Тема: Природно-ресурний потенціал і його економічна оцінка в процесі рпс

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура.

2. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів та природних умов.

3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу України та її території

4. Ресурсозбереження.

1. На всіх етапах історичного розвитку суспільства виробництво матеріальних благ є процесом взаємодії людини з природою. В сучасних умовах посилюється взаємозалежність господарства і природи. Розвиток продуктивних сил в умовах ринкової економіки пов’язаний з включенням у господарство краю дедалі більшої кількості природних ресурсів та природних умов і збільшення навантаження на навколишнє середовище.

Природно-ресурсний потенціал важливий фактор розміщення продуктивних сил, який включає природні ресурси і природні умови.

Під природними ресурсами розуміють тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку продуктивних сил можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні ресурси є матеріальною базою виробництва, постійно споживаються ним і вимагають свого повного відновлення у натуральній формі.

Природні умови – це тіла і сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності людей.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

• географічне положення;

• кліматичні умови;

• особливості рельєфу;

• розміщення природно-ресурсного потенціалу.

Розрізняють такі структури природно-ресурсного потенціалу:

* компонентна (мінеральні, земельні, водні, лісові, біологічні, рекреаційні, кліматичні…);

* організаційна (за ознакою вичерпності ресурсів бувають

• невичерпні ( сонячна радіація, енергія води, вітру

• вичерпні відновлювані (грунти, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо)

• вичерпні невідновлювальні ( мінеральна сировина, природні будівельні матеріали

* функціональна (ресурси виробничого і невиробничого призначення, промислового і сільськогосподарського).

2. Використання в економічній системі природних ресурсів вимагає їх адекватної оцінки.

Існує два основних види оцінки :

• технологічна (виробнича),

• економічна

Технологічна оцінка – виявлення ступеня придатності до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання ( виражається в балах або категоріях).

Економічна оцінка - характеризує економічні результати використання природних ресурсів та економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище. Природний ресурс може оцінюватись двома способами: за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві; за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування.

При оцінюванні ресурсів слід враховувати, що освоєння їх окремих видів не є ізольованим процесом. Наприклад, при видобутку вугілля відбуваються зміни якості й стану інших ресурсів – земельних, водних і т.д.

Для розміщення галузей народного господарства велике значення мають кількісні параметри певного виду ресурсу.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на групи

* балансові – використання яких економічно вигідно.

* позабалансові – які експлуатувати не вигідно.

При вивченні ПРП необхідно виходити з таких принципових положень:

▪ будь-якій території властиве своє сполучення природних ресурсів, між якими існують стійкі взаємозв’язки; чим менша територія, тим вагомішими можуть бути між ресурсні зв’язки, тобто зміна одного ресурсу може викликати зміну інших;

▪ поняття ПРП слід застосовувати не до окемо взятого природного ресурсу, а до сукупності на досліджуваній території;

▪ сама величина ПРП динамічна, тобто змінюється в процесі освоєння;

▪ використання ПРП має свої часові періоди, протягом яких ресурсів буде достатньо для сталого регіонального розвитку.

3. Україна має не тільки різноманітний, а й потужний ПРП. Серед інших виділяються мінеральні, земельні та рекреаційні ресурси. Досі найактивніше використовувалися мінеральні й земельні ресурси, що значною мірою вплинуло на економічний потенціал України. Це дістало вияв у формуванні промислових агломерацій з виробництва продуктів паливно-енергетичного, металургійного, хімічного, будівельного та інших міжгалузевих комплексів. Близько 50 промислових вузлів України й нині зберігають чітку природно-ресурсну орієнтацію. Територіальний розподіл ПРП нерівномірний, що позначається на галузевій і територіальній структурі виробництва регіонів.

Мінеральні ресурси

Станом на початок 2007 року в Україні виявлено близько 20 000 родовищ і проявів 113 видів корисних копалин, з яких 9143 родовища 97 видів корисних копалин мають промислове значення і враховуються Державним балансом запасів.

До промислового освоєння залучено 3310 родовищ. На базі цих родовищ працює понад 2000 гірничодобувних та переробних підприємств вугільної, нафтодобувної, газової, сланцевої, марганцеворудної, гірничо-хімічної та інших галузей.

Україна займає провідне місце у світі за запасами і видобутком багатьох корисних копалин. Їх частка становить 12,3% загальносвітових запасів залізних руд, близько 43% марганцевих.

Основні райони видобутку ресурсів подані у таблиці.

Групи	Назва	Основні родовища
Паливні корисні копалини	Камяне вугілля	Донецький басейн Львівсько-Волинський басейн
	Буре вугілля	Дніпровський басейн
	Торф	Північні і Західні райони України
	Нафта і природній газ	Предкарпатська нафтогазоносна область Дніпровсько-Донецька нафтогазоносна бласть, Причорноморсько-Кримська нафтогазоносна область
	Горючі сланці	Кіровоградська, Чернігівська області
Рудні корисні копалини	Залізні руди	Криворізький басейн Керченський басейн Кременчуцький район Білозерський район
	Марганцеві руди	Нікопольський басейн
	Ртутні руди	Донбас
	Мідні руди	Карпати, Волино-Подільська плита, Донбас
	Титанові руди	Український щит
	Нікелеві руди	Український щит
	Золото	Карпати
Нерудні корисні копалини Графіт Кіровоградська, Запорізька Дніпропетровська, Донецька області Фосфорити, сірка Львівська , Івано-Франківська області Крейда Воронезький масив Мармур Крим Вапняки Крим Граніт Житомирська область Озокерит Передкарпаття

Кліматичні умови і ресурси

Клімат – помірно континентальний, за вийнятком вузької смуги Південного берегу Криму з рисами субтропічного клімату. Характерно збільшення континентальності з заходу на схід і майже широтний розподіл опадів, вологості повітря, вітрового режиму. В Карпатах і Кримських горах відбувається зміна кліматичних особливостей з висотою.

Циркуляція атмосфери: В Україну надходять морські повітряні маси з Атлантичного океану і континентальне повітря з Євразії. Над Україною панує помірне повітря. Лише на Південий берег Криму проникає тропічне повітря.

