Тема 15. Методи і форми виховання

15.1. Поняття про метод виховання

Існує два основних шляхи впливу вихователя на вихованців:

прямий - у процесі безпосередньої взаємодії з учнем (бесіди, дискусії, вимоги, поради, покарання, заохочення і т.д.);

опосередкований - засобами доцільної організації соціального та предметного оточення вихованців (естетичне оформлення кімнати, добір іграшок, організація колективних видів діяльності, регулювання міжособистісних стосунків у колективі і т.д.).

Методи виховання - це способи прямого і опосередкованого впливу вихователя на свідомість, почуття і поведінку вихованців з метою розвитку в них бажаних якостей, ціннісних орієнтацій, звичок і переконань.

Поряд із поняттям «метод виховання» у педагогіці часто користуються близьким за значенням поняттям «виховний прийом». Прийом виховання - складова частина методу, один із його елементів. Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови. Прийом виховання може розглядатися також як частковий варіант, спосіб реалізації методу виховання за тих або інших конкретних умов.

15.2. Класифікація методів виховання

Методи виховання ґрунтуються на цілеспрямованому використанні педагогом психологічних механізмів розвитку мотиваційно-ціннісної сфери особистості. В основі будь-якого виховного методу лежить один або декілька психологічних механізмів розвитку потреб, ціннісних орієнтацій, установок, звичок, якостей характеру особистості. Так, метод прикладу ґрунтується на механізмах ідентифікації і наслідування, в основі методу переконування лежить механізм мотиваційного опосередкування, в основі методу доручення - механізм вживання у соціальну роль, методам покарання і заохочення відповідає механізм емоційного обумовлювання тощо.

308

Активізувати ті або інші механізми розвитку мотиваційної сфери можна, впливаючи на підсвідомість, свідомість і поведінку особистості. Відповідно, всі методи виховання дещо умовно поділяють на чотири групи:

1. методи впливу на підсвідомість вихованця: педагогічно до цільна самопрезентація вчителя, навіювання;

2. методи звернення до свідомості вихованців: переконування, дискусія, приклад;

3. методи організації поведінки вихованців: вимога, доручення, привчання, створення виховних ситуацій, рольові ігри;

4. методи оцінювання і корекції поведінки вихованців: покаран ня, заохочення.

15.2.1. Методи впливу на підсвідомість вихованця

Педагогічно доцільна самопрезентація - намагання вихователя вплинути на враження про нього, що формується в учнів.

Як відомо, необхідною умовою ефективності виховання є авторитетність педагога для вихованців. Для формування авторитету учитель має так будувати спілкування з учнями, щоб викликати в них позитивне ставлення до себе: довіру, симпатію і повагу. Йдеться про самопрезентацію вчителя у процесі взаємодії з учнями.

Свідомо чи несвідомо кожен учитель прагне справити на учнів певне враження. Спостереження свідчать про існування як продуктивних, так і непродуктивних стратегій самопрезентації. Деякі, наприклад, намагаються справити враження серйозної, суворої людини, інші орієнтуються на образ ділового, компетентного викладача, для якого головне - знання. Треті намагаються викликати в учнів симпатію і довіру, спілкуючись з ними на рівних, проявляючи поступливість і невимогливість. Можна спостерігати такі маніпулятивні стратегії самопрезентації, спрямовані на «купівлю» симпатії та визнання: підняття цінності учнів - їх позитивна оцінка (наприклад, в формі похвали); конформізм -демонстрування згоди з думками, поглядами і поведінкою учнів; позитивна самодемопстрація - показ себе у позитивному світлі

309

(описування своїх здібностей, талантів) або своєї готовності на значні жертви заради учнів; негативна самодемонстрація - створення враження про власну слабкість і безпомічність з метою викликати жалість учнів. Всі перераховані стратегії так чи інакше спрямовані на підвищення вчителем власної привабливості в очах школярів та здобуття контролю над їхньою поведінкою.

Якою ж має бути педагогічно доцільна самопрезентація вчителя? Одразу необхідно зазначити, що універсальної, ефективної в усіх ситуаціях стратегії самопрезентації не існує. Вчитель обов'язково повинен враховувати вікові особливості дітей, з якими спілкується. По-різному слід демонструвати себе у спілкуванні з молодшими школярами, підлітками чи юнаками. Можна виділити лише найбільш загальні вимоги до самопрезентації вчителя:

1. виявляти зацікавлене, доброзичливе, чуйне ставлення до учнів, готовність зрозуміти їхню точку зору;

2. демонструвати ґрунтовні знання і професійну компетент ність, цікаво викладати навчальний предмет;

3. бути вимогливим і справедливим у стосунках з учнями. В основі педагогічного спілкування повинна лежати чітка, послідо вна система вимог до вихованців, а не аморфний підхід, який не рідко приховується за привабливими гаслами забезпечення осо бистішої свободи, простору для ініціативи і самореалізації осо бистості. Надмірна директивність, репресивність та регламента ція у вихованні, як і вседозволеність, однаково завдають шкоди особистісному розвиткові дитини, призводять до антисоціальної і агресивної поведінки, особливо в підлітковому та юнацькому віці;

4. підтримувати у спілкуванні з учнями оптимальну соціаль но-психологічну дистанцію. Надто велика дистанція характерна для вчителів, спілкування яких має закритий, формальний харак тер. Вони взаємодіють з учнями виключно як виконавці соціаль ної ролі, приховують свої почуття за маскою офіційності, уника ють близьких, відкритих, персоналізованих стосунків з вихован цями. Така позиція позбавляє як учителя, так і учнів спонтаннос ті, свободи самовираження, перешкоджає формуванню взаємної довіри. Інші педагоги, навпаки, спілкуються на неформальній

310

основі, відкрито, спонтанно проявляють власні почуття. Це сприяє формуванню між учителем і учнями відвертості, взаємної симпатії і довіри.

