42. Зміст психологічних поглядів г. Спенсера.

Р. Спенсер був одним із засновників позитивізму, в ході якого він і прагнув трансформувати методологію асоціативної психології. Основою позитивної психології Спенсер, як і Бен, робить теорію еволюції. Таким чином, в його теорії переплітаються впливу позитивізму, еволюційного підходу і ассоцианизма. Вперше з часів Декарта Спенсер звернувся до аналізу предмета психології, оскільки вважав його ототожнення з свідомістю незадовільним. Він переглянув предмет психології, визначивши його як співвідношення зовнішніх форм з внутрішніми, асоціації між ними. Таким чином, він розширив область психічного, включивши в неї не тільки асоціацію між внутрішніми чинниками, тобто асоціації в полі свідомості, але й зв'язок свідомості із зовнішнім світом. Спенсер писав про те, що існує об'єктивна психологія, що вивчає будову мозку, і суб'єктивна психологія, що займається станом душі. Досліджуючи різні стани душі, він прийшов до висновку, що існують паралельні етапи розвитку внутрішніх і зовнішніх (поведінкових) психічних актів.

Досліджуючи роль психіки в еволюції людини, у своїй узагальнюючої книзі по психології «Основи психології» (1870-1872) Спенсер писав про те, що психіка є механізмом адаптації до середовища. Так в науці з'явився новий підхід до детермінації психіки - біологічний, що прийшов на зміну механистическому поясненню. З цього підходу випливає, що психіка виникає закономірне на певному етапі еволюції, в той момент, коли умови життя живих істот ускладнюються настільки, що пристосуватися до них без адекватного їх відображення неможливо. Велике значення мав той факт, що Спенсер вивчав genesis психіки, виходячи з того, що психіка людини є найвища ступінь розвитку, яка з'явилася не відразу, а поступово, в процесі ускладнення умов життя і діяльності живих істот. Типова форма психічного життя - відчуття розвинувся з подразливості, а потім з найпростіших відчуттів з'явилися різноманітні форми психіки, що відображають пов'язані між собою рівні становлення свідомості і поведінки. Всі вони є своєрідними інструментами виживання організму, приватними формами адаптації до середовища. До таких приватних формами пристосування відносяться: свідомість поведінка відчуття рефлекс почуття інстинкт пам'ять навичка розум вольове поводження Спенсер також стверджував, що психічний розвиток треба розглядати з точки зору принципів диференціації та інтеграції, показуючи, як з окремих психічних якостей, які дані дитини від народження, формується психіка дорослої людини.

Спенсер розповсюдив закони еволюції не тільки на психіку, але і на соціальне життя, сформулювавши органічну теорію суспільства. Він говорив про те, що людині необхідно пристосовуватися не тільки до природи, але і до соціального оточення, тому його психіка розвивається разом з суспільством.

43. Роль в. Вундта в становленні експериментальної психології.

Вільгельм Вундт: "батько" експериментальної психології.

Німецька психолог, фізіолог, філософ В. Вундт (1832-1920) після закінчення медичного факультету в Тюбінгені працював в Берліні у І. Мюллера, захистив дисертацію в Гейдельберзі, де зайняв посаду викладача фізіології як асистента Гельмгольца. Ставши професором філософії в Лейпцигу, Вундт створив тут перший у світі лабораторії експериментальної психології (1879), перетворену потім в інститут.

Займаючись фізіологією, Вундт прийшов до програми розробки психології як самостійної науки, незалежної від фізіології і філософії (розділом якої її було прийнято вважати). У своїй першій книзі "Матеріали до теорії чуттєвого сприйняття "(1862), спираючись на факти, які стосуються діяльності органів почуттів і рухів, Вундт висунув ідею створення експериментальної психології, план якоїой був викладений в його "Лекціях про душу людини і тварин". План включав два напрямки досліджень: а) аналіз індивідуальної свідомості з допомогою експериментального контрольованого спостереження суб'єкта за власними відчуттями, почуття ми, уявленнями; б) вивчення "психології народів ", тобто психологічних аспектів культури мови, міфів, звичаїв.