Середня температура січня – від –2 ⁰с на заході,

До –7,5 ⁰с – на Південному березі Криму;

Липня – від +18 ⁰с на заході,

До +22 ⁰с на півдні.

Кількість опадів: зменшується з північного заходу (700мм) на південний схід (300мм). У Карпатах – більше 1500мм. Криму – 1000мм.

Водні ресурси

Водні ресурси України формуються за рахунок притоку транзитних річкових вод із зарубіжних країн. Місцевого стоку і підземних вод. В цілому Україна належить до малозабезпечених місцевими водними ресурсами держав.

Моря

Назва	Характеристика
Чорне	Внутрішнє море басейну Атлантичного океану; площа 422 тис. км2, середня глибина 1271м; температура поверхневих вод влітку +24,+26 0с, взимку +6,+80с; солоність 14-18 0/00. На узбережжі Чорного моря розташовані найбільші в країні рекреаційні райони – Південий берег Криму, Одеський. В останні роки погіршилася екологічна ситуація в басейні Чорного моря.
Азовське	Внутрішнє, найбільш мілководне море басейну Антлантичного океану і земної кулі. Площа 39 тис. км2, середня глибина 7.4м; солоність 13-14 0/00. На узбережжі – рекреаційні зони. Екологічна система в звязку з нераціональним природокористуванням перебуває під загрозою знищення.

Річки

Річкова мережа нараховує більше 70 тис. Рік, із них тільки 14 мають довжину більш 500км. Всі ріки належать до басейну Антлантичного океану (96% території басейну Чорного і Азовського морів; 4% території до басейну Балтійського моря). Переважає змішане живлення. Повінь - навесні.

Озера

В Україні – 3000 озер. Найбільші Світязь у Поліссі; Ялпуг у заплаві Дунаю.

Переважають лиманні, залишкові, карстові, вулканічні, дельтові, плавневі озера за походженням їх улоговин.

Територіальний розподіл водних ресурсів не відповідає розміщенню водоємних галузей господарського комплексу. Усунення територіальної та часової нерівномірності розподілу стоку водозабезпечення в Україні відбувається за допомогою водосховищ, ставків, великих каналів, водопроводів.

Ресурси водних басейнів використовується нераціонально. На технологічні потреби йде близько половини питної води. Її втрати під час транспортування становлять 10-20%. Позитивною тенденцією є є збільшення частки оборотного та повторно послідовного водопостачання води у виробничих процесах.

Земельні ресурси

За земельною територією Україна є най більшою країною Європи. Господарське освоєння території становить 92%, при цьому сільськогосподарське освоєння земель перевищує 70% іє одним із найвищих у світі. Але ефективність використання земель В Україні значно нижча, ніж в середньому по Європі.

Структура земельного фонду наступна:

• сільськогосподарські землі – 71,3% (до загальної площі України);

• ліси та інші лісовкриті території – 17,3%;

• забудовані землі – 4,1%;

• інші землі – 6,3%.

Для грунтів України характерна широтна зональність на рівнинах і висотна поясність в горах. Грунтовий покрив змінюється також із заходу на схід. Це пояснюється посиленням континентальності клімату. В наслідок господарської діяльності властивості грунтів і напрямок грунтотвірних процесів змінюються: утворюються грунти, які відрізняються від природних (окультурені). Тому родючість сучасних грунтів визначається не тільки природними, але й набутими ознаками.

Рекреаційні ресурси

Забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених в процесі трудової діяльності.

Вони розміщені практично по всій території України. Найвища концентрація рекреаційних ресурсів склалась в південних областях, унікальні ресурси зосереджені в Карпатах, значні запаси мінеральних вод розміщені у Львівській, Полтавській, Вінницькій областях. В Україні є запаси лікувальних грязей.

Територіальна структура рекреаційного комплексу представлена рекреаційними пунктами (санаторії, пансіонати ), рекреаційними районами (рекреаційні пункти і курорти з відповідною інфраструктурою), рекреаційними регіонами, рекреаційними зонами.

В Україні діє понад 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв. Разом з тим за останні роки спостерігається тенденція зменшення мережі та місткості закладів організованого відпочинку, скоротилася мережа туристичних баз.

4. Ресурсозбереження- це прогресивний напрям використання природно-ресурсного потенціалу, що забезпечує економію ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних та допоміжних матеріалів.

Основні стратегічні напрями ресурсозбереження:

• комплексне використання мінерально-сировинних і паливних ресурсів;

• впровадження ресурсозберігаючої техніки та технологій;

• широке використання в галузях переробної промисловості вторинної сировини;

• стабілізація земельного фонду, відновлення родючості землі, рекультивація відпрацьованих кар’єрів;

• ефективне регулювання лісокористування, підтримання продуктивності лісів, активне лісовідновлення;

• збереження рекреаційних ресурсів при розміщенні нових промислових об’єктів.

В цілому комплексний розвиток усіх напрямів ресурсозбереження дасть змогу сформувати нову ідеологію господарювання, що базується на економному використанні наявної ресурсної бази, оптимальному співвідношенні первинних і вторинних ресурсів та маловідходному виробничому циклі.

Тема: Класичні теорії розміщення підприємств

1. Теорія виробничих факторів Іогана Тюнера.

2. Розміщення промислових підприємств за терією Альфреда Вебера.

3. Дослідження Едгара Гувера.

4. Ідеї Мелвіна Грінхата.

1. Одним з перших авторiв, хто розробив теорiю виробничих факторiв щодо розташуванні виробничих пiдприємств, був Iоган Генрiх фон Тюнен. Нiмецький агроном фон Тюнен дослiджував мiсце розмiщення сiльськогосподарського виробництва, i в його теорії мiнiмалънi витрати (витрати транспортування) були основним фактором, що визначає мiсце розмiщення виробничих сил.

Сiльсъкогосподарське виробниитво необхiдно розмiщати там, де фермер зможе дiстати максимальний прибуток. Фон Тюнен визначив прибуток у такий спосiб: прибуток дорiвнює: <ринкова цiна мiнус виробничi витрати i витрати транспортування». При певнiй ринковiй цiнi й однакових виробничих витратах для будь-якого мiсця розташування виробництва фактор «транспортнi витрати» був головним фактором-детермiнантом, що визначає мiсце розташування виробництва.

