Література
Балл Г.А., Бургин М.С. Анализ психологических воздействий и его педагогическое значенис //Вопросьі психологии.- 1994.- №4.-С.56-68.
Галузяк В.М., Сметапский Н.И. Две личности - две парадигми вос-питания // Педагогика.- 2002- № З- С.83-87.
Гликман И.З. Воспитанис и образование // Педагогика.- 1999.- №2.-С. 110-115.
Ильина Т.А. Педагогика: Курс лекций.- М, 1984.
Корнетов Г.Б. Итоги и перспективьі парадигмально-педагогичес-кой интерпретации моделей образовательного процесса // Гуманітарні науки- 2001- № 1- С.85-108.
Макарепко А.С. Проблеми школьного советского воспитания // Соч. в 7-ми т. Т 5.- М., 1958.- С. 109-133.
Сухомлшськш В.О. Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості // Вибрані твори: В 5-ти т. Т. 1.- К., 1976.
Хпггішс 3. Шесть ступенсй Лоуренса Кольберга // Народное образование.- 1993.- №1.
Щуркова Н. Что же такое воспитание // Воспитание школьников.-1989.- №6.- С. 33-45.
288
Тема 14. Механізми, закономірності та принципи виховання
14.1. Механізми виховання
Ефективність виховання суттєвим чином залежить від врахування педагогом об'єктивних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості: її почуттів, потреб, переконань, ціннісних орієнтацій, рис характеру.
Механізми виховання - це шляхи розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості в процесі засвоєння нею соціального досвіду. Необхідно враховувати, що механізми, як і закономірності, існують об'єктивно. Вони завжди діють, незалежно від того, усвідомлює їх педагог чи ні.
Основу розвитку мотиваційної сфери особистості складають такі психологічні механізми: ідентифікація, емоційне обумовлювання, наслідування, мотиваційне опосередкування, конформ-ність, вживання у соціальну роль, підтримання внутрішньої узгодженості поглядів. Розглянемо детальніше кожний із них.
Ідентифікація - емоційно обумовлений процес ототожнення себе з іншою людиною, внаслідок чого відбувається засвоєння моральних норм, цінностей, установок і способів поведінки цієї людини. З.Фрейд вважав, що ідентифікація - це «уподібнення Я іншому Я, внаслідок чого перше Я у певних відношеннях поводить себе як друге Я, наслідує його, приймає його до певної міри в себе». Ідентифікація зумовлює прийняття індивідом цінностей та переконань людей, які його оточують, включення їх у власний внутрішній світ.
Ідентифікація передбачає наявність сильного емоційного зв'язку між індивідом і людиною, роль якої він на себе приміряє, з якою він себе ототожнює.
З.Фрейд стверджував, що саме завдяки ідентифікації формується совість, яка, на його думку, приходить до нас в подобі інших людей.
Ідентифікація відбувається мимовільно, незалежно від цілеспрямованих зусиль вихователя, а також без усвідомленого праг-
289
Емоційне обумовлювання полягає у формуванні позитивного ставлення до об'єктів та способів поведінки, які супроводжуються позитивними емоціями, і негативного до тих, які супроводжуються негативними емоціями. Якщо та чи інша поведінка з певних причин регулярно викликає позитивні емоції, вона стає бажаною для індивіда, внаслідок чого формується відповідний мотив. Цей механізм лежить в основі методів покарання і заохочення. Діти засвоюють норми і способи поведінки внаслідок позитивного або негативного підкріплення їхніх дій соціальним оточенням. Щедрість, чуйність, агресивність - все це може мати позитивне підкріплення, але його може і гальмувати покарання.
Емоційне обумовлювання вважається основним психологічним механізмом виховання у біхевіористичних теоріях розвитку особистості. У психології він відомий як закон ефекту Торндайка. У цьому законі стверджується, що поведінка індивіда змінюється залежно від її наслідків. Поведінка, яка зумовлює позитивні наслідки для індивіда, викликає схвалення з боку оточення, закріплюється і має тенденцію повторюватися, тоді як поведінка, яка призводить до негативних наслідків, припиняється.