Слідуючи цьому задумом, Вундт спочатку зосередився на вивченні свідомості суб'єкта, визначивши психологію як науку про "безпосередній досвід". Він назвав її фізіологічною психологією, оскільки відчувають суб'єктом стану вивчалися за допомогою спеціальних експериментальних процедур, більшість яких було розроблено фізіологією (переважно фізіологією органів). Так як продуктом діяльності цих органів є усвідомлювані суб'єктом психічні образи, то саме вони, на відміну від тілесної організації, розглядалися як особливий об'єкт вивчення, що відносяться вже не до фізіології, а до психології. Завдання вбачалася в тому, щоб ці образи ретельно аналізувати, виділяючи вихідні, найпростіші елементи, з яких вони будуються. Вундт використовував також досягнення двох інших нових розділів знання: психофізики, що вивчає на основі експерименту і за допомогою кількісних методів закономірні стосунки між фізичними подразниками і що викликаються ними відчуттями, і іншого напрямку, який визначає дослідним шляхом час реакції суб'єкта на пропоновані стимули.

На той час англійським вченим Гальтон була зроблена спроба експериментально вивчити, які асоціації може викликати в людини слово як особливий подразник. Виявилося, що на одне й те ж слово людина відповідає самими різними реакціями, притому не лише словесними, але і образними. Це спонукало Гальтона зайнятися класифікацією реакцій, підрахунком їх кількості, часу, що протікає від пред'явлення слова до реакції на нього, і т.д. І в цьому випадку застосовувалися кількісні методи.

Об'єднавши всі ці напрямки, Вундт показав, що на основі експериментів, об'єктом яких служить людина (тоді як раніше експерименти ставилися тільки на тварин), психологія може розроблятися як самостійна наука. Отримані результати були ним викладені в книзі "Основи фізіологічної психології "(1873-1874), що стала першою головною працею, за яким навчалися не тільки у самого Вундта, але і в інших центрах, де з'явилися фахівці з нової дисципліни - експериментальної психології.

"Батьком" експериментальної психології стали надалі називати Вундта.

Завдання психології, як і всіх інших наук, полягає, по Вундт, в тому, щоб: а) виділити шляхом аналізу вихідні елементи; б) встановити характер зв'язку між ними і в) знайти закони зв'язку з цим. Аналіз означав розчленовування безпосереднього досвіду суб'єкта. Це досягається шляхом інтроспекції, яку не слід змішувати зі звичайним самоспостереження. Інтроспекція - особлива процедура, що вимагає спеціальної підготовки. При звичайному самоспостереження людині важко відокремити сприйняття як психічний внутрішній процес від сприйманого предмета, який є не психічним, але даними в зовнішньому досвіді. Випробуваний повинен вміти відволікатися від усього зовнішнього, щоб дістатися до споконвічної "матерії" свідомості. Остання складається з елементарних, далі нерозкладних "ниток складових частин". Їм притаманні такі якості, як модальність і інтенсивність. До елементів свідомості відносяться також почуття (емоційні стани). Відповідно до гіпотези Вундта, кожне почуття має три вимірювання: а) задоволення - невдоволення, б) напруженості -- розслаблення, в) збудженості - заспокоєння. Прості почуття як психічні елементи варіюють по своїй якості і інтенсивності, але будь-яке з них може бути охарактеризований у всіх трьох аспектах. Ця гіпотеза породила безліч експериментальних робіт, в яких поряд з даними інтроспекції були використані також об'єктивні показники змін фізіологічних станів людини при емоціях.

Прагнучи відстояти самостійність психологічної науки, Вундт доводив, що в неї є власні закони, а досліджувані нею явища підлеглі особливої "психічної причинності". На підтримку цього висновку він посилався на закон збереження енергії. Матеріальне рух може бути причиною тільки матеріального ж. Для психічних явищ існує інше джерело, і вони, відповідно, вимагають інших законів. До цих законів Вундт відносив: принципи творчого синтезу, закон психічних відносин (залежність події від внутрішніх взаємин елементів - наприклад, мелодії від відносин, в яких знаходяться між собою окремі тони), закон контрасту (протилежності підсилюють один одного) і закон гетерогенності цілей (при скоєння вчинку можуть виникнути не передбачені первісної метою дії, що впливають на його мотив).

Теоретичні погляди Вундта стали предметом критики і до кінця сторіччя більшістю психологів були відкинуті. Його головний прорахунок вбачався у тому, що свідомість як предмет психології трактувалося їм виходячи з того постулату, що тільки сам суб'єкт здатний повідомляти про свій внутрішній світ завдяки інтроспекції (внутрішньому зору). Тим самим стверджувалося всесилля суб'єктивного методу. Завдання науки вбачалася Вундтом у витончений цього методу шляхом використання спеціальних експериментальних приладів. Спроба знайти власний предмет психології, який відрізняє її від інших наук, обернулася думкою про замкнутий у собі свідомості. Вундт справедливо вважав, що психологія не вправі була б претендувати на самостійне наукове значення, якщо б вона не вивчала і не відкривала особливі причинні фактори, які, визначають динаміку її процесів. Але його погляд на психічну причинність звелося до тій версії, що регулярне і законообразное протягом психічних процесів детерміновано ними ж самими. Залежність свідомості від зовнішніх об'єктів, обумовленість психіки діяльністю головного мозку, включеність психічної життя індивіда у світ соціальних зв'язків - все це усувалося зі сфери наукового аналізу.