Вiдповiдно до теорій фон Тюнена, чим далi знаходиться мiсце розмiщення виробництва вiд мiста (ринку), тим бiльше будуть транспортнi витрати. Таке мiсце розташування буде економічно невигiдним для виробництва продуктiв з великою вагою i низькою цiною. Таким чином, фон Тюнен прийшов до висновку, що робити цi продукти треба поруч з мiстом, щоб звести до мiнiмуму транспортнi витрати.

Iншим фактором, який фон Тюнен вважав визначальним при розмiщеннi виробництва, був час перебуваншi в дорозi. Швидкопсуючі продукти (свiжi овочi) треба робити поруч з мiстом; визначальним фактором були не транспортнi витрати, а час, необхiдний виробникам для доставки продуктiв на ринки. Такi швидкопсуючі продукти можуть не витримати тривалий час перебування в дорозi, i тому їх треба виробляти близько до мiста.

Фон Тюнен поширив аналiз на рiзнi сiлъсъкогосподарськi продукти i в остаточному пiдсумку розробив серiю концентричних кiлець навколо мiста. Цi кiлъця, чи пояси, фон Тюнена схематично описували продукти, що треба виробляти на рiзних відставях вiд мiста. Швидкопсуючi продукти i продукти з низьким вiдношенням «цiна/вага» треба виробляти на бiлъш прилеглих до мiста поясах. Продукти з високою пропорцiсю «цiна/вага» треба було виробляти на поясах, вiддалених вiд мiста.

Певно, що спрощенi мiркування i концентрацiя на розмiщеннi сiльськогосподарського виробництва роблять теорiю фон Тюнена нереалiстичною для сучасних комерцiйних пiдприсмств. Аде його робота залишається основною частиною фундаменту, на якому заснована сучасна теорiя розмiщення виробничих сил i формується початок для схематичного опису залежностей мiж транспортними витратами і теорiєю розмiщення. Його головнi висновки залишаються обгрунтоваяями i сьогоднi. Наприклад, земельнi дiлянки, прилеглi до мiських зон, є дуже коштовними, i компанiї повиннi iнтенсивно їх використовувати, можливо, шляхом будiвництва багатоповерхових складiв чи центрiв дистрибуцій.

2. Альфред Вебер , нiмецький економiст, розробив теорiю для розмiщення промислових пiдприємств i виробничих будинкiв. На вiдмiну вiд фон Тюнена, Вебер почав з певної промисловостi i визначив краще розмiщення. Вiн прийняв допущення про однакову доступнiсть транспорту i постiйнiсть транспортних витрат щодо ваги i вiдстанi.

Аналiз Вебера визначає оптимальне розмщення як позначку, що символiзує мiнiмалънi витрати. Мiсце розташування з мiнiмальними витратами — це те мiсце розташування, у якому мiнiмiзуються загалънi витрати — витрати з псрсмiщення сировинних матерiалiв на завод i витрати з перевезення готових продуктiв до ринку. Таким чином, загалънi транспортнi витрати — це той критерiй, що використовував Вебер для оцiнки альтернатив щодо розмiщення заводу.

Вебер визнавав, що з погляду логiстики сировиннi матерiали були рiзними. Сировиннi матерiали володiють двома характеристиками, якi бсзпосередньо впливають на загальнi витрати з транспортування, що вони викликають: географiчна наявнiсть i втрата ваги в процесі переробки. Що стосується географiчноi наявностi, сировина може бути або всюдисущою, або локалiзованою. Усюдисуща сировина — це сировина, яка є усюди (наприклад, вода чи повiтря). Локалiзована сировина — це сировина, що є лише у певних мiсцях (наприклад, вугiлля чи залiзна руда). Крiм того, сировина може бути або чистою, або такою, що втрачас вагу. Чиста сировина не втрачає вагу при переробцi (чиста сировина входить з цiлою вагою до ваги кiнцевого продукту). Втрачаюча вагу сировина утрачає свою вагу в процесi пероробки. Отже, сировина може бути всюдисущою i чистою, усюдисущою i втрачаючою вагу, локалiзованою i чистою, чи локалiзовавою i втрачаючою вагу.

Характеристиками усюдисущостi i локалiзованостi сировинних матерiалiв визначається їх географiчна зосередженiсть i потреба в їх транспортуваннi до i вiд мiсця передбачуваного розташування заводу. За визначенням, усюдисуща сировина мається всюди, i, таким чином, не має потреби в її транспортуваннi до мiсця розташування виробничого пiдприсмства. Таким чином, усюдисуша сировина не ставить обмежснь на мiсце розташування заводу. Однак, як показує наступний аналiз, звичайно всюдисущi сировинні матерiали сприяють розташуванню поблизу ринку.

2.1 Один ринок, одне джерело сировини

Необхiдно розглянути кiлъка прикладiв з теорїї розмiщеня Вебера. Для цього буде використана ситуацiя, представлена на рис.1. Необхiдно визначити розташування з мiнімальними витратами для виробничого пiдприємства, що використовує у виробничому процесi сировину з рiзними характеристиками. Транспортнi розцiнки однакоіi для перевезення як сировияних матерiалiв, так i готових продуктiв, i становлять 1 долар за милю.

100миль

R_M _____________________________________M де R_M – джерело сировинного матеріалу; M – ринок;

X X – середина відстані між пунктами Рис.1. Один ринок, одне джерело сировини R_M і M.

По-перше, якщо єдина сировина, що використовує пiдприємство, є всюдисущою чистою чи втрачаючою вагу, — то мiсце розташування з мiнiмальними витратами буде в пунктi М. У пункті М сировина чи кiнцевi продукти не викликають витрат з перевезеня. Це мiсце найкраще для розташуваняя, тому що всюдисуща сировина доступна в пунктi R_М так само, як i в пунктi М. Один iз прикладiв такої ситуації— промисловiстъ безалкогольних напоїв. Маючи воду як вихiдну i всюдисущу сировину, заводи безалкогольних напоїв можна розташовувати на рiзних ринках i можна уникнути транспортування води, наприклад, з Києва в ринкову зону Одеси. Оскiльки вода є в наявності в Одесi так само, як i в Києвi, компанiя з виробництва безалкогольних напоїв може мiнiмiзувати загальнi транспортнi витрати, просто розташовуючи завод в Одесi.