Механізм емоційного обумовлювання знайшов прикладне застосування у розроблених психологами та педагогами біхевіористичної орієнтації методиках модифікації поведінки. їхня суть полягає в систематичному заохоченні бажаної поведінки дітей. Вихователь визначає способи поведінки, які прагне сформувати в учнів: висока активність на уроці, дисциплінованість, пунктуальність тощо. За відповідну поведінку учнів заохочують спеціальними жетонами, зірочками чи вимпелами. При нагромадженні певної кількості жетонів діти можуть одержати більш цінні призи чи винагороди.
290
Слід зауважити, що така виховна стратегія розрахована на підкріплення поведінки, яка сама по собі є нецікавою для дітей. Недолік цього підходу полягає в тому, що бажану поведінку діти демонструють лише в період дії підкріплення (якщо не задіяні інші мотиваційні механізми): немає заохочення - немає стимульованої поведінки.
Наслідування, імітація - засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточенням. Це цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. На відміну від ідентифікації наслідування передбачає наявність у індивіда свідомого прагнення, наміру засвоїти способи поведінки, манери, звички людей, які його оточують. Крім того, воно полягає в імітації здебільшого зовнішніх, доступних спостереженню способів поведінки, а не переконань і ціннісних орієнтацій.
Мотиваційне опосередкування - формування нових мотивів шляхом зв'язування у свідомості дитини об'єктів (норм, способів поведінки тощо), до яких виробляється емоційне ставлення, з іншими об'єктами, які вже мають для неї цінність. Цей механізм набуває чинності у дошкільному та шкільному віці, коли достатнього розвитку досягають уява, мислення, здатність дитини прогнозувати і передбачати наслідки власних дій.
Механізм мотиваційного опосередкування лежить в основі вербальних (словесних) виховних впливів (переконування), які апелюють до свідомості вихованця, його здатності розуміти об'єктивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між власними діями та їхніми наслідками. Будь-який вербальний виховний вплив явно чи неявно містить у собі два компоненти, пов'язані причинно-наслідковими відношеннями: вказівний (як слід поводитися, яких норм дотримуватися, що вважати цінним тощо) і ціннісний (чому, задля чого). Найбільш чітко це проявляється, коли дитині все роз'яснюють у розгорнутій формі: якщо не будеш мити руки -захворієш; учитися треба, тому що без цього не зможеш отримати бажану професію і т.д.
Вказівна складова виховного впливу містить вказівку на те, до чого і як вихованець повинен ставитися. Вона визначається метою виховання і виражає її в доступній для вихованця формі:
291
Слід зауважити, що така виховна стратегія розрахована на підкріплення поведінки, яка сама по собі є нецікавою для дітей. Недолік цього підходу полягає в тому, що бажану поведінку діти демонструють лише в період дії підкріплення (якщо не задіяні інші мотиваційні механізми): немає заохочення - немає стимульованої поведінки.
Наслідування, імітація - засвоєння індивідом способів поведінки на підставі спостереження за оточенням. Це цілеспрямоване відтворення манер, вчинків і звичок інших людей. На відміну від ідентифікації наслідування передбачає наявність у індивіда свідомого прагнення, наміру засвоїти способи поведінки, манери, звички людей, які його оточують. Крім того, воно полягає в імітації здебільшого зовнішніх, доступних спостереженню способів поведінки, а не переконань і ціннісних орієнтацій.
Мотиваційне опосередкування - формування нових мотивів шляхом зв'язування у свідомості дитини об'єктів (норм, способів поведінки тощо), до яких виробляється емоційне ставлення, з іншими об'єктами, які вже мають для неї цінність. Цей механізм набуває чинності у дошкільному та шкільному віці, коли достатнього розвитку досягають уява, мислення, здатність дитини прогнозувати і передбачати наслідки власних дій.
