Облік і розподіл транспортно-заготівельних витрат
Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» до складу первісної вартості товарів, придбаних за гроші, включають суму транспортно-заготівельних витрат, безпосередньо пов'язаних з придбанням таких товарів.
До транспортно-заготівельних витрат (ТЗВ) відносять витрати, пов'язані з придбанням товарів: оплата за навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування товарів усіма видами транспорту, страхування ризиків транспортування і т. ін. Необхідно враховувати, що до складу транспортних витрат відносять не лише вартість транспортних послуг сторонніх організацій, а й витрати торгового підприємства на доставку придбаних товарів власним або орендованим транспортом (вартість пального та інших матеріалів, оплата відрядження водіям, орендна плата за автомобіль, оплата праці експедитора і водія тощо).
П(С)БО 9 «Запаси» передбачає два методи розподілу транспортно-заготівельних витрат (далі — ТЗВ) на собівартість придбаних запасів:
1) прямого підрахунку;
2) середнього відсотка.
Згідно з першим методом, ТЗВ, пов’язані з придбанням запасів, включають до первісної вартості кожної одиниці придбаних запасів. Однак його доцільно застосовувати, коли можна точно визначити витрати, пов’язані з транспортуванням тих чи інших одиниць запасів у вартісному чи натуральному вираженні.
За другим методом ТЗВ обліковують на окремому субрахунку обліку запасів. Його застосовують, якщо витрати, пов’язані з придбанням та доставкою запасів, неможливо пов’язати з конкретними одиницями запасів.
Окремий субрахунок для обліку ТЗВ другим методом Планом рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженим наказом Мінфіну від 30.11.99 р. № 291, не передбачено. Однак на практиці значна кількість підприємств відкриває окремий субрахунок до основного рахунку обліку запасів — 20/ТЗВ «Транспортно-заготівельні витрати».
Метод середнього відсотка передбачає розрахунок середнього відсотка ТЗВ за звітний місяць діленням суми ТЗВ на початок звітного місяця й ТЗВ, що виникли за звітний місяць, на суму вартості запасів на початок місяця та запасів, що надійшли за звітний місяць (п. 9 П(С)БО 9).
Сер. % ТЗВ = ТЗВпоч + ТЗВміс / Зпоч + Зміс
Суму ТЗВ щомісячно розподіляють між сумою залишку виробничих запасів станом на кінець звітного місяця та сумою виробничих запасів, що вибули (використані у виробництві, реалізовані, безоплатно передані тощо) у звітному місяці. Сума ТЗВ, яку відносять до запасів, що вибули, визначається як добуток середнього відсотка ТЗВ і вартості запасів, що вибули.
Розподілену частку ТЗВ, яку відносять до вартості запасів, що вибули, списують у дебет тих рахунків, на які списано вартість запасів за обліковими цінами.
Методи оцінки вибуття запасів
Згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів при їх відпуску у виробництво, продаж та іншому вибутті здійснюється одним із таких методів:
1) ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;
2) середньозваженої собівартості;
3) собівартості перших за часом надходження запасів (ФІФО);
4) нормативних затрат;
5) ціни продажу.
Для всіх одиниць бухгалтерського обліку запасів, що мають однакове призначення та однакові умови використання, застосовується тільки один із наведених методів.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є найменування запасів або однорідна група запасів (вид).
Доцільність використання різних методів для визначення собівартості запасів визначається підприємством. Наприклад, може бути доцільним застосування різних методів визначення собівартості запчастин, які реалізуються, та таких самих запчастин, що використовуються для власних потреб (ремонт устаткування). Не може бути підставою для застосування різних методів визначення собівартості одного виду запасів різниця в географічному місцезнаходженні запасів та в податкових правилах.
Підприємство самостійно обирає метод оцінки запасів при вибутті. На підприємстві можуть одночасно застосовуватися для різних запасів різні методи. Вибір методу оцінки запасів при їх вибутті повинен бути обов'язково зафіксований в наказі про облікову політику.
Метод середньозваженої собівартості.
Цей метод передбачає розрахунок вартості одиниці товару, виходячи з середніх цін. Такий розрахунок робиться по кожній одиниці товару. Розрахунок можна проводити за формулою:
,
де
Сс - середньозважена собівартість
Сп - собівартість запасів на початок періоду
Кп - кількість запасів на початок періоду
Сн - собівартість запасів на кінець періоду
Кн - кількість запасів на кінець періоду
Метод ідентифікованої собівартості.
Він може застосовуватись у випадку виконання спеціальних заказів, проектів, а також при невеликій номенклатурі товарів. Цей метод передбачає облік фактичної собівартості по кожній конкретній одиниці товару. Його зручно застосовувати до товарів з великою кількістю.
Метод Фіфо
Цей метод означає списання запасів в тій послідовності, в якій вони були отримані на підприємство. Тобто, при вибутті запасів спочатку будуть списуватися запаси, які надійшли раніше (по тій вартості, по якій вони надійшли і рахуються в обліку).
Метод нормативних затрат
Оцінка за нормативними затратами полягає у застосуванні норм витрат на одиницю продукції (робіт, послуг), які встановлені підприємством з урахуванням нормальних рівнів використання запасів, праці, виробничих потужностей і діючих цін.
Застосування нормативних затрат для оцінки запасів у бухгалтерському обліку та звітності допускається лише тоді, якщо результати такої оцінки запасів приблизно дорівнюють їх собівартості. Для забезпечення максимального наближення нормативних затрат до фактичних, норми затрат і ціни у нормативній базі повинні регулярно перевірятися і переглядатися.
Метод нормативних затрат звичайно застосовується у разі стабільності цін на запаси. У цьому випадку відхилення між нормативними та фактичними витратами на матеріали є несуттєвими і списуються в момент придбання матеріалів. Сума перевищення фактичної собівартості запасів над їх нормативною собівартістю включається до собівартості реалізованої продукції звітного року.
Метод ціни продажу
Оцінка за цінами продажу заснована на застосуванні підприємствами роздрібної торгівлі середнього проценту торговельної націнки товарів. Цей метод можуть застосовувати підприємства, що мають значну й змінну номенклатуру товарів із приблизно однаковим рівнем торговельної націнки. Собівартість реалізованих товарів визначається як різниця між продажною (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на реалізовані товари. Сума торговельної націнки на товари визначається як добуток продажної (роздрібної) вартості реалізованих товарів і середнього відсотка торговельної націнки.
Середній відсоток торговельної націнки визначається діленням суми залишку торговельних націнок на початок звітного місяця й торговельних націнок у продажній вартості одержаних у звітному місяці товарів на суму продажної (роздрібної) вартості залишку товарів на початок звітного місяця та продажної (роздрібної) вартості одержаних у звітному місяці товарів.
