3. Принципи конституційного права України

Основні принципи конституційного права України. Система конституційного права – є системою інститутів і норм конституційного права. Це складна, структурована, динамічна система, з притаманними їй законами, принципами побудови та функціонування. У загальному вигляді її можна уявити як своєрідне утворення, що складається з трьох відносно самостійних, але надзвичайно тісно взаємозв’язаних блоків (елементів): принципів конституційного права, його інститутів і норм.

Принципи конституційного права – це фундаментальні засади, в яких втілюється сутність і політико-правове призначення галузі та її основного джерела – Конституції України. Принципи конституційного права поділяються на дві великі групи – загальні і спеціальні. У загальних принципах втілюються основні ідеї конституції, її призначення і соціальна роль. Ці принципи декларуються безпосередньо в Конституції України. Серед них – державний суверенітет, розподіл влад, непорушність прав та свобод людини і громадянина тощо. Спеціальні принципи наповнюють реальним змістом конкретні конституційно-правові відносини. Вони мають чітко окреслену юридичну природу і знаходять конкретне застосування в безпосередній діяльності держави та її органів. Це, наприклад, принципи органів державної влади, виборності місцевого самоврядування тощо.

Виходячи з системи основних інститутів національного конституційного права, слід розрізняти принципи:

1) основ конституційного ладу України;

2) права, свободи й обов’язки людини і громадянина;

3) форми безпосереднього народовладдя: вибори, референдуми та ін.;

4) законодавча влада;

5) Президент України;

6) виконавча влада;

7) територіальний устрій;

8) місцеве самоврядування.

Така й система Конституції України – основного джерела конституційного права України. Конституційне право – відкрита система, яка постійно втягує в орбіту свого регулювання нові елементи, звільняючись від “спрацьованих”, “віджилих” елементів. Цим забезпечується стабільність та її правоохоронний вплив на суспільні відносини.

4. Конституційно – правові інститути

Конституційно-правовий інститут - це відносно самостійний відокремлений комплекс конституційно-правових норм, що регулюють у межах галузі конституційного права певну сферу або групу однорідних суспільних відносин. Конституційно-правові інститути суттєво відрізняються між собою кількістю правових норм, предметом правового регулювання тощо. В сучасній літературі, з позицій системного підходу, виокремлюють три різновиди конституційно-правових інститутів: загальні (генеральні), головні та початкові.'

Загальні конституційно-правові інститути мають комплексний характер і складають значні масиви правових норм, які регулюють великі сфери (або кілька сфер) суспільних відносин. Загальні інститути об'єднують норми, що можуть суттєво відрізнятися між собою як за предметом, так і за характером впливу на суспільні відносини. До них відносять такі інститути:1) загальних засад конституційного ладу України;2) основ правового статусу людини і громадянина;3) прямого волевиявлення (вибори, референдум);4) конституційної системи органів державної влади;5) територіального устрою України;6) конституційно-правових основ місцевого самоврядування.

Головні конституційно-правові інститути в межах загальних інститутів об'єднують правові норми, що регулюють певні групи однорідних суспільних відносин. Вони виступають структурними підрозділами загальних інститутів і, на відміну від них, характеризуються вужчою предметною і функціональною спеціалізацією. Наприклад, до загального конституційно-правового інституту основ правового статусу людини і громадянина входять такі головні інститути: громадянства України, принципів правового статусу людини і громадянина, основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, гарантій основних прав і свобод, правового статусу іноземців в Україні, політичного притулку.

Початкові конституційно-правові інститути в межах головних інститутів об'єднують кілька правових норм, що регулюють окрему групу суспільних відносин. Наприклад, до головного інституту громадянства України входить початковий інститут втрати громадянства України. Для досягнення правового результату недостатньо наявності однієї правової норми, а необхідна їх сукупність для регулювання відповідної сфери суспільних відносин. Тому норми будь-якої галузі права поділяються за правовими інститутами. Конституційно-правові інститути об'єднують норми як Конституції України, так і поточного конституційного законодавства. Норми цих інститутів відрізняються за територією дії, ступенем визначеності і чіткості правових приписів, призначенням у механізмі правового регулювання та за іншими ознаками. Відокремлення конституційно-правових інститутів відбиває спеціалізацію, своєрідний «поділ праці» між окремими нормами.

Юридичним критерієм виокремлення тієї чи іншої сукупності норм у конкретний правовий інститут є три ознаки.

По-перше, для конституційних інститутів характерна юридична єдність правових норм.

По-друге, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовий інститут є повнота регулювання відповідної сукупності державно-правових відносин.

По-третє, юридичним критерієм виділення тієї чи іншої сукупності конституційних норм у конституційно-правовий інститут є відокремленість норм, що створюють конституційний інститут, в розділах Конституції України, законах, інших нормативно-правових актах.

До конституційно-правових інститутів відносять: основи конституційного ладу України, основи правового статусу людини і громадянина, виборче право, інститут референдуму, конституційний контроль, інститути парламентаризму, президента, територіального устрою, громадянства, місцевого самоврядування та ін. Вони суттєво відрізняються один від одного за кількістю правових норм, що в них містяться, специфікою регульованих відносин.