По-друге, допустимо, що компанiя використовує чистий локалізований сировинний матерiал, що важить 1 т, для виробництва однiєi одиницi кiнцевого продукту (FG), що важить 1 т. Щоб визначити мiсце розташування заводу з мiнiмалъними витратами, необхiдно проаналiзувати загальнi транспортнi витрати для можливих мiсцъ розміщення заводу. Якщо завод розташований у пуяктi RМ, то загальнi транспортні витрати на одиницю складають 100 дол. (R_М = 1 т х О миль=0; (FG =1 т х 100 миль= 100 дол.); загальнi витрати з транспортування на одиницю також складають 100 дол. для заводу, розташованого в пункті М (R_М =1 т х 100 миль= 100 дол., FG = 1 т х О миль= О дол.). Якщо завод розташовується в пунктi Х на рис.1, то загальнi витрати транспортування на одиницю також становитимуть 100 дол. (R_М=1т х 50 миль=50 дол., FG = 1 т х 50 миль=50 дол.). Отже, мiсце розташування з мiнiмальними витратами для заводу, що використовує чисту локалiзовану сировину, — це пункт, R_М, М чи будь-яке мiсце на прямій, що з’єднує цi два пункти. Це мiркування привело Вебера до висновку, що чистi сировиннi матерiали не прив’язують підприємства до своїх родовищ.

По-трете, допустимо, компанiя використовує локалiзований, втрачаючий вагу сировинний матерiал, що важить 1 т, для виробництва однієїi одиницi кiнцевого продукту, що важить 0,5 т. Ми знову будемо аналізувати альтернативні мiсця розташування заводу з погляду загальних витрат на транспортування. Розташування заводу в пунктi R_М призводить у результатi до загальних витрат з транспортування 50 дол. на одиницю (R_М= 1 т х О миль=О дол.; FG =0,5 т х 100 миль =0 дол.). Мiсця розташуваняя заводу в пунктах Х i М дадуть у результатi загальні транспортнi витрати на одиницю в 75 дол. i 100 дол., відповідно). Мiсцем розташування заводу з мiнiмальними витратами для локалізованої сировини, що втрачає вагу, є джерело цього сировинного матерiалу; при такому розташуваннi компанiя не транспортуватиме масу, шо буде загублена при переробцi.

Однак промислове пiдприємство рідко дiє в такiй спрощенiй ситуацi. Вебер розширив свiй аналiз, розглянувши ситуацiю з двома джерелами сировини й одним ринком, наведену в наступному параграфi.

2.2 Два джерела сировини, один ринок

Вебер пiдiйшов до проблеми, де є два джерела сировини й один ринок, розглянувши перевагу вiд розташування виробничого пiдприємства щодо цiєї ситуацiї з трьома кінцевими пунктами (термiналами). Тепер вплив характеристик сировинного матерiалу на транспортнi витрати ускладнюсться наявнiстю двох джерел сировини.

Вебер представив у формалiзованому видi вплив мiсця розташування вiдносних ваг продуктiв i транспортних витрат, що виходять у результатi, у рiзних термiналах через

матерiальний iндекс= ^{вiдношення суми ваги локалiзованих сировинних матерiалiв}

^{до ваги готових продуктiв.}

Якщо це вiдношення перевишувало 1, то мiсце розташування пiдприємства з мінімальними витратами рухалося вiд ринку в напрямку до джерел цiєї сировини.

Щоб визначити, яке iз джерел сировини є мiсцем розташуваная з мінімальними витратами, коли матерiальний iндекс бiльше 1, Вебер прийшов до висновку, що виявляється взаємне притягання ваги локалiзованого сировинного матерiалу. На завершения вiн запропонував ввести

ваговий індекс (LWI) = ^{вiдношення ваги матерiалiв у термiналi}

^{до ваги кiнцевого продукту}

Тодi мiсцем розташування з мiнiмальними загальними транспортними витратами буде те джерело сировини, у якому iндекс LWI бiльше, нiж сума iнших LWI.

Допустимо знову, що транспортна ставка перевезення постійна за вагу/вiдстань, наприклад, за т/милю. Спробуємо визначити оптимальне мiсце розташування заводу для кожної з чотирьох ситуацiй, представлених на рис. 2.

приклад А приклад В приклад С приклад D

(FG=8кг) (FG=4кг) (FG=1/2кг) (FG=3кг)

М М М М

R₁ R₂ R₁ R₂ R₁ R₂ R₁ R₂

_{4кг 2кг 2кг 2кг 2кг 3кг 4кг 2кг}

Рис. 2 Два джерела сировини, один ринок

У прикладi А на рис. 2 компанiя об’єднує усюдисущий сировинний матерiал вагою 4 кг iз двома видами локалiзованих сировинних магерiалiв з вагою 4 кг i 2 кг. Матерiальний iндекс дорiвнюс (4 + 2) : 8 = 3/4, що менше 1. Це говорить нам, що мiсцем розташування з мінімальними транспортними витратами є ринок.

У прикладi В на рис. 2 зображена ситуацiя, коли компанiя використовує у виробничому процесi два чистих сировинних матерiали. Матерiальний iндекс складає (2 + 2) : 4 = 1, i ми дiйдемо висновку, що оптимальним мiсцем розташування заводу є ринок. У будь-якому iншому мiсцi розташування заводу, повинна буде збiльшитися вiдстань транспортування товарiв, i, отже, це було би мiсце розташування з бiльш високими витратами.

У прикладi С обидвi сировини втрачають вагу при обробцi. Матерiальний iндекс складас (2 + З) : 1/2 = 10, i ми робимо висновок, що мiсце розташування має бути не на ринку, а поблизу родовища сировини. Щоб визначити конкретне розташуваняя родовища, ми використовуємо ваговий iндекс мiсця розташування LWI. Так, iндекс LWI для джерела R₁ дорiвнюс 2 : ½= 4, для R₂ вiн дорiвнюс 3: ½=6

i для пункту М вiн становить 1/2:1/2 1. (Iндекс LWI =1 для термiнала на ринку). Потiм ми порiвнясмо показник LWI для одного термiнала iз сумою iнших термiналiв i знайдемо, що LWI R₂ для бiлъше, нiж сума iнших (6 > 4 + 1). Наш висновок — мiсце розташування заводу буде пересуватися в напрямку до джерела сировини R₂.

