30. Погляди р.Кантильйона, а.Сміта, ж.-б.Сея, а.Маршала на особу підприємця і підприємництво як соціально-економічне явище.

період (етап) еволюції поглядів на сутність підприємництва

Початковий період пов'язують із працями англ. економіста Річарда Кантильйона (1680-1734), який першим дав наукове визначення підприємцеві (від фр. entrepreneur — посередник) як людині, яка діє в умовах ризику (1725). У його розумінні підприємець^ це особа, яка за певну ціну купує засоби виробництва, щоб виготовити продукцію і продавати її з метою одержання доходів, і яка, беручи на себе зобов'язання з витрат, не знає, за якими цінами може відбутися реалізація. Відповідно до підприємців він зараховував людей з нефік- сованими прибутками - ремісників, купців, селян та ін., зайнятих еко­номічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбачуваності цін. У подальшому ідеї Р. Кантильйона розвинули передусім західні економісти XVIII—XIX століть. Вони склали основний зміст наукової інтерпретації підприємництва початкового періоду. Особливостями цього періоду є:

пошуки призначення місця і ролі особи підприємця в економіч­ному поділі праці. Важливими тут є погляди англійського економіста XVIII століття Адама Сміта (1723-1790) - автора концепції "економічної людини". За його визначенням, підприємець - це активний економічний агент, власник, який сам планує, організовує вироб­ництво, розпоряджається його результатами, діє раціонально і з розрахунком;

аналіз чинників, що зумовлюють появу підприємницьких ри­зиків, враховуючи передусім процес виробництва і реалізацію гото­вого продукту. Показовим щодо цього є праці економістів середини XIX століття. Зокрема, Й. Тюнер (1783-1850) і Г. Монгольдт (1824-1868) ставили реалізацію підприємницької функції в залежність від підприємницького доходу, який є платою й винагородою за підпри­ємницьке мистецтво та від фактора часу, адже вважали: що більше за часом віддалені один від одного початок виробництва і кінцева реа­лізація готового продукту, то більша невизначеність успіху, більший ризик можливих витрат для підприємця і відповідно більш очікувана винагорода. Звідси рольова функція підприємця полягає в тому, щоб приймати рішення в умовах невизначеності;

акцентування уваги на процесах організації виробництва в межах реалізації підприємницької функції. Саме на цьому аспекті зосередився французький економіст Жан-Батіст Сей (1767-1832), який пов'язував підприємництво з організацією людей у межах виробничої одиниці, ставлячи при цьому підприємця у центр не лише процесу виробництва, а й розподілу. У нього підприємець — це людина, покликана об'єднати та залучити три фактори виробництва - працю, землю і капітал;

розгляд особистісної складової як важливого чинника розвитку підприємництва і підприємницької активності. Значущість його вчені почали усвідомлювати наприкінці XIX століття. На думку англійсько­го економіста Альфреда Маршала (1842—1924), який вперше запро­вадив термін "економікс" замість терміна "політична економія", під­приємці — це, з одного боку, висококваліфікована категорія учасників виробництва, а з іншого — посередники між робітниками фізичної праці і споживачами. При цьому він особливо наголосив, що провід­ною роллю підприємця є застосування нових машин і технологічних процесів. Тим самим він став передвісником нової ери в інтерпретації підприємництва, що зумовило певне узагальнення, констатацію до­сягнутого, але на цілком новій основі.

31. Погляди Й.Шумпетера на призначення підприємництва у суспільстві.

Період констатації - це час, коли сформувалася низка світогляд­них передумов до розгляду підприємництва як складного виду люд­ської діяльності, що здатна впливати не лише на світ виробництва, але й на відносини всередині суспільства, його науково-технічний по­ступ. Цей період умовно тривав від початку XX століття до кінця 80-х років XX століття. Назвемо важливі віхи цього періоду.