Разом з тим, у педагогічному спілкуванні навряд чи доцільна повна відмова від певної статусної субординації і рольової регламентації взаємостосунків учителя з учнями. Ігнорування соціальної дистанції, спілкування на виключно неформальній основі нерідко перешкоджає виконанню учителем професійно-рольових обов'язків і призводить до не менш негативних наслідків, ніж формально-рольове спілкування. Мистецтво педагогічної взаємодії полягає в умінні вчителя визначати у взаєминах з учнями оптимальну соціально-психологічну дистанцію, яка була б достатньою для підтримання дисципліни і, водночас, не перешкоджала налагодженню взаєморозуміння та діалогу, без якого справжнє виховання неможливе.

Навіювання - безпосередній вплив на особистість (її емоційний стан, установки), який зумовлює некритичне і несвідоме засвоєння нею певних поглядів чи виконання дій. За словами В.М.Бехтерєва, навіювання обминає сторожа-критику і входить «з чорного входу».

Розрізняють пряме (команда, наказ, настанова) і непряме педагогічне навіювання. При прямому навіюванні слова педагога, виражені в імперативній формі, без аргументації, зумовлюють відповідну поведінку учнів: «Запам'ятай, цього робити не можна», «Я переконаний, що тобі під силу це завдання».

При непрямому навіюванні повідомлення подається не в наказовій формі, а у вигляді розповіді, натяку, опису якого-небудь випадку. Можна, наприклад, розповісти про когось, хто свого часу вчинив так само, як учень (його, однак, не згадувати), і те, які це мало наслідки.

Ефективність навіювання залежить від:

• особливостей вихователя (авторитет, привабливість, зовні шній вигляд, інтонація, міміка);

• особливостей вихованців (вік, стагь, критичність мислен ня). Методом навіювання користуються здебільшого при вихо-

311

ванні дітей раннього віку. Молодші школярі легше піддаються йому, ніж старші, дівчатка - більшою мірою, ніж хлопці.

Навіювання можна здійснювати як мовними засобами (слово, інтонація, пауза), так і позамовними (міміка, пантоміміка, жести, довколишня обстановка тощо). Ефективній реалізації методу сприяє використання художніх образів, музики.

15.2.2. Методи виховання через звернення до свідомості вихованців

Моральні якості особистості - це складний сплав етичних знань, життєвого досвіду та емоційних вражень. Щоб учень поводився морально, треба, принаймні, щоб він, чітко уявляв, у чому полягає моральна поведінка. Формування таких уявлень і переконань забезпечують методи звернення до свідомості вихованців: переконування, дискусія, приклад.

В.О. Сухомлинский, як відомо, був переконаний у великій виховній силі слова. Він вважав, що бесіди на моральні теми, роз'яснення етичних понять, задушевні індивідуальні розмови з підлітками - необхідна ланка у формуванні моральних якостей особистості.

Діти нерідко поводяться погано не тому, що вони егоїсти чи брехуни, ледарі чи боягузи, а просто через те, що не знають, як правильно повестися в тій чи іншій ситуації. Для того щоб у них формувалися правильні моральні погляди, оцінки, переконання, необхідне розумне і тактовне втручання педагога.

Методи звернення до свідомості виконують низку конкретних виховних функцій. Вони сприяють:

• розвитку моральної свідомості учнів;

• формуванню в дітей правильних моральних оцінок, суджень, понять, переконань;

• узагальненню життєвого досвіду учнів, їх вчинків, поведінки;

• формуванню в дітей адекватної самооцінки. Переконування - метод словесного впливу на вихованця (його

переконання і поведінку) шляхом звернення до його власного критичного мислення. Воно впливає також на почуття.

312

Відмінності переконування від навіювання:

1. переконування апелює до свідомості вихованця, супроводжу ється аргументами, доказами;

2. вихованець, критично проаналізувавши наведені аргумен ти, має право їх відкинути, заперечити;

3. під впливом переконування вихованець самостійно приймає рішення змінити свої погляди і поведінку.

Переконування можна застосовувати як з метою формування в учнів нових переконань, так і для доведення хибності стихійно сформованих поглядів. Ефективність цього методу залежить від трьох основних факторів: а) ставлення учнів до вчителя (вплив особистості вихователя залежить від його переконливості, компетентності, впевненості, привабливості), б) переконливості аргументів, в) врахування індивідуальних особливостей вихованців.

Якщо в учнів сформувалося негативне ставлення до педагога, навіть найрозумніші аргументи не матимуть на них ніякого впливу. Важливо й те, наскільки вихователь знає своїх учнів, їхні погляди, уподобання, інтереси, життєвий досвід.