Останнiй приклад D знову включає два види сировинних матерiалiв, що утрачають вагу, але оптимальне мiсце розташування не знаходиться в жодному з цих трьох термiналiв. Матерiальний iндекс (4 +2) : 3= 2 говорить нам, що не слiд розташовувати завод на ринку. Показники LWI такi: R₁=4/З, R₂=2/З, i М=1. Немає показника R₂, що перевишує суму iнших, i робиться висновок, що не потрiбно розташовувати завод у кожному з цих термiналiв; оптимальне мiсце розташування знаходитиметься десь усерединi цього трикутника.

Практичне дослідження - уявимо плоску пластину, на якiй розташовуються ринок i джерела сировини у видi трикутника. Просвердлимо отвiр у кожному термiналi i пропустимо шнур крiзь кожен отвiр. До одного кiнця кожного шнура в термiналах прикрiпимо вантаж з вагою, що вiдповiдає вазi локалiзозаного сировинного матерiалу i вазi готового продукту. Потiм зв’яжемо разом iншi кiвцi шнура у вузол нагорi пластини. Якщо вантажi вiдпустити, то вузол пiд впливом вiдносних сил їх мiсць розташування стане перемiшуватися i остаточна точка зупинки вузла є оптимальне мiсце розташування заводу.

2.3 Фактори труда й агломерації

Дотепер дискусiя була в тому, як транспортування впливає на рiшення про розташування пiдприємства. Вебер розглянув вплив фактора трудовитрат на мiсце розташування підприємства. Якщо витрати працi менше на дiлянцi, вiдмінній вiд дiлянки з мiнiмальними транспортними витратами, фiрма буде розташовуватися на ділянці з бiльш низькими витратами працi, за умови, що економія на зарплатi компенсує збiльшення транспортних витрат.

Ми можемо використовувати iзолiнiї транспортних витрат, щоб показати вплив економiї трудовитрат або інших джерел економiї виробничих витрат. Ізолiнiї транспортних витрат — це лiнiї з однаковими транспортними витратами навколо дiлянки з мiнiмалъними витратами на транспортування. На рис.3 представлена серiя iзолiній транспортних витрат, намальованих навколо одного ринку для ситуації з двома джерелами сировини. Пункт М (ринок) — це мiсце розташування з мiнiмальними транспортаими витратами (10 дол.). Iнше мiсце розташування заводу, на iзолiнii з вiдмiткою 18 дол., буде викликати загальнi транспортнi витрати - 18 дол. Допустимо, що в пункті Y, що знаходиться на iзолiнiї 14 дол., де транспортнi витрати на 4 дол. вище, нiж витрати в пунктi з мiн. витратами, компанiя зможе купити робочу силу, заощадивши 4 дол. чи більше, нiж у пунктi М. Тодi рішення розташувати пiдприємствоство в пунктi Y, а не в пунктi М, було б економiчно виправданим.

Подiбним чином компанiя повинна дослiджувати iншi алътернативнi дiлянки, аналiзуючи компромiси мiж економiєю трудовитрат i збiльшеними транспортними витратами. Використання iзолiнiй транспортних витрат дає можливiсть компанiям швидко дослiджувати такi компромiси.

У подiбному аналiзi цих компромiсiв Вебер представляє ще один фактор, що визначас мiсце розташування заводу, що вiн називає агломерацiя — загальна перевага, яку одержує компанiя, розташовуючись на загалънiй дiлянцi з iншими фiрмами. Загальне мiсце розташування пiдприємств надає такi вигоди, як постачання квалiфiкованою робочою силою, кращi ринки збуту i близькiсть до допомiжних галузей (ми позначимо перешкоду для загальної переваги дегломерацiею). Знову використовуючи рис. 3, точка Y може бути бажаним мiсцем розташувания, якщо вигоди агломерації, що дорiвнюють 4 дол. чи бiлъше, компенсують мiсце роэташуванкя Y з бiльш високими транспортними витратами.

Отже, аналiз Вебера для мiсця розташування пiдприємства представляє пiдхiд до мiнiмiзацi витрат, що наголошує на транспортних витратах. Багато праць з розмiщення заснованi на аналiзi транспортних витрат Вебера як одного з вирiшальних факторiв при виборi мiсця розташування промислових пiдприемств.

3. Едгар М. Гувер

В основi дослiджень американського теоретика Едгара М. Гувера оптимального розмiщення промислових пiдприємств лежать фактори витрат. Вiн також розглядав проблеми факторiв попиту, що не обговорювали фон Тюнен чи Вебер. Його аналiз попиту вiдноситься до визначення ринкової зони, що виникне пiсля того, як фiрма визначить мiсце розташуванкя пiдприємства. У теорi Едгара Гувера вважається, що на цiну продукту i попит, що виникає у результатi, впливають витрати дистрибуцiї.

Щодо транспортних витрат Гувер вказав, що тарифнi розцiнки не лінійні в залежностi вiд вiдстанi. Бiльшiстъ транспортних ставок пiдкоряються принципу звуження — ставки збiльшуються залежно вiд вiдстанi, але з убуванкям. Це вносить змiни у висновок Вебера для локалізованих чистих сировинних матерiалiв у ситуацiї «один ринок, одне джерело сировини». Замiсть необхiдностi для керiвника, що приймає рiшення, розглядати три варiанти розмiщення пiдприємства (ринок, джерело сировини i де-небудь у промiжку мiж ними), нелiнiйнiсть розцінок робить розмiщення пiдприємства або на ринку, або в джерелах сировини набагато дешевше, нiж у промiжку мiж ними. Розташування підприємства в промiжку мiж ринком i джерелом сировини повинне було приводити до того, що витрати для двох окремих перевезень будуть бiльшими, нiж від однiєi розцiнки за транспортування від джерела сировини до ринку.

Гувер також вiдзначив, що транспортiнi компанії не однаково доступні в усiх областях. Компанiї бажають розмiщувати пiдприємства в областях з високою концентрацiсю перевiзникiв, оскiльки вони надають великий вибiр постачальникiв.