Поява інноваційної концепції підприємництва австро-американського економіста, соціолога Йозефа Шумпетера (1883-1950), яка ба­зується на трьох головних засадах:

1. призначення підприємництва полягає головно у революціоніза­ції та реформуванні виробництва підприємцем. У праці "Теорія еко­номічного розвитку" (1912) зазначено, що основним завданням під­приємця є реалізація нововведень, пов'язаних із виробництвом нових товарів, впровадженням нових способів виробництва, відкриттям та освоєнням нових ринків збуту, використанням нових джерел сирови­ни, проведенням реорганізації у певній галузі чи створенням промислових організацій нового зразка. При цьому Й. Шумпетер розглядав підприємця як економічного лідера, як творця інновацій, здатного ви­вести економічні системи зі стану рівноваги та вивести їх на якісно новий етап розвитку;

2. підприємництво є універсальною загальноекономічною функці­єю будь-якої економічної системи та поєднується з виконанням інших видів діяльності - управлінням, маркетингом, науковими розробками та ін. Звідси підприємницька функція "розподіляється" серед різних спеціалістів, а статус власника не є визначальною властивістю під­приємця;

3. підприємництво - функція господарсько-політичного середо­вища, яке визначає його можливості, типи, мотивації. Така постанов­ка проблеми за своїм змістом була новаторською і у далекоглядній перспективі кардинально змінила погляди на місце і призначення підприємництва у сучасному світі. Зокрема, сучасний шведський економіст та психолог К. Варнерід, розвиваючи ідеї Й. Шумпетера, говорить про підприємництво як про перетворювальну діяльність зі створення соціальних зв'язків та соціальних структур (фірма, підпри­ємство, компанія) в тій сфері, де раніше їх не існувало.

Розуміння важливості участі у виробництві поряд з підприємцями інших його представників. Особливу увагу звернено на представників управлінської праці, зокрема менеджерів, які мають значні можливос­ті і ресурси для реалізації власного творчого потенціалу. У 50-60-х роках XX століття це викликало широкі суспільні дискусії на тлі фу­турологічного бачення перспектив розвитку соціальних систем. Як наслідок, поява низки концепцій, таких як концепція "революції ме­неджерів" Дж. Гелбрейта, концепція "постіндустріального розвитку" Д. Белла, які заперечували провідну роль в економіці традиційних підприємців (капіталістів-власників) і обґрунтовували наростання реальної влади менеджерів як управлінців високого рангу вмінь та кваліфікації.

Виокремлення явищ, дотичних до підприємництва і реалізації творчого потенціалу людини. Для прикладу – внутрішньоорганізаційне підприємництво, або інтрапренерство, яке описав у 1983 році Г. Піншот. Інтрапренерство він розумів як розвиток підприємниць­кої ініціативи всередині підприємства чи організації. Відповідно ін- трапренер - це людина, яка ініціювала і провадила свою діяльність в межах підприємства. Виникнення інтрапренерства зумовлено як об'єктивними, так і суб'єктивними обставинами. Об'єктивними об­ставинами була тенденція появи нових технологій, які необхідно було впроваджувати якнайшвидше, шоб не втратити конкурентних переваг. Зі суб'єктивного погляду, інтрапренерство - це реакція на внутріш­нє прагнення особистості до творчої самореалізації, незалежності в межах виробничої структури.

Усвідомлення значення малих і середніх форм підприємництва як фактора економічного поступу. Таке розуміння - нове звернення до ідей И. Шумпетера, яке відбулося в 70-х роках XX століття в економічно роз­винутих країнах Заходу. Це стало можливим завдяки деяким чинникам, серед яких варто виділити такі: посилення технологічної конкуренції і розширення можливостей використання нововведень, зміни стилю життя і ціннісних орієнтацій різних соціальних груп і передусім молоді в напрямі самореалізації та особистої свободи, підвищення рівня освіти і професійної підготовки робочої сили, зростання платоспроможності населення. Вважають, що в особі малих підприємств підприємництво функціонує у своєму найбільш "чистому" вигляді.

Результатом розвитку цього періоду було усвідомлення значення феномену підприємництва як невід'ємної частини не лише виробни­чого, а й соціального складника суспільства, яке прагне до самовдос­коналення і саморозвитку.