У процесі переконування застосовують такі прийоми, як опора на особистий досвід учнів, наведення яскравих прикладів з літератури, реального життя, постановка запитань перед учнями, спільне обговорення проблеми.

Переконування здійснюють у різних формах: індивідуальної бесіди з учнем, фронтальної етичної бесіди з класом, розповіді, дискусії.

Досить ефективною і водночас складною формою переконування є індивідуальна бесіда з вихованцем. Важливо, щоб під час такої бесіди між педагогом і учнем не виник психологічний бар'єр. Якщо учень неправильно розуміє ситуацію, треба тактовно, не принижуючи його гідності, пояснити, в чому він помиляється. У присутності товаришів бесіда повинна бути короткою, діловою, спокійною, без іронії та зверхності. Вихованець лише тоді сприйме слова вихователя, коли відчує його доброзичливе, зацікавлене ставлення і щире прагнення допомогти.

313

Дискусія (від лат. сіізсиззіо - дослідження) - обговорення суперечливих питань. Об'єктом обговорення можуть бути реальні життєві ситуації, книги, кінофільми, спектаклі. Найчастіше у школах практикують дискусії на морально-етичні теми. Вони розвивають в учнів уміння спільно аналізувати факти і причини тих чи інших явищ і подій, удосконалюють навички критичного й творчого мислення, вчать брати до уваги різні сторони моральної проблеми, виробляють уміння досягати порозуміння.

Дискусія як метод виховання ставить певні вимоги щодо її організації: 1) правильний вибір теми, яка має бути цікавою, важливою і близькою для учнів; 2) чітке формулювання питань для обговорення; 3) залучення до обговорення всіх учнів; 4) ознайомлення учнів з правилами поведінки під час дискусії, прийомами аргументації і контраргументації; 5) не нав'язувати учням свою думку, не поспішати виправляти їхні помилкові судження. Вчитель має бути терплячим і тактовним, рівноправним учасником спільного обговорення. Не обов'язково, щоб учні внаслідок дискусії прийшли до єдиного і остаточного рішення.

Першочергове завдання вчителя полягає в тому, щоб допомогти учням усвідомити право кожного на особисту точку зору. Варто заздалегідь ознайомити дітей з етичними нормами дискутування, їх записують на дошці або на невеликих аркушах і роздають учасникам як персональні пам'ятки. Такі інструкції мають бути чіткими, лаконічними і легкими для сприймання.

Орієнтовний зразок пам'ятки для учнів.

1. Якщо хочеш висловитися, піднеси руку, щоб тебе помітили.

2. Висловлюйся просто і стисло.

3. Обов'язково аргументуй свою думку.

4. Якщо хтось говорить - слухай. Кожен говорить по черзі, а не всі водночас.

5. Не перебивай інших учасників.

6. Не відхиляйся від обраної теми.

7. Критикуй ідеї, а не людей, які їх висловлюють.

8. Сперечайся чесно, пе перекручуй думок і слів своїх товаришів. Ефективність дискусії значною мірою залежить від запитань,

які ставить учитель. Можливі різні типи запитань:

314

• описово-ілюстративні, які вимагають від учнів наведення конкретних фактів, прикладів;

• оцінні, які спонукають школярів оцінити певні вчинки, ви словити власне ставлення до певних вчинків, моральних норм,

творів мистецтва;

• проблемні, які вимагають пошуку нестандартних відповідей.

Чим молодші учні, тим доступніші для них описово-ілюстративні запитання. Від молодшого до старшого віку зростає потреба в проблемних і оцінних запитаннях.

Ефективним методом морального виховання учнів є дискусія, спрямована на розв'язання моральних проблем. Основою для такої дискусії є моральна дилема, сюжет якої містить реальний конфлікт для центрального персонажа і викликає в учнів різні погляди на ситуацію. Для того, щоб учні набули навичок розв'язання моральних проблем, вони повинні безпосередньо торкатися їхніх інтересів, були близькими їхньому розумінню.

Предметом обговорення можуть бути моральні конфліктні ситуації з художніх творів (книг, кінофільмів, спектаклів), близьких життєвому досвідові школярів. Можна використовувати також приклади з дитячої і юнацької періодики. Обговорення уривка зі статті, в якій описується конфліктна моральна ситуація або висловлюються спірні судження, активізує бесіду зі школярами будь-якого віку.

Приклад моральної дилеми.

Сергій нещодавно перейшов до нової школи і почувався самотньо, доки одного дня Володимир не запропонував йому познайомитися: «Привіт, Сергію! Я Володимир. Чув від одного вчителя, що ти новачок. Якщо сьогодні нічого не робиш після уроків, приходь пограти в баскетбол». Дуже швидко Сергій та Володимир стали добрими друзями.

Через деякий час Сергія запросили грати у шкільній баскетбольній команді. Йому подобалося тренуватися і проводити вільний час з товаришами по команді. В суботу й неділю вони інколи виїжджали разом на природу.

У міру того як Сергій проводив з командою все більше часу, він усе рідше бачив Володимира — свого старого друга. Одного дня Воло-

315

димир зателефонував до Сергія: «Ти не дуже зайнятий у цей четвер? Моя родина святкуватиме мій день народження. Я запрошую тебе». Сергій радо погодився. Але в четвер після тренування товариші по команді в один голос запрошують Сергія відвідати разом з ними одне чудове місце. Запитання для обговорення:

1. Чи повинен Сергій піти з командою?