Гувер вiдзначив, що важливiсть транспортних витрат як визначального фактора для розмiщення пiдприємства неоднакова для рiзних фiрм. Транспортнi витрати можуть бути менш важливими для фiрм, що поставляють вантажi в такiй кiлькостi як цiлий вагон чи вантажiвка.

Головним внеском Гувера в теорiю розмiщення був його бiлъш змiстовний аналiз факторiв витрат, що впливають на рiшення про розмiшення пiдприємств. Його пiдхiд, головним чином, заснований на мiнiмiзацii витрат.

4. Мелвiн Л. Грiнхат

Iнший американський учений-теоретик, Мелвiн Л. Грiнхат особливо видiляв попит як фактор, що визначає мiсце розташування пiдприємства. Вiн указував, що попит — це та перемiнна, котра створює для компанiї можливiсть одержати рiзнi прибутки в рiзних мiсцях розташування підприємств.

М. Грiнхат згрупував найважливiшi сили, що впливають на розмiщення пiдприємства, на такi групи, як попит, витрати i чисто iндивiдуальнi фактори. Фактори попиту i витрат впливають на всi варiанти вибору мiсця розташування дiлянки. Компанії мають з’єднувати iндивiдуальнi фактори, що частково визначають попит чи виробничi витрати, з факторами попиту чи виробничих витрат.

З огляду на вищевикладенi теорiї, можна установити розходження мiж критерiями мiнiмiзацi витрат i максимiзацi прибутку. Якщо ми приймемо допущення, що попит постiйний, цi два критерi в резулътатi приведуть до того самого мiсця розташування пiдприємства. За умови рiзного попиту в рiзних мiсцях розташування пiдприємства, мiсце розташування з бiлъш високими витратами може принести бiльше прибутку, через можливiсть запитувати бiлъш високi цiни.

Тема: Розміщення виробничих підприємств і складів

1. Загальнi положення.

2. Етапи прийнятгя рiшевня про мiсце розмiщення об’єкту.

Мiсце розміщення виробничих пiдприємств i складiв є дуже важливим, оскiльки впливає на можливості пiдприємства створювати для споживачів таку користь маркетингової концепції, як «користь часу» i «користь мiсця», тобто пропозиціi товарiв споживачам у тому мiсцi i в той час, коли це вигiдно своживачам. Мiсце розмiщеняя об’єктiв дуже впливає на транспортнi витрати, рiвень споживчого сервiсу i на витрати запасiв. Коли ж пiдприємство вже розташувало об’єкт у певному мiсцi, менеджер може впливати на управлiння процесом за допомогою таких важелiв, як транспортування, реалiзацiя замовлення або система перемiщенъ i перевантажень усередині об’єкту.

Умовами, якi впливаютъ на необхiднiсть проведення аналiзу щодо мiсця розмiщення нового об’єкту або змiни мiсця розмiщення вже iснуючого, є розширення ринку чи вихiд на новi ринки збуту, розширення асортименту виробiв, що випускаються, вплив конкурентiв або поява нових джерел постачання сировини i матерiалiв. Додатковими причинами, що змушують пiдприємство аналiзувати кiлькiсть i мiсце розмiщення своїх об’єктiв, є, наприклад, поява глобальних ринкiв (європейське економiчне спiвтовариство) або глобальний пiдхiд до процесiв забезпечення себе сировиною, запасними частинами та iншими матерiалами для виробництва.

Потрiбно враховувати, що рiшення з розмiщення об’єктiв матиме вплив на логiстику, маркетинг, виробництво i фiнанси пiдприємства в майбутньому. Об’єкт, вдало розташований в нинiшнiх економiчних, конкурентних i технологiчних умовах, через кiлька рокiв вже може не вiдповiдати умовам оптимального розмiщення. Тому в рiшеннях щодо мiсця розмiщенкя об’єктiв слiд ретельно враховувати прогнозованi умови господарськоi дiяльностi пiдприємства в майбутньому, для того, щоб мiсце розмiщення такого об’єкту було виправданим на найближчi п’ять-десять рокiв.

Для прийняття рiшень щодо мiсця розмiщення пiдприємства чи складу застосовуються як кiлькiснi критерiї, насамперед, витрати (вартість землі, споруд і устаткування, вартість підприємств, транспортні витрати, податки і страхування, вартість робочої сили), так i якiснi (постачання робочою силою трудові і профспілкові відношення, ставлення громадськості, державні закони, якість життя,вплив навколишнього середовища, реакція конкурентів). Передусiм керiвництво пiдприємства має врахувати кiлькiснi критерії, пiсля чого можна розглядати додатковi аспекти. Якщо потенцiйне мiсце розмiщення об’єкту вiдповiдає кiлькiсним критерiям, то керiвництво пiдприємства може почати розгляд якiсних критерiiв.

2. Бiльшiсть рiшень щодо мiсця розташування виробничих пiдприємств i складiв приймаються групами, до яких входить велика кiлькiсть менеджерiв. До роботи в таких групах звичайно залучають представникiв виробничих служб, iнженерних, кадрових, логiстичних, фiнансових, а також фахiвцiв у сферi планування об’єктiв або нерухомостi (якщо, звичайно, такi є на пiдприємствi).

Типовий процес ухвалення рiшення про мiсце розмiщення виробничого пiдприємства чи складу вiдбувається у кiлька етапiв:

• керiвництво пiдприємства вирiшує розпочати пошук мiсця розташування нового виробничого пiдприємства, спираючись на дослiдження про витрати i вигоди у зв’язку з будiвництвом об’єкту, або змiною місця розмiщення вже iснуючого об’єкту в системi підприємства;

• створюється спільна група з представникiв рiзних вiддiлiв, яка розробляє основну документацію про об’єкт. У нiй, зокрема, враховуються потреба в дiлянцi пiд забудову; продукцiя, що вироблятиметься а пiдприємствi; потреба в робочiй силi, у транспортi, в комунальних послугах та екологiчнi умови;

• iнженерна група пiдприємства проводить дослiдження, що стосуються технiчних аспектiв вибору мiсця (наприклад, топографiчне i геологічне обстеження територiї);

• розробляється перелiк головних критерiв, що можуть не вiдповiдати специфiчним вимогам пiдприємства. Цей перелiк, проте, враховує ринки збуту, робочу силу, сировину, екологiчнi вимоги і конкуренцію;

