38. Чорний піар як маніпулятивна технологія

Чорний піар - це піар, націлений на дискредитацію конкурента. Причому способи дискредитації можуть бути різними - законними й незаконними, але саме дискредитація є основним показником "чорності" піаркампанії незалежно від того, наскільки наведена інформація відповідає істині.

До чорного піару варто відносити надання свідомо помилкової інформації або поширення інтимних подробиць про приватне життя людини, її психосоматичні особливості незалежно від того, наскільки достовірні ці відомості.

Таким чином, незалежно від нюансів формулювань можна зробити висновок, що чорний піар - це дії, спрямовані на те, щоб заплямувати ім'я іншої людини в очах громадськості. Боротися з ним досить складно: по-перше, в пострадянських країнах ще не вироблене відповідне законодавство (натомість столітня історія західного піару передбачає вирішення подібних питань у судовому порядку); по-друге, чорний піар побудований на принципах сугестії, а змінити ідею, зафіксовану на підсвідомому рівні, досить складно.

При подібному розумінні суті чорного піару неправда розглядається як суттєвий компонент сугестії й прагматична основа чорного піару. Неправда -це й приховання правди, і підміна тези, й необ'єктивна аргументація, і напівправда, й непомірні зізнання в любові. Неправда в чорному піарі - особливий феномен: вона прикривається фактичністю, повинна викликати безумовну довіру. Неправда "розмиває" суспільну свідомість і підриває довіру до влади. Ситуація модного нині голосування "проти всіх" - також результат недовіри до всіх.

Яскравим прикладом сугестивного впливу чорного піару можуть бути рейдерські атаки на банки в Україні й Росії у 2008-2009 рр. Події розвивалися таким чином: вкладники "Далькомбанку" одержали SMS-повідомлення про те, що 8 жовтня банк оголосить себе банкрутом. За три дні клієнти зняли з його рахунків 2,4 млрд руб. У Єкатеринбурзі схожі повідомлення одержували клієнти банків "Північна скарбниця", "Банк 24.ру" й "Уральський банк реконструкції й розвитку". Ці інциденти активно висвітлювали регіональні ЗМІ, які посилили паніку серед вкладників. Таким чином, рейдери розробили "чорний" сценарій, заснований на тому самому сугестивному принципі "внесеного занепокоєння". Трохи пізніше цей же принцип спрацював і при рейдерській атаці на українські банки "Промінвест", "Надра" тощо.

Навмисно перекручена, неправдива інформація з метою заплямувати опонента - також чорний піар. Зазвичай його використовують, коли не вистачає реальних аргументів. Чорний піар розрахований на тих, котрі не визначилися. Його ефективність залежить від сили сугестивного впливу й розміру цієї групи.

У наведеній концепції чорний піар відносять до "брудних" технологій. Політологи запевняють, що грамотний чорний піар здатний відібрати в політика або політичної сили близько відсотка голосів виборців при тому, що партії для проходження в парламент потрібно побороти трипроцентний бар'єр. Дії чорного піару завжди засновані на сугестивних технологіях, які заміняють якісну аргументацію.

Дехто відносить чорний піар до ідеального способу конкурентної боротьби. У Росії цієї концепції дотримується А.Вуйма, відомий піарник, генеральний директор санкт-петербурзького інформаційного агентства "Духовна спадщина", серед західних фахівців - К.Бредмайер, тренер № 1 у галузі комунікативної техніки для всієї німецькомовної Європи. А.Вуйма уважає, що побудований на брехні чорний піар приречений на провал. Найдієвіша стратегія полягає в тому, щоб виявити в конкурента справжній дефект і оголосити про цей факт від імені якоїсь громадської організації. На думку піартехнологів, які дотримуються цієї концепції, білий піар себе ізжив, оскільки саме завдяки білим піарникам у Росії й Україні складається вкрай негативне ставлення до піару як такого. Люди впевнені, що піарники готові за гроші хвалити все що завгодно. А.Вуйма зауважує, що чорний піар незабаром витисне брудний піар, оскільки професійний чорний піар набагато ефективніший та успішніший.