2. А якщо б Сергій викликав Володимира зі школи, вибачився і ска зав, що через непередбачені обставини він не зможе прийти на день народження? Чи було б тоді правильно піти з командою?

3. Товариші по команді можуть образитися, якщо Сергій не піде з ними, і вважатимуть його поганим другом. Можливо, Сергію слід піти з командою?

4. А може Сергій згадає, як Володимир несподівано прийшов йому на допомогу, коли він був самотнім. Чи повинен Сергій у цьому випадку йти з командою?

5. Давайте дещо змінимо ситуацію. Припустимо, що спершу члени команди запропонували Сергію піти разом з ними на прогулянку в четвер і він погодився. А після цього Володимир запрошує Сергія на день народження. Як має вчинити він у цьому разі?

6. Що важливіше: мати одного близького друга чи багатьох това ришів?

7. Давайте дещо змінимо ситуацію. А якщо Сергій і Володимир — не близькі друзі, а просто знайомі? Чи повинен тоді Сергій іти з командою?

Обов'язковою умовою ефективності дискусії є правильна позиція і тактика поведінки вихователя. Він не повинен нав'язувати учням власні погляди, спираючись на свій авторитет. Точка зору дорослого, тим більше висловлена в формі аргументації, підштовхує учнів до її некритичного сприйняття. За таких умов моральна свідомість учнів не розвивається, вони просто завчають «правильні» відповіді, не розуміючи їх справжнього значення.

Під час дискусії треба надати учням можливість вільно висловлювати свої думки. Для цього слід дотримувалися таких правил: заохочувати учнів до запитань і навіть сумнівів щодо певних поглядів; формувати творчу атмосферу, стимулюваіи творче мислення школярів (водночас не примушувати їх виявляти творчість, а

316

дозволяти працювати на рівні індивідуальних можливостей); чергувати активні та спокійні періоди дискусії, необхідні для глибокого осмислення проблеми, аналізу власних поглядів і переконань.

Під час обговорення моральних дилем можна використовувати прийоми, які спонукають учнів переглянути власну позицію, сприяють розвитку їх моральної свідомості.

1. Прийом альтернативних наслідків. Учням пропонується відпо вісти на запитання: «Що трапиться, якщо персонаж вчинить так або так?» Використання цього прийому сприяє розвитку в дітей про гностичних умінь, здатності передбачати наслідки власних вчинків.

2. Прийом заміни ролей. Школярам легше знайти вихід із мора льної проблеми, якщо педагог пропонує їм уявити себе на місці певного персонажа ситуації: «Якби ти був на місці... , як би ти вчинив?» Такі запитання спонукають учнів до співпереживання, сприяють розвитку емпатії.

3. Прийом врахування почуттів дійових осіб моральної дилеми. Цей прийом спонукає учнів брати до уваги емоційні переживан ня інших людей, ставити себе на їх місце: «Як, на вашу думку, персонаж почуває себе в цій ситуації? Що б ви почували в такій ситуації? Чи є відповідність між вашими почуттями і почуттями героя?» Такі запитання розвивають в учнів здатність розуміти почуття, позиції, інтереси інших людей.

4. Прийом використання особистого досвіду учнів. Зразки мо ральної поведінки мають обговорюватися та оцінюватися на ос нові морального досвіду учнів. З цією метою слід використову вати запитання, які ведуть учнів від аналізу особистих вражень до формулювання загальних моральних правил: «Чи не трапля лось щось подібне з тобою? Які були твої думки, почуття, дії? Оцінюючи зараз подібну ситуацію, чи хотів би ти щось змінити у своїй поведінці?»

6. Прийом «Дехто вважає...»: «Дехто вважає, що закони не можна порушувати за будь-яких обставин. Що можна їм відповісти?» За допомогою цього прийому учнів підводять від аналізу конкретної ситуації до теоретичного обговорення моральних норм і етичних принципів.

317

6. Прийом заміни ключового персонажу (коли близьку людину замінюють незнайомою чи навпаки): «Якби на місці брата був твій знайомий, як би ти діяв?»

7. Прийом стимулювання взаємодії шляхом зіставлення різних позицій: «Здається, Толя і Юра стоять на протилежних позиціях. Обгрунтуйте свою точку зору».

Виховна ефективність бесід і дискусій суттєво підвищується, якщо використовувати спеціальні прийоми емоційного стимулювання, що викликають зацікавлене ставлення учнів до моральних проблем. Розглянемо деякі з них.

• Проблемні запитання.

Проблемні запитання забезпечують найвищий рівень інтелектуально-емоційної активності дітей, стимулюють невимушене спілкування, самостійний пошук нестандартних підходів. Вони завжди містять певні утруднення, неможливість однозначної відповіді, саме тому виникає атмосфера колективного напруженого мислення, пошуку, аналізу.

Наприклад, у VIII класі під час етичної бесіди «Друг - це значить «інший я» перед дітьми можна поставити такі запитання: — Чи можна дружити з людиною, яка менш розвинена, менш цікава, ніж ти? Адже дружба повинна збагачувати?