• визначається певний регiон країни, що вiдповiдає головним критерiям. Надалi буде проведено бiлъш деталъний аналiз про доцільнiсть будiвництва там об’єкту. При цъому зменщуюється кiлькiсть потенцiйних мiсць розмiщення об’єкту. Таким регiоном може вважатись як окрема адмiнiстративна одиниця крани, так i кiлька таких одиниць, в мiжнародному масштабi — країна чи група з кiлькох кран;

• на основi перелiку можливих мiсць розташування об’єкту робоча група вибирає певну обмежену кiлькiсть окремих мiсць розмiщення (як правило, вiд декiлькох до кiлькох десяткiв), що знову ретельно будуть проаналiзованi на наступному етапi;

• спiльна група детально вивчає кожну привабливу пропозицію щодо мiсця розташування об’єкту, збирає i перевiряє данi про кожне потенцiйне мiсце розташування i вiдвiдує його з метою вивчення умов життя, культури i ставлення населення в регiонi до бiзнесу. Пiсля зiставлення даних група готує остаточний перелiк рекомендованих мiсць для розмiщення підприємства;

• обирається конкретне мiсце роэташування пiдприємства з рекомендованого списку пропозииiй. Вибiр остаточного варiанту здiйснює керівництво пiдприємства або менеджери, які вiдповiдаютъ за управління операцiями i логiстику.

Американський дослiдник Р. Баллоу (1987) пропонує при ухваленнi рiшення про розташування складу брати до уваги такi фактори:

• мiсцевi норми та вимоги щодо будiвництва;

• ставлення мiсцевої влади до планiв будiвництва складу на їх територiї;

• рельєф територiї i витрати на розвиток пiдприємства чи складу;

• будiвельно-конструкторсъкi витрати;

• доступнiсть послуг рiзних видiв транспорту з перевезення вантажiв;

• кiлькiсть i квалiфiкацiя робочої сили;

• податковi умови, пов’язанi з функцiонуванням складу;

• потенцiйнi загрози (пожежi, повенi, роэкрадання i т. п.);

• витрати на рекламу;

• витрати на страхування i доступнiсть фiнансових джерел;

• розвиток транспортної iнфраструктури в районi розташування пiдприємства чи складу.

Остаточне рiшення у виборi мiсця розташування підприємства чи складу вимагає, на думку американського експерта, великого ступеня артистизму, мiркування й iнтуіцiї.

Тема: Народногосподарський комплекс України

1. Сутність та структура народного господарства України

2. Основні проблеми розвитку та розміщення народного господарства

1.Система виробництва, обміну, розподілу і споживання, що склалася в межах України, формує її народногосподарський комплекс. Його об'єднують в єдине ціле транспортна система, система розселення, управління і зв'язку.

Інтегральним показником оцінки економічного розвитку держави є показник валового внутрішнього продукту (ВВП), який характеризує рівень розвитку економіки, особливості його структури, ефективність функціонування окремих галузей, рівень участі країни у світових інтеграційних процесах.

Сукупний показник ВВП характеризує вартість товарів і послуг, які вироблені в Україні всіма галузями економіки і призначені для кінцевого споживання. В 1997 р. ВВП (у фактичних цінах) становив 92484 млн. грн., що в розрахунку на душу населення становить 1824 грн. Індекс розвитку людського потенціалу України — 0,719. За рівнем розвитку людського потенціалу Україна посідає 80-е місце в світі. Вартість основних фондів у 1997 р. становила 808 млрд. грн., у тому числі виробничих фондів — 518 млрд. грн. (у фактичних цінах на кінець року). На Україну припадає 18% національного доходу країн СНД.

Структура суспільного виробництва — це співвідношення між його галузями, що виражає господарські пропорції та стан суспільного поділу праці. Це поняття вживається для вираження всіх господарських пропор­цій і сукупності стійких зв'язків виробництва, що забезпечують його цілісність. Структура суспільного виробництва визначається як натуральними, так і вартісними показниками (валовий внутрішній продукт, чисельність зайнятих, вартість основних фондів — основного капіталу). Вона характеризується такими пропорціями:

1. відтворювальними — між виробництвом засобів виробництва й предметів споживання, у використанні валового внутрішнього продукту на заміщення спожитих ресурсів основного капіталу та особисте споживання й накопичення;

2. галузевими — співвідношення між різними галузями економіки;

1. територіальними — розміщення виробництва по окремих економічних районах;

2. зовнішньоекономічними — ввезення продукції з різних регіонів і вивезення продукції різних галузей і районів у зарубіжні країни.

Перехід України до ринкової економіки з усією гостротою поставив проблему оптимізації структури економіки та шляхів її перетворення. Вдосконалення структури виробництва — дуже складна і багатопланова проблема. Вона включає в себе насамперед

* соціально-економічну структуру економіки, яка характеризується формами власності на засоби виробництва,

* організаційно-економічна будову економіки, яка визначається співвідношенням різних форм організації виробництва,

* виробничо-технологічна структура економіки, яка виражає внутрішню організацію продуктивних сил, тобто співвідношення матеріального виробництва та сфери послуг, промисловості й сільського господарства, виробництва засобів виробництва та предметів споживання, видобувних та обробних галузей господарства.

Вона характеризується питомою вагою наукомістких та високоекономічних галузей економіки — галузей з повільним обігом капіталу (суднобудування, ракетно-космічна техніка тощо) та галузей зі швидким обігом капіталу (виробництво товарів широкого вжитку, пріоритетні галузі агропромислового комплексу, сфери побуту й торгівлі).

Галузь господарства — сукупність підприємств і організацій, об'єднаних спільністю функцій, які вони виконують у системі територіального поділу праці. Галузева структура господарства безпосередньо відображає процес суспільного поділу праці, вказуючи на функціональні відмінності між окремими галузями. На її основі проводиться аналіз міжгалузевих пропорцій і зв'язків, зіставляються показники економічної ефективності виробництва. Вона слугує цілям управління економікою. Галузі господарства відрізняються роллю в задоволенні суспільних потреб у матеріальних і духовних благах у процесі виробництва, розподілу та споживання матеріальних благ або виконанні різних

послуг.

