична стабільність, інфляція, розміри грошових нагромаджень тощо.

40 Держвний бюджет

Центральною ланкою фінансової системи будь-якої країни є державний бюджет. Бюджет як економічна категорія – це грошові відносини, що виникають з приводу перерозподілу національного доходу з метою утворення та використання централізованого фонду призначеного для фінансування економічного розвитку, соціально-культурних заходів, потреб оборони і державного управління. З погляду речового змісту бюджет є річним планом акумуляції державних доходів та їх витрат згідно з вимогами закону про бюджет. Він складається й затверджується, як правило, в кінці року, має силу закону і діє протягом запланованого періоду. Бюджет України затверджується Верховною Радою, а Уряд готує проект бюджету та відповідає за його виконання. Він організовує (через Міністерство фінансів, податкову службу) збирання доходів і здійснення (через державні служби) витрат у розмірах, установлених у бюджеті. Державні доходи поділяють на: 1) внутрішні (їх держава отримує всередині країни – різні види податків та неподаткові доходи) та 2) зовнішні (отримані за межами країни – кредити, допомога з інших країн). Структура державних витрат визначається роллю та важливістю виконуваних державою функцій. Стан держбюджету залежить від співвідношення між доходною та витратною його частинами. Нормальним вважається стан, коли витратна частина держбюджету дорівнює доходній. Профіцитний – коли доходи перевищують витрати, а дефіцитний – коли витрати перевищують доходи. Економісти вважають, що дефіцит держбюджету не є небезпечним для економіки в цілому, якщо він знаходиться на рівні 2-3% ВВП. У противному разі він негативно відбивається на функціонуванні грошової, кредитної системи і всієї економіки в цілому. В період економічної кризи 90-х років XX ст. в Україні проблема дефіциту державного бюджету була дуже гострою. Так, його рівень в 1993-1994 рр. становив 15-20% ВНП. Вирішення цієї проблеми відбувалося головним чином за рахунок грошової емісії, емісійного фінансування витрат держави, що збільшувало сукупний попит та за умов скорочення обсягів виробництва прискорювало інфляційні процеси. Окрім емісії незабезпечених грошей для фінансування держвитрат, в світовій економічній практиці використовують і інші способи подолання бюджетного дефіциту: 1) зменшення бюджетних витрат; 2) вишукування джерел додаткових доходів; 3) позичання грошей у громадян, інших держав і фінансових організацій. Використання останнього обумовлює зростання державного боргу. Державним (або урядовим) боргом називається сума позичених урядом коштів для фінансування дефіцитів. Збільшення державного боргу протягом певного року дорівнює дефіциту бюджету. Структурними елементами державного боргу є внутрішній борг (заборгованість держави своїм власним громадянам, які тримають внутрішні державні облігації) та зовнішній борг (заборгованість держави громадянам та організаціям інших країн). Загрозливим для стабільності економічної системи є перевищення державним боргом ВВП більше як у 2 рази. Для управління державним боргом (його зниження) використовуються такі заходи: сплата за рахунок золотовалютних резервів, його консолідація (зміна умов позик, наприклад, перетворення короткотермінових на довготермінові), конверсія (дозвіл держави на придбання іноземними кредиторами частини цінних паперів, майна; викуп короткотермінових зобов’язань через випуск нової довготермінової позики під вищий відсоток); надання нових кредитів міжнародними фінансово-кредитними організаціями та інші.

Сукупність усіх бюджетів країни в їх взаємодії являють собою бюджетну систему. Ця система залежить від державного устрою країни (унітарна чи федеративна держава), її підсистем (економічної, політичної тощо) і складається з двох або трьох ланок. Бюджетна система унітарних держав (Великобританія, Франція) складається з двох бюджетів (державного і місцевого), а до бюджетної системи федеративних держав входить ще третя, середня, ланка – бюджети членів федерації (у США, наприклад, це бюджети штатів). В Україні бюджетна система – змішана, частково триступінчастою, оскільки уряд Автономної Республіки Крим складає і затверджує бюджет через власні виборчі органи. Всі інші ланки бюджетної системи двоступінчаті. На державний бюджет покладаються функції оборони, управління народним господарством, охорона кордонів, пошта, зв’язок, освіта, соціальне забезпечення та інші. На місцеві бюджети покладається функція розвитку комунального господарства, будівництво певних об’єктів економічної та соціальної інфраструктури, розвиток охорони здоров’я, освіти (частково, утримання поліції та інші).

Дуже важливе значення для удосконалення бюджетних відносин має прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу України, яким відзначені основи бюджетної системи країни, її структура, принципи, правові засади функціонування.