15. Дослід як джерело пізнання в працях р. Бекона.

Учень Роберта Гроссетеста Роджер Бекон (1210-1294) був представником опозиційного течії, що сформувався в Оксфордському університеті Англії у другій половині XIII в. Він виступав проти томізму і проти схоластики як такої. Р. Бекон вважав, що універсалії існують тільки в одиничному, яке в свою чергу, не залежить від мислячого начала. Він підкреслював не тільки суб'єктивність загального, як вважали прихильники номіналізму, але й об'єктивність одиничного. Він заперечував атомістичне вчення, яке говорило про неподільність атомів і порожнечі, і висунув ідею про комбінації якісно різних елементів, які утворюють конкретні речі. Головною роботою Р. Бекона був «Велика праця», що складається з семи розділів і містить теорію мислення людини, а також погляди на співвідношення науки і теорії. Обмежений в обсязі «Менший працю» представляв попередню роботу Бекона в скороченні. «Третій працю» являв собою переробку двох попередніх.

16. Розквіт арабської психологічної думки: Ібн аль-Хайсам, Ібн-Сіна, Ібн-Рушд.

Математика

У «Книзі коментарів до введенням в Начала Евкліда» Ібн ал-Хайсам намагався довести п'ятий постулат Евкліда. Доказ його був помилковим, але він вперше розглянув так званий «чотирикутник Ламберта», у якого три внутрішні кути — прямі. Він сформулював три можливі варіанти для четвертого кута: гострий, прямий, тупий. Обговорення цих трьох гіпотез багато разів виникало у пізніших дослідженнях п'ятого постулату.

У трактаті «Про вимір параболічного тіла» Ібн ал-Хайсам приводить формули для суми послідовних квадратів, кубів і четвертих степенів, і низку інших формул для сум рядів. За допомогою цих формул він проводить обчислення, рівносильне обчисленню визначеного інтеграла.

У трактаті «Про ізопериметричні фігури» Ібн ал-Хайсам зробив спробу довести, що коло має найбільшу площу з усіх фігур рівного периметра, а куля — найбільший об'єм з усіх тіл з рівними поверхнями.

Ібн ал-Хайсаму належать також твори «Про квадратурі кола», «Про вимір кулі», «Про побудову семикутника», «Про побудову п'ятикутника, вписаного в квадрат», «Про властивості висоти трикутника», «Про циркулі для конічних перетинів», «Про витяг кубічного кореня», «Про параболи», «Про гіперболи», «Про магічний квадрат». Відомо також, що він застосовував геометричні методи до рішення рівнянь 4-го ступеня

Оптика

Ібн ал-Хайсаму належить фундаментальна праця з оптики — «Книга оптики» в 7 книгах.

В області фізіологічної оптики він дає опис будови ока, слідуючи давньогрецькому вченому Галену, і на дослідній основі доводить неспроможність поглядів Платона і Евкліда про світло як про промені, які випускаються оком і «обмацують» предмети. Ібн ал-Хайсам висунув власну теорію, згідно з якою «природне світло і кольорові промені впливають на око», а «зоровий образ виходить за допомогою променів, що випускаються видимими тілами і потрапляють в око». Він вважав, що кожній точці спостережуваного предмета можна поставити у відповідність деяку сприймаючу точку ока. Він же дав правильне уявлення бінокулярного зору. Нарешті, він висловив припущення про скінченість швидкості світла.

Серед дослідів, проведених вченим, виділяються досліди з камерою-обскурою, досліди з заломлення світла і експерименти з різними видами дзеркал, що розвивають вчення Діокла.

У XII столітті цей твір було перекладено на латину під назвою «Скарб оптики» (лат. Opticae thesaurus), і він справив великий вплив на розвиток оптики в Європі. Перший великий європейський твір з оптики, «Перспектива» Вітело, являє собою в значній мірі переробку трактату Ібн ал-Хайсама.

Ібн ал-Хайсам склав також ряд трактатів про запальне скло і трактати «Про світло Місяця», «Про гало і райдугу», «Про властивості тіней».

Астрономія

Ібн ал-Хайсама належить низка творів з астрономії: «Про світло світил», «Про форми затемнень», «Про рух Місяця», «Про визначення полюса з найвищою точністю», «Про паралакс Місяця», «Про часові лінії», «Про сутність слідів, видимих на поверхні Місяця», «Про визначення азимута кібли» (кіблою називається напрям на Мекку), «Про визначення меридіана по одній тіні», «Про горизонтальний сонячний годинник», «Про відмінності в висотах світил», «Про способи спостережень», «Про визначення відстані між двома містами за допомогою геометрії» та інші.

У «Книзі про форму світу» Ібн ал-Хайсам розвиває викладені ал-Фаргані і ал-Хазином ідею про масивні ефірні орбіти планет.

Ібн ал-Хайсам показав, що кут падіння не пропорційний куту заломлення. Ґрунтовніше, ніж Птолемей, розглянув явище астрономічній рефракції. Оцінивши кут занурення Сонця під горизонт у момент початку ранішніх сутінків, визначив висоту земної атмосфери в 52 000 кроків. Першим згадав про збільшувальну дію скляного сферичного сегменту.

Авіценна(Ібн-Сіна) жив і створював свої праці обширної тематики протягом періоду, який зазвичай називають Золота доба ісламу. У цей період всебічно вивчались переклади греко-римських, перських та індійських текстів. Були поширені греко-римські тексти (напрямків платонізму, неоплатонізму, і арістотелізму) з коментарями представників школи Аль-Кінді, які їх адаптували до своєї системи знань, що ґрунтувалась на індійській науці — математиці, астрономії, алгебрі, тригонометрії, медицині. У східній частині Персії, Хорасані і Середній Азії правителями династії Саманідів, а у західній частині Персії та Іраці — династією Буїдів, були створені сприятливі умови для наукового і культурного розвитку. За часів правління Саманідів Бухара і Багдад була культурними центрами ісламського світу.

Поширилось вивчення Корану і Хадису. Також Авіценною та його опонентами зроблено вклад у подальший розвиток філософії, фікху і ісламської теології. Аль-Разі і Аль-Фарабі розробили методологію та основи знань з філософії і медицини. Авіценна мав доступ до великих бібліотек Балха, Хорезма, Горгана, Рея, Ісфахана і Гамадана. Під час перебування у Хорезмі Авіценна зустрічався з відомими науковцями того часу — Аль-Біруні, математиком Ібн Іракі, лікарем Аль-Хаммаром, філософом Аль-Масихі.

Абу-ль-Валід Мухаммед ібн Ахмед ібн Рушд, латинізовано — Аверро́ес (араб. Ibn Rushd) (1126 — 10 грудня 1198) — арабський філософ і лікар, представник арабського аристотелізму.

Жив в Андалусії і Марокко, був суддею і придворним лікарем. У трактаті «Спростування спростування» відкинув нападки Аль-Газалі на філософію. Розмежування раціональної релігії (доступної освіченим) та образно-алегоричної релігії (доступної всім) стало одним із джерел учення про двоїстість істини. Його раціоналістичні ідеї мали великий вплив на середньовічну філософію, особливо в Європі (аверроїзм). Святий Тома Аквінський був його опонентом. Українською мовою праці ібн Рушда перекладені Михайлом Якубовичем.