37.Фольклористика й етнографія. Розвиток української науки: п.Чубинський, п.Житецький, м.Зібер, с.Подолинський, п.Юркевич та ін.

У межах культурно-історичної школи сформувалася українська теоретична фольклористика. Тут, безперечно, найвагоміший науковий доробок у О.Потебні, М. Драгоманова, І. Франка. Сповідуючи плюралістичну методологію, системний підхід до об’єктивного наукового пізнання явищ усної народної традиційної культури не лише в різноманітних зв’язках (проблем “фольклор і міф”, “фольклор і ритуал”, “фольклор і обряд”, “фольклор і мова”, “фольклор і література”, “національне та інтернаціональне у фольклорі” тощо), але й у саморозвитку, в еволюції, трансформації, дифузії жанрів, динаміці фольклорного процесу – своєрідному “внутрішньому” і “зовнішньому” рухові як окремих зразків, циклів, так і всього масиву.

Головним її здобутком було вироблення та утвердження власне наукової академічної методології системного дослідження міфу, фольклорного матеріалу різних жанрів, а також теоретичних проблем, що стосуються національного та інтернаціонального, колективного та індивідуального, класифікації та едиційної підготовки видань фольклору; питань співвідношення таких понять, як фольклор і нація, фольклор і мова, фольклор і цивілізація, фольклор і література тощо.

Павло́ Чуби́нський— український етнолог, фольклорист, поет, громадський діяч, автор слів Гімну України. Досліджував побут, звичаї, говірки, фольклор та народні вірування. У 1869 р. очолює етнографічно-статистичну експедицію Російського географічного товариства в Південно-Західному краї. За свої цінні наукові праці одержав золоту медаль від Російського географічного товариства (1873), золоту медаль на Міжнародній Виставці в Парижі (1875) та від Російської академії наук Уваровську премію (1879). Відомий також як поет, автор збірки віршів «Сопілка» (1871). Чубинський — автор тексту українського національного гімну «Ще не вмерла Україна».

Павло́ Гна́тович Жите́цький — український мовознавець, лексикограф, педагог і громадський діяч. Доктор російської словесності (1908). Член-кореспондент Петербурзької АН (1898), дійсний член Історичного товариства Нестора-літописця (1879), Наукового товариства імені Шевченка (1903). Досліджував історичну фонетику української мови, зокрема таку її пам'ятку, як Пересопницьке Євангеліє 1556–1561 pp. (з Пересопницького монастиря на Волині). Особливо цінними є праці з історії української літературної мови, що актуальні й в наш час - «Енеїда» Івана Котляревського. Павло Житецький першим показав значення «Енеїди» І. Котляревського для формування нової української літературної мови. Становлення нової літературної мови він розглядав у її зв'язках із старою книжною і вбачав у мовно-літературній діяльності І. Котляревського розвиток традиції вживання живого народного мовлення у низьких жанрах староукраїнської писемності. Зібер Микола Іванович— український економіст і соціолог, філософ, громадський діяч, перший популяризатор економічного вчення К. Маркса в Росії і Україні. Найбільшу популярність приніс Зіберу вищезазначений твір про «Теорії цінності», найповніше не тільки російською мовою, але і в іноземній літературі викладання різних теорій і визначень цінності і капіталу. Д. Рікардо, ім'я якого поставлене в заголовку цього твору, є тільки головним центром, біля якого групуються інші економісти. Надзвичайно високо ставлячи Рікардо (повне зібрання творів якого, в перекладі російською мовою, Зібер видав особливою книгою, в 1882 р.), Зібер в той же час прагнув довести прямий наступний зв'язок між теоріями цінності Рікардо і Карла Маркса. Велике значення мали праці М. Зібера, що заперечували народницьку тезу про особливий шлях економічного розвитку Росії. Спираючись на економічну теорію К. Маркса, М. Зібер зазначав, що економічний розвиток Росії відбувається за об’єктивними економічними законами і неминуче приведе до капіталізму, що його М. Зібер розглядав як історично минущий лад. Зібер помер і похований в Ялті. Сергі́й Подоли́нський — український громадський і політичний діяч, лікар, соціолог, економіст, публіцист, член «Женевського гуртка». Перебуваючи в маєтку батьків у с. Ярославці, організував лікарню, де щоденно безкоштовно приймав понад 50 хворих з навколишніх сіл. У 1874 р. С. Подолинський зблизився з діячами «Київської громади», вів роботу зі створення української соціально-демократичної партії, організації в Женеві друкарні, активно співпрацював у газеті «Киевский телеграф», яка фактично була органом «Київської громади». Памфі́л Дани́лович Юрке́вич— український філософ і педагог родом з с. Ліпляве на Полтавщині, син православного священика. Юркевич був представником «ідеал-реалізму», в теорії пізнання підкреслював значення емоційних елементів. Полеміка Юркевича проти матеріалізму та позитивізму привела в часи панування цих течій в рос. суспільстві до нападів на нього з боку «прогресивної» журналістики, особливо М. Чернишевського, що довело до його бойкоту. Філософію Юркевич визначають конкретним ідеалізмом, або «філософією серця». Він розвиває вчення про людину як вільну, індивідуальну, конкретну й відповідальну істоту. Людина є центр, темою його філософії, а серце в його вченні — хранитель і двигун фізичних сил людини, центр її душевного і духовного життя, багатогранних почувань, зворушень, пристрастей, центр її морального життя.