Двовимірне трактування стилів лідерства: класифікація університету Огайо.
Результат подальшої еволюції поведінкового підходу в контексті досліджень лідерства (на основі робіт МакГрегора, Левіна, Лайкерта, Реддіна) – двовимірне трактування стилів лідерства:
Класифікація стилів лідерства, розроблена в університеті штату Огайо
На противагу дослідженням Лайкерта та МакГрегора у даній класифікації керівники можуть поводити себе так, що це буде одночасно орієнтацією і на роботу, і на людину. При цьому було розроблено систему, згідно з якою поведінка керівника класифікується за двома параметрами
1)структурою (розподіл керівником ролей між підлеглими, розклад завдань і пояснення щодо їх виконання, планування та складання графіків робіт, розроблення підходів до виконання робіт, виявлення керівником занепокоєння щодо виконання робіт); 2)увагою до підлеглих (участь керівника у двосторонньому спілкуванні, допуск участі підлеглих у прийнятті рішень, спілкування в доброзичливій і непогрозливій манері, надання можливості людям задовольняти свої потреби, пов’язані з роботою).
49. Управлінська решітка Блейка і Мутона.
2. Управлінська решітка стилів лідерства Блейка і Мутона
Блейк і Мутон побудували решітку (схему), що містить 5 основних стилів керівництва і ранжування “турботи про людей” і “забезпечення ефективного виробництва” за шкалою від 1 до 9 (рис. 30).
Середня та чотири крайні позиції решітки такі:
– збіднене управління. З боку керівника необхідне лише мінімальне зусилля, щоб досягти такої якості роботи, яка дозволить уникнути звільнення;
1.9 – управління “заміським клубом”. Керівник зосереджується на добрий людських взаємовідносинах, проте мало турбується про ефективність виконання завдань;
5.5 – організаційне управління. Керівник досягає прийнятної якості виконання завдань шляхом балансування ефективності та доброго морального настрою;
9.9 – групове управління (команда). Завдяки посиленій увазі до підлеглих і ефективності керівник досягає того, що підлеглі свідомо прагнуть виконувати організаційні завдання. Це забезпечує і високий моральний настрій, і високу ефективність.
Ситуаційний підхід до лідерства: моделі Мітчела і Хауса та Фідлера.
1. Ситуаційна модель лідерства “шлях – мета” Мітчела і Хауса
Дана ситуаційна модель лідерства має багато спільного з мотиваційною теорією очікування, Згідно з даним підходом керівник може спонукати своїх підлеглих до досягнення організаційних цілей, впливаючи на шляхи досягнення цих цілей, зокрема, за допомогою таких прийомів:
роз’яснення того, що очікується від підлеглого;
надання підтримки, наставництво і усунення перешкод;
спрямування зусиль підлеглих на досягнення мети;
створення у підлеглих таких потреб, що перебувають в компетенції керівника, які він може задовольнити;
задоволення потреб підлеглих, коли мета досягнута.
При цьому головними ситуаційними чинниками при виборі стилю керівництва є особистісні якості підлеглих і вимоги та впливи з боку зовнішнього середовища.
2. Ситуаційна модель лідерства (керівництва) Фідлера розглядає три змінні:
відносини між керівником і членами колективу (лояльність, яку виявляють підлеглі, їх довіра до свого керівника та привабливість особистості керівника для виконавців);
структура завдання (звичність завдання, чіткість його формулювання та структуризації, а не розпливчастість і безструктурність);
посадові повноваження (обсяг законної влади, пов’язаної з посадою керівника, яка дозволяє йому використовувати винагороду, а також рівень підтримки, який надає керівникові його формальна організація).
За Фідлером, хоча кожній ситуації й відповідає свій стиль керівництва, стиль того чи іншого керівника залишається в цілому постійним. При цьому ситуація значно впливає на ефективність роботи керівника в контексті трьох зазначених вище змінних.