5.Зміст юридичної практики.

З часом, відповідно до нових вимог соціального прогресу, юридична практика зазнавала змін у бік розширення змісту, ускладнення структури, появи нових форм та засобів здійснення. Тому на сучасному етапі до змісту юридичної практики (діяльності) відносять не тільки складання документів, консультування та участь у судовому засіданні, а також багато інших юридичне значущих дій. До вже існуючого переліку слід додати: попередження, припинення та розслідування правопорушень, притягання до юридичної відповідальності, виконання покарань, підготовка та прийняття нормативно-правових актів, здійснення право-виховної та науково-дослідницької діяльності, реєстрація та статистичний облік правових явищ, результатів юридичної діяльності . Ці дії можна розглянути, як форми прояву юридичної діяльності та структурно розкласти на окремі акти поведінки, які поєднуються єдиним напрямом та метою юридичної роботи. Наприклад, у межах правотворчого процесу виділяємо: формування творчої групи, написання проекту закону, узгодження та доробку проекту, внесення на обговорення до правотворчого органу та інше. У межах притягання до юридичної відповідальності можна виділити вивчення фактичних обставин справи, збір додаткової інформації, вивчення особи правопорушника, вибір виду та міри покарання, з'ясування пом'якшуючих обставин, підготовку та винесення рішення по справі тощо.

Види юридичної практики

Щодо визначення видів юридичної практики, яка охоплює своїм поняттям окремі акти поведінки та форми юридичної діяльності, то найбільш значущою слід признавати класифікацію за суб'єктами (судова, прокурорська, законодавча, слідча та інші), а також класифікацію за змістом інтелектуальної діяльності (пізнавально-пошукова, реконструктивна, організаційна, реєстраційна, комунікативна), яку пропонує О.В. Шмоткін16. Інші види та підстави класифікації юридичної практики мають значимість лише у зв'язку з проведенням конкретно-цільового дослідження, що у даному випадку не ставиться за мету.

Для з'ясування соціальної цінності юридичної практики необхідно звернутися до розгляду її функцій - основних напрямів впливу на суспільні відносини. Традиційним є підхід поділу функцій на спеціально-юридичні та загально - соціальні з метою виявлення більш значущих, цілеспрямованих та відносно-значущих, побічних напрямів впливу. Нами вже було відмічено, що юридична діяльність має багатоаспектний характер тому, що здійснюється у різноманітних сферах людської діяльності, відносно до регулятивних можливостей права, а у зв'язку з цим залишає певні "сліди свого перебування". Це і буде загальний вплив на економічні, політичні, культурні, ідеологічні, організаційно-управлінські відносини, на підставі чого, ми виділяємо відповідні функції. Але є такі напрями впливу на суспільні відносини, в яких розкривається основний зміст юридичної діяльності та відбувається досягнення наміченого правового результату. Тому дані напрями впливу називаються спеціально-юридичними функціями, серед яких, відповідно до аналогічних функцій права, виділяють регулятивну та охоронну. На більш конкретному рівні, виходячи з завдань, що вирішуються у процесі юридичної практики, спеціально-юридичні функції можуть бути поділені на підфункції або функціональні компоненти, які тісно пов'язані з регулятивною та охоронною функціями, співвідносяться з ними, як частка і ціле. Серед таких підфункцій можна виділити уповноважуючу, превентивну, виховну, дослідницьку, розслідувальну, судову, захисну, правовідновлюючу, пошукову індивідуально-організаційну, реестраційно-засвідчувальну. Кожна з них є лише напрямом функціонування та наповнюється змістовно практичними діями у межах конкретної юридичної спеціальності.

Ще одним важливим аспектом розуміння сутності юридичної практики є з'ясування її співвідношення та взаємодії з юридичною наукою. Теорія і практика по суті невід'ємні речі, які не можуть існувати окремо одна від одної. В цілому, головним завданням юридичної науки є вирішення потреб та інтересів громадянського суспільства, окремих його суб'єктів у ході здійснення юридичної практики. Відповідно до цього, зворотній зв'язок існує у бік теорії. Факти реальної дійсності являються предметами науково-теоретичних досліджень, в результаті чого ми отримуємо певні висновки, узагальнення, закономірності, будуємо прогнози на майбутнє. У теоретико-пізнавальній діяльності практика має виключне значення тому, що виступає в якості одного із засобів засвоєння теоретичних положень, переведення їх з ряду уявлень у площину професійних навичок та вмінь. Саме практика підказує ті питання, які потребують свого ретельного вивчення. У ході практичної діяльності накопичується досвід юридичної роботи, що потім підлягає теоретичній переробці, передачі іншим суб'єктам. Наприклад, у процесі прийняття закону або іншого нормативно-правового акту використовуються пропозиції вчених-юристів, які готують той чи інший проект, узгоджують його з потребами практики. До окремих положень проекту, навіть слів, можуть надаватися пояснення, ґрунтовні докази, порівняльний аналіз. Всі наукові знання, стосовно правил та прийомів створення норм права, їх формалізації, прийнято називати правилами юридичної техніки. У ході розслідування правопорушень також використовуються теоретичні знання, як методика проведення окремих слідчих дій, володіння нормативним матеріалом або закономірностями перспективи юридичної справи тощо. При цьому можуть використовуватися теоретичні знання фахівців не юридичної сфери для надання висновків по окремим питанням. Це, наприклад, психологи, викладачі, мистецтвознавці, які своїми теоретичними рекомендаціями допомагають вирішенню справи, встановленню істини. Використання теоретичних знань у юридичній діяльності значною мірою впливає на її ефективність.