• Чому О. Бальзак говорив: «Самолюбство - отрута для дружби»?

• Як ви вважаєте, чи можуть дружити люди зі схожими характера ми? А з протилежними? Яка дружба міцніша?

• Як ви розумієте слова «безкорислива дружба»? А чи може бути «корислива» дружба?

• Аналіз суперечливих висловів.

Цей прийом дозволяє легко і природно створити ситуацію зіткнення спірних точок зору, різних підходів до моральних, естетичних явищ. Матеріалом для аналізу протилежних точок зору можуть бути думки видатних людей, авторів критичних статей, присвячених кінофільмам, виставам. Емоційна привабливість цього прийому для старших підлітків полягає в тому, що думка видатної людини (філософа, ученого, письменника) завжди авторитетна. Крім того, в афоризмах міститься глибокий підтекст, який треба з'ясувати.

318

Наведемо кілька прикладів:

1. З диспуту «Про справжню і несправжню дружбу» (VII клас):

• Таджицький поет Рудакі стверджував: «Один ворог — багато, тисяча друзів — мало».

• Відомий режисер Олександр Григорович Товстоногов у відповідь на запитання телеглядачів, чи багато в нього друзів, відповів: «Не може бути в людини багато друзів».

А ви як вважаєте?

2. З диспуту «Про зовнішність і особистість» (IX клас):

• Один філософ помітив: «Не слід оцінювати людину за обличчям - воно дозволяє робити лише припущення», а Максим Горький, як ві домо, називав обличчя дзеркалом душі людини. Хто з них правий?

• Ф. Бекон стверджував: «Красиве обличчя є безсловесною рекоме ндацією», а Ф. Купер дотримувався іншої точки зору: «Багато є лю дей із красивою зовнішністю, яким, однак, нічим похвалитися все редині». А ви як вважаєте?

• А наліз етичного змісту прислів Те / приказок, афоризмів, жит- тсвих девізів.

Прислів'я і приказки, які увібрали в себе народну мудрість, дозволяють підліткам глибше проникнути в суть моральної норми, краще її усвідомити.

• Використання емоційного потенціалу художнього слова.

У школярів будь-якого віку легко і природно виникає щирий відгук на уміло використане в бесіді, розповіді художнє слово, яке несе певний емоційний заряд. Образна мова, оповідний стиль, в якому немає штампів і банальних істин, викликає в підлітків адекватні почуття, моральні оцінки, співпереживання, самоаналіз: «А як би вчинив я?», «А який я?». Найскладніше - знайти оповідання, яке відповідає виховним завданням, і вдало «вмонтувати» його в структуру задуманої бесіди. Це може бути коротке оповідання (або уривок) з яскраво вираженою ідеєю та змістом, здатним викликати в учнів сильний емоційний відгук.

Наведемо приклад: класний керівник задумала провести з семикласниками етичну бесіду «Я і моя мама». Тема була викликана життєвою необхідністю: на класних батьківських зборах, коли зайшла мова про виховання чуйності, багато батьків скаржилися на дитячий егоїзм, небажання допомагати в домашніх справах.

319

На початку бесіди класний керівник зачитала уривки з творів, написаних семикласниками напередодні бесіди,- теплі, ласкаві слова про матір. Потім учениця прочитала коротку статтю, опубліковану в обласній газеті, про те, як діти, що переїхали в місто, забули свою маму, а коли вона приїжджала до них у гості, соромилися її сільського вигляду. Стаття схвилювала учнів, викликала переживання, співчуття. Саме в такій ситуації велике враження на них справив уривок з оповідання Ю. Яковлева «Серце землі».

Учителька: «Діти-егоїсти, грубіяни - це жорстокі діти. У дитинстві ми легко приймаємо від матері жертви, без кінця чогось вимагаємо, багато беремо, але мало віддаємо - нам постійно «ніколи». А про те, що це жорстоко, дізнаємося набагато пізніше - від своїх дітей. Золоті дні дитинства не вічні. Приходить дорослість, коли ми стаємо самостійними і віддаляємося від матері. Якщо ви будете далеко від мами, зігрійте її теплими рядками листа. Не засмучуйте її, бережіть її - єдину нашу.

А що буде, якщо раптом коли-небудь матері не стане? Я хочу зачитати уривок з оповідання Ю. Яковлева «Серце землі». Автор присвятив його матері:

«Діти ніколи не пам'ятають матір молодою і красивою, тому що почуття краси приходить до них пізніше.

Діти ніколи не говорять матері про свою любов, вони не знають, як назвати це почуття, що прив'язує їх до неї. В їхньому розумінні це не почуття, а щось обов'язкове - на зразок утамування спраги. Один раз в один із суворих днів я прийшов зі школи голодний і втомлений.

Я попросив ковбаси, з'їв один шматок, мені здалося мало, мати мені дала свій, мені знову здалося мало. Я розізлився, гримнув дверима і пішов.

Немає нічого більш жорстокого, ніж просити в матері те, чого в неї немає,- останній шматок.

Пройдуть роки, і сором наздожене тебе, і тобі стане до болю соромно від своєї несправедливості. Ти будеш думати про день своєї ганьби, але вже пізно.

