Питання для самоконтролю

1. У чому полягає сутність ринкового механізму регулювання зайнятості?

2. Який існує зв`язок між економічним (ринковим) механізмом і економічним методом державного регулювання зайнятості?

3. Яким чином впливають на зайнятість трансферти, субсидії та податки?

4. Яка роль ціни робочої сили в механізмі регулювання зайнятості?

5. Що таке “ефективна” заробітна плата?

6. Що є основою доходів у переважній більшості населення?

7. У чому полягає справедливість у диференціації доходів?

8. Які заходи може здійснювати держава щодо регулювання диференціації доходів?

9. Яким чином доходи населення впливають на його зайнятість?

10. Від чого залежить рівень доходів у країні?

Бібліографічний список

9, 11, 18, 23, 24, 25, 30

Тема 4. Напрями боротьби з безробіттям

Мета: засвоїти, закріпити та систематизувати знання щодо основних напрямків боротьби з безробіттям; методів щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості.

План вивчення теми

1. Сутність безробіття і причини його виникнення.

2. Види безробіття і макроекономічні показники.

3. Соціальний захист безробітних.

4. Основні напрями щодо запобігання розширенню безробіття та зростання зайнятості.

Методичні рекомендації до самостійної роботи

Безробіття є невід'ємною складовою ринкової економіки, одним з негативних наслідків самої природи ринку, результатом дії його головного закону - попиту і пропозиції. Безробіття - незайнятість певної частини економічно-активного населення (трудових ресурсів) унаслідок об'єктивних причин (процесів), притаманних ринковій економіці, таких як циклічність розвитку економіки, протирічний характер НТП, високі темпи модернізації виробництва, дія закону народонаселення і т. ін. Безробіття, котре наступило внаслідок об'єктивних причин, зобов'язує суспільство турбуватися про громадян, які залишилися без роботи не зі своєї вини і не за власним бажанням.

Ст. 1 Закону України «Про зайнятість населення» дає таке визначення безробітного: «Особа віком від 15 до 70 років, яка через відсутність роботи не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів як джерела існування, готова та здатна приступити до роботи». Слід підкреслити, що це визначення безробіття стосується лише тих громадян, які самі шукають роботу, виявляючи економічну активність.

До категорії безробітних відносяться також особи, які не шукають роботу тому, що вже знайшли її і мають домовленість про початок роботи через певний проміжок часу, а також навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічна сутність безробіття полягає в тому, що за рахунок вимушеної незайнятості частини економічно-активних громадян суспільство позбавляється певної величини суспільного продукту, витрачаючись при цьому на утримання безробітних і членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні.

Соціальна сутність безробіття - в тому, що вимушено непрацюючі особи, які існують не на зароблені кошти, а на допомогу, маргіналізуються, не знаходячи самовираження в праці, і якщо безробіття стає тривалим, втрачають професіоналізм, виробничі навички, зневіряються і можуть деградувати як особистості.

Таким чином, безробіття в умовах ринкових економічних відносин є, з одного боку, невід'ємною, а з другого, - неприйнятною альтернативою зайнятості, проблемою, яку суспільству доводиться вирішувати щоденно шляхом проведення заходів державного регулювання зайнятості.

Організаційно-економічні причини безробіття в ринковій економіці, про які йшлося вище, полягають в руслі теорій, з позицій яких аналізується ринок праці та які розглядалися в навчальних дисциплінах «Економіка праці» та «Ринок праці». Так, основу виокремлення різних причин і видів безробіття становлять принципово різні погляди прихильників неокласичної і кейнсіанської теорій. Якщо неокласики пояснюють безробіття недосконалістю ринку праці, тобто мікроекономічними причинами, то у кейнсіанців воно є наслідком дефіциту сукупного попиту в економіці, тобто макроекономічних причин.

Оскільки людина залишається без роботи через об’єктивні причини розвитку ринкової економіки, то суспільство зобов’язане турбуватися про неї. Турбота суспільства реалізується державою у вигляді системи соціального захисту безробітних та членів сімей, котрі знаходяться на їх утриманні. Така система визначається законодавством кожної країни. В Україні її визначають Конституція України (ст. 46) і Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Законодавством мають визначатися такі аспекти соціального захисту безробітних:

• джерело, за рахунок якого здійснюється соціальний захист. В Україні — це Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття. Усі застраховані особи є членами цього Фонду;

• принципи виплати допомоги, які передбачають:

• умови виплати;

• терміни виплати;

• розміри виплати;

• умови невиплати;

• компенсації і гарантії у разі втрати роботи для тих прошарків населення, які не спроможні на рівних конкурувати на ринку праці.

Умовами виплати допомоги по безробіттю є обов’язкова реєстрація в органах державної служби зайнятості особи як безробітної з восьмого дня після подання і реєстрації письмової заяви та заведення картки персонального обліку. На допомогу по безробіттю мають право особи залежно від страхового стажу, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески.

До страхового стажу прирівнюється трудовий стаж, набутий працівником за час роботи на умовах трудового договору до набрання чинності згаданого закону про страхування на випадок безробіття.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб передпенсійного віку (за два роки до настання права на пенсію) — 720 календарних днів.

Право на допомогу зберігається у разі настання перерви страхового стажу з поважних причин, якщо громадянин після перерви протягом місяця зареєструвався в державній службі зайнятості як безробітний. У даному випадку поважними причинами є:

• навчання денної форми (ПТУ, вузи, аспірантура тощо);

• строкова військова служба;

• здійснення догляду за інвалідом I групи або дитиною — інвалідом віком до 16 років, а також за пенсіонером, який потребує постійного нагляду.

Можуть бути і деякі інші причини, передбачені законодавством України.