Механізм мотиваційного опосередкування лежить в основі вербальних (словесних) виховних впливів (переконування), які апелюють до свідомості вихованця, його здатності розуміти об'єктивні причинно-наслідкові взаємозв'язки між власними діями та їхніми наслідками. Будь-який вербальний виховний вплив явно чи неявно містить у собі два компоненти, пов'язані причинно-наслідковими відношеннями: вказівний (як слід поводитися, яких норм дотримуватися, що вважати цінним тощо) і ціннісний (чому, задля чого). Найбільш чітко це проявляється, коли дитині все роз'яснюють у розгорнутій формі: якщо не будеш мити руки -захворієш; учитися треба, тому що без цього не зможеш отримати бажану професію і т.д.
Вказівна складова виховного впливу містить вказівку на те, до чого і як вихованець повинен ставитися. Вона визначається метою виховання і виражає її в доступній для вихованця формі:
291
віда тиску групи з метою заслужити схвалення або уникнути покарання. Внутрішня (особистісна) конформність - дійсна зміна установок внаслідок прийняття позиції оточуючих як більш обґрунтованої і доцільної, ніж власна.
Конформність залежить від ряду факторів:
характеристик індивіда (стать, вік, інтелект, тривожність);
характеристик групи, яка здійснює вплив (розмір, ступінь одностайності, послідовність у відстоюванні норм);
особливостей взаємозв'язку індивіда з групою (статус у гру пі, ступінь відданості їй).
Конформність забезпечує уніфікацію поведінки і установок людей, дотримання загальноприйнятих норм.
Вживання в соціальну роль - засвоєння особистістю норм і способів поведінки, дотримання яких вимагає прийнята нею соціальна роль.Цен механізм описують у соціальній психології за допомогою понять «соціальний статус (позиція)» і «соціальна роль». Соціальний статус - це місце індивіда в системі соціальних стосунків, яке визначає його права і обов'язки. Зайнявши певну позицію, людина повинна виконувати й певну соціальну роль, тобто діяти так, як того вимагає оточення. Роль - набір норм, які визначають, як поводитися людині, що займає дане соціальне становище. Набір соціальних позицій і ролей дуже широкий і різноманітний: роль дошкільника, першокласника, підлітка, юнака, члена дворової компанії, сина, дочки, вчителя, батька, матері, чоловіка, жінки і т.д. У міру вікового розвитку кількість ролей зростає. Кожна нова роль вимагає від особистості пристосування до соціальних установок, вимог і цінностей найближчих соціальних груп. Це пояснюється тим, що, по-перше, особистість намагається якнайкраще відповідати новій ролі, щоб заслужити схвалення оточення або уникнути осуду. По-друге, кожна роль має певний престиж, привабливість, розширює можливості для самоствердження. Тому люди самі прагнуть посісти вищий соціальний статус і виконувати відповідну роль. Дошкільник, наприклад, мріє стаги школярем, підліток - дорослим. Таким чином зміна соціальних ролей зумовлює зміни в поглядах і цінностях особистості.
293
Механізм підтримання внутрішньої узгодженості поглядів.
Люди завжди прагнуть зберегти певну гармонію в системі своїх переконань. Коли особистість усвідомлює їх суперечливість або невідповідність між поглядами і поведінкою, виникає когнітивний дисонанс - неприємне напруження, дискомфорт, якого вона хоче позбутися. Таке трапляється, наприклад, коли ми усвідомлюємо, що діяли без достатніх на те підстав всупереч своїм переконанням.
