Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Galla_N.M._Istoriya_turizmu._Letsk.2010.doc
Скачиваний:
2
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
513 Кб
Скачать
☆

2,6. Загальні риси подорожей в античному світі. Значення мандрівництва у формуванні тогочасного світогляду

Подорожі в античні часи здійснювались завдяки тому, що люди навчились складати карти, вимірювати морські глибини, визначати координати міст, островів, чітко визначати по зорям пройдену відстань, використовувати силу вітру, морських течій, будувати та вдосконалювати транспортні засоби (особливо кораблі), будувати дороги, створювати та залиша­ти нащадкам наукові праці про оточуючий світ.

За своїм характером подорожі стародавніх фінікійців бу­ли дослідницькі та торгівельні. Подорожі стародавніх греків Були дослідницькими, торгівельними і з метою закріплення свого політичного панування. Подорожі римлян були загарб­ницькими, рекреаційними і, в останню чергу, пізнавальними.

Історичне значення подорожей в античні часи полягає у тому, що:

  • розвивались науки про оточуючий світ, культура та мистецтво;

  • здійснювались географічні відкриття та освоюва­лись нові землі;

  • встановлювались економічні та культурні відносини між народами.

Тема 3. Подорожі в епоху середньовіччя

(V — ПЕРША ПОЛОВИНА XV ст.)

План:

  1. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя

  2. Розвиток мореплавства в VІІ-ХV ст. в Арабському світі

  3. Подорожі вікінгів у УІІІ-ХІІ століттях

4. Традиції гостинності та розвиток подорожей на Русі в Х-ХV століттях

3.1. Соціально-економічна характеристика розвитку і види подорожей в епоху Середньовіччя

З падінням у V ст. Римської імперії закінчилась ціла епоха, яка дала світові багато досягнень майже в усіх сферах життя. Розвиток матеріальної культури забезпечив достатньо високий рівень комфорту в містах, де склалась певна інфра­структура, яка забезпечувала всім необхідним мандруючих по великих просторах імперії. Саме подорожі сприяли формуван­ню системи географічних і країнознавчих знань. Безумовним досягненням античної культури було твердження відомих філо­софів, що Земля — куля.

Знищення стародавнього Риму ознаменувало початок нової культурної епохи, яку прийнято називати Середньовіччям. Ця назва була дана пізніше гуманістами, які визначили таким чином період між античною культурою та часом відродження античних традицій у Європі. Хронологічними межами євро­пейського Середньовіччя вважають здебільшого, ключові дати в історії європейської цивілізації: падіння Римської імперії та початок епохи Великих географічних відкриттів.

Основні чинники, які прямо чи опосередковано вплину­ли на розвиток подорожей в Середні віки та на розвиток туризму в майбутньому:

  1. розвиток економіки (збільшення міст, розвиток тор­гівлі, поглиблення процесу спеціалізації праці);

  2. міграції (початок епохи Середньовіччя характеризу­ється як епоха «Великого переселення народів»);

  3. політичні чинники (перерозподіл сфер впливу, між­державна та між корпоративна боротьба);

  4. релігійні чинники (розквіт та ствердження світових релігій, формування релігійних центрів, утворення релігійних орденів, розвиток прочанства, хрестові походи); в даний період релігійні чинники були однією з головних груп чинників, оскільки релігія на то час мала великий вплив на світогляд людей, внут­рішню політику, міждержавні відносини, на соціально-економічні відносини в цілому;

  5. розвиток науки та мистецтва (створення перших європейських університетів, організація та проведення карнавалів, відвідання визначних історичних) місць, формування центрів культури та мистецтва).

Основними видами подорожей у Середні віки були:

  1. пізнавальні мандрівки з метою дослідження оточую­чого світу (хоча наука в Середні віки розвивалась повільно, все ж здійснювались наукові відкриття, особливо географічні);

  2. релігійні подорожі (прочанство);

  3. завойовницькі походи (у тому числі хрестові походи); мандрівки з метою торгівлі;

  4. розважальні мандрівки (на свята, ярмарки, карнавали);

  5. подорожі з метою оздоровлення.

Подорожі пілігримів у Палестину почались вже в III—IV століттях. В IV ст. в Єрусалимі був побудований храм Гробу Господнього, який є й нині основною святинею та центром про­чанства усього християнського світу. Вже в VI ст. для прочан з Галлії (Франція) був складений маршрут (суходільний), від бе­регів Рони до Йордану.

Починаючи з IX ст., прочанство стало різновидом публічно­го покарання та засобу зняття вини. В XI ст. католицька церква замінила прочанством церковне покаяння. Грішники по­винні були залишити свою батьківщину і були приречені поне­вірятися подібно Каїну. Прочан приймали скрізь, і замість платні за проживання та їжу господарі просили молитися за них. Часто прочани не мали ніякого іншого захисту в дорозі, крім хреста, а путівною зіркою вважали свого ангела-охоронця. Особливу «сервісну службу» для прочан виконував лицар­ський Орден госпітальєрів (іоанітів). Він взяв свій початок від шпиталю при монастирі Діви Марії в Єрусалимі, де ще за­довго до арабського панування приймали та лікували прочан. Але після того, як головою цього закладу став Герард, створю­ється братство, формується його статут, який затвердив рим­ський первосвященик в XII столітті.

Найбільше масове пересування людей у середньовічній Європі відбувалося за часів хрестових походів, що здійснювали­ся лицарями, релігійними діячами та купцями з європейських країн, які вирушали на Близький Схід заради влади та ба­гатств. Слідом за ними рухались на Схід священики і прочани в супроводі незлічених юрб знедолених з метою пошуку кращої долі. Хрестові походи були на той час найграндіознішим пере­міщенням великих мас населення на далеку відстань.

Проте, незважаючи на різноманітні мотиви подорожей, усі вони розширювали світогляд людини, вчили її адаптува­тися до різних умов, які змінювались під час подорожі, за­гартовували людину фізично і духовно.

Характер подорожей в середні віки був, в основному, сти­хійним. Здійснювались за індивідуально спланованим марш­рутом. Але деякі подорожі мали організований характер; на­приклад, прочанство.

Недоліком майже всіх подорожей було те, що в них під­давалися великій небезпеці життя та здоров'я мандрівни­ків. В Середні віки людське життя коштувало дуже мало.

Одним із чинників, що призвів до значних міграцій ве­ликої кількості населення, були хрестові походи. Основні причини хрестових походів:

  1. протистояння християнського і мусульманського сві­тів, тобто релігійні;

  2. економічні, тобто бажання європейців володіти ба­гатствами Сходу;

  3. політичні (перерозподіл сфер впливу та загарбання нових територій).

Хрестові походи почалися з кінця XI ст. і тривали на­ступних 200 років. Безумовно, хрестові походи з гумані­стичної точки зору мали негативний характер, але, незва­жаючи на це, були і позитивні наслідки:

  1. пожвавилась торгівля на Се­редземному морі, першість у цій торгівлі перейшла до міст Північної Італії (Вене­ція, Генуя, Флоренція); європейці познайомились з новими культурами земле­робства (стали вирощувати рис, гречку, цитрусові), нав­чились виготовляти шовкові тканини, дзеркала, краще обробляти метали; відбулися зміни в побуті (на Заході стали мити руки перед їжею, купатись у лазнях, змінювати нижній одяг).

  2. Про все це свідчить, зокрема, книга Марко Поло «Про різ­номанітність світу», яка правдиво відображала культуру та побут того часу і довго слугувала керівництвом для складан­ня географічних карт. (Марко Поло — відомий венеціанський купець і мореплавець, жив у ХШ столітті).