Ти скажеш: «Прости!» - немає відповіді. Нікому прошепотіти сердечне слово «прощаю». Я гладжу рукою траву Пискарьовського кладовища. Тут похована моя мати.

Я шукаю серце матері. Воно не може зотліти. Воно стало серцем землі». (Тривала пауза).

320

Бережіть її, найдобрішу, найгарнішу - вашу матір; бережіть її здоров'я, її сили і нерви - і вам самим від цього буде краще... А якщо раптом ви скривдите маму - згадайте оповідання, яке я вам щойно прочитала».

• Великий емоційний вплив на дітей справляє розповідь-притча. У ній поєднується правда і вимисел, мудрість і натяк, вона запрошує до міркувань. Притча подобається підліткам, тому що схожа на казку, завжди містить підтекст, який треба зрозуміти і домислити. Саме у відсутності «лобової» повчальності криються великі виховні можливості притчі.

Під час бесіди «Секрет щастя» старшокласникам можна запропонувати таку притчу.

Один купець відправив свого сина до найголовнішого Мудреця за секретом щастя. Сорок днів юнак йшов пустелею, поки не побачив на вершині гори чудовий замок. Там і жив Мудрець, якого він розшукував. Попри очікування замок зовсім не був схожий на самотню обитель праведника, а був повний народу: снували, пропонуючи свій товар, торговці, всюди розмовляли люди, маленький оркестр виводив ніжну мелодію, а посеред залу був стіл, заставлений найбільш розкішними і вишуканими стравами, які лише можна було знайти у цьому краї. Мудрець обходив своїх гостей, і юнаку довелося очікувати своєї черги дві години. Нарешті Мудрець вислухав, навіщо той прийшов до нього, але сказав, що зараз у нього немає часу пояснювати секрет щастя. Він запропонував юнакові походити по замку і повернутися до цього залу через дві години. «І ось ще яке в мене до тебе прохання,- сказав він, протягаючи юнакові чайну ложку з двома краплями олії.- Візьми із собою цю ложечку і дивися не розлий олію».

Юнак, не зводячи очей з ложечки, почав підніматися і спускатися сходами палацу, а через дві години постав перед Мудрецем. «Ну,- мовив той,- чи сподобалися тобі перські килими в їдальні; сад, який найкращі майстри вирощували цілих десять років; стародавні фоліанти і пергаменти в моїй бібліотеці?» Присоромлений юнак зізнався, що не бачив нічого, тому що вся його увага була прикута до тих крапель олії, яку довірив йому господар. «Ступай назад і оглянь усі чудеса в моєму будинку, - сказав тоді Мудрець.- Не можна довіряти людині, поки не довідаєшся, де і як вона живе».

321

Юнак узяв ложечку і знову пішов переходами замку. Цього разу він був не такий скутий і розглядав раритети та дива, твори мистецтва, які прикрашали кімнати. Він оглянув сади і гори, що оточували замок, оцінив красу квітів і мистецьке розташування картин і статуй. Повернувшись до Мудреця, він докладно перечислив усе, що бачив. «А де ж ті дві краплі олії, які я просив донести не проливши?» -запитав Мудрець. І тут юнак побачив, що пролив їх. «Ось це і є єдина порада, яку я можу тобі дати,- сказав наймудрі-ший з мудрих.- Секрет щастя в тому, щоб бачити все, чим дивовижний і славний світ, і ніколи при цьому не забувати про дві краплі олії в чайній ложці».

Приклад як метод виховання полягає в ознайомленні учнів з позитивним зразком, еталоном для наслідування. Важливо, щоб вихованець свідомо звернувся до запропонованого образу, виявив бажання бути схожим на нього. Приклад дає конкретні зразки для наслідування і тим самим формує свідомість, почуття, переконання вихованців. «Довгий шлях наставлянь, - казав римський філософ Сенека,- короткий шлях прикладу».

Діти здебільшого наслідують людей, які викликають у них захоплення і повагу. Прикладом для них можуть бути знайомі, близькі люди - батьки, вихователі, родичі. Велику виховну силу мають також герої книг, фільмів, історичні діячі, видатні вчені, співаки, артисти, спортсмени. У виховному процесі важливі різні види педагогічно організованого прикладу. На прикладі визначної особистості (ученого, письменника, героя тощо) дітям важливо показати, як вона йшла до своїх досягнень: якою була у дитинстві, про що мріяла, як навчалася, чим захоплювалася, як долала життєві труднощі і недоліки свого характеру. Так, під час розмови з учнями про самовиховання можна розповісти про те, як займалися самовдосконаленням відомі вчені, філософи, письменники (Демосфен, Л.Толстой, К.Ушинський). Ознайомлення дітей з життям і діяльністю великої особистості - дуже тонка методика. Нав'язливі заклики брати приклад з визначної людини викликають в учнів протилежну реакцію. Натомість учитель може запропонувати учням прочитати книгу, переглянути кінофільм, спектакль про людину, гідну наслідування.