Виплата допомоги припиняється у разі працевлаштування або поновлення на роботі безробітного за рішенням суду. Тривалість виплати допомоги по безробіттю може скорочуватися на строк до 90 днів при звільненні з останнього місця роботи за власним бажанням, відмові від двох пропозицій підходящої роботи або професійної підготовки, приховуванні відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу, при порушенні умов і строку реєстрації та перереєстрації.

В Україні держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, у тому числі:

• жінкам, що мають дітей віком до шести років;

• одиноким матерям, які мають дітей до 14 років або дітей-інвалідів;

• молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби та якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), що залишилися без піклування батьків, а також особам, котрі замінюють їм батьків (як виняток);

• особам передпенсійного віку;

• звільненим після відбуття покарання або примусового лікування.

Для працевлаштування таких громадян місцеві адміністрації, місцеві ради за поданням центрів зайнятості бронюють робочі місця в організаціях, незалежно від форм власності. Умовами надання допомоги по частковому безробіттю є:

• простій, який має невідворотній та тимчасовий характер, що триває не менше місяця, але не перевищує шести місяців і не залежить від працівника і роботодавця;

• простій протягом місяця, охопивший не менше 30 % чисельності працівників, у яких простої становлять 20 % і більше робочого часу.

У разі сезонного характеру простою та якщо працівник відмовився від підходящої роботи або працює на другому підприємстві за сумісництвом чи проходить альтернативну службу, допомога по частковому безробіттю не сплачується.

Оскільки безробіття є неприйнятною альтернативою зайнятості, кожна держава розробляє заходи боротьби з ним. Це передбачається і міжнародними трудовими нормами. Існує два принципово різних підходи до скорочення безробіття або упередження його розвитку — американський («жорсткий») і шведський («протекціоністський»).

Американський підхід відображає сутність ліберального ринку праці. Він будується на субсидарному ставленні до людини, тобто спрямований зберігати намагання людини на самовідповідальність і самореалізацію з мінімальною відповідальністю суспільства за особу. Тому допомога по безробіттю при «жорсткому» підході сплачується не більше півроку, що спонукає особу шукати роботу. Ті, хто не знаходять роботи за цей період, переходять до групи бідних громадян, які проживають на державну допомогу.

Шведський підхід до державного регулювання зайнятості віддає перевагу активним заходам. Безробітних перенавчають новим професіям, створюють нові робочі місця, підтримують самозайнятість, мале підприємництво, здійснюють інші заходи щодо розширення сфери докладання праці. Такий підхід називається «протекціоністським» і є основою соціал-демократичного ринку праці. Саме він найбільш прийнятний для України.

Розглянувши різні види безробіття, підходи, щодо його запобігання, ознайомившись із принципами соціального захисту безробітних, з впевненістю можна зробити висновок — найнадійнішим заходом захисту безробітних є надання їм робочих місць. Виходячи з цих позицій, визначимо основні напрями боротьби з безробіттям, які вже впроваджуються та можуть бути впроваджені в Україні.

Якщо надане робоче місце є найнадійнішим захистом безробітного, то основним напрямом державної політики щодо запобігання розвитку безробіття та його зниження слід вважати розширення сфери докладання праці всіма заходами державного управління, включаючи раціональну інвестиційну структурну, фінансову, промислову, торгівельну і податкову політику.

Враховуючи реалії нашої економіки, одним з основних напрямів боротьби з безробіттям мають стати заходи щодо підвищення продуктивності праці. Це, по-перше, знизить собівартість, а відповідно і ціни товарів та послуг, зробивши їх доступними більшості громадян і конкурентоспроможними на зовнішньому ринку; по-друге, дасть можливість підвищити заробітну плату, пенсії, стипендії, збільшити інші трансферти. Підвищена таким чином купівельна спроможність вимагає збільшення товарів і послуг, а це сприятиме підвищенню виробництва, що, в свою чергу, потребує залучення додаткової робочої сили і збільшення зайнятості.

Однак і перший і другий напрями боротьби з безробіттям мають забезпечуватися підвищенням конкурентоспроможності робочої сили за рахунок підвищення її якості, а саме: зростання рівня загальної освіти, підвищення кваліфікації, розширення діапазону оволодіння працівниками професій і спеціальностей, розвитку таких необхідних складових відтворення якісної робочої сили, як медицина, культура, спорт. Конкурентоспроможність і висока кваліфікація робочої сили дадуть можливість, по-перше, виробляти конкурентноздатну на світовому ринку продукцію і за рахунок високої продуктивності забезпечити подальше економічне зростання; по-друге, досягти позитивних наслідків у трудовій міграції і відкрити шлях до широкого рівноправного входження у світовий ринок праці.

До основних напрямів боротьби з безробіттям слід віднести також постійне вдосконалення соціально-трудових відносин і колективних переговорів. Для України це має велике значення тому, що соціально-трудові відносини поки не мають достатнього розвитку, а колективні переговори почали проводитися лише з 1992 р. і потенціал їх удосконалення досить значний.

Дієвим заходом щодо боротьби з безробіттям є активна регіональна політика, передусім державні асигнування на розвиток відсталих регіонів. Серед опосередкованих важелів впливу мають місце надання податкових пільг і дотацій підприємствам та компаніям за створення робочих місць, компенсації витрат, пов’язаних з пошуком роботи та працевлаштуванням, прямі виплати підприємцям за кожного працевлаштованого, тобто широке впровадження економічно-заохочувальних заходів.

Все перелічене вимагає постійного вдосконалення діючих законодавчих актів з огляду як на негативний, так і на позитивний вплив глобалізації на розвиток національної економіки і соціальної політики, максимального врахування виникаючих під її впливом тенденцій.