Залежно від їх ролі в господарському комплексі виділяють виробничу і невиробничу сфери.

Д о виробничої сфери належать ті види діяльності, які:

1) створюють матеріальні блага (промисловість, сільське господарство, будівництво);

2) доставляють створені матеріальні блага споживачам (транспорт і зв'язок по обслуговуванню матеріального виробництва);

3) пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу (торгівля, матеріально-технічне постачання, заготівлі, громадське харчування).

Роль кожної галузі у створенні суспільного продукту і національного доходу різна. В таких галузях, як промисловість, будівництво, сільське господарство створюються нові споживні вартості. Вантажний транспорт завершує процес виробництва і на основі цього бере участь у створенні національного доходу.

Невиробнича сфера — сукупність галузей господарства, які здійснюють

функції щодо надання послуг нематеріального характеру суспільству і населенню. До неї належать:

1) галузі послуг — житлово-комунальне господарство і побутове обслуговування населення, транспорт і зв'язок по обслуговуванню населення;

2) галузі соціального обслуговування — освіта, охорона здоров'я, культура і мистецтво, наука і наукове обслуговування;

3) галузі органів управління і оборони;

4) галузі, які включають кредитування, фінанси і страхування.

Про співвідношення між матеріальним виробництвом і невиробничою сферою свідчить таблиця .

Таблиця

СТРУКТУРА НАРОДНОГО ГОСПОДАРСТВА УКРАЇНИ у 2006 р.,

% (в усіх сферах економічної діяльності)*

Галузі господарства	Зайняте населення
У галузях економіки	89,4
в тому числі: Промисловість	22,1
Сільське та лісове господарство (включаючи особисте підсобне сільське господарство)	22,1
Будівництво	5,8
Транспорт і зв'язок	5,8
Торгівля, громадське харчування, матеріально-технічне постачання та збут, заготівлі	6,6
Житлово-комунальне господарство та невиробничі види побутового обслуговування	3,6
Охорона здоров'я, фізкультура і соціальне забезпечення	6,6
Освіта, культура, мистецтво, наука та наукове обслуговування	10,6
Інші галузі	6,2
В інших галузях економічної діяльності	10,2

2.Сучасний етап економічного і соціального розвитку України пов'язаний з радикальними змінами, зумовленими переходом до ринкових відносин. Він передбачає створення соціальне зорієнтованої економіки, яка означає поворот всього виробництва до потреб споживача. Соціальне зорієнтована ринкова економіка розуміється як господарська система, в якій кожна група і соціальний тип населення одержують можливість для реалізації своїх життєвих здібностей і запитів на основі вільної праці і зростання особистих доходів.

Властиві ринку механізми саморегулювання повинні забезпечити збалансованість економіки країни; найкращу координацію всіх виробників; раціональне використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; гнучкість виробництва, його сприйняття досягнень науково-технічного прогресу; органічне поєднання вітчизняної економіки із світовим господарством.

Перетворення на шляху до ринкової економіки здійснюються за кількома взаємопов'язаними напрямами:

1. лібералізація економіки, тобто зняття адміністративних обмежень з цін, господарських зв'язків, зовнішньоекономічної діяльності;

2. стабілізація фінансів і грошової системи, які забезпечують зміцнення гривні як загального еквівалента і єдиного платіжного засобу на території країни;

3) приватизація, розвиток підприємництва, створення інших інституційних передумов ефективного ринкового господарства і економічного зростання;

4) структурна перебудова економіки, її демілітаризація, інтеграція в світове господарство, підвищення конкурентноздатності української продукції на світовому ринку;

5) створення конкурентного ринкового середовища;

6) активна соціальна політика з метою пристосування працездатного населення до нових умов, соціальний захист найбільш вразливих верств населення, створення передумов економічного зростання на основі підвищення ролі ділової активності населення.

За концептуальними розробками науковців Ради по вивченню продуктивних сил України НАН України, основною метою розвитку народногосподарського комплексу України в перспективі повинно бути неухильне зростання темпів ВВП як важливого джерела підвищення життєвого рівня населення.

Стратегічним напрямом економічних реформ повинна стати їх соціальна спрямованість. Державна політика у цій сфері має бути спрямована на покращення соціально-економічних та виробничих умов праці підвищення реальних доходів населення зростання освітнього і культурно-технічного рівня населення, покращення медичного обслуговування, посилення охорони довкілля.

Поступове становлення економічного потенціалу України пов'язане з реалізацією структурної політики у сфері матеріального виробництва. Така політика полягає у створенні високорозвинутого народногосподарського комплексу, який відповідає сучасним вимогам ринкового господарства.

Основа формування структурної політики в галузях матеріального виробництва зумовлена тим, що нині склалася недосконала структура виробництва, а дія адміністративних, економічних та соціальних важелів управління значно послаблена.

Основними напрямами у фінансовій сфері є: посилення контролю за діяльністю комерційних банків з боку національного банку, орієнтація на підтримку національних товаровиробників, запобігання створенню фіктивного капіталу, залучення коштів у довгострокові депозити. В сфері грошової політики необхідно приборкати інфляцію, забезпечити пріоритет національної валюти як платіжного засобу, підвищити зо лото-валюти і резерви на­ціонального банку.

Створенню збалансованого народного господарства України значною мірою заважає невиважена цінова політика держави. Поступовий розвиток народного господарства України буде неможливим без активної науково-технічної політики, яка повинна забезпечити технологію оновлення виробничого потенціалу, сприяти випуску наукомісткої продукції.

Зовнішньоекономічна політика держави повинна бути спрямована на подальшу інтеграцію у світовий простір на базі створення могутнього експортного потенціалу та досягнення збалансованості торговельного балансу.

Важливою складовою економічної політики держави є її регіональний аспект. Тільки завдяки обгрунтованій національній політиці, спрямованій на подальше розширення повноважень і відповідальності місцевих органів влади, можна поєднати різні за своїми природними та соціально-економічними умовами регіони у єдиний народногосподарський комплекс. Необхідно розробити не тільки регіональні цільові комплексні програми, а й програми розвитку і розміщення продуктивних сил окремих областей і АРК, програми прикордонного співробітництва та розвитку вільних економічних зон.