322

15.2.3. Методи виховання через організацію поведінки вихованців

Моральні знання, не пов'язані з власним досвідом поведінки, діти, як правило, не засвоюють глибоко - почуття, пережиті під час яскравої етичної бесіди, дискусії нерідко виявляються короткочасними, епізодичними. Тому у вихованні важливе значення має організація діяльності, створення життєвих ситуацій, в яких формується досвід моральної поведінки дітей, виробляються переконання і звички, розвиваються морально-вольові якості. Цьому сприяють методи виховання через організацію поведінки дітей: вимога, привчання, доручення, створення виховних ситуацій, рольова гра.

Вимога - безпосереднє спонукання учнів до тих чи інших дій або їх припинення. За формою вимоги поділяються на прямі (наказ, розпорядження, погроза) і непрямі (прохання, натяк, порада). Для прямих вимог характерні імперативність, категоричність, конкретність і точність. Ставляться вони рішучим тоном. Можлива гама відтінків в інтонації, силі голосу, міміці. Непрямі вимоги відрізняються від прямих відсутністю імперативності, владності. В основі їх виконання лежить позитивне ставлення, довіра і повага вихованців до педагога.

Вішога-порада - це апеляція до свідомості вихованця, переконування його в доцільності, корисності рекомендованих педагогом дій. Порада буде прийнята, коли вихованець ставиться до вчителя як до старшого, більш досвідченого авторитетного наставника. Вимога-прохання грунтується на формуванні товариських стосунків між педагогом і вихованцями. До неї близька вимога-натяк. її успішно застосовують досвідчені педагоги в спілкуванні з старшокласниками, часто вона дає більший ефект, ніж пряма вимога.

Метод вимог може бути ефективним за умови дотримання певних правил.

1. Вимоги повинні бути зрозумілі дітям. Не слід обмежуватися безапеляційним «так треба». Необхідно пояснити, чому від вихованців вимагають гісї чи іншої поведінки.

323

2. Вимоги мають бути посильними. Не варто вимагати відра зу занадто багато.

3. Ставлячи вимоги, слід враховувати індивідуальні особливо сті та рівень вихованості учнів: недоцільні прямі, категоричні ви моги стосовно тривожних, невпевнених у собі або сумлінних уч нів.

4. Вимоги повинні бути послідовними. Якщо сьогодні від ви хованця вимагають одне, завтра звертають увагу на інше, а піс лязавтра на третє, то це призводить до його дезорієнтації і ви кликає стрес. Вихователь має бути передбачуваним для вихован ців у своїх вимогах.

Найбільш ефективними є вимоги, які діти визначають разом із дорослими: «Правила поведінки» для свого класу, дитячі Конституції, закони і заповіді тощо.

Привчання - це організація регулярного виконання певних дій з метою перетворення їх на звички. Отже, привчання - не що інше, як регулярна вимога дотримуватись певних норм і правил поведінки, аби сформувати необхідну звичку. Нерідко привчання супроводжується болісними процесами, викликає незадоволення з боку вихованців. Тому слід користуватися ним у комплексі з іншими методами виховання, зокрема ігровими.

Привчання доцільне здебільшого при вихованні молодших школярів. Так, учнів привчають вставати, вітаючись з учителем перед початком уроку, підносити руку, коли є потреба щось сказати, вчасно приходити на уроки і т.д.

Ефективність привчання залежить від певних педагогічних умов:

1. Чітке розуміння вихованцем необхідності дотримання пра вил поведінки, до яких привчає його вихователь.

2. Для вироблення звички потрібен час, квапливість тут недо цільна.

3. У процесі привчання вихователь повинен контролювати дії учнів і в разі потреби надавати допомогу. Контроль має бути доброзичливим, зацікавленим і обов'язково поєднуватися з са моконтролем.

324

4. Вироблення корисних звичок полегшується і прискорюєть ся в грі. У цьому випадку дитина добровільно виконує певні пра вила поведінки без вказівок вихователя.

5. Одного лише багаторазового повторення недостатньо, щоб дія перетворилася на звичку. Для цього необхідно, щоб її вико нання викликало в учнів позитивні емоції.

Доручення - це керування діяльністю учнів, у процесі якої кожен з них виконує певне завдання. Воно сприяє розвиткові відповідальності, волі та уміння долати труднощі, доводити справу до завершення. Доручення можуть бути тимчасовими і постійними. Коли учень одержує доручення, він потрапляє у важливу з виховного погляду систему «відповідальної залежності». Будь-яке доручення, з одного боку, покладає на вихованця певні обов'язки (йдеться про вольові зусилля, спрямовані на те, щоб відкласти свої заняття, знайти час і довести доручену справу до кінця), з іншого боку, надає вихованцеві певні повноваження (тобі довірили, крім тебе цього ніхто не зможе зробити, від тебе залежить успіх спільної справи). Відсутність або слабкість якогось із цих двох аспектів знижує виховний ефект доручень.

Правильно організоване доручення обов'язково виконує рольову функцію: приймаючи його, вихованець бере на себе відповідну роль. Саме через систему соціальних ролей у дітей формується різноманітний досвід громадянської поведінки.

Даючи школяреві доручення, слід керуватися певними правилами.

1. Важливо пояснити учням мету доручення, його важливість і необхідність. Будь-яке доручення повинно мати зрозумілий ді тям соціальний зміст: «на користь - кому, на радість - кому».

2. Не нав'язувати учням доручення. Воно має подобатися, його мають сприймати як вияв довіри і поваги колективу та вчителя. Найцінніше у виховному плані те доручення, яке дає колектив і про виконання якого потрібно звітувати перед товаришами.

