Тема 6. Діагностика самосвідомості особистості

Вимоги до психодіагностики дошкільників з типовим розвитком за Р.С. Немовим:

• Урахування відносно низького рівня прояву свідомості, що можна розглядати в контексті психодіагностики як довільність, вольовий контроль та опосередкованість мовленням основних пізнавальних процесів дитини (сприймання, уваги, пам'яті, уяви, мислення).

• Урахування відносно низького рівня прояву самосвідомості дошкільників, який виявляється в тому, що діти до чотирирічного віку ще досить мало усвідомлюють власні особистісні якості та не в змозі дати правильну оцінку своєї поведінки.

• Необхідність застосування зовнішньої експертної оцінки під час проведення особистісної та поведінкової діагностики дітей дошкільного віку для підтвердження достовірності одержаних результатів.

• Урахування труднощів та обмежень щодо застосування методик психодіагностики опитувального типу.

• Методики та їх завдання мають враховувати провідний (ігровий) вид діяльності дошкільників, бути цікавими та зумовлювати інтерес упродовж усієї процедури психодіагностики.

• Тестові завдання не повинні вимагати значної кількості часу.

• Можливість застосування у старшому дошкільному віці модифікованих методик психодіагностики, розрахованих на вивчення психологічних особливостей школярів і дорослих людей.

Основними вимогами до психологічного діагностичного інструментарію є

стандартизація, надійність та валідність.

Стандартизація – це одноманітність процедури проведення і оцінки виконання діагностичних завдань, тобто уніфікація інструкцій, бланків діагностики, способів реєстрації результатів, умов проведення обстеження.

Надійність – означає відносну постійність, стійкість, узгодженість результатів діагностики, тобто їх точність. Отже, при будь-якій діагностичній процедурі необхідно враховувати чинники, що можуть знижувати точність вимірювань, а саме: 1) нестабільність властивості, що діагностується; 2) недосконалість діагностичних методик (недбало складена інструкція, завдання за своїм характером різнорідні, нечітко сформульовані рекомендації щодо проведення діагностичної процедури,

недосконала система оцінювання результатів тощо); 3) змінна ситуація обстеження (час дня, освітленість приміщення, наявність або відсутність сторонніх шумів тощо); 4) зміна проведення діагностики діагностом (зміна подання інструкції, стимульного матеріалу тощо); 5) коливання у функціональному стані досліджуваного (хороше самопочуття – стомлення тощо); 6) суб'єктивність в способах оцінки і інтерпретації результатів.

Одним з найважливіших засобів підвищення надійності психодіагностичної методики є одноманітність процедури обстеження, її чітка регламентованість. При такій стандартизації процедури дослідження можна істотно зменшити вплив сторонніх випадкових чинників на результати діагностики та забезпечити їх надійність.

Валідність за А.Анастазі – це поняття, яке означає, що вимірює діагностичний інструментарій та наскільки добре він це робить. Тобто валідність – це комплексна характеристика, яка охоплює, з одного боку, відомості про те, чи придатна методика для вимірювання того, для чого вона була створена, а з іншого боку, яка її дієвість, ефективність, практична корисність.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної психології проблема діагностичного інструментарію є досить актуальною, оскільки: а) психодіагностичні методики є загально доступними для непрофесіоналів; б) методичні розробки переважно є не вітчизняними, тобто не апробовані та валідизовані на нашій вибірці; в) методичні розробки некоректно передруковуються, через що втрачають авторство; г) методичні розробки в методичних посібниках досить часто не мають докладної інструкції та процедури оцінювання, а також містять помилки у стимульнуому матеріалі та обрахунку результатів, що утруднює, а підчас і унеможливлює адекватну діагностичну роботу психологів практиків.