Тема: Економічне районування

1. Суть економічного районування.

2. Основні районоутворюючі фактори.

3. Принципи і критерії виділення районів.

4. Ієрархія економічних районів, їх типи.

5. Функціональна структура економічних районів.

6. Мережа економічних районів України.

1. Основою формування економічних районів є територіальний поділ праці, що зумовлює виробничу спеціалізацію окремих територій і розвиток міжнародної кооперації.

Об’єктивними умовами виділення і розвитку економічних районів виступають наявні природні ресурси, особливості економічно-географічного положення території, чисельність населення, виробничий потенціал, рівень господарського освоєння території. Сам процес економічного районування являє собою доцільний, науково-обгрунтований поділ країни на економічні райони.

Район завжди є територією з цілісною системою зв’язків, він внутрішньо неоднорідний, тобто володіє певною функціонально-територіальною структурою і внутрішньою організацією.

Район повинен характеризуватись такими ознаками, як спеціалізація і комплексність діяльності людини, та наявність певного органу управління цією діяльністю.

В основу кожного району становить відповідний комплекс.

Отже, економічний район це форма територіальної організації господарства, що утворюється на основі суспільного-територіального поділу праці, виникнення і формування районних ТВК.

2. На формування економічних районів впливають різні фактори:

   • природні;

   • економічні; (головний)

   • історичні

Головним районоутворюючим фактором є суспільний територіальний поділ праці. Він проявляється у господарській спеціалізації окремих частин території країни на різних видах виробничої діяльності відповідно до їх природних умов і наявних трудових та інших ресурсів.

Другим важливим районоутворюючим фактором є територіально-виробничі комплекси (ТВК) в яких сформовані галузі спеціалізації окремих територій. До основних районоутворюючих факторів належать також найбільші міста країни – великі регіональні і індустріальні центри із зонами економічного тяжіння до них периферійних територій.

Важливе важливе районоутворююче значення мають особливості ЕГП території району. Вони значною мірою впливають на формування спеціалізації його господарства. (Н-д вихід Південного району до берегів Чорного моря обумовив значний розвиток портово-промислових центрів, суднобудування , курортно-туристичного комплексу, рибальства).

На утворення економічного району великий вплив мають природні умови і ресурси.

Важливу роль відіграє також транспорт. Наявність розвинутої транспортної мережі на певній території впливає на темпи формування економічного району, забезпечує здійснення широких міжрайонних зв’язків.

Значний вплив на формування економічних районів має національно-політичний устрій та адміністративно-територіальний поділ країни.

3,4. В науковій літературі обґрунтовується ряд критеріїв і принципів економічного районування .

До основних належать такі:

* загальний економічний район має бути великою економічно цільною територією, на якій є значні природні ресурси для визначення його господарської спеціалізації і забезпечення сучасного перспективного розвитку;

* розміри території великих економічних районів повинні відповідати вимогам скорочення перевезень масових вантажів в межах району до економічно доцільних відстаней;

* економічний район повинен являти собою виробничо-економічну територіальну єдність, яка створюється розвиненими внутрішніми виробничими зв’язками і мати спеціалізацію господарства у масштабі країни;

* на території економічного району повинен бути сформований потужний комплекс, основу якого становить ТВК з такою функціональною структурою

 профілюючі галузі (галузі спеціалізації району в масштабах країни), які включають до свого складу кілька галузей промисловості і с/г;

 суміжні галузі забезпечують комбіновану переробку сировини а також обслуговують потреби галузей спеціалізації району (виробництво напівфабрикатів, ремонт обладнання, виробництво будівельних матеріалів, тощо);

 місцеві галузі задовольняють своєю продукцією чи послугами потреби свого району та існують незалежно від його спеціалізації в масштабі країни, активно впливають на підвищення рівня життя населення;

 обслуговуючі галузі постачають основним електроенергію, тепло, воду будівельні матеріали і забезпечують потреби в ремонті, транспортних засобах, послугах науки, культури, охорони здоров’я, тощо.

При виділенні економічного району повинно враховуватися ЕГП території і його вплив на особливості розміщення ПС;

до складу великих економічних районів повинні повністю включатися території адміністративних республік без порушення їх меж.

5. Наукова і практична необхідність диференційованого підходу до вивчення територіально-господарських відмінностей у межах країни обумовлює також потребу систематизації різних економічних районів.

Науково обґрунтованим є об’єктивне існування двох типів економічних районів:

• галузевих;

• загальних або багатогалузевих.

Галузеве економічне районування потрібне для вивчення особливостей розміщення, проблем розвитку окремих галузей вир-ва.

Наприклад, у с/г виділяють райони вир-ва технічних і зернових культур, виноградарства, а в промисловості – райони вугільної, металургійної, хімічної та інших галузей.

Галузеві економічні райони є складовою частиною загальних економічних районів.

Загальне економічне районування базується на регіональних народногосподарських комплексах, в основі яких знаходяться ТВК різного ступеня сформованості або їх складові частини.

За цим районуванням виділяються три підтипи економічних районів:

1. великі (макрорайони);

2. середні (мезорайони);

3. малі (мікрорайони);

Великі економічні райони – це поділ території країни на найбільші територіальні частини, які об’єднують кілька адміністративних областей. Виникнення і розвиток великих економічних районів може відбуватися в країнах з територією не менше 300-500 тис. км².

Ці райони використовуються для довгострокового прогнозування розвитку і розміщення ПС, формування загальнодержавних баз промислового чи сільськогосподарського вир-ва.

У великих районах крім галузей спеціалізації повинні розвиватись інші галузі з метою більш повного використання місцевих ресурсів.

Середні економічні райони це територія однієї невеликої країни чи адміністративної області, краю. На території цих районів знаходяться ядра крупно районних ТВК або їх складові частини, тут; основну роль відіграють великі багатофункціональні міста, які є найбільшими промисловими і транспортними вузлами.

Ці райони використовуються як для прогнозування рівня розвитку вир-ва і невиробничої сфери та розробки державних програм галузевого розвитку, так і для управління господарською діяльністю.

Малі райони відповідають території внутріобласних адміністративних районів.

В цих районах основними галузями вир-ва є рослинництво, тваринництво і місцева промисловість, що переробляє сільськогосподарську сировину.

Низові райони в умовах планової системи розвитку господарства і навіть в умовах перехідного до ринкової економіки періоду використовуються для поточного планування і оперативного управління розвитком вир-ва.

Ця функція в умовах поширення приватної власності на засоби вир-ва буде зменшуватися.