3. Розподіляючи доручення, слід враховувати інтереси, нахи ли і здібності учнів.

4. Важливо, щоб усі учні класу мали певне доручення.

325

_■

5. Важливо забезпечувати періодичну зміну доручень, щоб на дати можливість учням випробувати себе в різних справах і оці нити власні здібності.

6. Слід від нескладних за змістом справ, виконання яких не вимагає великих труднощів, переходити до таких, які потребу ють значних вольових зусиль, підпорядкування власних інтере сів громадським.

Створення виховних ситуацій - це спеціальна організація обставин, що стимулюють вияв і розвиток у вихованців певних якостей, переконань і ціннісних орієнтацій. Виховні ситуації, з одного боку, дають можливість багаторазово проводити дитину через однозначні за своїм характером обставини і тим самим глибоко вивчати тенденції її розвитку, а з іншого - виробляти і закріплювати досвід соціальної поведінки: досвід підпорядкування і керівництва; співчування ровесникам, дорослим; переживання відповідальності за спільну справу; досвід фізичного, інтелектуального і морального напруження; морального вибору тощо.

У виховних ситуаціях дитина постає перед необхідністю вибрати рішення з декількох можливих: сказати правду чи збрехати або промовчати, допомогти іншому чи не звернути уваги, оцінити себе об'єктивно чи завищити власну оцінку, скористатися привілеями чи поступитись місцем іншому, виконати доручену справу зараз або відкласти на потім. Таким чином відбувається випробування і одночасно розвиток моральних якостей та переконань особистості, її здатності ставити себе на місце іншої людини, подумки бачити й прогнозувати ситуації за неї, передбачати її найімовірніші рішення і погоджувати з ними власні дії.

Ситуації бувають природними і штучними. Природні ситуації час від часу спонтанно виникають у житті дітей. Учитель лише використовує їх з виховною метою. Штучні ситуації спеціально створює, моделює вихователь. Наприклад, учитель пропонує учневі самостійно оцінити власну письмову роботу.

У педагогічній літературі описано багато різних типів ситуацій: авансування довіри, вільного вибору, невимушеної примусовості, успіху і т.д.

326

Ситуація конфлікту. Педагог, як правило, використовує конфліктні ситуації, що виникають спонтанно. В окремих випадках він може спеціально створити ситуацію конфлікту, якщо, наприклад, необхідні рішучі заходи для зміни ставлення однокласників до ровесника з негативною поведінкою, аморальною спрямованістю.

Ситуація успіху - це цілеспрямована організація вихователем умов, які забезпечують досягнення учнем успіху в певній діяльності. Постійні невдачі негативно впливають на розвиток особистості, формують негативну самооцінку, підривають віру в свої можливості. В таких випадках необхідне продумане створення ситуацій, які б гарантували учневі досягнення успіху. Радість від успіху може стати своєрідним пусковим механізмом розвитку особистості, докорінно змінити її самопочуття і самооцінку, стосунки з оточенням.

Рольова гра - імітація, умовне відтворення силами учнів реальних життєвих ситуацій. В її основі лежить ігровий сюжет, у розгортанні якого кожен учень виконує ту чи іншу роль.

Рольова гра «Головні пов'язки».

її учасники зображують членів учнівського комітету, які обговорюють поведінку школярів під час екскурсії. Кожен член комітету одягає головну пов'язку з коротким описом ролі («Розумний: цінуй мою думку», «Лідер: слідуй за мною» і т.д.). Учні не повинні бачити написи на своїй пов'язці і знати свою роль. У той же час вони бачать пов'язки на головах інших учасників і знають їхні ролі. В процесі гри, спілкуючись з тим або іншим гравцем, необхідно враховувати його роль, підтримувати її зворотним зв'язком. По ходу гри кожен учасник повинен здогадатися, який напис він має на своїй головній пов'язці.

Ця гра покликана переконати школярів у тому, що, спілкуючись з іншою людиною, слід ставитися до неї як до особистості, неупере-джено, виходячи з цінності висловлених нею ідей, а не на основі її ролі, статусу тощо.

За допомогою цього методу в школярів формується здатність грати роль іншої людини, бачити себе з позиції партнера по спіл-

327

_■

куванню, планувати власну поведінку і передбачати поведінку співрозмовника, розвивається також уміння контролювати свої вчинки, давати об'єктивну оцінку діям інших. Гра привчає до співробітництва і партнерства, адже її виконує група учнів, які повинні злагоджено взаємодіяти, точно враховувати реакції один одного.

Рольові ігри використовують з метою формування умінь і навичок спілкування (знайомство, прохання, вибачення, критика, наполягання на своєму, впевненість у собі, подолання надмірної сором'язливості тощо), запобігання в учнів шкідливих звичок, які виникають під впливом однолітків (куріння, вживання алкоголю, наркотиків). Так, розігруються ситуації, коли ровесники пропонують підліткові закурити (випити), а він проти. Підліток, якого ровесники обізвали «жовторотим», «маминим синком» за те, що він відмовився закурити, відповідає: «Я був би жовторотим, якби закурив тільки заради того, щоб справити на тебе враження».