До того ж, услід за філософом А. Шопенгауер, Вундт стверджував, що первинної абсолютної силою людського буття є воля, на яку покладалося об'єднання всіх елементів свідомості в цілісність за законом "творчого синтезу ". Відводи волі роль очолюючого початку в структурі свідомості, Вундт став на позиції волюнтаризму. Ця філософська концепція безсила дати причинне пояснення динаміку психічного життя і вчинків людини, оскільки Усе, що відбувається в цьому житті, зводить до особливої довільній силі, для дій якої немає закону.

Інтроспекціонізм у поєднанні з волюнтаризмом, відрізняли вундтовскую систему, зробили її об'єктом жорсткої критики з боку багатьох психологів, у тому числі тих, хто освоював експериментальні методи в школі Вундта. Широке застосування цих методів збагатило знання про психіку, зміцнило наукову репутацію психологічної науки. Але теоретична лінія Вундта виявилася тупиковою.

Надалі, залишивши експеримент, Вундт зайнявся філософією і розробкою задуманої ним ще в юності "другої гілки" психології, присвяченій психічному аспекту створення культури різних народів. Він пише десятитомної "Психологію народів ", що відрізняється великою кількістю матеріалів з етнографії, історії мови, антропології.

Відзначаючи дивну плодючість Вундта, дослідники підрахували, що за 68 років він написав 53 735 сторінок, тобто писав приблизно 2,2 сторінки на день, або по одному слову кожні дві хвилини. Навряд чи хтось прочитав все написане Вундтом.

Згідно Вундт, експериментальному вивченню підлягають тільки елементарні психічні процеси (відчуття, найпростіші почуття). Що ж до більш складних форм психічного життя, то тут експеримент з усіма його перевагами, доведеними-прогресом науки, непридатний. Це переконання Вундта було розвіяно подальшими подіями в психології. Вже найближчі учні Вундта довели, що такі складні процеси, як мислення і воля, так само відкриті для експериментального аналізу, як і елементарні.

Від Вундта прийнято вести родовід психології як самостійної дисципліни. Він створив найбільшу в історії цієї науки школу. Минулі цю школу молоді дослідники з різних країн, повернувшись на батьківщину, організували там лабораторії і центри, де культивувалися ідеї і принципи нової галузі знання, гідно преобретшей самостійність. Вундт зіграв важливу роль в консолідації співтовариства дослідників, які стали психологами-професіоналами. Дискусії з приводу його теоретичних позицій, перспектив застосування експериментальних методів, розуміння предмета психології та багатьох інших її проблем стимулювали поява концепцій і напрямів, що збагатили психологію новими науковими уявленнями.

Тим практикою робіт у галузі експериментальної психології і заявленою Вундтом теоретичної програмою виникло істотне неузгодженість. Тому якщо науково-організаторська діяльність Вундта-зіграла позитивну роль в оформленні психології як окремої від інших конкретних наук дисципліни, то його програмно-теоретична конструкція, неодноразово коректовані автором, не витримала випробування часом.

З впровадженням в психологію експерименту відкривається перший голова її літопису в якості самостійної науки. Саме завдяки експерименту пошук причинних зв'язків і залежностей в психології придбав твердий грунт. Намітилася перспектива математично точного формулювання реальних (а не уявних, як у Гербарт) психологічних закономірностей.

Досвід радикально змінив критерії науковості психологічного знання. До нього стали пред'являтися вимоги відтворюваності в умовах, які можуть бути знову створені будь-яким іншим дослідником. Об'єктивність, повторюваність, перевірюваність стають критеріями достовірності психологічного факту і підставою для його віднесення у розряд наукових.

Центрами психологічної роботи стають спеціальні лабораторії, що виникли в різних країнах. Спочатку пріоритет належав німецьким університетам. Паралельно інтенсивні дослідження проводилися в Росії та Сполучених Штатах Америки, в менших масштабах - у Франції, Англії, Італії та скандинавських країнах. У конкретній науково-дослідній практиці культивувалися напрямки, об'єднання яких оснастили повну наступального духу молоду науку експериментальним зброєю (психофізіології органів чуття, психофізики, Психометрія).