Ми схильні вважати, що наша поведінка випливає з наших установок і переконань. Однак соціальні психологи експериментально довели, що можлива зворотна залежність: наші установки, погляди можуть бути наслідком нашої поведінки. Люди, як правило, відстоюють те, у що вірять, однак вони також вірять у те, що відстоюють. Установки і вчинки породжують одне одного, як курка і яйце. Механізм підтримання внутрішньої узгодженості поглядів пояснює, яким чином поведінка індивіда може змінювати його установки. Когнітивний дисонанс виникає, коли вчинки індивіда розходяться з його Я-концепцією (самосвідомістю). Якщо особистість вдалася до поведінки, яка суперечить її поглядам, без відчутного зовнішнього тиску, то єдиною можливістю зняти дисонанс залишається зміна власних переконань, уявлень про себе, приведення їх у відповідність з фактичною поведінкою.
Отже, для того щоб змінити ту або іншу неадекватну установку вихованця, слід спонукати його до дій, які суперечать їй, використовуючи для цього найменші достатні стимули.
Самоспостереження - формування якостей і установок шляхом сприймання особистістю власної поведінки.
Яким чином ми дізнаємося про погляди і переконання інших людей? Шляхом спостереження за їхньою поведінкою в різних ситуаціях. При цьому ми розрізняємо дві загальні причини вчин-
294
ків інших людей: їх особистісні якості та зовнішні обставини. Якщо, наприклад, бачимо, що батьки змусили сина просити вибачення, то розуміємо, що дії хлопчика викликані зовнішнім тиском, а не докорами сумління. Якщо ж хлопчик просить вибачення з власної ініціативи, без зовнішнього тиску, ми вбачаємо причину такої поведінки в якостях його характеру. Подібним чином робимо висновки про власні якості, спостерігаючи за своєю поведінкою. Так, якщо тривалий час не можемо досягти успіху в навчанні, то робимо висновок про відсутність у себе необхідних здібностей. Якщо завжди допомагаємо людям, які потрапили в біду, то вважаємо себе чуйними. При цьому спостерігається закономірність: люди приписують свою поведінку власним якостям і переконанням лише тоді, коли не можуть пояснити її зовнішніми обставинами: тиском, примусом чи обіцяною винагородою. Справді, якщо вчитель пообіцяв учням поставити високу оцінку за те, що вони допоможуть хворому дідусеві нарубати дров, то навряд чи вони вбачатимуть мотиви своєї поведінки у власній доброті та
чуйності.
Таким чином, для того щоб сформувати у вихованця певну позитивну якість, необхідно, не вдаючись до тиску, погроз чи обіцянок, використати мінімальні стимули (наприклад, прохання, натяк), щоб спонукати його до бажаної поведінки. За таких умов спрацьовує механізм самоспостереження: «Якщо я комусь допоміг і мене ніхто не змушував це робити, то, мабуть, я вчинив це тому, що добрий і чуйний».
Як бачимо, виховання далеко не завжди слід починати з роз'яснення дітям важливості тих чи інших переконань і способів поведінки. В деяких випадках (особливо в молодшому віці) доцільніше безпосередньо спонукати дітей до бажаної поведінки, яка зумовлює формування у них відповідних якостей і переконань.
14.2. Закономірності виховання
Закономірність - це об'єктивно існуючий, повторюваний суттєвий зв'язок, який характеризує розвиток і функціонування певного процесу чи явища. Виявлення закономірностей дає можли-
295
вість визначити норми, які регламентують структуру, зміст і методику організації виховання. А це, своєю чергою, забезпечує досягнення результатів педагогічного процесу. Серед закономірностей виховання виділяють такі:
мету і зміст виховання визначають потреби суспільства та особистості;
сприйняття особистістю виховних впливів залежить від її ставлення до вихователя;
особистість позитивно реагує на виховні впливи, якщо вра ховують її потреби, інтереси і можливості;
виховання об'єктивно можливе і завжди здійснюється через ті цінності та потреби, які вже сформовані в структурі особисто сті вихованця;
ефективність виховання залежить від активності його учас ників;
успішність виховання залежить від узгодженості всіх вихов них впливів на особистість.
На підставі закономірностей визначають принципи виховання.