Тема: Загальне поняття про хворобу. Зовнішні та внутрішні хвороботворні чинники.

Здоров’я – стан психічного, фізичного і соціального благополуччя, який характеризується найкращою пристосованістю організму до змін зовнішнього та внутрішнього середовища. Фізіологічною мірою здоров’я є норма.

Хвороба – динамічний стан організму, який характеризується порушенням нормального перебігу життєвих процесів і приводить до зниження біологічних і соціальних можливостей людини.

Хвороба залежить від причин, які її викликають та особливостей самого організму (реактивності).

Причини хвороби: фізичні, хімічні, біологічні, соціальні.

Реактивність – це властивість організму певним чином реагувати на зміну умов навколишнього середовища.

Резистентність – стійкість організму проти дії патогенних факторів.

Реактивність залежить від статі, віку, конституції, спадковості та індивідуальних особливостей.

Конституція – сукупність спадкових і набутих морфологічних, функціональних властивостей організму, які визначають його реактивність.

Класифікація: конституцію по М.В.Чорноруцького: (в основі лежить обмін речовин) нормостенік, астенік (поздовжні розміри значно більші, ніж поперечні) гіперстенік (переважний ріст у ширину, мосивність, вгодованість).

Гіперстеніки схильні до атеросклерозу, коронаросклерозу, інфаркту міокарда, гіпертонічної хвороби, гіпертрофії серця, крововиливів.

Астеніки схильні до виразкової хвороби шлунка і 12 – палої кишки, туберкульозу, гіпотонії.

Діатез (гр. diathesis- схильність) – патологічна реактивність, схильність організму до певних реакцій, захворювань, патологічних станів.

Види діатезів: нервово-артритичний, ексудативно-катаральний, лімфатично-гіпопластичний.

Ексудативно-катаральний схильність організму до запальних процесів шкіри і слизових оболонок із вираженим ексудативним компотентом.

Лімфатично-гіпопластичний схильність організу до розростання лімфатичної тканини, лімфоцитоза і ендокринних розладів.

Нервово-артритичний схильність організму до хвороб з порушенням обміну речовин – подагра, атеросклероз, ожиріння, сечокам’яна хвороба, артрит, глаукома, псоріаз; психічних розладів – невроастенія, невралгія, шезофренія.

Стадії хвороби:

1. Прихований період (латентний) – від початку ушкодження до

перших проявів хвороби.

2. Продромальний період – поява загальних неспецифічних ознак хвороби.

3. Вияв ознак хвороби – поява специфічних ознак хвороби.

4. Завершення хвороби.

Характер перебігу хвороби: гострий, підгострий, хронічний.

Ремісія (лат. remissio – зменшення, ослаблення) – тимчасове зникнення або ослаблення ознак хвороби.

Загострення (рецидив) (лат. recidious – відновлюваючий) – поява ознак хвороби після тимчасового їх зникнення або ослаблення.

Наслідки хвороби: видужання повне, неповне (залишаються морфологічні зміни); патологічні стани; смерть.

Патологічний стан – відносно стійке відхилення від норми, яке має біологічно негативне значення для організму.

Ускладнення (лат. complicatiop) – приєднання до основного захворювання патологічного процесу, який не є обов’язковий, але виник внаслідок даної хвороби.

Смерть – зупинка життя, яке характеризується втратою всіх функцій.

Агонія – процес поступового вмирання, яке характеризується зниженням артеріального тиску, затьмареною свідомістю, зменшенням тонусу м’язів, мимовільною дефекацією і сечовиділенням, набряком легень, клокочучим диханням, агональним диханням, згасанням рефлексів.

Клінічна смерть – зупинка дихання і кровообігу на протязі 5-6 хв із збереженням обміну речовин в мозку, з можливим відновленням життєдіяльності.

Біологічна смерть – незворотні, несумісні з життям зміни, які характеризуються зупинкою метаболізму в мозку.

Ознаки біологічної смерті: “кошаче око”, помутніння рогівки, зниження температури тіла, трупне висихання, трупні плями, закляклість, трупне розплавлення.

Методи оживлення: непрямий масаж серця, штучне дихання, електрична дефібриляція, інтенсивна терапія, апарат штучного дихання, апарат штучного кровообігу, штучна нирка.

Постреанімаційні розлади: аноксична енцефалопатія, серцево-легеневий синдром, печінково-нирковий синдром, шлунково-кишковий синдром. В основі розладів довготривале кисневе голодування, внаслідок зупинки дихання і кровообігу, яке приводить до дистрофії та некрозу тканин.

Етіологія (грец. aitia- причина) – наука про причини і умови виникнення і розвитку хвороби, патологічного процесу.

Причини – етіологічні фактори, які спричиняють захворювання.

Умови виникнення – фактори, які сприяють реалізації причин.

“Чинники ризику здоров’я” – багаточисельні фактори при тривалій дії на організм, підвищують можливість виникнення хвороби, особливо при спільній їх дії.

Патогенез (грец. pathos –страждання, genesis - походження) – вчення про механізм виникнення, перебігу і закінчення хвороби або патологічного процесу.

Основна ланка патогенезу – найважливіша зміна, що лежить в основі наступних ланок патогенезу і передує їм, без якої хвороба або патологічний процес не розвивається.

“Хибне коло” патогенезу – замкнуте коло причинно-наслідкових відношень, в якому будь-який наслідок стає причиною нових змін, які посилюють первинні порушення, що призводять до погіршення перебігу і кінця хвороби.

Патологічний процес – закономірна послідовність явищ, які виникають в організмі при дії патогенного фактора і включає порушення нормального перебігу життєвих процесів і захисно-пристосувальних реакцій.

Патологічна реакція – неадекватна і біологічно недоцільна відповідь організму або його окремих систем на дію звичайних та незвичайних подразників.