23.Територіальна спеціалізація і обмін, іх показники.

Результатами географічного поділу праці є територіальна спеціалізація діяльності людини і міжрегіональні зв’язки. Територіальна спеціалізація означає переважний розвиток на певній території найефективніших видів діяльності людини, що зумовлюють її господарський напрям. Вона характеризується підвищено концентрацією виробництва певних видів товарної продукції і послуг на базі спеціалізованої технології і становить території. Спеціалізованими вважаться ті види діяльності, які дають найбільше продукції і послуг на основі раціонального використання природних і соціально-економічних ресурсів, і які йдуть і на задоволення міжнародних потреб.

Для визначення територіальної спеціалізації використовують три основні групи показників: 1) коефіцієнти локалізації даного виду діяльності на території, 2) індекси подушного виробництва і споживання продукції, 3) індекси міжрайонної товарності продукції

Індексами локалізації є : а) відношення частки виробництва окремих видів продукції даної території до частки цієї продукції в країні. Б) відношення вартості товарної продукції даної території до сумарної вартості валової продукції цієї території; в) відношення частки виробленої продукції даної території до частки ї населення, національного доходу чи сукупного процесу.

Індекси подушного виробництва і споживання продукції характеризують відношення цих показників певної території до аналогічних загальнодержавних показників.

Індексами міжрайонної товарності продукції є: а) частка вивозу даної продукції досліджуваної території в обсягу всього вивозу країни б)співвідношення вивезеної і довезеної продукції даної території як за вагою, так і за вартістю.

Територіальна спеціалізація повинна бути ефективною, тобто забезпечувати максимальну економію праці і в найкоротші строки вирішувати поставлену проблему. Одним з методів розрахунку ефективності територіальної спеціалізації є виявлення раціонального ареалу споживання продукції будь-якого виробництва.

24. Рекреаційний напрямок розвитку вітчизняної суспільної суспільної географії.

Рекреаційна географія — це ще одна самостійна галузь знань суспільної географії. Рекреація — розвага, відпочинок, зміна дії, які характеризують не лише процес і заходи з відтворення сил людини, а й простір, де це відбувається.

Рекреаційний напрям суспільної географії має такі цілі: раціональне використання вільного часу для відновлення сил людини, що втрачаються в процесі праці та при виконанні громадських, побутових та інших занять, створення умов для її духовного фізичного розвитку. Він представлений географією оздоровлення, відпочинку та туризму. Рекреаційні функції є необхідною ланко в процесі суспільного відтворення, вони одночасно передбачають глибоку оцінку природно-географічного середовища з медико-географічної та ландшафтно-естетичної точок зору. Отже сформувалась нова галузь соціальної географії – рекрекаційна географія, що займається розробкою теоретичних та методичних засад територіальної організації сфери відпочинку та туризму. Наукову основу напряму становлять праці:Преображенського, Веденіна, Мироненка, Крачила та ін..

Обєктами вивчення – територіальні рекреаційні системи, складовими яких є: групи відпочиваючих, природні комплекси, технічна інфраструктура, сфера обслуговування, трудові ресурси, системи розселення. Сучасна рекреаційна діяльність населення має такі тенденції: зростання різноманітності та ускладнення комбінацій рекреаційних занять, посилення ролі активних видів діяльності.

Головними завданнями рекреаційної географії є:а) оцінка рекреаційних ресурсів, б) визначення рекреаційної ємності території та максимально допустимих рекреаційних навантажень.в) здійснення рекреаційного районування території, г) оптимізація розвитку і функціонування ТРС, д) розробка і впровадження комплексу заходів з підвищення рекреаційного потенціалу.